Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2554
Творів: 46330
Рецензій: 90466

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Вась-вась ч.5

© Михайло Нечитайло, 06-02-2019
Того дня в сільському клубі було гамірно й людно. Село справляло День села.
Голова сільради, незграбно поправляючи краватку, котру ніколи не носив, проводив оказію.
Гомоніли про здобутки, про те та се, вирізняли з-поміж сільчан достойних, дарунки якісь їм давали, одним словом, було свято.
На тім святі окремим пунктом відзначалися сім’ї, що цього року мали круглий ювілей, себто п’ятдесят років, як разом. Таких було три. І була одна, котра мала за плечима сімдесят. Їх усіх призвали до клубу.
Дід Василь та баба Василина теж прийшли. Старі, обом далеко за вісімдесят, але, дякувати Богу, ще рухалися й гожі були по східцях на сцену зійти.
– На нервах зекономили, – похвалялася, бувало, баба. – Коли інші труїли себе лайкою, ми скріплялися злагодою.
Молодий чоловік, він же ведучий, хлопець язикатий, недарма ж по весіллях його тамадою просять гуртувати юрбу, вискочив на сцену й почав дійство.
Спершу запросив п’ятдесятирічних ювілярів, виплітав їм там казки та подяки складав, що дід Василь, не звичний до таких заходів, бо й у клубі всього разів десять за вік був, аж дрімати почав.
– Василю, – штурхнула його баба Василина під бік, – не спи.
– А чого? – кліпав. – То хай швидше балагурять.
– Зараз і нас викличуть, потерпи трохи, – ще й глянула хитро.
– А тепер, – лунало зі сцени, – в нас найзнаменніша подія сьогоднішнього свята. Сьогодні ми викликаємо сюди, перед людські очі, двох наших односельців, котрі прожили в парі, ви не повірите, цілих сімдесят років. Це чи й не перша зареєстрована офіційною статистикою така значуща роковина шлюбного життя в нашому селі. І коли я скажу вам, що цього ювілею сягнуло подружжя Семиноженків, ви ще будете згадувати та пригадувати, хто ж вони такі, бо це коронне прізвище нашого села, тому я скажу по-народному, так, як ми звикли їх називати…
На цих словах ведучий зробив паузу, хитро прискалив око й продовжив урочистим тоном:
– Отже, запрошую на сцену діда й бабу Вась-Вась.
Зал вибухнув сміхом та оплесками.
– Хоч би й заснув, то не проспав би, – буркнув дід Василь і, підтримуючи свою Васю під лікоть, подряпався на сцену.
– Що ж це ти, песиголовцю, мене по прізвиську викликав? – пожурив, проходячи мимо, ведучого свята.
– Баба Василина так захотіла, – відбрикнувся той.
– Васю, ти? – здивувався дід.
– Вилай мене, вилай, – сміялася.
Замовк, сів на приготований стілець поруч своєї долі.
– Ми ж весь вік Вась-Вась, хай і до кінця так уже буде, – прошепотіла на вухо.
– Хай, – погодився, бо не звик з нею надто сперечатися.
Хвилин зо п’ять ведучий зачитував їхню біографію, зал уважно слухав, анічичирк ніде, аж діда знову почало хилити в сон.
– Не спи, – штовхнула вкотре баба.
– То хай швидше читає, – мовив, – а то в мене таке враження, наче ми жили менше, ніж наші подвиги викладають перед людьми.
– Жили ми, дійсно, трохи мало, – погодилася, – наче вчора ще разом гусей пасли, а глянь, уже ледь на сцену вилізли.
– Ехе-хе, – зітхнув протяжно.
– А скажіть-но, діду Василю, – закінчив тим часом ведучий читати біографію та причепився до діда, – чи пам’ятаєте ви своє перше з бабою Василиною побачення?
– Аякже, – крякнув дід, – наче мультик, перед очима стоїть.
– То розкажіть, – прохав молодик.
– Я тоді виломив гарну лозину, – почалися спогади, – а вона без нічого вийшла на пасовище. А гусей нам вигнали з сотню. Чим заганяти? Я й подарував їй свою, а сам пішов чухрати нову.
Далі дід у подробицях, але коротко, розписав, як це вони разом пасли череду, як ходили в школу. Зал засміявся, зааплодував, а дід уже й скінчив балачку.
– А в юності, в юності як? – допитувався ведучий.
Дід Василь, який і так набалакав цього вечора за все життя, вмовк.
– А що в юності? – мовив по якімсь часі. – В юності ми поженилися.
– А як у коханні освідчувалися, пам’ятаєте? – не відставав хлопчина.
Дід задумався на мить.
– Ні, – відповів коротко, – не пам’ятаю.
– А ви, бабусю? – чоловічок пристав до баби Василини.
– А чи він його взагалі щось казав про ту любов, – глянула на діда. – Василю, ти щось казав мені про любов?
– А нащо, – здвигнув той плечима, – як ми однак поряд увесь вік.
Бабу ще розпитували трохи про дітей, про роботу, дід слухав одним вухом, дивлячись на бабу, й у його очах грали не сльози, а невидимі якісь арфи.
Ледь дочекався, поки їх привітав та вручив подарунки сільський голова, як вітали діти, онуки й численні родичі. Вже думав шкарбати зі сцени вниз – а воно не склалося.
– А зараз для наших діда Василя й баби Василини їхній ювілейний вальс, – лементував молодик-ведучий.
Дружно дмухнула інструментами сільська гордість – духовий оркестр.
Звуки линули під стелю, розросталися, як журавлині ключі перед вирієм, тужили й курликали, опускаючись між люду й горнучись до Вась-Вась.
Вони здійнялися зі стільця, невміло взялися руками, як беруться всі до вальсу, й пішли в танець. Вони не кружляли, не танцювали, вони йшли через свій вальс, як ішли через усе життя – повагом, ніжно, горнучись-опираючись одне на одного.
– Василю, не човгай ногами, – зробила зауваження баба.
– Я все життя ними човгаю, – відповів.
– Та я знаю, – кивнула головою.
– Отож-то, – глянув на зал. – Слухай, Васю, – заграв очима, – а давай оце вріжемо перед людом краков’як, щоб аж дошки на сцені репнули.
– Ти його хоч здалеку бачив, той краков’як? – сміялася, наче в юності, розкотисто та дзвінко.
– А що там танцювати, гупай ногами, аби підметки відлітали, – зі знанням справи повідав.
І дід пішов. Він облишив той напівсонний вальс, вийшов насеред сцени, вдаряв руками об коліна й гупав черевиками, вдаряв руками об коліна й гупав черевиками. А баба Василина йшла круг нього, розставивши руки та виухкуючи зовсім не в такт свого руху. За якусь хвилю й захекалися.
– Слухай, Васю, – як пропливала мимо, запитав, – а я що, дійсно, ніколи не казав, що люблю тебе?
– А мабуть, що й ні, – задумалася, аж танець припинила.
Тоді дід Василь підійшов до мікрофона.
– Оце, люди, вік живи, вік учись, – мовив. – А знаєте, так життя закручувало та викручувало, що я своїй Васі й не сказав на віку, що її люблю. То слухай, Васю, я тебе так люблю, так люблю, що прямо не знаю. А як навариш завтра вареників, отих своїх, фірменних з сиром, то я любитиму тебе, доки й не помру. Як любив весь вік. Тихо, але сильно-сильно.
Баба Василина підійшла до діда.
– Наварю, – видихнула, – ти ж однак мій найкращий на землі. Мушу варити, аби не втік.
Зал звівся на ноги й аплодував до нестями. Хвилин зо три.
Аж дідові й бабі вже схотілося присісти.
А потім десь із надр тих оплесків народилося спершу тихе, а потім наростало й наростало:
– Гір-ко! Гір-ко! Гір-ко!
– Ой, люди, та ми ж не звикли отак перед вами торкатися вустами, – засоромилася баба Василина.
– Ех, Васю, раз на віку живемо, – підійшов дід до баби, широко витер долонею підборіддя та й припав до неї, тої, що весь вік із ним.
До клубних вікон позбігалися й заглядали зорі. Вони завидували й мерехтіли, мерехтіли та завидували.
А зал під той довгий поцілунок скандував:
– Вась-Вась! Вась-Вась! Вась-Вась!
Іноді хочеться жити тому, що в житті є щастя.
Не в хоромах високих та далеких. У простому прізвиську. Котре, проте, на весь вік.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 3

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 08-02-2019

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Avtor, 06-02-2019

Не стрельнуло

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Сергій Вікторович, 06-02-2019

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Олександр, 06-02-2019
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.74571013450623 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …
Книжковий МЕДВІН 2019
Друзі! Вже скоро розпочнеться весняний книжковий Медвін, звертаємо вашу увагу на зміну розкладу, ярмарок …
Поезія, яка пробуджує до роздумів
Поезія завжди була тою силою, яка змушувала рухатись далі, коли не було сил. Змушувала любити, коли …
Поклик минулого, заради порятунку майбутнього
Не дивно, що коли на вулицю приходить весна, та ранкове небо починає освітлюватись новим життям, у більшості …