Ліля сиділа біля вікна і дивилась вдаль. За вікном вже який день падали білі сніжинки, дерева і все навкруг засипане снігом, навіть пес Рижик був білий, й постійно стріпував з оранжевого хутра дари небес, а від кота Мурка залишився тільки чорно-білий хвіст, що підстрибував поряд.
Господиня пожаліла свою скотину і закликала в хату. Кіт Мурко відразу зайняв місце на канапі, а Рижик підбіг до святково вбраної ялиночки і задер лапу.
- Дзень! - розбилась нижня скляна кулька, а вражений Рижик, не докінчивши початої справи, був видворений надвір.
За вікном по дорозі подекуди проходили люди, навіть машини нечасто їздили в таку заметіль.
Ліля тільки-що прочитала повідомлення в фейсбуці, що в країні сталось пару ДТП внаслідок негоди, декілька чоловік отруїлись несвіжим оселедцем на Святвечір, мінімальний кошик споживача знову зріс, і став недоступний пенсіонерам, а далеко на Сході збереглась небезпека вторгнення.
Всі ці новини ніяк не сприяли написанню оповідання, замовлене редактором в Вісник краю.
- Треба щось романтичне написати, різдвяне, - сказав він Лілі, його штаткору напередодні. - Різдво все-таки.
Лілин настрій теж не пасував до романтичної оповіді. Її друг Ромко повіявся десь до Львова, сестра пішла в коляду, батьки сказали, що в таку стужу не приїдуть цього року святкувати в село, залишаться у бабусі в місті. Тому Ліля гризла олівець, вдивляючись вдалечінь, немовби виглядаючи звідти тему своєї розповіді.
На подвір’ї було тихо, ніхто не кричав, як їхній шеф на роботі. Ніхто не викликав на килим, не треба було вдавати заклопотану працездатність на повний робочий день. Але все ж цього було замало, щоб описати романтичну картину.
Ліля ще раз переглянула стрічку в фейсбуці, придивляючись до різдвяних новин.
- Так, колядка, ще колядка, сповіщення переслати десять раз для щастя, нові квіти і музика в приват від чоловіків, анекдоти, селфі з ялинкою, в колі сім’ї. Негусто.
- Просто жах, як згадаєш, що в Норвегії, чи Гренландії, зима по дев’ять місяців. Майже рік сидиш і дивишся, як все засипає снігом, або бредеш в снігових наметах,- думала Ліля, а сніг тим часом падав і падав.
Надворі підтоптаний сусід Микола розгрібав сніг, а потім тягнув щось тяжке, замотане в мішок, по дорозі до клуні, й злодійкувато озирався.
- Що б то могло бути? – подумала Ліля.
І так, як виходити надвір, та скрадатись до сусідської клуні ій було лінь, вона почала вкладати побачене в свій романтичний сюжет:
… Молодий парубок Микола хотів запросити на побачення свою кохану і для того заколов свиню, щоб наробити кров’янок і ковбас, так як грошей на перстень з брильянтом він не мав…
Тим часом сусід Микола, хекаючи з напруги, поволік другий мішок в клуню, залишаючи за собою червоні сліди.
… І так, як одної свині здалось йому замало, він вирішив зарізати ще й теля…
Ліля, висунувши шию, дивилась за вікно, що робить її скупуватий сусід. А той, озираючись, щоб ніхто не бачив, поволік третій мішок у ту ж клуню.
Тут Ліля звернула увагу на диктора, що віщав з телевізора, який стояв у кутку:
… продовжують шукати трьох колядників, що пропали вчора надвечір. Задіяний місцевий особовий склад поліції. Хто бачив цих хлопців востаннє, просимо подзвонити по номеру…
Штаткор зітхнула, подивилась на записник, сусідську клуню і почала одягатись. За парканом сусідського будинку подальшому проникненню заважав злий пес Рябко. Але, завдяки його голосовому супроводу, надвір вийшла жінка Миколи Мотря.
- Христос народився! – промовила Ліля. – З свіжиною вас !
- Славімо його! З якою свіжиною?- примружила очі тітка.
- Е, та ось бачила, як ваш муж до клуні тягнув.
- Ну – оглянувшись на клуню, загадково мовила Мотря.
Слово ну могло означати що завгодно. Як далі вести розмову, Ліля не знала. По всьому було видно, що кавальця свіжини ій не передбачалось, а про пропавших колядників спитати не наважилась.
- Е, то багато свіжини – тільки й спромоглась відповісти.
- А чого ти так ревно стежиш за нами? В церкву би пішла. Я вийшла, думала, колядники прийшли.
- А я якраз колядників шукаю, до мене приходили, та й… - сказала Ліля вслід Мотриній спідниці, що промайнула перед тим, як двері зачинились.
А сніг все падав і падав. замітаючи дороги, перехожих і все навкруг. Ліля повернулась додому і знічев’я включила знову телевізор.
... 12 ДТП за минулий день, - життєрадісного віщав диктор невтішні новини.
- кором захворіло ... грип наступає... продовжуються пошуки колядників...
Ліля підкрутила звук.
- Вже другу добу продовжуються пошуки колядників - продовжував телеведучий. - Хлопці 8,14 і 12 років. ось їх фото. Хто бачив дітей, чи знає про їх місцеперебування, нехай подзвонить по телефону за винагороду....
Тим часом сусід Микола, якого визирала Ліля через вікно, йшов із стайні до своєї господи з свинячою обсмаленою ніжкою і не знав, що за ним пильно спостерігають. Від такого пильного погляду він спіткнувся та заорав носом в землю.
Тим часом задзвонив Лілин телефон і дав ся знати добрий друг Ромко.
- Ліля, як поживаєш? Тебе там не замело? Я ще так скоро не приїду, маю тут справи...
Ліля спересердя кинула трубку і почала спостерігати, як швидка забирає незадачливого сусіда з свинячою ногою в руці і власною в лонгеті.
А з клуні тим часом висунулись цікаві голови хлопчаків, подібних на пропавших з телевізора. Хлопці, по одному, замурзані, намотавши на руки по кільцю кров’янки, покидали не дуже чисте та просторе приміщення.
- Цирк якийсь! - подумала Ліля. - О, за них належить винагорода!
Вона знову включила телік. Але, подумавши - це ж треба плестися в відділення поліції, щось пояснювати,спілкуватись з тіткою Мотрею, зрештою хлопці живі - здорові, та ну його.
І прилягла на канапі. Кіт Мурко невдоволено скочив з зігнаного місця, та надвір йти не поспішав.
Тим часом в двері задзвонили.
- Можна заколядувати? - запитав ломаним басом хлопчачий голос.
Ліля відкрила двері і побачила все тих же замурзаних колядників з клунками за плечима. Вони вже колядували, роззираючись по приміщенню, обличчя їх були вимазані сусідською кров'янкою.
- Де ж це ви були? Вас он усі шукають - запитала господиня, винагородивши за спів і віншування.- Що ви в сусіда робили7
- Як шукають? - запитав один.- Ми ж сказали. що до бабусі йдемо. Хіба батьки не чули?Дізнавшись, що Ліля бачила їх через вікно, нехотячи признались:
- Там тюки з соломою стояли, один тюк ще такий закривавлений, видно, дядько тягнув свиню смалити. То ми ту солому повикидали, а самі туди залізли, для приколу. Ги-ги -- по-дурному загигикав один.
- А дядько на ніч буду закрив ! – промовив другий. - Добре, що хоч голодні не сиділи, там сала, вудженини трохи під’їли.
Виправивши невгамовних колядників, Ліля нашвидкуруч написала і скинула на ел.пошту редактору текст про щойно побачене і почуте.
- Жаль, що мало романтики - промовила вона сама до себе.
Незчулась, як почала збиратись.
- І як це я відчула, що в мішках колядники були? І з Ромком, певно, щось нечисто. Буде тобі хепі-енд ! Або й не зовсім!
- Не маєш коли, кажеш? То я зроблю тобі сюрприз!- подумки вже говорила з бойфрендом.
Десь там в місті Ромкові гикалось, а Ліля вперто торувала шлях в заметілі до міської маршрутки.
