(Примітка: усі події, люди та місця вигадані, будь-яке співпадіння з реальністю - цілком випадкове; твір не закликає до насилля або міжнаціональної ворожнечі та не несе в собі цілеспрямованої політичної агітації).
"Північний потік-2" нарешті було закінчено. Величезних розмірів труби протяглися від Кінгісеппу до Лубміна по дну міжнародних вод Балтійського моря, а на німецьких берегах їх незабаром приєднали до вже заздалегідь побудованого газопроводу "Eugal", що мав переправляти російський газ до міжнародного європейського газового хабу в австрійському містечку Баумгартен.
Подія була не з тихих. Будівництво "Північного потоку-2" від свого початку і до фактичного завершення супроводжувалось численними міжнародними скандалами, гучними виступами, постійними занепокоєностями та засуджуваннями. Деякі країни, як Польща, Фінляндія та Данія, навіть заборонили протягувати підводний газопровід через власні територіальні води, проте, як сказав головному інженерові проекта Сослану Ісламбекову молодший інженер Тігран Рустамян, "президент Російської федерації не був би президентом Російської федерації, якби не знайшов способу усіх перехітріть".
Тепер, коли всі політичні негаразди залишилися позаду, а газопровід було прокладено, головний інженер Сослан Ісламбеков зміг спокійно вдихнути. Звичайно, роботу було ще не закінчено - компресорну станцію "Славянская", будівництво якої вже вступало в завершальні фази, ще слід було приєднати до трансросійської газової мережі. Однак це - справа кількох днів.
Ісламбеков знав, що президент уже домовився з німецьким канцлером про урочисте відкриття трубопроводу в Лубміні, коли спочатку він, а потім вона мають покрутити газовий вентиль і таким чином пустити російський газ прямісінько до Баумгартена, назло усім - Америці, що вже котрий рік намагається всунути Росії палку в колесо, Польщі та Україні, що просять її зробити це, і Данії, яка в останню вирішальну мить заборонила прокладати газопровід через свої води.
Зараз Сослан знаходився неподалік від Кінгісеппу. Він, як головний інженер проекту, мав уважно слідкувати за тим, як компресорну станцію "Славянская" приєднають до трансросійських газопроводів, бо це - остання й одна з найвідповідальніших частин роботи. Саму станцію вже закінчили будувати давно, всі її частини стояли готовенькими для початку транзиту, а будівельні роботи проводилися неподалік від неї, у лісі.
Одягнувши на себе помаранчеву каску, Сослан вийшов із біотуалету й попростував прямісінько до членів робочої групи. Ті сиділи навколо широкого трухлявого пня, схилившись над великою картою підземних комунікацій Кінгісеппського району. Старший інженер Цзан Чонг Мун розгублено витріщався на неї, чухаючи голену потилицю. Поруч із ним стояв молодший інженер Тігран Рустамян і агресивно жестикулював.
- Ну хіба ж ви не бачите, що газові труби для міст відмічені жовтими, а трансросійська мережа - синіми? Ну хіба ж тут цього не написано?
- Написано, - кивнув Цзан Чонг, розгублено дивлячись на карту.
- Ну то чого же тобі ще не зрозуміло, корейцю?!
- Та наче все зрозуміло, а все-ж таки щось не складається, - відгукнувся старший інженер.
- В чому справа, мужикі? - мовив, підходячи, Сослан і дружньо гупнув по спині Цзана. Той гикнув, заточився й гепнувся у багнюку. Ісламбеков кинувся до нього, допоміг підвестися. Тігран і решта інженерів скептично споглядали це, доки Рустамян не порушив незручну мовчанку:
- Сослане, розсуди нас. Я кажу, що на карті все правильно, і що можна починати приварювати, а кореєць каже, що в цій карті щось не так! Ну ось візьми ти, подивись свіжим оком! - і він простягнув Ісламбекові карту. Сослан узяв її, декілька раз перевернув, дивлячись з різних боків, а потім згорнув сувоєм і вдарив Тіграна нею по голові.
- Дурак! Це що за карта? Це - Кінгісеппський район? Ну подивися, це ж Ковровський район, а не Кінгісеппський. Звичайно, тут буде щось не те. Куди ви поділи карту Кінгісеппського району? Андрію, піди, збігай, принеси потрібну карту.
Андрій Владочев, молодший інженер, підвівся і кинувся до вагончиків-офісів. Незабаром він повернувся з повною пахвою сувоїв креслень і карт. Розклавши усе на пні, інженери нарешті знайшли потрібну карту - газова мережа, Кінгісеппський район, карта 2016 року.
- Дивіться, тут знову щось не те, - раптом зауважив Цзан. - На минулій карті трансросійські газові проводи були відмічені синім, тут же вони відмічені жовтим, а синім відмічені... - він зробив паузу, намагаючись розібрати дрібний шрифт, і раптом вигукнув: - Відвідні труби для Санкт-Петербурзьких очисних споруд!
- Не може бути, - Сослан узяв карту, покрутив її знову туди-сюди, а потім недбало кинув на пень. - Андрію, де ти понабирав цих карт? Їх же заборонили Міністерством культури ще у кінці сімнадцятого року! Ти що, не бачиш, що тут окрім бендерівських жовтого і синього більше немає жодних кольорів? Якщо там, нагорі, дізнаються, якими ми картами користувалися, то...
- Так а що я міг зробити? - розвів руками молодший інженер. - Це найновіші карти, які у нас є. Я бачив там іще якісь схеми за 2012-тий рік, так там усі підземні комунікації тільки чотирьох кольорів - білого, синього, червоного та коричневого...
- Ну! - вигукнув Сослан. - Зовсім інша справа! Давай, неси їх. Карта з кольорами Росії - це саме те, що треба для успішного завершення проекту.
Андрій побіг до вагончика й приніс нову карту. Розклавши її на пні, Сослан уважно вивчив легенду й тицьнув пальцем у червоні лінії.
- Осьо трансросійська газова мережа, червоним кольором. Треба її розкопати й приварити до нашої компресорної станції, але спочатку, Тігране, дуже тебе прошу: зв'яжись із ким-небудь, щоби перекрили їх перед початком робіт, бо злетимо у повітря разом із нашим газопроводом. На цьому все, тепер - до роботи!
* * *
Директор Санкт-Петербурзької очисної станції сидів і намагався не помічати важкого фекалійного запаху, що сочився навіть крізь герметично зачинене вікно. Він ліниво длубався в зубах чорнильною ручкою, думаючи, чим би зайнятися до кінця робочого дня, та й про те, чим - після його завершення.
Раптом задзвонив телефон. Директор втомлено подивився на слухавку, потарабанив пальцями в такт примітивній мелодії дзвінка й повільно підняв слухавку.
- На дроті директор...
- Послухайте, - перебив його роздратований голос, що линув зі слухавки. Судячи по акценту, абонент був кавказької національності. - Якщо й ви скажете мені подзвонити до іншої установи, то я поскаржуся на вас, і на всіх тих, з ким уже розмовляв, так високо, що ви матимете неабиякі проблеми! Зрештою, інженер я чи не інженер "Північного потоку"?!
"Північного потоку!", - повторив про себе директор і раптом стрепенувся.
- А ви, власне, хто? - заінтриговано відгукнувся він.
- Моє ім'я Тігран Рустамян, на кого я працюю - вже сказав. У мене є доручення зв'язатися з відповідним департаментом, щоби для проведення робіт по проекту "Північний потік-2" була перекрита секція труб. - Голос почав терпляче, проте роздратовано перелічувати інстанції, до яких уже встиг звернутися. - Я дзвонив до Газпрому, до комунальних установ Кінгісеппського району та Ленінградської області, і мені сказали, що потрібно зателефонувати на ваш номер. І ось, я зателефонував.
- Про які труби йде мова?
- У вас є план підземних комунікацій Кінгісеппського району за 2012 рік?
Директор, притримуючи слухавку плечем, натис на кнопку зв'язку із секретаркою.
- Лєначка, пошукай підземні комунікації, Кінгісепп, два нуль один два, - він знову узяв слухавку і попросив хвилинку почекати. На тому кінці дроту запала мертва тиша.
Через півтори хвилини до кабінету зайшла Лєначка, несучи під пахвою великий сувій. Директор розгорнув його, пересвідчився, що це саме Кінгісеппський район, 2012 рік, і відгукнувся до слухавки.
- План переді мною, кажіть, які труби вам відмикати.
- Червоні, - сказав той, хто назвався Тіграном Рустамяном. - Ті, що там підписані як "трансросійська газова мережа".
- Але ж... - із сумнівом мовив директор очисних споруд і раптом згадав. - Ах, ні-ні, все нормально. Чекайте, я зараз віддам розпорядження перекрити їх... На скільки діб?
- На п'ять.
- А чи не забагато? - вигукнув директор. "Кінгісепп захлинеться у лайні".
- Це вимога керівників "Північного потоку-2", а не моя, - зауважив Тігран. - Вибачайте, та в мене справи. Вам ще що-небудь потрібно знати перед тим, як перекрити труби?
- Ні, ні, - похитав головою директор. - Щасти вам. - Він поклав слухавку і запустив у густе сивіюче волосся пальці. Північний потік-2, Кінгісепп... Все це настільки заінтригувало його, що він навіть перестав помічати важкого фекального смороду навкруг.
"Нащо їм здалося перекривати каналізаційні труби? Можливо, для проведення якихось земляних робіт... Зрештою, їм краще знати. Взагалі-то я мав би змусити їх написати мені офіційну заяву, та хай вже роблять так, як є. Все-одно всі телефонні дзвінки записуються; в мене буде виправдання", - думав директор. Він ще раз поглянув на схему, подивився на легенду й спохмурнів.
Червоні лінії - трансросійська газова мережа. У 2016-му році по всій Ленінградській області проклали сучасніші труби, а старі "червоні" віддали під відвідні труби з Санкт-Петербурзьких каналізаційних резервуарів. По ним до очисних споруб тече лайно із самого Санкт-Петербурга... Що ж, на п'ять днів доведеться залишити його накопичуватись у тих резервуарах, нічого не поробиш.
Директор відкинувся у кріслі й набрав номер завідуючого ремонтними роботами. У п'ятиденному перекритті труб він вбачав тільки один величезний плюс: без санкт-петербурзьких фекалій на очисній станції явно послабшає сморід.
* * *
Сослан Ісламбеков був дуже задоволений результатом робіт. За чотири з половиною дні вони не просто завершили приєднання труб, проте навіть встигли засипати траншиї і, як було зазначено у плані, "піддати територію єстєствєнному озєлєнєнію". Сослан досі не розумів, що означає "піддати єстєствєнному озєлєнєнію", проте наказав зробити це своїм підлеглим-вірменам, і ті виконали доручення на п'ять з плюсом.
Тепер, коли робота над "Північним потоком-2" була повністю завершена, Сослан міг з гордістю зателефонувати до Газпрому й повідомити про це. Він зайшов до вагончику, зняв каску, кинув погляд на фотографії своїх дружин та синів і бадьоро підняв телефонну слухавку. Після двох гудків озвалася секретарка директора, яка переключила його безпосередньо на Міллера.
- Олексій Борисович, добрий день, це Ісламбеков.
- Маєш гарні новини для мене, Ісламбеков? - озвався посередній чоловічий голос без будь-яких емоцій і відтінків.
- Таваріщ Міллер! - по-військовому звернувся до свого начальника Сослан і навіть мимоволі козирнув. - Доповідаю: проект "Північний потік-2" завершено сьогодні десять хвилин тому!
- Молодець, Ісламбеков, - тихо сказав голос. - Мене вже повідомили по мобільному, проте, я гадаю, це офіційний звіт?
Сослан одразу ж скис:
- Так, авжеж. Письмову доповідь про роботу над проектом я надішлю вам у PDF-форматі на державну адресу електронної пошти...
- Ісламбеков, - перебив його голос. - Ти молодець, Ісламбеков. Ти знаєш, що ти зробив неоціненну послугу російському урядові й безпосередньо йому... ну, йому, розумієш? Якщо керівництво Газпрому може чимось віддячити тобі, то, не боячись, скажи: це захищена лінія. - Запала мовчанка. Сослан навіть не знав, чого йому зараз найбільше хочеться, а голос чекав. Нарешті терпець йому урвався, і він зробив пропозицію першим: - Хочеш власноруч запустити газ до нашого північного газопровода, гм? Я звелю надати тобі право керувати першим запуском газу на "Славянській", як тобі таке?
- Олексій Борисович, це чудово! - ухопився за цю ідею Ісламбеков.
- А ще, Сослане, я порекомендую тебе, скажімо, міністерству оборони. Там у них якраз є контракт, щось із ядерною зброєю, як тобі?
- Я... я просто не маю слів, Олексію Борисовичу! - вигукнув Ісламбеков.
- В такому разі до завтра, Сослане, - м'яко, проте сухо промовив голос по той бік дроту. - Завтра наш президент поєде до Лубміна, і я буду там, із ним. А за те, щоби все запрацювало тут, на нашій землі-матушці, призначаю відповідальним саме тебе. Ти же не підведеш свою вітчизну, Ісламбеков?
- Ніяк ні! - вигукнув Сослан. В голові у нього гуділо, немов від шампанського.
- Тоді бувай, - мовив голос, і за мить в слухавці почулися короткі гудки. Ісламбеков замріяно притис слухавку до грудей, немов закоханий, ліг на стіл, заплющив очі й глибоко зітхнув. "Відповідальний за нашу землю-матушку". А-ах-х...
* * *
- "Північний потік-2" нарешті завершено! - переможно мовив Дмітрій Узваров, заходячи широкими кроками до студії. - Що означає ця подія для нас, нашої держави і західних опонентів? Чому Польща, Литва, Україна та інші осередки недобитого націоналізму, включно із США та Данією, верещать від люті й страху, тільки-но зачувши цю новину? Яка думка у наших партнерів - Австрії, Німеччини та Венесуели, і чи підтримують вони розширення торгівлі російським газом по Європі? Що ж, почнемо по порядку.
Узваров повернувся до камер і уважно подивився прямо в об'єктив, дарма що не тієї камери, що його знімала. Отак дивлячись кудись вправо, він таємниче продовжив:
- "Північний потік-2" - маштабний економічний проект, що не має жодного політичного підгрунтя, спрямований на безпосередню продажу нашого газу нашому найлояльнішому західному партнерові - Німеччині. Завтра опівдні в невеличкому прибережному містечку Лубмін у землі Маклунбурт-Фороммер... кхм, вибачаюсь, Мекенсбурф-Гор... Фор...
- Канцлер Федеративної республікі Німеччина, - продовжував ведучий, повернувшись обличчям до іншої камери, - Ангела Меркель і президент Російської федерації Володимир Володимирович Путін, - на екрані одразу ж один за одним з'явилися три його великих зображення, - зустрінуться, щоби власноруч відкрутити вентиль "Північного потоку-2". Це дійство матиме також неймовірно глибоке підгрунтя: вони немов би відкрутять вентиль безкінечної дружби між Росією та Європою, безмитної торгівлі й дуже вільних економічних стосунків... А що ж за океаном? За океаном справжня паніка. Совпадєніє? Нє думаю.
- Держдеп США наклав санкції на компанії, що брали участь у будівництві Північного потоку-2, - заявив Узваров після короткого рекламного ролику, в якому вічно усміхнений цар Микола ІІ в наближеній зйомці вживає склянку горілки "Государев заказ". - Проте невже когось це турбує? Польща, Литва та Україна подали в суд на нашу державу, проте невже когось це турбує? Велика Британія, Швейцарія та Бельгія суворо засудили будівництво "Північного потоку-2", проте невже когось це турбує? На їхню думку Росія вже звикла не зважати - такий-собі вироблений з часом рефлекс.
Узваров широко розкрив рота й розсміявся, та за мить його лице знову набуло до-неможливості-формального виразу.
- Що ж стосується наших союзників, то глибоку підтримку Росії та сподівання на продовження дружніх та теплих дипломатичних стосунків з нею висловив президент Венесуели Ніколас Мадуро. Президент підкреслив, що він завжди підтримував і підтримуватиме будь-який міжнародний захід Російської федерації, стоятиме на її боці як в ООН, так і в інших організаціях об'єднаних націй... тобто, в інших міжнародних організаціях, - швидко виправився ведучий. - Що ж, на цьому все щодо "Північного потоку-2". Тепер давайте-но поговоримо про те, як сильно впали рейтинги діючого президента "самостійної" Порошенка і його майданівської кліки на користь більш прогресивних та ліберально-гнучких опонентів...
* * *
В Лубміні - маленькому прибережному курорті в Мекленбург-Форпоммерні, на який час від часу навідувалися ностальгуючі громадяни часів Вальтера Ульбріхта та перших "трабантів", - сьогодні був небачений раніше ажіотаж. Готельні номери по всьому місту були вперше за весь час розкуплені, вузькі вулички - по зав'язку забиті хаотичними парковками й заторами, а міський парк - повен порожніх пляшок з-під пива "Pilsner" та обгорток "Thüringer Wurst", які місцеві комунальники не встигали прибирати у міру їх накопичення. Якби пересічний німець потрапив до Лубміна у цей день, він би міг подумати, що тут відбувається грандіозний матч між "Dynamo Dresden" та "SGV Freiberg" чи "Nürnberg" проти "Beiern München", однак у Лубміні не було ані футбольних стадіонів, ані будь-яких інших - зрештою, це був усього лише дрібненький прибалтійський курорт.
По всьому місту віяли десятки прапорів. В основному, то були російські та німецькі прапори, переплетені один з одним - символ дружби та партнерства двох держав. Де-не-де вигулькували стяги з логотипами найрізноманітніших політичних сил - аскетично-бліді CDU, червоно-білі SPD, яскраві Die Linke з червоною стрілкою над "і" в слові "Linke" та блакитно-рожеві прапори FDP - останніх було найбільше. Дивно було бачити в усьому цьому розмаїтті логотипів і червоні стрілки на блакитному тлі - партії AfD, відомої своєю нетерпимістю до біженців та жахливо примітивними лозунгами, що принесли їй неабияку популярність серед сучасної німецької молоді. Навіть зелено-жовті маргінали Die Grünen - "зелені" - були тут. У цей день в Лубміні зібрався майже весь Бундестаг.
Німецькі, польські, українські, російські та американські журналісти метушилися у натовпі, намагаючись взяти інтерв'ю у розпашілих від сонця й алкоголю німців. На жаль, усі вони були занадто збудженими й захмілілими, аби слухати довгі питання репортерів, а тим паче відповідати на них, тож журналісти йшли від них з нічим, клянучи місцевий Netto, де німці добували собі злощасні "Krautlikör" і "Brandwein".
На берег під Лубміном нагнали цілий натовп поліції. Їхнім завданням було охороняти підступи до того місця, де "Північний потік-2" виходив на берег, а також запобігати будь-яким заворушенням, провокаціям та терористичним актам. "Терористичним актам? - перепитав був очільник Мекленбург-Форпоммернської поліції і розсміявся. - Які терористичні акти можуть статися там, куди приїде їхній головний організатор?". За це висловлювання його негайно зняли з посади, натомість призначивши тимчасовим виконавцем його обов'язків заступника.
Наближався полудень. Натовп нетерпляче дивився у небо, туди, звідки мали з'явитися гелікоптери німецького бундесканцлера і президента Російської федерації. Бундесміністри, очільники парламентських фракцій, посли, дипломати і еліта німецького суспільства чекали на величезній трибуні, зведеній поруч із трубами "Північного потоку-2".
Крістіан Лінднер ліниво обмахувався політичним буклетиком, відганяючи настирливих мух, що вже прокинулися від зими. В голові у нього неприємно гуло від випитого учора "Розавайна", проте він з усіх сил намагався виглядати серйозно й політично-презентабельно. Поруч із ним на верству точила аромат дешевих парфюмів Катйа Кіппінг, очільниця партії Ді Лінке. З-за її плеча визирала одутлувата неголена пика Йорга Мойтена, очільника партії АфД. Побачивши її, Лінднер гидливо поморщився. Саме з Мойтеном йому довелося ділити "гонорар" за політичне лоббіювання "Північного потоку-2". А, власне, чому? АфД і чверті того не зробила для "Потоку", що ФДП!
Лінднер ніколи не міг до кінця зрозуміти своїх східних спонсорів та їхніх кураторів. Проте сперечатися з ними він боявся - ще, чого доброго, перестануть надсилати замовлення і плату за їх виконання. Сьогодні він зустрінеться з ними віч-на-віч і про все тихо, дипломатично довідається...
Його думки перебив далекий гуркіт двигунів гелікоптера. Крістіан поглянув у небо й побачив там дві чорних цяткі, що стрімко наближалися - в одному з них сидить пані бундесканцлер, в іншому - його "таємний" благодійник. А, втім, чого це тільки його? Он, Кіппінг, Мойтен, "зелені" та фрау бундесканцлер також отримують від нього непогану частку, дарма що не відпрацьовують її так якісно, як він, Лінднер. Що ж, Крістіан міг їх зрозуміти - вони боялись занадто виказувати, на кого працюють. Проте дарма. Лінднер, як ніхто інший, добре знав: єдиний, хто не розуміє, що Бундестаг лежить у кишені Російської федерації, є німецький народ. А так як він завжди нічого не розуміє, то й боятися його не слід.
Чорні гелікоптери зависли над Лубміном. Посадковий майданчик був один, а гелікоптерів - два. Природньо, що обидва почали знижуватись і мало не зачепили один одного лопатями. Натовп на пляжі охнув і похапав мобільні телефони. Гелікоптери розійшлися в різні боки й позависали у повітрі. Через деякий час вони знову почали одночасне зниження, проте в останній момент один із них різко пішов убік, а інший, скориставшись цим, упевнено приземлився.
Двері гелікоптера прочинилися, і осяваний холодним балтійським сонцем, під скрекіт фотокамер, на посадковий майданчик вискочив президент Російської федерації Володимир Володимирович Путін. Натовп німців на пляжі вибухнув шаленими оплесками та оваціями. Вслід за президентом із гелікоптера вилізли, жмурячись, два голомозих здоровані з навушниками, а також Олексій Борисович Міллер, очільник Газпрому. Останнім вискочив Сергій Вікторович Лавров. Обвівши похмурив поглядом трибуну, море й німців, він неслухняно трухнув головою і віддав наказ пілотам звільнити посадковий майданчик. Російський гелікоптер загув і злетів у небо.
Натомість приземлився німецький гелікоптер. З нього обережними кроками вийшла канцлер
Німеччини Ангела Меркель, помахала рукою натовпу й пішла вслід за росіянами. На її появу натовп не відреагував; усі очі були прикуті до Володимира Путіна. Ніким не помічений, вслід за Меркель із гелікоптера вибіг канцлер Австрії Себастіан Курц і потягся за своєю германською колегою.
Піднявшись на трибуну, політики стали півколом і почали політично-презентабельно усміхатись. Володимир Володимирович став перед огороженням трибуни, так, щоби його ніг не було видно. Хтозна, чи зробив він це спеціально, а чи ні, проте на канцлера Німеччини він дивився зверху вниз. Ангела Меркель, втиснувши голову в плечі, підійшла до Путіна й потисла йому руку. За нею до російського президента підбіг Себастіан Курц, проте Володимир Володимирович уже повернувся в інший бік і вітався з членами фракцій німецького парламенту.
* * *
Сослан Ісламбеков стояв перед приладовою панеллю компресорної станції "Славянская" і уважно дослухався до телефона, щоби, бува, не пропустити один дуже важливий дзвінок. Решта інженерів очікувально дивилися на нього, теж усвідомлюючи свою відповідальність і серйозність миті.
Раптом телефон запищав. Сослан вихопив його й провів рукою по екрану.
- Сослан Ісламбеков слухає!
Зі слухавки долинула жіноча лайка, і головний інженер, почувши її, одразу скис. Декілька раз нетерпляче кивнувши, він пробурмотів:
- Слухай, Абиз, мені зараз ніколи, чесне слово... Я чекаю на один дуже важливий дзвінок... - жіночий голос у слухавці вибухнув лютим криком, і Сослан жалібно втис голову в плечі. - Ні-ні, це не означає, що я тебе люблю менше за Гульдиз, просто я же не міг купити шуби вам обом, у мене не вистачало грошей!.. Чому я купив їй, а не тобі? Ну...
- Сослан, - прошепотів один із інженерів і показав рукою "закругляйся". Ісламбеков кинув на нього сумний погляд і кивнув.
- Абиз, слухай, мені чесно ніколи. Давай обговоримо це пізніше... - зі слухавки долинули важкі ридання та схлипи, і Сослан ще сильніше спохмурнів. - Тільки цього ще не вистачало! Слухай, ну вибач, золотце...
- Сослане! - зашипіли на Ісламбекова інженери. - Сослане, скинь ти цю причепу!
- Все, Абиз, мені ніколи. Все-все. Все, так, все, давай, все. - Головний інженер швидко відключив телефон і важко видихнув. Робітники станції свердлили його ворожим поглядом, і Сослан винувато усміхнувся. Він хотів був щось сказати, проте раптом його телефон запищав: прийшла СМС.
Ісламбеков поглянув на екран і зблід.
- Пропущений виклик... від... голови Газпрому... - прочитав він самими губами. Інженери охнули. Сослан, не тямлячи себе з паніки, набрав номер Міллера. Після двох гудків безбарвний голос сповістив його, що через три хвилини потрібно запускати до "Північного потоку-2" перший газ. Ісламбеков здригнувся і кивнув інженерам. Ті одразу ж кинулися до приладів, вентилів та табло.
Закипіла робота. Закрутилися стрілки на датчиках тиску, зашипіла гідравліка, а внизу, під підлогою, важко загуло та завібрувало. Компресорна станція "Славянская" запрацювала.
* * *
- П'ять днів пройшло, відкривайте труби, - мовив директор Санкт-Петербурзької очисної станції крізь протигаз. Він стояв на брудному помості над величезними запасними резервуарами, у яких за п'ять днів накопичилося багато сотень кубометрів санкт-петербурзьких фекалій. Дивлячись на це коричневе море, директор ніяк не міг згадати власну філософію, що виробилась у нього за довгі роки роботи очільником очисних споруд: людина - така мізерно мала істота, а лайна виробляє стільки, що за п'ять днів по зав'язку заллє ним хоч ціле озеро.
Робітники очисної станції почали відкручувати вентилі. Там, де знаходилися відвідні труби, голосно забулькало. На поверхню коричневого озера почали вириватися й лопатися величезні бульбашки, насичені метаном та іншими газами. Директор задоволено дивився на те, як фекалії поступово йшли до труб, а їхній рівень падав, падав... Це було так заспокійливо.
Аж раптом сталося дещо дивне. Відвідні труби видали глибокий всмоктуючий звук, неначе величезний вантус, і вмить втягнули в себе половину резервуара. Лайно, що до цього повільно й рівномірно опускалося, раптом завирувало, застогнало, і за лічені хвилини повністю всмокталося до відвідних труб. Такого директор ще ніколи в своєму житті не бачив. Прошепотівши молитву та перехрестившись, він поспішив покинути мостик.
* * *
- Сослане, у нас проблема! - гукнув Ісламбекові Цзан. Сослан підбіг до нього й подивився на датчики. Вони показували, що тиск для транспортування газу замалий. Цзан стурбовано подивився на Ісламбекова й пояснив: - Пам'ятаєте, ми вираховували, який має бути тиск у трубах, щоби, враховуючи місцеві втрати, доставити газ через усі 1200 кілометрів?
- Так, пам'ятаю, - кивнув Сослан.
- Так от, - Цзан ображено тицьнув у датчик тиску, - я виставив потрібний нам тиск, а прилад показуює, що цього замало. Що ж робитимемо?
- Підвищимо тиск, звичайно, - розвів руками Ісламбеков. - Як же інакше?
- Проблема в тому, що коли на тому кінці "Північного потоку" ще не відкручено вентилі й не працюють компресорні станції, то труба може лопнути... Проте, з іншого боку, якщо вірити датчику, за умов дозволеного тиску газ по трубах не дійде.
- Це буде ганьба! - вигукнув Сослан. - Цзан, уявіть собі, що там, у Лубміні, Він з Меркель відкрутять вентиль, а газ не піде!
- Отож-бо й воно, - похитав головою Цзан. - Так що вирішуйте ви, Сослане. Ви тут головний.
- Зробіть тиск настільки високим, наскільки це буде потрібно, - твердо заявив Ісламбеков.
Цзан виконав його наказ, і стрілка на датчику загнулася за червону лінію. Внизу, в надрах компресорної станції, посилилося гудіння. На моніторі під датчиком тиску відобразилося зображення труби - до цього вона була чорною, порожньою; тепер же по ній повільно пішла жирна жовта лінія - газ.
* * *
- Wir hoffen, dass die deutsche und die russische Wirtschaft... - офіційно-холодним голосом заговорила з трибуни Меркель, тримаючи трикутничком долоні. В навушниках у російської делегації увімкнувся автоматичний переклад, і німецьку мову заглушив голос перекладача: - Ми сподіваємося, що німецька та російська економіки будуть йти нога в ногу одна з одною, маючи від цього обопільну користь та фінансову вигоду.
Політики в'яло заплескали в долоні, а Путін солодкаво розтягнув рот в усмішці: силіконові імпланти піднялися мало не до очей, роблячи його схожим на азіата. Меркель суворо поглянула на нього, а потім продовжила:
- Ми раді, що Німеччина нарешті змогла визволитися з економічної кабали Сполучених Штатів і зробити свій власний вибір - на чийому боці їй бути. Відкриття "Північного потоку-2" стане символом сучасної Німеччини - економічно та політично незалежної, здатної зробити свій власний вибір самостійно.
Натовп заплескав у долоні, і до мікрофону став президент РФ.
- Історична справедливість, - мовив він, - має бути відновлена. Російська федерація уже почала працювати в цьому напрямку ще у 2014-му році, проте зараз ми продовжуємо це, не покладаючи рук. Німеччина, як історичний друг та економічний партнер Росії, на відміну від багатьох інших псевдоєвропейських країн, як Україна чи Данія, ніколи не мала агресивних стосунків із нашою державою - за винятком декількох дуже незручних дипломатичних випадів з її боку, як-от Велика вітчизняна війна. - При цих словах Меркель вражо глянула на Путіна й перезирнулася з Крістіаном Лінднером. Той підбадьорливо кивнув й недвозначно потер великий палець об вказівний.
Володимир Володимирович, тим часом, продовжував:
- Сьогодні - великий день. Колись, у вісімнадцятому столітті, Петро І прорубав вікно до Європи. Тепер же ми продовжуємо його благородну справу, прокладаючи через це вікно ось уже другий газопровід. Продовження проекту, що був започаткований ще у 2010-му році, завершено, і я з гордістю ступаю на нашу... кхем... германську землю, аби власноруч із пані бундесканцлером відкрутити тут наш вентиль запустивши до Німеччини наш газ.
Натовп німців зааплодував і шалено замахав прапорами. Потиснувши один одному руки, Путін і Меркель спустилися з трибуни й підійшли до вентиля. Німецькі інженери розступилися, відкриваючи їм дорогу, і вони попрямували прямісінько до труби. Здоровані-охоронці невідривно слідували за російським президентом, і це неабияк турбовало пані бундесканцлера.
Наблизившись до вентиля, очільники обох країн знову потисли один одному руки, обернувшись обличчям до десятків репортерських камер, після чого з обох боків ухопилися за край вентиля й почали крутити. Вентиль не піддавався. Охоронці Путіна кинулися на допомогу президентові й теж почали з усіх сил тиснути на його обід.
Раптом по воді, де мав лежати газопровід, пішли сильні брижі. Поволі вони перетворилися на хвилі, а газопровід завбрував, загув. Ангела Меркель відсмикнула руки від вентиля, неначе той був розпечений, та тривожно глянула на Путіна. Той заспокійливо усміхнувся й прошепотів:
- Das ist ganz normal, meine Liebe. Sei ruhig.
Проте газопровід гудів усе сильніше й сильніше. З його надр долунало низьке булькотіння, неначе лава клекоче у жерлі вулкана. Володимир Володимирович і сам відпустив вентиль. Скільки газопроводів він уже відкривав, проте такого ще жодного разу не траплялося. Він повернувся до телекамер, помахав їм і обнадійливо кивнув Ангелі Меркель. Вона також усміхнулася репортерам й показала "палець вгору". Натовп заспокоївся й мовчки спостерігав за дійством.
- Накажіть включити російський гімн, щоби людям було спокійніше, - пробурмотів Путін одному з охоронців, і той, доторкнувшись до навушника, повторив свій наказ колегам. В ту ж мить на трибуні гримнули перші акорди "Россия - священная наша держава". У натовпі дехто приклав до грудей руку й зі сльозами на очах почав підспівувати. Німецькі політики здивовано перезиралися, не розуміючи, чому на німецькій землі під час офіційного заходу грає гімн іншої країни.
І тут газопровід не витримав. Його поверхня, вкрита білими та зеленими написами "Nord Stream-2", з гуркотом тріснула, і в обличчя президенту Російської федерації, бундесканцлеру Німеччини та десяткам європейських політиків ударив потужний багатотонний струмінь фекалій.
Він врізався у підніжжя трибуни, збивши з ніг людей, що стояли на ньому, і поніс дерев'яні уламки далі по пляжу. Крістіан Лінднер, Катйа Кіппінг, Йорг Мойтен, Себастіан Курц, Сергій Лавров, Олексій Міллер - усі вони канули у бурхливий коричневий потік, що, ніби кров із розсіченої артерії, точився із прорваного газопровода.
Немов цунамі, санкт-петербурзькі фекалії затопили пляж, підняли на хвилях десятки людей, машин, прапорів, змели роздягальні, пляжні парасольки та прибережні ресторанчики, вдарилися у вікна житлових будинків. У місті низько й протяжно загула сирена, сповіщуючи про стихійне лихо.
У всьому цьому місиві уціліла одна тільки колонка, зірвана фекалійним потоком з трибуни. Немов химерна скриня з потерпілого корабля, вона здіймалася на гребенях коричневих хвиль, і з неї досі лунали останні акорди героїчного хорового співу:
