Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2698
Творів: 51622
Рецензій: 96045

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 46878, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '18.118.128.17')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Іронічна проза

НУ МИ ПОСТАРАЄМОСЯ, СЛОВО ЧЕСТІ!

© Михайло, 10-01-2019
Істина має негожий нахил займатися стриптизом. Вона оголюється і постає перед нами в чому Природа-матінка народила.

Воно б ще й нічого, ми ж, грішним ділом, любимо оголену натуру. Проблема в іншому.
Істина роздягається перед нами дуже, - а іноді навіть занадто, - довго.
Настільки, що, буває, тільки наступне, а то й навіть третє покоління бачить результати того процесу, початок якого хтось колись спостерігав.

І ще одна характерна риса є в цьому стриптизі. І вона, ця риса, ця особливість, - ну хіба що для любителів гострих відчуттів.
Ми підохочуємо Істину, передчуваючи та облизуючись.
Але ж ось покриви, один за одним, падають до її ніг, і те, що постає перед нашими очима, змушує нас застигнути з жаху. Усе, що ми так сподівалися побачити, виявляється настільки мерзенним і вбивчим, що ми заздримо тим, хто вмер, так її, Істину, і не пізнавши.

Так це відбувається, наприклад, з діями і намірами.
Спостерігаємо ми, зазвичай, дії, тобто “одежини”, проте коли вони поступово перестають приховувати від нас те, що за ними криється, - наміри, - це перетворює нас на довічних циніків, а іноді, - хай нас омине! - і на самовдоволених негідників.
А той, в кого після такого випробування, залишилися ще здоровий глузд і сяке-таке сумління, той із сумом і тугою згадує про ті часи, коли він, наївний, вірив діям і словам, і ця віра була його теплесеньким, малесеньким світом.

І все ж, більшість із нас полюбляють насміхатися над діями і словами людей, даючи зрозуміти усім своїм виглядом, що воліємо, аби краще вже ці лицеміри явили б нам свою істинну сутність.
Не підозрюючи, що це дійсно може статися.

Так, наприклад, трапилось з “фальшивими американськими усмішками” і показною європейською ввічливістю і толерантністю.
Ми говорили: ні, ви тільки гляньте, невже вони справді думають, що ми не бачимо, як за їхньою “відкритістю”, усмішками и демократичною поведінкою приховується звіряче бажання володіти масами, капіталами, світом? Ліпше вже не приховували б вони своє істинне обличчя.
А лице самої Істини, яке сяяло з-за оманливого серпанку нашого нещирого світу, ввижалося нам незрівнянно прекраснішим за всі ці облудні писки.

І от, поки ми мудрим і саркастичним поглядом дивилися на Захід, тим часом зовсім з іншого боку, зі Сходу, почали приходити у світ люди, які не приховували своїми діями істинних намірів.
І дії їхні, і наміри свідчили тільки про одне: про звіряче бажання володіти масами, капіталами, світом.

І замість широкої фальшивої усмішки і ввічливого погляду очей, що відкрито дивляться на тебе, замість руки, простягнутої для нещирого потиску, на нас глянув ствол автомата, вище нього - холодний погляд убивці крізь проріз у чорному чохлі на голові, нижче - вже забруднений чиєюсь кров‘ю ніж.

І нам раптом чомусь перехотілося дивитися в обличчя цій Істині, спостерігати за тим, як вона перед нами буде оголятися. Нам чогось дуже захотілося назад, у світ усмішок, відкритих поглядів і рукостискань.

Матінко Природо, чи невже в тебе є лише ось ця, одна “істина”? Та не може ж такого бути, ну навіщо ти нас лякаєш, як дітей. Не можна ж так…
Ми просто впевнені, що є в тебе в запасі, в заділі, інша істина. Істина для тих, хто може дійсно тішитися успіхами інших, хто здатний навчитися радіти можливості допомогти іншим, ближнім і дальнім, - людям, їхньому добробуту, миру…

Ну ми постараємося, слово честі!
Ми не будемо вже зловтішатися, коли у когось ледь помітно здригнеться рука при ручканні, коли хтось опустить очі, коли комусь перехочеться усміхатися.
Ми будемо уперто триматися один одного і шкірити зуби в усмішках, і гаряче тиснути руки, і обійматися, і разом, у згоді, згуртувавшись, будемо творити одне, спільне життя.
Скажи тільки, що є в тебе для нас ще одна, інша Істина - істина життя!
Ми не віримо, що у Природи є тільки істина смерті.

Ось такі справи…
То ж не будемо радіти, коли навіть побачимо чорні тіні. Не будемо удавати з себе занадто мудрих.
А то так можна й саме життя перемудрити, а замість нього, - що?..

(-- малюнок до цього допису -
https://docs.google.com/document/d/1sl39HayWjg-4Hq0AjSm5Vg4DdmO1LnXPOgHiUyko3Rc/edit?usp=sharing  )
____________________
Михайло Гонопольський

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.048805952072144 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати