Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2584
Творів: 46973
Рецензій: 91382

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

На Різдво до Катьки

© Той, що греблі рве, 01-02-2019
Усі вже днів чотири знають, що я на Різдво – не вдома. А отак! Я вже не в шостому й навіть не в дев’ятому класі, щоб ви мене не пустили – я таки піду. І хоч прабаба при згадці про Різдво в Катьки зловісно всміхається, дрібно хреститься, зводить очі до божника й рече:

– Хай Господь сохраня, милує, заступа й одводить. Шо ти цьому хлопцеві скажеш, Матіночко Моя, як воно вже здорове, супис отакий, дурей дурний…

А я все одно піду. Тим більше, що навіть дід на бабині спроби заручитися підтримкою вищих сил реагує саркастично – сміється, затулившись газетою. Тим більше, що навіть мати дала мені дві коробки пречудової польської пастили – аби я ніс цю неймовірну смакоту не куди-небудь, а до Катьки.

Уже десь годині о четвертій я, стараючись не звертати уваги на бабу, яка сьогодні влаштувала мені тотальний бойкот, квацюю черевики кремом, трохи припрасовую штани й сорочку, а наостанок навіть мажу коло шиї одеколоном «Тет-а-тет». Аби врешті пробити бабину ворожість, я нарочито голосно, тільки-но сформованим тенорком вигукую:

– Накривайте сто-о-ого-оли, та все килима-а-ага-ми, раду-угу-уйся!

І прабаба, ясна річ, не витримує:

– Не колядуй, чорнокнижник отакий, не колядуй ще! Бо кури не нестимуться. Неси вже оті канхвети, неси до тії манії, хай тебе на гору винесе!

Прабаба навіть замахується на мене ніздрюватим ціпком, але я знаю, що вона не вдарить. На сіні стоять кутя й узвар, у діда на пузі дрімає розкоханий вайлуватий сибірський Мицик. Тьмяно світить лампочка. Я прожогом кидаюся цілувати прабабу – і скроні їй цілую, і хустку, і щоки, та так рвучко, що вареник, який вона ліпила, зненацька падає в помийницю.

– Отуди к лихій годині… Серьожка, та хватить, та хватить, ош не цілуй, я, може, хвора, та ще й ти, дитино, занедужаєш…

Явдошка рвучко обнімає мене – і я чую, як руки її дрібно тремтять у мене на плечах. Оце моя ложка дьогтю до всіх чорносливів і цукатів, що будуть у Катьки на куті. Кілька разів за вечір я згадаю, як тремтіли ті руки, і майже пожалкую, що покинув свою Явдошку над одвічними її чавунами, над жомом, силосом, буряками й лантухами, а сам пішов хтозна-куди. Це почуття вини – сіль і мед мого існування. Воно болюче, але в ті часи ще затишне, бо будь-яку помилку можна зразу ж виправити, кинувшись цілувати бабу. І той її сум, те старече її бубніння тільки додає дещицю тонкої лірики в безм’ятежний затишок зимового вечора.

Я йду до Катьки з двома коробками польської пастили в торбі, іду в наквацьованих черевиках, навіть без шапки – запхнув у кишеню, щойно хвіртку зачинив. Я йду до Катьки давніми сніговими стежками, які споконвіку вели немов і отуди, але якщо раптом трохи заблукаєш або задумаєшся – візьмуть і завернуть кудись іще, до дивовижних хлівів, де віконце світиться, до теплих кошар із вівцями, до небачених прогалин, відблисків і просвітів, які можна так легко й щасливо надибати лише в шістнадцять. Тільки в шістнадцять можна легко й безборонно побувати в таємних, схованих від усіх на світі очей місцинах, де груди спирає від краси, де тобою говорить Хтось Інший. З роками та дорога до чуда ховатиметься в замети, глибше залягатиме у височезні кучугури, і ходити туди стане боляче, непросто, і тільки через сльози…

Катьчині батьки десь поїхали. І молодших брата й сестру взяли з собою. А Катька зосталася на хазяйстві – двох корів, чотирьох свиней, незчисленних індиків, курей і качок не відміниш заради гостин. Катька сидить на покутті, поверх светра – автентична безрукавка з хутром і візерунками. Катька ворожить на женихів – у світляному колі від дерев’яного абажура розкладені засмальцьовані карти. Поруч – склянка з водою.

– Заходь. Двері в топку закривай. Давай сумку, – каже Катька так буденно й водночас святково, ніби я її чоловік, ніби я оце повернувся з якоїсь роботи, а вона зараз почне мене розпитувати й годувати. Принаймні мені приємно все оце уявляти.

На столі нарізана домашня ковбаса, солоні огірки, сало. Картопля з м’ясом. Звісно ж, кутя й узвар – їх Катька вперто називає «каша й кампот», скільки не виправляй. Катька збагнула, що мене дратує, коли вона так каже, і тепер казатиме нарошне тільки так, і ніщо її не зіб’є. На столі пляшка красивого шампанського «Багратіоні». Я весь час забуваю й кажу:

– Наливай Бонапартіні!

Катька мені така тепла, затишна, така зрозуміла й близька, особливо зараз, коли більше нікого тут немає, що мені аж розтанути хочеться, аж якісь білесенькі пташечки ворушаться в животі й воркочуть. Я дивлюся на Катьку й хочу їй сказати сто тисяч дивовижних слів, але натомість тільки червонію, опускаю голову й кладу руки на коліна. Катька, здається, розуміє, що я хотів казати, бо всміхається у відповідь чарівно, як сирена, бо кладе голову мені на плече – і стає так тихо, що я чую навіть, як іскриться шампанське в її бокалі…

А за вікнами, на яблунях і винограді, на абрикосах, посаджених Катьчиним батьком, віковічний сніг. Він порощить, облітує вікно, залягає в щілини. Десь там, за городом, за дорогою діти носять вечерю. У їхніх руках акуратні вузлики з пиріжками. Вони ходять під замерзлими тинами, під стріхами, ховаючи кулачки в кишені. І ми з Катькою так ходили ще три, ще п’ять років тому. А тепер, коли несміливе хлоп’я, як кошеня шкребеться у двері, коли спідлоба бубонить «прислали батько й мати вечерю», нас раптово опосідає щемке замилування, неймовірне розчулення. Катька тицяє гостеві в кишеньку гроші, бере щітку й обтрушує йому сніг із курточки, а тоді присідає навпочіпки й ретельно обмітає чобітки. Малий мандрівник щезає за дверима і йде крізь височезні замети у свої передріздвяні світи, повні страшних, але, на щастя, несправжніх небезпек, химерних звірів і летючих кораблів. Ми з Катькою добре бачимо це все крізь стіни. Але нам уже не ступити в його стежку…

Катьчині батьки десь уже, певно, куняють за столом, наївшись, напившись і наспівавшись. Мої дід і баба вже давненько й спати полягали, накривши стіл із кутею рушниками. Моя мати досі пече пиріжки – її постать у вікні другого поверху навпроти школи бачиться мені так ясно за чотири кілометри, що я можу розрізнити кожен рух. А ми з Катькою сидимо поряд за вже порожнім столом. Ми нікуди не збираємося. Нікуди не поспішаємо. Ми ще просто не знаємо, скільки на світі речей, із якими треба б поспішити. Ми ще не ймемо віри суворій мудрості царя Соломона. Нас не давлять жодні тяжкі скрижалі з пророчими письменами. Ми – молоді й безгрішні. Ми чекаємо волхвів…

Уранці, коли Катька сама прокинеться й розсміється від того, що заснула прямо за столом, просто в мене на плечі, сніг затихне. Я, теж сонно всміхаючись, присяду навпочіпки взуватися, щоб уже йти. Катька солодко помахає мені на прощання рукою, скаже «До вечора» – і я вийду в ранковий, уже різдвяний світ. Сонце червоним пальцем показуватиме на незайманий сніг: «Дивися. Бог народився. Ходити по воді. Любити ближнього. Прощати ворогів».

І я вже навіть не намагатимуся стримати своїх дивовижних, своїх просвітлених сліз, загрузаючи по пояс у снігу.

__________

Для сайту https://opinionua.com

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 4

Рецензії на цей твір

Тщательней ребята

На цю рецензію користувачі залишили 6 відгуків
© Сергій Вікторович, 03-02-2019

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Вікторія Т., 03-02-2019

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 02-02-2019

Що сказати - круто!

На цю рецензію користувачі залишили 5 відгуків
© Надія, 02-02-2019

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Avtor, 01-02-2019
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.66296720504761 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …
КОНСТИТУЦІЯ У КОМІКСАХ
Конституція у коміксах_medium_size у форматі PDF Конституція у коміксах_medium_size у форматі EPUB Брати …
Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …
Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …