Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2550
Творів: 46221
Рецензій: 90327

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Трилер

Зв’яжи мене ніжно Глава 1. Вікторія

© Євген Лінивий, 20-02-2019
  Одеса. Рання весна намагалася зігріти невгамовне місто, та люди навіть не помічали того тепла, яке випромінювало сонце. Чи то зима була дуже холодною, чи то заклопотанні життям люди, просто не мали часу, щоб помітити щось приємне. А навколо ж щебечуть пташки, зеленіє трава й... по вулиці йде оголена дівчина, обкутана тонкою ковдрою. Вона одразу ж привернула увагу перехожих. Хтось показував пальцем, хтось знімав на телефон, а дівчина йшла собі, звертаючись до кожного тихим голосом: «допоможіть». І ніхто... і нікому не було діла до молодої, яка йшла, ледве перебираючи ногами. Чорнявим волоссям бавився вітерок, який ніби навмисно ховав її заплакані, пухкі очі. На деяких ділянках тіла були помітні синці, чи то від мотузки, чи від ударів ременем, незрозуміло. І лише тоді, коли дівчина впала на коліна, до неї підійшов один старець й намагаючись підійняти її запитав - що трапилось. Та у відповідь він почув лише: «швидку, викличте швидку!». Дідусь, тримаючи дівчину під руку, дістав з кишені телефон і почав дзвонити у лікарню. В цей час до них під'їхала патрульна машина. Побачивши їх, дівчина почала кричати: «вони їх вб'ють, чуєте, допоможіть їм». Навколо неї зібрався натовп, який одразу ж зашепотів. Патрульні забрали дівчину й відвезли її до лікарні. По дорозі, у неї запитували що коїлось, та налякана дівчина лише повторювала фразу - вони їх вб’ють.
  Прибувши до лікарні, її одразу ж оглянули й надали необхідну допомогу, одягли й розмістили в теплій палаті. Згодом до неї завітали слідчі Завалко Андрій Васильович та Жук Олександр Ігорович, обов'язком яких було дізнатися більше інформації про неї та про те, що трапилося. Дівчина, яку до речі звали Вікторія, розповіла слідчим все, що пам’ятала.
  Фото агентство « Посміхнись мені» запропонувало їй відверту фото сесію, за дуже добру винагороду. Дівчина погодилась, адже гроші були потрібні, як ніколи, до того ж, це був шанс показати себе. Отож, вони домовились про зустріч, й наступного дня, Вікторію забрали й відвезли на склад, за містом. Спочатку вона занепокоїлась, та згодом побачила ще трьох дівчат, які також приїхали на фото сесію. До того ж в цьому покинутому складі, в середині була приємна атмосфера. Стефан, фотограф із агентства, пояснив, що тяжко знайти потрібну будівлю для найдивовижніших фотографій, але все ж таки є місця, де можна попрацювати. В основі цієї фото сесії був стиль, який набував популярності у сучасному світі. Так зване Шибарі – Японське мистецтво в обмежені руху людини за допомогою мотузки. Замовником був Юрій Пацько, по прізвиську – Пацюк. Важлива особа у кримінальному світі. Слабкістю його були молоді дівчата, от і захотілось йому нових вражень. Також були запрошені майстри Шибарі, брат із сестрою Максим та Юлія. Вони мали фірму, яка займається цією діяльністю. Також до них приєднався невідомий чоловік, який називав себе «Удавом». Отже, коли усі зібрались, то почалась довга підготовка: зачіска, макіяж, одяг. Усім цим займався помічник Стефана, Марія. Коли дівчата були готові, то за справу взялися майстри. Хоча в перший день були легкі вузли, усі все одно дуже виснажилися, та не дивлячись на це, моделям хотілося завжди залишатися в кадрі й не покидати об’єктиву фотокамери. Під кінець дня, Пацюк привіз гостинців й успішна фото сесія перетворилася на невеличку гулянку.
  Наступного дня все було набагато складніше. По-перше, дехто перебрав з алкоголем; по-друге, дівчат зовсім роздягли й стиль Шибарі дещо ускладнився. Усіх моделей підвісили, в прямому сенсі цього слова. Оголене тіло висіло на мотузках, мов муха в павутинні. Було боляче, але в той же час і приємно. Таке не кожен день відчуєш. Коли Стефан закінчив фотографувати, то майстри повинні були усіх звільнити, та Пацюк почав торкати беззахисні тіла. Було тяжко дихати. Мотузки надавлювали шкіру й невідомо, чим би це закінчилося, як би не Максим. Він втрутився, сказавши, що дівчат потрібно розв’язати, щоб не нашкодити їм. Пацюк розсердився, сказав, що чекає гарних фотографій й пішов геть. Потім усіх розв’язали й дали попити води, після чого в усіх дівчат запаморочилось в голові і вони прокинулися зв’язаними у якімсь темнім підвалі. Ніхто не пам’ятав, як сюди потрапив. Згодом до них прийшов чоловік в масці й забрав Вікторію. Зав’язавши їй очі, він відвіз її до якоїсь квартири, де роздягнувши, обв’язав мотузкою до ліжка і ґвалтував. Дівчина не могла чинити опір, так як була під дією якихось наркотичних речовин, через що, її рухи були уповільнені. Вранці вона прокинулась у ліжку без мотузок, з сильним запамороченням та слабкістю. Вона чула як в сусідній кімнаті хтось розмовляв, але голос був нерозбірливий. З останніх сил, вона підвелась, накинула на себе ковдру й вибігла з квартири. А далі пам’ятала лише людей, поліцію, лікарів…
  Слідчі вислухали дівчину й одразу відправилися до фото агентства «Посміхнись мені». На них там, ніби як вже чекали. Стефан, який до речі був не лише фотографом агентства, а й його власником, був злегка збентежений. Йому коротко роз’яснили ситуацію й задали декілька запитань, на які він відповів так:
«Що трапилось після фото сесії?»
« Після фото сесії, я, разом із Марією, поїхали на студію, працювати з одержаним матеріалом. Заказник добре платить й не збирається довго чекати. Моделей мали завести Максим та Юлія.»
«Що за фірма в цих майстрів?»
«Максим та Юлія Ликовські мають фірму «Зв’яжи мене». Вони займаються професійним підв’язуванням.»
«Хто такий «Удав»?»
«Цього персонажа я не знаю, його привів у підмогу майстрам, Юрій Арсенійович (Пацюк), так як дівчат було четверо, то і рук потрібно більше. Нелегка це справа – в'язати людей»
«Де ви були минулої ночі?»
«Минулої ночі я був разом із Марією і вона може це підтвердити! Ми іноді зустрічаємося, щоби… ну ви розумієте»
«А де ми можемо поговорити з Марією? Вона зараз тут?»
«Ні, у неї сьогодні вихідний! Зараз я дам вам її адресу та номер телефону.»
  Після фотосалону, вони відправилися до загадкової фірми «Зв’яжи мене», де задали декілька запитань Юлі:
«А де ваш брат?»
«Відлучився на декілька годин, скоро має повернутися!»
«Що це за фірма у вас і чим ви тут займаєтесь?»
«Ми майстри Шибарі. Багато людей приходять до нас з проханням зв’язати їх. Хтось шукає гострих відчуттів під час сексу, комусь просто хочеться відчути щось нове, а хтось в пошуку гарних фотографій, ладен платити великі суми»
«Люди що, вже й сексом по справжньому не можуть зайнятися? Для цього, що , мотузки потрібні?»
«У кожного своє бачення насолоди. Не нам судити інших!»
«Де ви були минулої ночі?»
«Я була з Юрчиком… Пацюком. На складі ми знайшли спільну мову, й минулої ночі ми були разом.»
«А хто дівчат по домівкам розвіз?»
«Максим! Він мав їх розвести! Після того, як ми порозв’язували дівчат, я одразу пішла. На дворі на мене чекав Юра.»
«Нам неодмінно потрібно поговорити з вашим братом, ви можете сказати, щоб він нам неодмінно зателефонував, одразу як звільниться. І скажіть, будь ласка, адрес вашого Юрчика. З ним також потрібно поговорити.»
  Слідчі взяли адресу Пацюка й одразу відправилися до нього, та по дорозі помітили що проїжджають по вулиці, де живе Марія, тож вирішили її навістити. Двері у квартиру були при відчинені, тож вони одразу зайшли в середину, та те що вони побачили… Марія була підв’язана до стелі й висіла верх ногами. На її шиї була затягнена мотузка, яка перешкоджала їй дихати. Одразу ж складалося враження, ніби хтось навмисно бавився тією мотузкою, повільно затягуючи петлю. В той час у слідчих задзвенів телефон. То була Юля, яка занепокоєним голосом сказала, що Максим кудись зник. Що він навіть не прибув на місце зустрічі з клієнтом.
  Справа ставала дедалі заплутанішою. Слідчі не розуміли, що коїться. Потрібно було б допросити Пацюка, та як з’ясувалося пізніше, він також кудись зник. Того ж вечора, у лікарні, до Вікторії приставили охорону. Олександр Ігорович  разом з Стефаном та Юлією відправилися до відділку, а Андрій Васильович поїхав додому. Через деякі неприємні обставини, він виховував сам чотирнадцяти літнього сина Івана.
  Отже, Одеса. Вечір. Як почався день, так він і закінчився. Ніякого спокою й ніякої думки про те, що завтра може бути краще, адже краще може бути лише в приємному сні. А сподіватись на те, що ранок нам принесе добру звістку – мабуть марна справа, бо… Ніч. Будинок слідчого Андрій Васильович. Тиша. Подих. Отямився. Посеред кімнати лежав зв’язаний Андрій, який дивився в очі свого сина. Той, як і батько мав зв’язані руки за спиною, а від ніг до шиї була натягнена мотузка, яка петлею здавлювала горло. І що більше ти рухаєшся, то більше ти себе душиш.
«Не рухайся, - намагався сказати він, - не роби зайвих рухів, - ковтаючи сльози шепотів Андрій».

P.S. Над главою я ще працюю. Ні граматику, нічого іншого не перевіряв. Так як я в цьому жанрі вперше, потрібна Ваша субєктивна думка, критика та поради. Тяжко таке писати, але воно влізло в голову й нікуди не збирається йти. Дякую за розуміння.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Гарний чорновик

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Арсеній Троян, 21-02-2019

Багатогранна Ви людина, виявляється!

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Вікторія Т., 20-02-2019
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.8155529499054 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Поклик минулого, заради порятунку майбутнього
Не дивно, що коли на вулицю приходить весна, та ранкове небо починає освітлюватись новим життям, у більшості …
Топ-4 Великих книжок
Пропонуємо вашій увазі добірку з чотирьох великих романів Велич книги ніколи не вимірювалась кількістю …
Ірен Роздобудько «Прилетіла ластівочка»
Ми знайомимося з 99-літнім чоловіком – містером Ніколасом Леонтовичем (Ніком Лео) – у домі для людей …
Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …