У мене почалась нова хвороба. Я не знаю де, хто і коли мене заразив нею. Точно знаю, що то була жінка. Вона навчила мене мріяти і придумувати собі нового героя вигаданого кохання. Таке востаннє у мене було в школі ... давно.
Тепер я лягаю спати і прокидаюсь серед ночі з одним у голові - з ним. Я його собі придумала, ми прогулюємось з ним вулицями старого напівзасміченого міста, ми ходимо в кіно, робимо банальні речі. Але не кохаємось і з цього я роблю висновок, що ми з ним недовго разом. Це схоже на збочення.
А усе це тільки через те, що стався той день, коли я прокинулась і зрозуміла, що мене не повинно бути і не буде поряд тієї людини, з якою я є. Жах!!! Чого це вартувало. Я кричала, лізла на стіни, сумувала і навіть плакала. Останнє було тоді ж, коли і видумане кохання - у школі. Я просто усвідомила, що не можу бути з людиною, яка мене не цінить і не хоче того, про що говорить.
Потім я почала розкручувати цю пружину, водоворот, називайте це як собі хочете. Мені набридло бути схожою на бездомного кота, у якого обліз хвіст і він шукає притулку під власними вухами. Це не вражає. От і я усвідомила, що потрібно було тільки бути черствішою (як бородинський хліб) і стриманішою. Кажуть, що такі чоловіки мене варті. А хто взагалі встановлює ці ціни? Я б йому пику начистила. Я сама собі ціна, сама собі суддя і сама собі вирок. Останню штуку зробила нещодавно, відчула полегшення ... захотіла засізти у ковдру не вилазити звідти дні три. Хіба тільки як припече...самі розумієте.
Тепер я вилізла з тієї перини, і просиділа я там добрих три місяці чи роки. Не знаю скільки часу минуло, але ТОЙ день пам"ятаю добре. Нічого особливого не було. День як день. Просто ввечері ти зателефонував, а отже хробив те, чого не робив три місяці....
Саме цей день я б витерла гумкою чи мокрою губкою...
