Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2557
Творів: 46395
Рецензій: 90553

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Історична проза

Спомин – історія болем писана

© Василь Шляхтич, 21-02-2019


Так діялось у ті часи на  рідних землях цілого Закерзоння, коли то армія радянська разом з польським військом погнала німців на захід, на наші села починали нападати польські боївки з околишніх сіл. З сіл, з якими наш народ до часу війни, але і також через війну і окупацію жив і переживав  мирно. Нападали вони на селян, і грабували що тільки могли, а ішла чутка, що і палили або поодинокі хати, а бувало що і цілі села, в яких жив від століть наш український народ.
Тому то по селах  були творені відділи самооборони. В Улючі проходило нормальне життя,  але люди з самооборони у визначених місцях день і ніч стояли на сторожі і пильним зором обнімали все те що діялось навкруги. На  кожну ніч були визначені люди з села, переважно мужчини до „вартування”, бо на села нападали вижче вже згадані боївки польські, грабували і палили хати.  Колись, коли прийшла черга стати на сторожі батькові мого друга, так батько  каже до нього: - Піди  зі мною, буде мені приємніше, коли хтось буде біля мене серед похмурої ночі. Це було літо. Ніч була покрита хмарами, але дуже тепла. Ми зайшли у визначене місце. Посідали  у ровах, що десь біля Дубника і якось приснули. Дубник, це один  з трьох верхів, які сторожать наше рідне село. Чергові верхи то Дівина і Сторожиска. Щоправда поляки ночами не ішли на наші села, але по різному могло бути. Тому сторожування було необхідним.
Коли ми пробудилися, то дуже злякалися, що могли були прийти польські боївки, або польське  військо і якогось лиха наробити тоді, коли  вони приснули і не дали знаку іншим. Но все таки ця ніч була спокійна. Ранком повернули вони до дому і про минулу ніч нічого нікому не говорили.

Улюч був вже спалений. Даючий цю розповідь сказав, що він і його сім’я  в той час жила в Добрянці ( це присілок села Добра Шляхетська, який біля Улюча). З того присілка наших людей було вивезено нещодавно в Радянську Україну. Колись  у підвечірню пору вони  вийшли перед хату і глянувши на гори, бачать, а там під горою іде  військо з автоматами на плечах. Це майже так, як у нашій народній пісні – „...Гей, під горою козаки ідуть...”  Як розповідає очевидець, того війська  було дуже багато. Вони ішли і ішли так, що кінця не було видко. Всі вони  з першого думали, що це поляки, але ніхто не мав відваги щоб піти і перевірити ким вони. У таких випадках коли хтось наближався, міг бути просто вбитим. По якомусь часі, може година, може дві,  вони побачили, а там на небі луну. Горіло сусіднє  село Вітрилів. Виявилося, що це ішла сотня УПА палити Вітрилів за те, що поляки з того села плюндрували околишні українські села і нещодавно  сплили наш рідний Улюч.
Доповідач сказав мені , що  пам’ятає, той день, коли  мали прийти  палити Улюч другий раз. До них  зайшов  поляк - Ясько Томашів і говорить – тікайте бо незабаром прийде військо, польське військо, палити село. Ця вістка скоро пішла селом. Тоді хто міг і з чим міг, давай тікати у ліс. Таким способом той же поляк врятував багато наших людей.

Колись у село прийшла сотня УПА Бурлаки. Вечором  прийшов один партизан до діда. Довго  з собою говорили. В хаті був також мій тато. Пізніше виявилося, що тато знав того партизана. Коли той партизан ніччю відійшов, я спитав тата, хто це був. Тато сказав, що це був Кульчицький Ромко, син священика, який одружився з донькою мого стрика, тобто тата двоюрідного брата - Михайла. Йому тоді було 22 роки. Він тоді служив як священик у місті Ярослав. В  Бурлаки він був бунчужним. Після  війни проживав в Україні. З того, що я чув, то в Україні він був вбитий червоноармійцем зараз після війни в часі сутички. Дістав цілу серію з кулемета. Його поховали у спільній могилі, а його друзі передали родині  лишень покривавлену шапку – мазепинку з золотим тризубом. Цю шапку було мені, як малому хлопцю подаровано у ті часи.    

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Вікторія Т., 25-02-2019

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Сергій Вікторович, 23-02-2019
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.6795449256897 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …
Книжковий МЕДВІН 2019
Друзі! Вже скоро розпочнеться весняний книжковий Медвін, звертаємо вашу увагу на зміну розкладу, ярмарок …
Поезія, яка пробуджує до роздумів
Поезія завжди була тою силою, яка змушувала рухатись далі, коли не було сил. Змушувала любити, коли …