"Любий друже! Нарешті-м дістав нагоду взяти перо до рук і відшрайбувати вам сю невелику звістку, бо особисту візію з вами зробити у найближчі часи буде непросто. Та і врем'я на кореспонденцію теж кіт наплакав. Моє бюрко прямо вгинається від різноманітної роботи, яку я собі наплянував, але, що сумно, Біг не наплянував мені достатньо часу, аби все це виконати. Першим справом хочу завершити до кінця ту невеличку гісторійку про адуката, котрого спіткала складна доля пізнатись із замужньою женщиною та її деспотичним чоловіком. Надішлю вам шматок рукопису якось, мо ви щось запропонуєте. Майже готове чергове зібрання моїх поетичних жмутків, але все чогось мені в них замало.
А загалом зараз чудовий час. Місто спекотне, одначе надвечір повзе прохолода. Я сиджу біля прочиненого вікна і дивлюсь на люд міський. Затертий, спішить кудись... У всіх якісь свої затяги. Найбільше морочить проблема нашої вкраїни. Чи буде їй щастя? Чи зможемо ми з вами, мій хороший, отак вийти на вулицю та почути в надлишку свою мову? Чи буде в нас таке військо, яке візьме на палю цього [вирізано цензурою]? Що чекає на світове людство? Ці питання гризуть мені голову, а відповідей не знаходжу. Ну гаразд, друже, буду прощатись, і щоб ви розвіялись після моєї невеселої звісточки, прикріплюю посилання на той відосик, про який ви давно питали, і для вашого блага скажу, що цицьки з 2:23.
Ваш давній друг
І. Я.".
