Біографія Мільтіада, героя Марафонської битви, добре відома. Але є одна деталь, яка характеризує демократичний устрій будь-якої держави і не тільки античного світу. Ця деталь перетворилася в устах Сократа в маловідому фразу: «Як бути з мудрецями, якщо вони у меншості?».
Так от, після одного невдалого військового походу Мільтіада піддали остракізмові. Герой Марафонської битви під час цієї процедури був на Агорі серед простого люду. Побачивши негативну реакцію одного селянина полісу, здивований Мільтіад запитав:
- А ти знаєш Мільтіада?
- Ні, – була відповідь. – А навіщо мені його знати?
- Але ж своїм голосом ти вирішуєш долю цієї людини!
- То й що? – в свою чергу здивувався селянин. – Голосую проти нього, бо він вже зажрався.
Цей діалог і визначив долю Мільтіада. Герой Марафонської битви, рятівник античної Греції помер в тюрмі. Обпльований і розтоптаний галасливою юрбою, яка ще вчора підносила його на Олімп. А трохи пізніше цей діалог визначив і долю Афінського полісу, долю всієї Еллади і долю древніх паростків демократії.
Мінуси демократичного устрою будь-якої держави у всіх на слуху і у нас перед очима. Це – неповоротка і галаслива структура суспільства, в якій гору може отримати хто завгодно, і результат виборів практично неможливо передбачити.
Мінус демократичного устрою є водночас плюсом тоталітарного режиму, або ж монархії. Тут все вирішується швидко, без «шуму і пилі». Війни, дороги, акведуки, піраміди, палаци – та що завгодно! Швидко, і без надокучливого галасу! І жоден селян із полісу не насмілиться сказати щось криве в сторону царя. Саме тому монархічний устрій зламав хребет античній демократії. Швидко і без зайвого галасу.
Але в усіх, абсолютно в усіх державних устроях є одне жирне «але»! Це – психологія людини.
Древні знали про це прикре явище. Тому й ставили на колісницю тріумфатора раба, який бубонів переможцеві злорадним голосом: «Не забувай, ти також смертний!». І якийсь час це працювало. Демократична Еллада успішно протистояла монархічній Персії. Республіканський Рим швидко розширював свої володіння і вплив, попутно знищивши могутній Карфаген. Козацька демократія допомогла Богданові здолати кварцяне військо Речі посполитої і утвердити козацьку державу.
Та людська психологія взяла гору і злорадний раб був прибраний з колісниці. Знесилені постійними чварами демократичні Афіни здалися на милість спочатку монархічній Спарті, а потім всі в купі македонцям. Юлій Цезар, повіривши у себе, як наймудрішого серед римлян і вирішив спробувати себе в ролі наймудрішого диктатора. Богдан Хмельницький спокусився славою і зламав демократичний устрій козацтва, аби передати булаву і владу спадково, своїм синам.
Що є закономірним результатом невдалих дій людського фактору?
Якщо помирає монарх, то з його смертю починається боротьба за престол, яка з найдревніших часів переростала в громадянську війну (згадайте, як до трону
прийшли Володимир і Ярослав). А потім – розправа переможця з переможеними опонентами. Кілька років, а іноді й десятиліття, триває кривава лихоманка. Так завжди розгорталися події із найдревніших часів – імперія Ахеменідів, імперія Цін, Римська імперія, імперія інків.
Трохи інакше виглядає ситуація з тоталітарними режимами і з диктаторами. Претенденти на нового диктатора тихо вбивають старого диктатора. Жоден із диктаторів (погортайте історію – дійсно, жоден!) не помер своєю смертю. Цезар. Робесп’єр. Сталін… А далі ніхто з претендентів у диктатори не може гарантувати розвиток подій за його сценарієм.
Після смерті Цезаря спалахнула затяжна і кривава громадянська війна, яка закінчилася повним розгромом демократичного Риму, а далі був Нерон, який для натхнення спалив Рим. Робесп’єру відтяли голову так само і тим само, як і він відрубував голови монархам та їх прихильникам, але його смерть не спровокувала громадянської війни між якобінцями, а породила імператора Наполеона, який заходився організовувати ЄС. А от смерть Сталіна нічого не спровокувала! Забичений тотальними репресіями народ поплакався над його могилою і радісно зустрів нового диктатора, і так само радісно пішов до колапсу під проводом «мудрої та миролюбної».
Колапс суспільства і держави, ріки крові і гори трупів – ось закономірний результат невдалих дій людського фактору. І практично неможливо передбачити подальшого розвитку, бо всі плани претендентів на престол, то тільки їхні плани.
Можливо саме цю обставину і мав на увазі Піночет. Відбудувавши свою державу, піднявши економіку Чилі на достойний рівень, відрегулювавши всі державні інституції, Піночет оголосив демократичні вибори і добровільно здав владу демократам. Щоправда демократи захотіли одразу ж ув’язнити Піночета. Що підтвердило одну маленьку теорію від матеріалістів що-до походження людини і не тільки на Євразійському континенті.
І ось саме цей кривавий мінус тоталітаризму повністю відсутній в демократичному суспільстві. Тут він перетворюється в плюс. Бо вибори вождя, архонта чи президента ніяк не можуть закінчитися громадянською війною. Максимум – Майдан. А демократичне суспільство, побудоване на конкурентних началах, приречене на успіх. Щопрада, треба ще навчитися ефектно конкурувати, а не тупо вирізати конкурентів.
Перед таким от вибором і стояв Кромвель. Геній стратега Кромвеля не сприймав однозначно ні чисто демократичного устрою Англії, ні абсолютної монархії. Отже, потрібно шукати інший, третій шлях розвитку Батьківщини. І бажано такий, який пригасив би емоції і, водночас, не спокусив би здоровий глузд.
Він розумів, що природно аморфне та аполітичне суспільство в момент вибору надзвичайно швидко поляризується і ділиться на два табори (одні хочуть короля і монархію, а другі – демократію і республіку). І що ці два наполяризовані табори не бажають поступатися принципами. І це також є природним станом здорового суспільства («Боротьба протилежностей!» - скаже пізніше Гегель). Інша справа, що кожна поляризована частина по своєму розуміє принципи справедливості і не хоче поступатися не принципами, а саме «своїм розумінням принципів справедливості».
І Кромвель приймає соломонове рішення… А далі вже не важливо, як саме називатиметься ваша демократична система, бо в ній головне – інтелект, на основі якого вибудовується і балансується вся державна структура.
Можливо Кромвель згадав ахеменіда Кіра. Того самого Кіра, який нічого не знав про спритних російських політтехнологів, які простими маніпуляціями перетворюють друзів на ворогів, а тому не ламав хребти переможеним, а перетворював їх на друзів. Все можливо. Але результат інтелектуального рішення Кромвеля – це успішна і процвітаюча Англія. Це успішні та процвітаючі колишні колонії Англії: США, Канада, Австралія, Нова Зеландія…
