Сома йшла з вірними нюхачами, Свічем і Гаснумом, готовими в будь-який момент виявити новоприбулих. На лямці, перекинутій через кістляву спину, теліпався перетворювач. Він завжди був на готові – як же ж без нього, головного її шедевру, предмету гордості та засобу досягнення мети.
Коли небезпека минула, ліквідатори перебігли зі сховку під міст.
Візуалізуй, а я шитиму, – скомандував Лука.
Тана ввімкнула проявляч і скерувала промінь. На стіні з облущеною штукатуркою завихрився портал. Лука налаштував «голку» і почав «шити».
– От чорт! Вони повертаються. Фіксуй вузол.
Вчасно похопилися, ловчиня вигулькнула, мов з-під землі. Свіч щось занюхав, зупинився навпроти опори. Покрутив головою і пострибав до сховку, де зачаїлися ліквідатори.
«Мені байдуже, мені все одно», – Тана втиснулася у мур, обвитий мертвим плющем. Свіч потоптався поблизу, тоді кинувся наздоганяти Сому.
Коли ловці відійшли, Лука глипнув на Тану. Та перевела дух і її затерпла рука мимохіть смикнулася, необачно впускаючи руків’я проявляча.
Час оглух і сповільнився, спостерігаючи, як прилад падає додолу, вдаряється об густо запилюжений брук, а з місця удару здіймається хмарка куряви.
Мов по команді Сома та її посіпаки зупинилися і розвернулися. Спектрали зірвалися з місця і, нагостривши щупи, погнали на звук.
– Нам кранти, – видихнув Лука, спостерігаючи, як Свіч і Гаснум вискочили з-під мосту. Шлях до недошитого порталу, а отже й порятунку, був відрізаний.
-- Це моя вина, – Тана вихопила бластер, хоч прекрасно розуміла, що зброя вчорашнього дня не знищить посіпак. – Луко, тікай!
*
Все почалося торік, після тестування транспорталу. Спочатку в місті зникли популяції горобців та ворон, тоді почали пропадали люди. Латання часо-просторових пробоїн результату не давало, вони виникали знову і знову, і виявляти їх було все важче. Сома вирішила проблему. Її Z-стабілізатор навіть здобув премію. Та за кілька місяців інженер зникла. З квартири щезли і два її пси: Бім та Бом.
Побоювання підтвердилися – діри почали утворюватися знову. Тільки тепер вони вели в один антисвіт. Сома знайшлася. Утім, це вже була не та Сома, яку знали. А чи знали.
*
Лука шубовснув у рятівний вир, поцілені посіпаки застигли, мов статуї. На дорозі замаячіли сірі тіні. Тана кинулася бігти.
До порталу було зовсім близько, коли холодна кістлява рука боляче заламала ліве передпліччя.
Правицею дівчина міцно стисла руків’я проявляча і навідліг ударила позад себе. Сома лайнулася, та хватку не послабила. Тана рвонула з останніх сил, обмацуючи вільною долонею стіну, де щойно був портал. Марно. Позаду щось клацнуло. «Ну от і все. За мить ряди сірої армії поповняться ще одним ідеальним солдатом», – замлоїло в ямці.
Вчула під вухом сопіння. А тоді виття Соми. Так і не встигла зрозуміти – переможне чи розпачливе. Перед очима все закрутилося.
*
Отямившись, Тана побачила над собою лице Луки. Перевела погляд. Під розписаною графіті опорою клячала Сома.
– Віддайте мені дітей, гицлі безсердечні! Де ви, де ви, бідні мої цуцики?! – сичала, збиваючи до крові кулаки об глуху стіну.
