Час... У кожного він свій. Цей нестримний бігун столітть. Його не можливо наздогнати. Та й навіщо!? Чим скоріше ти за ним біжиш, тим швидше він тікає від тебе. Він любить тих, хто не поспішає. Цікаво, як виглядає час? Чи він такий, яким його малює наша уява? Ми винайшли те чим могли б його виміряти! Та це лише цифри... Вони так і не розповідають про цього старця, що бачив цей світ від самого народження! У нім сховано більше мудрості, ніж тієї яку б могла вмістити найбільша бібліотека. Скільки ж поколіннь він пережив, споглядаючи на людські помилки та досягнення. Невже і я колись втомлюсь його наздоганяти!? Невже він втече і від мене? Дідусь, що швидший від любого молодика!
Невеличка вуличка міста. Тут не багатолюдяно, хоча це не так вже й далеко від середмісття. Тут у цім непримітнім куточку, розмістилася маленька крамничка. Над її входом звисала вже дещо протерта вивіска з назвою. "Крамниця часу" - такі слова були написані на тій табличці. Це й не дивно, адже в ній продавалися годинники... чи не зовсім...? Все приміщення цього магазинчика було заповнене усім, що хоча б якось могло вимірювати час. Часоміри! Їх тут було безліч. Найрізноманітніші годинники заполонили тут все. Настінні, наручні, сонячні, кишенькові... Їм всім не було ліку! За прилавком завжди сидів маленький дідусь. Він здавався таким немічним та, коли мова заходила про годинники, його неможливо було стримати. Він так вправно міг залізти на верхні полиці, що, здавалося, та драбина йому зовсім не потрібна! Звідки у ньому стільки енергії? Він би дав фору любому марафонцю, якщо б прийшлося бігти до покупця!
Дідусь, як і завжди сидів на своєму звичному місці, натираючи до блиску старий дубовий прилавок. Він завжди відчував, коли повинен прийти покупець, ніби знав усе наперед. Дивно, чому він ніколи не носив з собою ніщо, що б вимірювало час? Він ж так любив ті пристрої для перетворення довгої лінії епох у звичайні цифри. Невже, цей старенький чоловік знає котра зараз година, чи йому це не потрібно?
Сьогодні він знав, що до крамниці зайде клієнт. Тому цей, дещо схожий на гнома дідусь, не сходив зі свого місця ні на мить. Хоча, й магазинчик був цілодобовим, у нім був лише один продавець - цей старець.
Ось і відчинилися двері. До приміщення ввійшов юнак і ,розглядаючи вітрини, попрямував до прилавка. Дочекався! Нарешті він прийшов! Дідусь зіскочив зі стільця й підбіг до відвідувача, так хутко, що той аж перелякався.
-Добридень!
Дідусь промовив це так радісно, немовби це був його найкращий друг, якого він знав усе життя.
-Я б хотів придбати годинник... Мені б не дуже дорогий, але щоб виглядав коштовним.
-Звичайно. Який ви бажаєте? Я маю виготовлений для вас наручний годинник, він повинен вам сподобатись! Я готовий віддати вам його задарма!
-Як же він може бути приготований для мене, якщо я...
-Вперше у нашому місті!? - перебив дідусь.
-А звідки ви...
-Ось він! - не звертаючи уваги на слова покупця продовжував він.
Цей похилий дідусь витягнув і розпечатав коробку.
-Ні, мені він не подобається! - відповів молодий чоловік.
-Але він саме для вас!
-Ні, я б хотів інший, більш красивий. Цей ж навіть не має секундної стрілки!
-Хіба ж вона така необхідна? Щаслива людина не помічає як летить час, так само, як і закохана!
-Поки що я нікого не збираюся любити, тому дайте мені якийсь інакший!
-Як бажаєте.
Дідусь сумно закрив коробку, поглядаючи на те, що було в ній, та повів покупця до вітрин. Це вже не перший клієнт, що відмовлявся від його пропозицій. За ті часи, які існувала ця крамниця, ще до того, як тут було засновано місто, її відвідало чимало людей. Багаті, бідні, королі, підприємці... Кого тільки не побачило це невеличке прищення!
-Ось, дивіться! Ці годинники виглядають більш красивими. Правда, вони насправді не золоті, це лиш ззовні, а в середині алюміній. Але ціна у них вища!
-Чудово! Я хотів би он той! Скільки він коштує?
Дідусь подивився на парубка. Це був погляд, що міг зазирнути глибоко в душу!
-Заберіть ці папірці! Вони мені не потрібні! Тут ніхто не платить грішми! - обурився дідусь.
-Невже, вам не потрібні кошти!? Можливо бартер?
-Це вже більш схоже на справжню ціну часу!
-То, що ви бажаєте від мене? У мене є золотий хрестик, який мені подарувала мама.
-Не варто продавати матір і хреста!
-Але ж я лише обмінююсь!?
-Це суті не міняє!
-У мене більш не має нічого цінного, що можна було б вам дати - засмучено відповів хлопець.
-А як же ця ручка у твоїй кишені?
-А це... Вона подарок від моєї однолітки сусідки. Доволі таки хороша дівчина, та, мабуть, все ж варто спочатку накопити побільше грошей...
-Це хороша ціна!
-Невже?
-Так, якщо ти готовий її заплатити. Та дивися чи тобі справді до вподоби такий обмін!?
-Чому б і ні!?
-А та дівчина не засмутиться, що ти продав її подарунок?
-Яка різниця! Навіть, якщо й так то мені, що з того!? Цей годинник ж дорожчий тієї ручки. Он яка в нього красива секундна стрілка!
-Дивись, щоб вона тобі добре лічила час.
-Без сумніву!
Віддавши ту ручку, покупець вийшов з крамниці. На його руці виблискував позолочений годинник, що був, здавалося, повністтю з того цінного металу.
Дідусь підійшов до полички, де стояла та коробочка і усміхнувшись промовив сам до себе:
-Ну що ж, тепер я дам тебе іншому. Чому він не захотів тебе? Він, мабуть, не усвідомльвав твоєї справжньої ціни? На тобі ж написане ім'я тієї дівчини!
Цей похилий продавець поволі пішов до прилавка і знову усівся. Він був віком, як і крамниця. Старий, як і той час, що лічив усі дні його відвідувачів. Дідусь, що швидший від любого молодика!...
