Це було в прадавні часи, коли олімпійці здолали титанів і почали безроздільно правити на Землі. Свою перемогу олімпійці святкували гучно, аж земля здригалася від їхніх танців і вивергала стовпи вогню та диму, а від їхніх пісень здіймалися шалені урагани.
Та коли святкова програма була вичерпана і переможці почали тихо похмелятися, із вцілілих печер вилізли залишки смертного люду. Оглянулися люди навкруги і зраділи, що нарешті все затихло, що вже заспокоїлися океани і моря, що річки й озера повернулись у свої береги, а природа довкола випросталась і забуяла новим цвітом, і швидко наповнилася ситою звіриною.
Отож переляк у смертних швидко минув, їжі було вдосталь і вони почали так активно розмножуватися в темних печерах, що скоро і місця в них вже й не було. А за браком вільних закутків люди озлобилися і почали гамселити одне одного і випихати слабших на двір, а то й калічити їх… Одним словом, почалися бійки.
Кажуть, що Прометей першим вийшов з похмілля і, як то буває після довгих і гучних гулянок, впав у транс братньої любові. Спустився він на грішну землю і почав ходити по печерах, аби навести якийсь лад поміж знавіснілого люду. Промови, однак, не діяли і добрий олімпієць вирішив дати людям вогонь, аби вони побачили, в якому лайні живуть.
Але смертні побачили трохи інше, ніж те, на що розраховував Прометей. Оглянувшись при світлі вогнищ навколо, люди зробили несподіваний висновок: біля вогнища можна не тільки нагрітися, можна приготувати на вогні смачну і поживну їжу, і не обов'язково з мамонта… Одним словом, почалося вбивство.
Історія не може пригадати, зрозумів Прометей свою стратегічну помилку що-до дарованого вогню, який не тільки зігріває, але й палить все навколо себе у невмілих чи хитрих руках, але він таки пішов спокутувати свій гріх, нарікаючи на свою долю.
Зевс якийсь час спостерігав з вершини Олімпу за тим, що відбувається на землі, а потім прийняв філософську позу і замислився. Він хотів абсолютної влади над цим світом і він її отримав. Він заволодів озлобленими печерними невігласами, які й поняття не мають, що у них є правитель. І що далі?
Як кожен переможець, який природно вважає себе крутішим від переможеного, Зевс спочатку не сприймав печальної історії титанів, які добряче поморочившись із самовпевненими неандертальцями, вирішили за краще стерти їх зі сторінок історії та й почати все з чистого аркуша та з новими людьми. З кроманьйонцями. Зевс пригадав, що пілотним проектом титанів була Атлантида, якою правили мудреці Анаксагора та філософи Платона, і досвід цивілізації атлантів титани планували поширити по всій планеті. І саме такий жирний кусок, як Атлантида, запав до ока олімпійцям і розбудив неслабий апетит. Що там вигадувати, вся колотнеча почалася через неї, через Атлантиду.
Але! В запалі боротьби Атлантида була стерта з лика Землі. Атлантиду поглинули хвилі Атлантичного океану разом з атлантами, їх містами і плантаціями. Ось так і вийшло, що в розпорядженні олімпійців на сьогодні залишились тільки дикуни в печерах.
Але довго міркувати Зевсові заважали пари амброзії, які все ще туманили голову і хилили у звабливу дрімоту. Отож, громовержець вирішив, що найдешевший спосіб організації дикунів – це самоорганізація. Нехай ці дикуни самоорганізовуються. Знайти лишень мотив, який і спонукав би їх до самоорганізації. Визначити орієнтири і... А там, як карта ляже.
̶ Шановні! – прогримів Зевс і олімпійці, які зібралися навколо, захвилювалися. – Ми отримали перемогу над нашими ворогами, над титанами. Але разом із перемогою ми отримали купу проблем, які нам доведеться тупо вирішувати. Бо більш нікому. Титанів нема. Атлантів нема. А є печерні дикуни, яких ще треба привчити до роботи. Треба перетворити цих печерних бандюків у цивілізованих людей. Чому? А тому, що ми пов'язані з ними. Або вони стануть нормальними людьми, ну приблизно такими, як ми, або вони зникнуть. Такі умови для життя на цій планеті, в цьому прекрасному світі. Інших не передбачено… Але! Разом із тими дикунами зникне і цей чарівний світ, до якого ми вже почали звикати, як його володарі. І разом із цим світом зникнемо й ми. Тобто, і я з вами. Да-да-да, в проекті створення кожного світу іншого варіанту не передбачено. Або весь оцей гамуз, або колапс замість телепортації... Вам зрозумілі ризики? Вам зрозуміло, що ми в одному човні з цими дикунами посеред Океану? Добре. А чи є в кого реальний план, за яким ми зможемо перетворити цих придурків у розумників?
Олімпійці мовчали. Вони добре знали норов Зевса, а тому не ризикували з ініціативами, якими б продуманими вони не були.
̶ Нема? Отже, мені знову доведеться про все подбати самому? – продовжив Зевс, якому сподобалась мовчазна покірність.
̶ Ми віримо в твою мудрість, повелителю! Ми зробимо все, що ти запланував!
̶ Добре. Тоді розклад такий: кожен із вас має поговорити з дикунами, аби виявити серед них здатних щось копіювати. Для початку. Потім з цих людей ми відберемо найкмітливіших і навчимо їх обробляти землю, ставити будинки і все інше. А вже з-поміж навчених людей виберемо лідерів, які будуть організовувати до роботи тих, хто залишився у печерах. Зрозуміло? І ще, друзі мої, сприймайте цю роботу, як гру, як веселу розвагу і в такому сюжеті змальовуйте перспективу й дикунам. Все повинно бути весело і прикольно. Але! Поміж смертними ми влаштуємо змагання. Саме змагання буде мотивувати смертних людей не просто до роботи, а до найкращих результатів своєї роботи! І переможці цього змагання серед смертних отримають головний для них приз – довічну славу і безсмертя! Зрештою, навіть заради слави люди перевернуть гори і перелопатять пустелі. Але то таке.
̶ Слава! Слава нашому повелителеві! Тільки наш великий Зевс може знайти мудре рішення будь-якої проблеми! – радісно загукали олімпійці, яким вже аж свербіло розпочинати нову для них гру, аби якось розвіятися після пиятики.
̶ Пробачте, – почувся тихий голос з натовпу олімпійців, – але в чому саме мають змагатися люди? Який вид діяльності смертних ви визначите для змагання?
̶ В чому саме?.. Змагання завжди мотивує, – поважно прорік Зевс і насторожено оглянув натовп. – Отож, нехай змагаються в чому завгодно… В усьому!
̶ Вибачте, – не вгавав тихий голос, – але як, за якими ознаками ви будете визначати переможця... в усьому?
̶ Ну… – Зевс почервонів і втупився в натовп олімпійців, намагаючись знайти поміж них володаря настирного голосу. – Ну… О! В кого буде найкрутіший одяг, найкрутіша хата і все таке – той і буде переможцем! Бо тільки тямовиті і роботящі зможуть мати ошатний, багатий і, головне, чистий одяг! Отож, хай тепер вчаться думати і працювати.
Натовп олімпійців радісно загудів, вихлюпнув на Зевса нову порцію похвали і почав було розходитися, але знову прозвучав той само тихий голос:
̶ Але ж ви не зможете нагородити переможця безсмертям.
̶ Хто там у нас такий грамотний? – гримнув розлючений Зевс і перелякані олімпійці принишкли. – Ану покажись мені!
̶ Я, – з натовпу вийшов маленький нічим не примітний хлопчик. – Хронос.
Зевс, побачивши Хроноса, миттєво змінив свій гнів на люб'язність, навіть мило посміхнувся. Зевс був справжнім громовержцем.
̶ Кого я бачу! Радий, радий що ти завітав до нас!
̶ Вірю, що ти радий бачити мене, – скупо посміхнувся Хронос. – Все одно поясни мені, яким чином ти хочеш нагородити переможців змагання безсмертям, якщо насправді ти аж ніяк не зможеш цього зробити?
̶ Не переймайся такими дрібницями! Обіцяти – не значить женитися, – натовп олімпійців радісно загудів на слова Зевса. – Тих дикунів треба чимось зайняти, бо інакше вони тупо повбивають одне одного. Зрештою, навіщо тобі пояснювати те, що ти добре знаєш і без мене, – і стиха додав: – навіть краще мене.
̶ Отже, ти хочеш перетворити життя цих нещасних людей на гру? На гру, в якій переможця очікує той же фінал, що й переможеного?
Зевс мить поміркував, затим жестом запросив Хроноса пройти вглиб оливкового гаю.
Історія не знає (або ж знає, але вирішила за краще промовчати), про що саме розмовляли Хронос і Зевс, але до олімпійців вони повернулися в доброму гуморі.
̶ Отож, любі мої, до роботи! На нас чекають слава і вічність! А далі – хай час порозставляє все на свої місця.
Кажуть, що вигадка Зевса що-до пишного одягу мала на меті розбурхати людей, мотивувати їх до праці і що то вже самі люди зробили багатство одягу символом влади і зверхності. А жага багатства влади і слави стали причиною нескінченних і жорстоких війн. Різне кажуть. Але історія знає, що богове залюбки приймали участь у війнах і часто провокували їх задля забави. Але то вже інша історія.
І ще кажуть, що після того, як Зевс безслідно розчинився в просторі, на його ложі залишилась посмертна маска громовержця, на якій був довіку запечатаний жах від побаченого в останню мить життя. Але Гея надійно заховала маску переляканого повелителя олімпійців від сторонніх очей. Але то також інша історія.
