Ранок у селі Веселі Бички починався, як звичайно. Кукурікали півні, мукали в стайні корови, рипали по снігу туди-сюди перехожі. Часом вони спинялись і вдивлялись на нову вивіску на їхньому колишньому ФАПі :
ФОП. “ ДО ЗДОРОВ’Я
Вперед ногами !”
Біля вивіски кнопками був приколотий вирізаний з газети портрет життєрадісної Ульяни Супрун. І рекламні оголошення нижче : Підписуйте декларації і лікуйтесь безкоштовно тільки у нас!
Всередині новоствореного ФОПу за столом сиділа лікарка середніх років, енергійна, з темним волоссям, завитим в гульку на тім’ї та невеличкими чорними вусиками над верхньою губою Соломія Остапівна Бендер.
Вирішивши заснувати ФОП, вона довго вибирала собі медсестру. За минулих часів, коли Соломія Бендер працювала звичайним дільничним терапевтом, в неї була медсестра Аделаїда Паніковська.
Паніковська сиділа тоді в кабінеті, клювала носом і викреслювала дні до майбутньої пенсії. Соломія Остапівна бачила, що кон’юнктура тепер не така, конкуренція не дасть змоги утримувати таку медсестру.
- Скільки зарплати ви отримували в місяць? – запитала вона Аделаїду Іванівну.
- Дві вісімсот на руки – жалібно промовила та.
- Я дам вам три п’ятсот, тільки на роботу не ходіть – пожаліла пані Соломія майбутню пенсіонерку.
- Е ні, я так не можу – заплакала та. – Я При Аркадію Івановичу відсиджувала, мене не звільняли, при Петру Петровичу, я чесно досиджувала свої години, а тепер я помру…
- То сидіть. Будете мати дві вісімсот. Але спати я вам не дам, спання негативно діє на нерви клієнтів.
- Добре ! – радісно промовила та.
- Виконувати будете любу роботу !
Паніковська вдячно закивала.
Тому так і вийшло, що в ФОПі було дві медсестри. Біля лікарки Бендер сиділа довгонога і молода, з гарними зубами медсестра Зоряна, тільки після медучилища. Вона завжди посміхалася вставленими білими вінірами, за що майже всі кликали її Кіса.
- Кіса, зараз будемо приймати клієнтів! – скомандувала сімейний доктор.
- А що мені робити ? – з незмінною посмішкою спитала Кіса.
- Нічого. - відповіла пані Бендер, оглянувши коротенький халатик, манікюр, та посмішку.
- Отак і сидіть, ні, ноги прикривати не треба, так сказать, товар наліцо. Будете підтакувати . І кивати. Цього вистачить.
- Але ж я не …
- Тихо. Хочеш в Емірати? І Соломія Остапівна поглянула на портрет Супрун, що прикрашав стіну. - От журнальчик і читай.
- Благодійниця наша – аж просльозилась Соломія Остапівна, ще раз зиркнувши на портрет Ульяни, який слугував для контрасту з фізією Кіси.
- Будемо рахувати бабло. Молоді найменше котируються, по 370. Дітей множимо на чотири, дорослих на три. Треба 1800 набрати – і поїдем в Емірати! – проспівала Соломія Остапівна і Кіса підспівала теж.
Аделаїда Іванівна мирно дрімала в куточку.
- Не спать! – рявкнула лікарка Бендер, глянувши на неї – Ви мені імідж псуєте!Он горшки розписуйте зеленкою і марганцівкою. Квіти всілякі, отак.
- Але то не входить до моїх обов’язків! – гордо сказала ще сонна Аделаїда.
- Згідно з новими вказівками пані Супрун усі горшки мають бути розписані.
- А, так би й сказали. Ця точно може, що не скаже, ми ще такого і нє делалі.
І майбутня пенсіонерка з ентузіазмом взялася за справу.
Двері відчинились, в кімнату зайшов молодик і відразу звернув увагу на Кісу.
- То до вас записуватись, пані? – запитав він у Кіси, яка розглядала журнал про Емірати.
- Почекайте! – строго сказала Соломія Остапівна . – Спочатку треба укласти декларацію.
- А ця лікарка точно буде мене лікувати? – запитав молодик, не відриваючи погляду від Кіси.
- І додому поїде, як треба. Треба, Кіса, треба. А тим часом заповнюйте декларацію на себе і всю родину. Всю, я сказала. І стару бабу теж. І прабабу, вона за потрійним тарифом. Діти множаться на четверо, гарні дітки у вашого швагра кажу. І швагра родину подавайте. Всіх, всіх.
- Що вона робить?
Соломія Остапівна глянула на Аделаїду, яка в захваті розмальовувала чудернацькими квітами останній сьомий горщок.
- Вази розписує, для гарних клієнтів. Для вас буде скидка, 300 гривнів оплатити. І не дякуйте – промовила Соломія, глянувши на молодика, що замахав руками.
- Прийде до вас Кіса додому, а сісти ні на що, гм, тобто квіти у вазу не буде де поставить.
- А на чому ви до нас на виклик приїдете? – віддавши гроші, здався Іван.
- На джипі, на потягу, на...
- Коврі-самольоті – радісно підтакнула Кіса.
- Кісо, не відривайтесь від читання – строго відповіла пані Бендер. – Вона про нові технології лікування читає, от і замислилась трохи.
Кіса у відповідь примружила очі і видала клієнту одну з своїх стандартних посмішок.
Клієнт заворожено дивився на неї.
- І ксерокопії паспортів та свідоцтв про народження на завтра не забудьте! – крикнула навздогін новоспечений підприємець.
Соломія Бендер витерла піт з чола і пояснила: Отак в Емірати поїдемо. Наберемо потрібну суму, тобто пацієнтів.
Пролунав дзвінок і пані Бендер підняла трубку.
- Алльо! Це ви? Звичайно пам’ятаю хто, я всіх пацієнтів з тисячі навіть у сні пам’ятаю. Пан Зеник? Пан Василь? А, точно -точно, Іван Іванович власною персоною. Слухаю вас, Степан Ілліч. Сьомий раз вже дзвоните? Так, пригадую, пригадую. В вас п’яти боліли, тобто чиряк на животі, ні, на шиї. Горло? Горло пройде, зробіть компрес. Я казала пити марганцівку? Сьомий день? Я казала антибіотики, а не…Точно? Я тоді така змучена була, в мене в той день 35 пацієнтів записалось. Зараз не приїду, багато клієнтів, тобто пацієнтів. 370 гривень кажете? Ну й виписуйтесь, будь-ласка, інший лікар за 170 км звідси.
- Фух, ну ви бачили? – звернулась Соломія Бендер до співробітників – Каже, що я казала марганцівку пить. А я, хоч вбий не пам’ятаю, що кому казала, по сто дзвінків вдень.
- А може краще прополіс на горло? – невпевнено запитала Аделаїда Іванівна, згадавши минулі знання.
- А ви взагалі помовчіть. Горшки розписали? Тепер йдіть в покинуту амбулаторію і візьміть в них інвентар, який залишився. Хто сказав красти? Там нікого нема. І що,що нікого нема? Праведна ви наша, хвалю. Я вам документ дам, ось листок з печаткою. Поставите в кімнаті десь там. Що за колектив, змучилась я з вами.
- О, пан Андрій! – зраділа Соломія ще одному відвідувачеві, що тримався за зуб.
- Як не допомагає? П’ятий день болить? Я ж вам казала червону нитку примотати, потім сало, ні? Який стоматолог? В первинній медицині стоматолога немає. Навіщо стоматолог, якщо є сімейний лікар . Я вам і стоматолог, і гінеколог, і проктолог. Я все знаю. Кажу ж, все.
- В мене книги шибко вумні. Ще діагнозів таких і нема, а я їх вже знаю. Ну що ви стоматолог, стоматолог? До нього дорого. А ще є останній, перевірений спосіб. Кіса, візьми шнурочок, прив’яжи один до зуба, другий до клямки. Куди ж ви? Побіг. Не втримали ми клієнта. Треба було його швидше відпустити, грошей перераховувати нікому не треба, стоматологія тепер вся приватна, та рефлекси підвели.
Все, Кіса, вивішуй табличку : ПЕРЕРВА НА ОБІД. ПІСЛЯ ОБІДУ ЗАПИС ПО ТАЛОНАХ.
Мені ще суму підрахувати, скільки декларацій підписано, і можна їхати в Емірати. Та не помирати, Аделаїдо, в вуха щось закапайте, з нашою Ульяною ще процвітати і процвітати !
