Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2553
Творів: 46317
Рецензій: 90456

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза оповідання на конкурс?

День народження

© Щєпкін Сергій, 23-01-2019
Завжди гостинна, земля Колхіди одного дня стала для моряків-чорноморців ближнім зарубіжжям. Тому і покидати Поті, тепер вже міжнародний морський порт суверенної і незалежної Грузії, всі іноземні судна мали згідно строків, встановлених міжнародними договорами. Не дивлячись на зимову непогоду.
Ці слова сказав сьогодні на вранішній повірці наш командир.
«Непогода» – це зовсім не те слово, яке завжди означає одне й те ж. Коли корабель стоїть у порту пришвартований до стінки і його трохи похитує, це теж непогода. Кокам*, наприклад, це дуже добре відомо. Звичайно це ніяк не можна порівняти із умовами, скажімо, п’ятибального шторму, але коли у гавані Поті наш корабель хоч трохи похитувало, то це означало, що у відкритому морі шторм не менше п’яти балів. Не менше п’яти, як сказали сьогодні вранці по радіо метеорологи.
- Відшвартовуємось сьогодні, о дванадцятій. Всім виконати все, що він знає. – Командир опустив очі з неба на стрій моряків, і звичним порухом пальців протер вуса. –  Нагадувати, я надіюся, нікому нічого не потрібно, все дуже серйозно. Тим, хто забув, мушу сказати, що існують умови, коли шестибальна морехідність* нашого плоскодонного десантника примушує кожного, хто є на його борту, використовувати відразу все, що він знає, все, що він вміє, і все, що в нього є. Тому що приховані запаси можуть і не пригодитися. Задача ускладнюється тим, що десантний відсік розвантажувати не будемо. Грузини не виконали якісь умови, і тепер цей вантаж залишати тут не можна. Як прийшли сюди завантажені, так підемо і назад. Механікам паливом заповнити всі паливні цистерни, он уже буксир підходить – з нього зливати. Всім готуватися якнайретельніше. Об одинадцятій нуль-нуль готовність номер один. Вільно… Розійдись.

А зараз ось бонові ворота* проходимо. За ними дійсно хвиля є, але трохи прибрехали прогнозисти – бали три, ну добре – чотири буде, ніяк не більше. З натяжкою. Вітерець щоправда свіжий і прохолодний, з берега дме. А на березі білі піраміди гірських вершин видно, в бінокль роздивлятися їх при добрій погоді – одне задоволення було. Скільки там на годиннику? Дванадцять сорок дві. Майже молодці. Хоча чому майже – у кільватерному конвої* ми останні, а попереду ще чотири кораблі. Перед нами СКР – сторожовий корабель. Вчетверо більший від нашого, з необмеженою мореплавністю, його тільки похитувати починає при п’ятибальному штормі. Красень-воїн! Озброєний не по-дитячому, один його контур на фоні неба чого вартий! Ще й тягне щось? Кого то він тягне?
Пориви вітру зірвали головний убір і він полетів, перекочуючись по палубі шкафута* і, перескочивши через нижній леєр*, зник за бортом. За боновими воротами Поті, коли повернули праворуч і взяли курс на північний захід, вітер став бити у правий борт з такою силою, що краще було перейти на лівий борт і звідти побачити, що ж то тягне СКР.
- Увага особовому складу і всім, хто присутній на кораблі! – голос із динаміка на верхній палубі раптом перервав роздуми. То був голос командира. – Через сильний перпендикулярний вітер час від часу буде лунати попередження: «Всім бути надзвичайно уважними – корабель стає бортом до хвилі!». В цей момент корабель буде хитати найбільше, але це триватиме кілька секунд. Особовому складу стояти на місцях, через десять хвилин буде оголошено «Навчальну тривогу». А зараз – увага всім! Корабель стає бортом до хвилі!
- Що то тільки що сказали? – голова помічника кока висунулася із отвору палубної надбудови. – Корабель стає лагом* до хвилі?
- Так. Будемо йти галсами*.
- А щ-щоб полундра* тобі на шканці*! Краще б вітер був у спину!
- Та яка там різниця. Зараз оголосять «Навчальну тривогу», і з такою погодою це буде, мабуть, аж до берега. Так що ладнайте нам вечерю «із собою», так буде краще.
- А що ти тут стоїш? Чому не ховаєшся? Он вже сніг летить майже впоперек палуби.
Дійсно, берега не стало видно, все заполонила туманно-біла завіса, яка зі швидким вітром боляче починала впинатися в лице і руки.
- Та я хотів подивитися, кого то тягне СКР попереду, та пілотку зірвало за борт.
- Кого тягне? Такого, як і ми тягнемо!
- А ми що, теж когось тягнемо?
- А ти що – не знав? Оце на тобі! Де ти був, коли відчалювали?
- Де був… На місцях! Гармати ми провертали, перевіряли все, ви що, не чули гуркоту?
- Та чули. Я ж в ютовій* команді при швартуванні. Коли залишилось віддати останній кінець, прибіг начальник порту з якимись бумагами, репетував до командира, вимагав трап* поставити, а вже ж не поставиш, бо один кінець залишився, а наш ні в яку повертатися двічі, ти його знаєш, а тут і ті катери підійшли, два штуки. Коротше, передали ті папери нам на борт і одного катера взяли на буксир, а другий побіг СКР наздоганяти, той вже до бонових майже дійшов. Спочатку хотіли металевим кінцем його кріпити, але наш кеп* чомусь проти був, сказав, щоби прив’язали його звичайним. Може тому, що довше буде металевий від нас до нього подавати, а так ми від нього до нас прийняли. Та й витягувати їм металевий, щоб зашпилити його, набагато важче. Та й шпиль* у них, мабуть, не для металевих кінців…
- Так що то – катери? Що за катери?
- Так, катери, нашого штибу – десантні. Знаєш трактора-жебрака?
- Трактора-жебрака? Ні разу про такого не чув.
- Маленький трактор, позаду кабіна водія з двигуном, а попереду кузов невеличкий. Так і їде, жебракуючи, кузовом уперед.
- Звичайно знаю такого, у нас його голодранцем називали.
- А чому голодранцем?
- Не знаю. Якщо у вас жебрак, то чому у нас не голодранець? Може від слів «голод» і «ранець», невелика сумка, як у нього кузов?
- Гм, цікаво. Цей катер такий самий. На кормі машинне відділення з однією надбудовкою, а попереду кузов завбільшки як для вантажівки, не більше. Чи для десанту. Ото таких і тягнемо.
- А люди там є?
- Казали, що мічман за командира і два матроси – то вся його команда. А скільки зараз – не знаю, нічого не казали. Але мічмана я бачив, і ще хтось був поряд, коли відходили.
- Зрозуміло. Цікаво, а чому вони самі не пішли?
- Три бали їм стеля, не можна було по закону випускати. Хоча старпом казав, що так виганяти – це теж порушення. Але зрозуміти можна – остання можливість… Інакше стають власністю порту. Заходь всередину, зачиняй, нічого там дивитися.
- Та так же. Погода псується неймовірно.

Місцеві моряки, якими були наші командири, вже знали, що саме в цих місцях і саме в цю пору року в глибоких тіснинах Кавказьких гір зароджуються холодні повітряні потоки, які при певній різниці температур дуже раптово і з величезною силою вриваються на рівнини прибережних вод. Ще на шляху до Поті вони розповідали кілька історій з риболовними траулерами, які терпіли негаразди від зловісної бори*. Виходячи з іншими матросами покурити на палубу надбудови, все вдивлялися у вогні берега, що то з’являлися, то зникали у круговерті крапель, сніжинок і бризок.
Незліченні повороти корабля бортом до хвилі вже навчили майже не зважати на постійні команди по гучному зв’язку, і тому слова «Бойовому номеру 2-5-11 з’явитися на командному посту», які повторили двічі, здалися із якоїсь іншої реальності.
- Це тебе викликають! Біжи! Я залишуся за старшого. – Очі напарника, навідника ЦАПу – центрального артилерійського посту, випромінювали підтримку.
Головний командний пункт знаходився нагорі, треба було піднятися на три палуби. Кожна палуба від попередньої була відділена дванадцятьма балясинами*, і чим вище підійматися, тим сильніше відчувається дія шторму.
А бовтанка все сильнішала. Верхня головна палуба, найбільш відкрита частина корабля, була наступною по ходу до мостика*. Піднявшись на неї, стало чутно рипіння канатів, якими були прив’язані різноманітні ящики, накриті брезентом конструкції, і кілька легкових автомобілів. Коротшим шляхом до командного посту,  аварійним трапом, що ішов до всіх надбудовних палуб, дістатися було нескладно і цікаво. Тіло корабля нахилялося то вправо, то вліво так сильно, що кожного разу потрібно було лягати і на руку, і на ногу, то на праві, то на ліві, щоб зостатися на хоч і зручному, але вертикальному трапі.
Нагорі хитавиця стала ще сильнішою. Коридор до радіорубки, за тихої погоди метрів сім завдовжки, здавався зараз якимось довжелезним атракціоном, у якому правий і лівий поздовжні плінтуси почергово перехилялися поміж ноги, так що рухаючись вперед, потрібно було ступати однією ногою то на підлогу палуби, то на перебірку*. При цьому створювалося враження, ніби то ти сам своїми ногами хитаєш весь корабель.
За радіорубкою був вихід на головний командний пункт. Капітан корабля сидів у якомусь новому чорному шкіряному кріслі і тримав у руці залізну кружку з паруючою кавою. Поряд за штурвалом стояв штурман, під його ногами – накритий рушником обріз*. Зовсім блідий вигляд штурмана вказував, що вони з обрізом іноді спілкуються. Але все перекреслював сильний запах кави і гучні сьорбки із наступним «а-а-а» командира.
- Заходь, заходь. Ну як настрій?
- Дякую, воюємо. Прибув за Вашим наказом!
- Правильно, молодець. Я ось що подумав… – Командир знову гучно сьорбнув кави. – Комендорам* сьогодні роботи не передбачається, а вже стемніло, але на кормі* є прожектор, тож вмикаєте і направляєте його на катер, і спостерігаєте за ним всю ніч. З такою погодою нам іти майже до ранку, так що поділиш чергування, ти заступаєш першим, а потім останнім. З якого місця спостерігати – виберете самі, головне щоб там «Каштан»* був. Ним і зв’язок. Постійний. Питання є?
- Ні, немає. Все зрозуміло.
- Зайдеш на камбуз*, візьмеш бійцям моєї кави, скажеш черговому, що я дозволив. Як там десантний відсік внизу? Ви ж там поряд, не спускався до них?
- Спускався. Лежать покотом.
- Покотом… – Командир важко зітхнув. – Там же гальюна* немає… Добре, вільний.

У світлі прожектора і бризках води, катер теліпався на вкрай натягнутому канаті і здавався якимось потойбічним видінням. З часу виходу у відкрите море хвилі виросли настільки, що накочуючись на один борт, з іншого утворювалася прірва висотою з п’яти-, коли дивитись вниз, а може й більше-поверховий будинок. Потім та прірва повільно підіймалася догори і з’являлася з іншого борту. Все частіше верхню палубу юта* заливало так, що завбачливий комінгс* дуже жалкував, що його не зробили хоча би півметровим, аби не давати воді потрапляти всередину надбудови.
Так-таки-так, в таку непогоду за ввесь рік потрапили вперше. Навіть сидіти, тримаючись і впираючись, вже руки болять. Оце колихає. А як же ж там на катері? Його жбурляє з хвилі на хвилю так легко, ніби він склеєний із сірникових коробочок, а не важить тон сто чи двісті. Канат у клюзі* витончився неймовірно. Натягнутий струною, він ходив то вгору, то вниз, то вправо, то вліво, і складалося таке враження, що то хтось у металевому клюзі забув компас. На катері залишився горіти один лише ходовий на носі, більше жодного вогника, а сам катер то пірнав разом із тим вогником, то з’являвся на гребені хвиль у міріадах бризок так, що не вистачало тільки кінокамери з режисером, щоб зняти гарні кадри для кінофільму про бурхливе море.
Раптом щось змінилося. Швидкість корабля, це добре було чути по роботі двигунів, хоч і до цього була майже максимальною, але тепер вона стала вже такою, що катер на тім кінці троса став перелітати з хвилі на хвилю, не торкаючись води. Чи то швидкість збільшили, чи то вітер був винуватцем?
- Спостережний пост на юті викликає ГКП*!
- Капітан, слухаю.
- Бачу днище катера.
- Не зрозумів. Повторіть.
- Час від часу бачу, як катер перелітає з хвилі на хвилю, не торкаючись води. Світло прожектора відбивається від води і освітлює його днище.
- Зрозумів… – Коротка пауза почала затягуватися. Було чутно, як клацає тангента* у руках. Через кілька хвилин, які здавалися нескінченними, знову почувся голос командира. – Капітан викликає корму!
- Корма слухає.
- Слухай мене уважно, корма, повторювати ніколи: зараз у нас на кораблі надзвичайна ситуація – виявлено протікання забортної води у машинному відділенні, під валом головного гвинта. Стишувати хід чи зупинятися не можна – хвиля більшає. Вітер теж. Берег реєструє восьмибальний шторм, який збільшується. Механік пробоїну зробить, а тобі зараз боцман принесе сокиру, ти мене зрозумів – сокиру! І як тільки ти побачиш, що катер клюнув носом і зник під водою повністю, повністю – зрозумів? – відразу відрубуй кінець! Повтори!
- Якщо катер зникне під водою повністю – відрубати кінець!
- Правильно! Якщо катер почне тонути, а ти не відрубаєш – він і нас на дно потягне! До нас назустріч вийшов СКР, якщо встигне – допоможе. А зараз поки все. Виконувати.

Довге дерев’яне руків’я сокири нагрілося від рук і було тепле. Вже п’ять чи шість годин минули у напруженому спостереженні битви заліза і води. Інколи страх піднімав на ноги і примушував час на декілька миттєвостей зупинитися: «… … …випірнув!», а потім це повторювалося знову. Часто на зв’язок виходив командир. Двічі чи тричі приходив особисто. Боцман сидів поряд майже завжди.
Коли нарешті підійшов СКР, у снігове небо злетіли три червоні ракети. Що вони означали – можна було лише здогадуватися, але точно не щось хороше. Сторожовий підійшов з правого борту, і на його верхній палубі з’явилися моряки з рятувальними кругами. Хоча їхня верхня палуба була набагато вище, все одно було видно, як по ній бігають матроси у жилетах і до рятувальних кругів прив’язують довгі мотузки. Швидкість при цьому не зменшилася, йшли і далі повним ходом, зате зменшилися хвилі і бризки від них.
Через хвилин п’ять «Каштан» над головою кашлянув і голосом командира голосно крикнув:
- Мостик викликає спостережного на юті!
- Ют на зв’язку.
- Чи змінилося щось із приходом сторожового? Як зараз катер?
- Так, змінилося! Коли СКР зайшов справа і тримається збоку, то зараз вже катер так не підкидає. Важкий сторожовий збиває і вирівнює хвилю! Був намагався підійти впритул до катера, але не вийшло – катер може розбити борт, і сам побитися.
- Справа в тім, що командир сторожового наказує команді катера покинути судно і хоче забрати їх на свій борт. Для цього їм потрібно стрибати у воду. Як думаєш – варто? Ти б залишився на катері, чи стрибнув?
Оце запитання!.. Відразу нічого і не скажеш… Але коли катер таки притягнуть без командира, йому потім теж сказати буде нічого. От якби в тих запитати, хто на катері… Хіба з мічманом зв’язку немає?
- Не чую відповіді, комендоре!
- У порівнянні з тим, що було до цього – це вже краща ситуація. Катер вже не підлітає на хвилях. Якщо так буде і далі – то можна і не стрибати. Коли не стрибнули раніше, то тепер вже пізно.
- Зрозумів. Коли останній раз днище бачив?
- З тих пір, як підійшов сторожовий – не бачив, а перед тим хвилин за п’ять було.
- Добре, пост не покидати до берега. Кінець зв’язку.

У ворота порту Сочі, який перший погодився прийняти конвой, так і заходили десь о п’ятій ранку на повнім ходу втрьох: десантний корабель з катером на причепі, і великий сторожовик збоку. Вже на підході до самого загороджувального молу* сторожовий корабель відстав і зайшов останнім.
Евакуацію команди катера після розмови командира «десантника» з постом на юті відмінили, і, нарешті, на тихій воді акваторії порту ті заручники-сміливці показалися із рубки*. Всі прожектори прилеглих причалів були направлені на них. Першим вийшов мічман, капітан катера. Він вийшов, високо підняв голову і руки вгору – і вклонився. Потім випрямився, і став розглядати свій катер. За ним вийшов напівзігнутий матрос у рятувальному жилеті, тримаючись обома руками за перебірки. Катер повільно похитувало, за інерцією повертало по колу. Канат ослаб і вільно плавав, тонучи у воді.
- Прапор зірвало, – командир катера скрушно захитав головою і розвів руками.
- Разом із флагштоком! – Від гучного голосу нашого капітана всі, що повиходили у світло прожектора на ют корабля, аж здригнулися. – То не біда, поставите новий. Де ваш третій?
Командир катера озирнувся на рубку, помовчав, переступаючи з ноги на ногу, потім повільно обвів очима всі прожектори, що світили на катер.
- Та ногу ніби зламав, хотіли допомогти – сказав, що сам вийде. Десь виповзає. – У нього дрижав голос і обличчя блищало від сліз. У світлі прожекторів було добре видно, як вони текли по щоках. – Бачу-бачу, хтось там із сокирою так і стоїть. До рук приросла? Ми зна-а-али там всередині, що у вас хтось із сокирою стоїть. І ми б так робили… Тут без пояснень… Господи, це другий день народження! – Голос його ще дрижав. – Яке сьогодні число?
- Двадцять п’яте. Двадцять п’яте грудня дев’яносто другого року!
- Сьогодні двадцять п’яте грудня… – Командир катера закрив лице долонями і схилив голову. Потім випрямився, струсив долоні, ніби щойно їх помив. Голос вже майже не дрижав. – У мене мама із Західної України, католичка. У них сьогодні Різдво, вона його завжди відзначала. Це, мабуть, вона молилася цієї ночі за мене, що нам так пощастило. Що ж, із Різдвом! Спаситель народився, мама казала – славімо Його!

***

* балясина – сходинка на трапі;
* бонові ворота (бони) – плавуча огорожа, що застосовується для перешкоджання незаконному проникненню кораблів у порт;
* бора – дуже сильний холодний вітер, що дме в приморських місцевостях з гір;
* галс – курс судна відносно вітру;
* гальюн – вбиральня на кораблі;
* ГКП – головний командний пункт;
* загороджувальний мол – захисна споруда в порту у вигляді стіни або дамби, що виступають у море;
* камбуз – кухня на кораблі;
* «Каштан» – корабельна система гучномовного зв’язку;
* кеп – капітан (командир) корабля;
* кільватерний конвой – група військових кораблів, які йдуть один за одним у кільватері – сліду на воді позаду судна, що рухається;
* клюз – наскрізний отвір у борту для пропускання якірного ланцюга, тросів і т. ін.;
* кок – кухар на кораблі;
* комендор – морський артилерист; матрос-навідник;
* комінгс – високий поріг у дверях для запобігання потраплянню води у внутрішні приміщення;
* корма – задня частина корабля;
* лаг – борт судна;
* леєр – трос або металевий прут, який натягують на суднах вздовж палуби, щоб запобігти падінню людей за борт, для сушіння білизни тощо;
* морехідність – здатність судна плавати та зберігати свою маневреність у будь-яку погоду;
* мостик – друга назва головного командного пункту;
* обріз – тазик, відро, або будь-який інший металевий посуд для рідин;
* перебірка – стінка, що розділяє на частини яке-небудь приміщення, простір і т. ін.; перегородка.;
* полундра - застережливий окрик у мові моряків, який означає: бережись! небезпека!;
* рубка – закрите приміщення на військових кораблях, де зосереджено управління кораблем;
* тангента – кнопка чи клавіша, яка переключає прийом і передачу на переговорному пристрої;
* трап – сходи або драбина на судні, Пристосування для входу пасажирів із пристані на борт судна й виходу з нього;
* шканці – частина верхньої палуби корабля, де відбуваються всі офіційні церемонії;
* шкафут – середня частина (від бака до шканців) палуби корабля;
* шпиль – вертикальна електрична лебідка на суднах для піднімання й опускання якоря, швартових кінців, піднімання важких речей і т. ін.;
* ют – кормова частина верхньої палуби судна.

***

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

Добавте посилання

На цю рецензію користувачі залишили 5 відгуків
© Надія, 23-01-2019
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.63005805015564 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …
Книжковий МЕДВІН 2019
Друзі! Вже скоро розпочнеться весняний книжковий Медвін, звертаємо вашу увагу на зміну розкладу, ярмарок …
Поезія, яка пробуджує до роздумів
Поезія завжди була тою силою, яка змушувала рухатись далі, коли не було сил. Змушувала любити, коли …
Поклик минулого, заради порятунку майбутнього
Не дивно, що коли на вулицю приходить весна, та ранкове небо починає освітлюватись новим життям, у більшості …