Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2579
Творів: 46817
Рецензій: 91204

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Історична проза

Ювілей

© Гура Андрій, 09-02-2019
***Присв'ячується всім німецьким солдатам, що полягли у боях Другої Світової війни***

Танк. Яка це могутня і нездоланна сила. Ці стальні плити, які не проб'є жодна куля. Звук пострілу гармати. Його гусениці впиваються в землю, як той комар в шкіру. Ця величезна і багатотонна вага, що може повалити навіть будинок. Гуркіт двигуна, який заворожує дух солдатів і вкарбовує у їхні серця страх. Здавалося б, ніщо не спроможне його зупинити, та я знав всі слабкі місця цієї нездоланної машини смерті. Я служив у легендарній, як нам казали, дивізії СС "Райх". Мені подобалося, що моя дивізія має назву співзвучну зі словом "Рейх". Ми всі щиро вірили, що здобудемо перемогу. Нуу... нам так говорили. Але я був прихильником ідеї про велику могутню Німеччину. Ми здобували перемогу знову й знову. Така величезна армія. Хто ж її може знищити? Я, як досвідчений навідник, знав, що перемога в бою здобувається кількісттю і тактикою. У мене не було сумнівів, що ми переможемо. Така могутня в своїй кількості і воєнній підготовці армія просто не могла програти в бою. Нам сказали, що ми наступатимемо на південному флангу. В Радянських військ не має шансу. Чому вони і далі обороняються? Їх генерали просто кидаються ними, як гарматним м'ясом. Невже для їх керівництва не важливі життя солдат?
Безкраї степи. Де-не-де були невеличкі острівки дерев. Ґрунтові дороги з лісосмугами обабіч них. Дороги... Тут було взагалі важко назвати це дорогами. Ми навіть не бажали ними користуватись, та все ж це було краще ніж їхати полем. Погода тут така приємна! Літо цього року видалося на славу. Правда було досить жарко. Я навіть не кажу про те, що було в танку. Під цим палючим сонцем він був таким розкаленим, так що на його броні можна було б засмажити омлет. Ми користалися такою можливісттю й розігрівали собі їжу. Польова кухня нашої армії була чудова. Проте мамині клецки все ж смачніші. Завтра ми наступатимемо, а отже потрібно добре поїсти й поспати. Я ж не хочу вмерти від голоду, або заснути в танку. Ахахах... Я зі своєю командою, ще сиділи біля нашого стального побратима і сміючись обговорювали все, що спадало на думку:
-Ганц, та що ти там копирсаєшся в тій підвісці!? Йди з'їш бодай щось.
-Пане командир, можливо ви мені ще скажете, що нам в танку не потрібна та підвіска!?
-Нічого страшного, якщо в бою з нею щось трапиться. Будем відстрілюватися так, стоячи.
-Ееей! То ви собі воюватимете, а я просто сидітиму!? Яка з мене тоді буде користь?
-Не переживай. Ляжеш і поспиш хоч трохи. Ти зі своїм постійним ремонтом танка зовсім не висипаєшся.
-Дійсно, Ганс, відпочинь хоч трохи!
-А ти, Отто, взагалі мовчи! Ти своєю радіостанцією в танку всіх тільки відволікаєш. Он в тих радянських військ її взагалі немає і нічо, танк якось же їде! А от без підвіски він не рушиться з місця!
-Нічого тут мені таке говорити! Поставили рацію на танк, значить вона потрібна!
-Ага. Так само, як і дульне гальмо! Ахаха
-Нічого тут плюндрувати гармату! Як би не те дульне гальмо, то башту б взагалі від пострілу відірвало! Ти хоч знаєш яке воно потрібне!? - обізвався наш заряджаючий Філіп.
-Як добре, що приціл точно потрібен. - сказав я з гордісттю від того, що є найважливішим членом команди.
-Поговори нам тут. Побачив ворога - стріляй! Що там такого складного? - одноголосно віповіли мені всі.
Ще довго сміючись, ми вихваляли себе і ту частину нашого танка Тигр, за яку відповідали.
Поступила команда "відбій" і ми вляглися спати. Кожен з нас, засинаючи, розумів, що в бою у нас будуть втрати. Де ви бачили перемогу без жертв? Вже заплющивши очі, я ще раз згадав про мамині клецки. Чи скуштую я їх ще хоч раз? З цими всіма думками я заснув.
Підйооом! Команда пролунала так гучно, як тільки це було можливо для людського горла. Настав момент бою. Нам наказали зайняти свої бойові позиції, і чекати команди.
Ми швидко почали розсідатися в Тигра - цього хижака, що полював на людські душі. Я ще раз поглянув на його могутню міць. Розфарбована в камуфляж броня переливалася барвами в досвітніх променях. Ми вчора його помили і він був, немов тільки но з заводу. Здавалося, що така краса не може нести смерть. Та ті бойові його риси, знову й знову нагадували мені, те для чого він був створений. Сьогодні ця машина смерті забере собі ще не одне життя. На стволі нашого Тигра красувалися смужки. Я, як і кожен навідник, робив позначки скільки танків ми знищили. Мені це не так сильно то й хотілося робити, але так чинили всі, щоб похизуатися своїми вміннями. Дев'ятнатцять танків! Сьогодні буде ювілей! Сьогодні я знищу свого дватцятого ворога. Хмм... Я розумів, що кожен радянський танк мав приблизно по чотири члени екіпажу. Якщо просто підрахувати, то... я вбив... 76 людей! Навіть простий стрілець, можливо й не забрав стільки душ. Сьогодні ювілей. Сьогодні я вб'ю свою вісімтдесяту жертву!
Я вмістився на своє місце зліва від гармати. Ми рушили. В танку була німа тиша. Хоча як німа... Звук того двигуна, якого так вихваляв Ганс, міг, здавалось би, навіть і мерця розбудити. Та ми мовчали. Кожен, як міг, втішав себе в тому, що це не останній його бій. Дивлячись у приціл, я бачив всі ті безкраї лани. Всі ті землі всипані найрізноманітнішими травами. Прохоровка, що ти нам підготувала? Я бачив ту колію, що простяглася полем, неначе змія в траві. Станція. Сьогодні сюди не прибуде жоден потяг. Мені стало так тяжко на душі, що цю всю красу ми сьогодні знищемо. Після бою тут буде лиш попіл.
Наша дивізія вже стала на бойові позиції. Всі завмерли в очікуванні наказу. В такі моменти розумієш, на скільки важливий кожен член екіпажу. Всі чекали, коли наш непримітний радист Отто передасть командиру танка команду "до бою". На горизонті я помітив в приціл рядянські Т-34 і швидко передав цю інформацію Отто. Він прокричав це в рацію і одразу ж переказав команду перелаштуватися. Як добре, що я першим помітив війська противника. Мої слова, а точніше очі, допомогли командуванню змінити тактику на більш вигідну нам. За таке нас всіх повинні були б підвищити в рангу. Ми не приховували радості. Кожен казав мені слова похвали. Мене аж розпирало від гордості. Я допоміг придумати, як краще вбити людей! Ця думка швидко промайнула в моїй голові й "опустила мене на землю". Але ж ми всі тут убивці. Це ж війна!
Наша дивізія "Райх" зайняла нові позиції. І знову втомливе очікування. І тут нарешті Отто викрикнув:
-До бою.
Наш нетерплячий водій, рушив так різко, що я аж вдарився в якусь залізяку. Я ще раз упевнився, що каска все ж необхідна.
-Ганс, ти що там вирішив нас повбивати!? - викрикнув наш командир.
-Прикази треба виконувати одразу.
-Одразу, а не різко. Все ж є якась різниця. Та май хоч трохи стримок, а то познімаю гусениці з танка.
-Нічого. Я і без них їхатиму!
Ці перегукування розвеселили нас і ми знову повеселішали.
Сонце вже піднялося вище в небо і знову почало нагрівати танк. Тут і без того було нестерпно душно від постійної роботи двигуна, а воно ще й додавало жару. Метал нагрівся і я знову відчув запах цієї машини смерті. Ось вже далеко в полі завиднівся радянський танк. Він їхав на нас так стрімко, що здавалося, він хоче нас розчавити.
-Зупинитись! - вигукнув командир.
Ми зупинились і я одразу ж взявся націлюватись на ворога. Мій ювілейний! Дватцятий! Противник теж зупинився й почав повертати на нас башту. Я вже вирахував відстань до цілі та почав піднімати дуло. Балістика не така вже й проста наука, та мені вона подобалась. Ворог теж вже підняв свою гаубицю. Наш снаряд був вже заряджений. Я хутко викрикнув:
-Націлився!
Почувши це, командир одразу ж віддав наказ:
-Вогонь!
Той танк був доволі таки далеко і до цілі снаряд повинен був летіти десь дві з половиною секунди. Я розумів це й надіявся, що за цей час ніщо не вилетить з ворожої гармати. Та ось... спалах з дула противника. Я точно знав, що наш снаряд проб'є його броню. Адже мої навики були прекрасні і я націлився в найслабше місце ворожого танка - під його башту. Наша гармата була дуже потужна. Я побачив, як у ворога взлетіла башта - мені вдалось підірвати боєукладку! Та чи проб'є ворожий вистріл нашу броню? Якщо в них сидів такий же хороший боєць, як я, то без сумніву! Страх захолов у моїх жилах. Один постріл ворога, що от от досягне наших бронеплит, відділяв мене та нас усіх від смерті.
Влучив! Він потрапив у заброньовий простір. Саме у те місце де були набої. Ось і вона прийшла за мною! Моя смерть. Ти зуміла відшукати, й дістати мене навіть за цією незламною бронею. Час неначе застиг. Ще мить і нас вже не буде, а башта взлетить у небо, мов той горобець. При такому влучанні у боєукладку, вона одразу ж детонує. Вибух... ось зараз він пролунає... Наш танк розірвало навпіл. Його башта здійнялась у небо й так само швидко впала на землю, залишивши в ній глибоку яму.
Мамо, я більш не скуштую твоїх клецків. Моя люба командо, ми з вами зараз ще побачимось!? Премога? В цей момент вона стала неважливою. Це лиш причина, щоб вбивати людей! А ти мій ворог, ти вже так і не довідаєшся, чи потрапив у нас твій снаряд. Ця могутня машина смерті, яку, здавалося, ніщо не могло знищити, була переможена невеличким кусочком металу. Осколок, що відколовся від того снаряду й потрапив у боєукладку, знищив її. Осколок, що міг поміститися навіть у долоню. Мій ювілей. Мене вже ніхто не привітає і не пожме моєї руки. А, що ж ти, мій милий супротивнику? Я теж...твій ювілей?...

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.3832318782806 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …
Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …
Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …