Стара, дерев’яна церквa в Улючі над Сяном двічі відзначала свій чудовий ювілей, а саме 500 років від її побудови на горі Дубник. Як подають джерела вона нині найстарша
з дере-в’яних церков у територіальних межах сучасної Польщі. Її побудовано в 1510-1517 роках. У доказах є написано, що її побудовано з дерева модринового. Чому про це
пишу? Саме тому, що останніми часами деякі дослідники, підпираючись дендрохронологічними дослі-дженнями, хочуть її зробити молодшою на 150 років. Тільки ті
дослідники взяли до уваги частини елементів дерев’яних з ялини, якими, мабуть, були роблені реновації тієї ж нашої святині. Все-таки нам треба писати, нехай весь світ знає,
що наша улюцька церква свят-кувала такий гарний ювілей.
А тепер про саме святкування.
Ось, у суботу 8 травня в місті Сяноці в етнографічному музеї-заповіднику завдяки Православній Церкві, а особливо завдяки старанню Високопреосвященнішого Кир
Адама, архієпископа Перемиського і Новосанчівського, почалася наукова конференція, на якій доповідачі говорили про минуле Христової Церкви і нашого народу на
етнічних землях Руси-України, а також на західних її окраях, а саме – Підляшші, Лемківщині, Бойківщині і Надсянні.
Слід згадати, що ця конференція відбувалася в залі ікон. У цьому ж залі знаходиться іконостас з церкви під Покровом Вознесіння Господнього в Улючі. Головною темою
конференції була історія цих земель, а саме західних окраїн давньої Київської Русі і східного християнства, яке розповсюдив наш князь святий Володимир Великий. Можна
було почути, що Сянік ще більше ста років після Берестейської унії був осередком Православної Віри. Треба нам всім знати, що в Сяноці в Історичному Музеї знаходиться
молитвеник, на якому поклав свій підпис київський митрополит Петро Могила, даруючи його церкві в тому ж Улючі.
Після обіду, вечором, у церкві, яку було перевезено до цього ж музею з Лемківщини, з села Ропки, відбувся концерт з участю хорів зі Львова і з Сянока. Присутні могли
почути церковні і народні пісні. На закінчення концерту відбулася презентація моєї книжки зі збіркою вибраних віршів. Видання книги «Мій Улюч» присвячене 500-річчю
церкви під Покровом Вознесіння Господнього на горі Дубник в Улючі.
В неділю, 9 травня поточного року, в улюцькій церкві відбулася архієрейська Божественна Літургія, яку очолювали три Владики: Кир Адам – архієпископ Перемиський і
Новосанчівський, Кир Августин – архієпископ Львівський і Галицький та єпископ Горлицький – Паїсій, а також більше десяти православних священиків з Польщі і України.
Слід нагадати, що після Служби Божої і процесії довкола церкви на Дубнику, всі зупинилися при могилі останнього пароха тої ж святині отця Ореста Солтикевича і
помолилися за упокій Його душі.
Минув тиждень і Святою Божественною Архієрейською Літургією відзначили 500-річчя церкви в Улючі на горі Дубник греко-католики з нашим
Перемисько-Варшавським митро-политом, Високопреосвященнішим Владикою Кир Іваном Мартиняком і з майже двадцяти священиками з Польщі і України. Своїм
співом прикрашав цю Літургію хор при архікафедрі в Перемишлі, яким диригував пан Ярослав Вуйцік, а також хор зі Львова.
Гарні співи, щира молитва, багато прочан з Польщі і з України, серед яких багато колишніх улючан або їх нащадків. Тут хочу нагадати, що на це Велике Свято в Улючі з
Ялти в Криму приїхав син колишнього улючанина Михайло Галата зі своїм сином Богданом. Той же пан Михайло привіз поштову марку України, на якій зображена церква в
Улючі та дата 1510 – 2010 рік. Улючани рік у рік приїжджають на Свято Вознесіння Господнього, щоб пригадати собі, своїм дітям і внукам 1946 рік, коли тодішнє польське
військо увійшло в село і спалило наш рідний Улюч.
Пригадую собі, як наші батьки говорили, що в Улючі горіли хати як “собітки”, тобто ватри на Івана Купала...
Нині на горі Дубник біля церкви молилися за наше минуле і майбутнє, за живих і померлих та помордованих не лиш греко-католики. Разом з нами молилися наші брати
Православні і чимало римо-католиків. Всі ми молилися до Єдиного, того самого БОГА за прощення гріхів і провин один одному…
Я впевнений, що Бог дарив би більшою благодаттю нас там присутніх і весь наш народ, коли б разом при престолі стояли і молилися священики і єпископи НАШОЇ
ХРИСТОВОЇ ЦЕРКВИ. На мою думку, лиш тоді всі наші молитви були б щирі і правдиві. Мене за-боліло, а думаю, що не тільки мене, що в час Святої Архієрейської Служби
Божої при вході з Чесними Дарами, не залунало – “…і всіх вас православних Християн...”
Я пригадую собі, що Папа Іван Павло ІІ не соромився в час Святої Літургії величати православних Християн. Слідкую за молитвеником, там ніщо не змінено. Глянув на
сторінку Патріарха Кир Любомира. Там виразно є – і вас православних Християн. А в Улючі, біля церкви, де разом з нами греко-католиками молилися БРАТИ Православні,
чо-мусь це слово не прозвучало. Прикра дійсність. Болюча дійсність.
Після закінчення Святої Літургії, коли Владика, священики і більшість прочан пішли на приготовлене місце, щоб пообідати і взяти участь в артистичній програмі, отець
Мирон Михайлинин і немала група віруючих відслужили Молебень до Пресвятої Богородиці.
Тут отець Мирон відважно молився з молитвеника, не пропускаючи Православних Християн. Опісля молебню я вдруге підійшов до отця Мирона і подякував за цю молитву.
Після молебню всі ми зійшли з Дубника, щоб сісти на лавочках і побачити та послухати, як гарненько виступали діти з української “Шашкевичівки” з Перемишля, які
втішали нас своїми веснянками. На сцені біля Дубника виступали ще духовий оркестр при Львівській духовній семінарії, октет “Теофорос” і “Ослав’яни” з Мокрого.
Після закінчення концертів на улюцькій сцені всіх присутніх на традиційну, вже двадцять першу ватру біля Сяну, запросили Панство Софія і Ярослав Холявки.
Там, при вогнищі і при печених на ньому ковбасках, всі ми угощалися і співали народні і патріотичні пісні. Свято тривало майже до півночі. Тут всі присутні сказали собі –
До зустрічі за рік.
Нині, коли я вже далеко від рідного Надсяння і рідного Улюча, думками читаю, що діялося протягом тижня власне там, над Сяном, в рідному Улючі. Так ось гляньмо
БРАТТЯ-ХРИСТИЯНИ. Одна Свята Літургія на Дубнику в Улючі – трьох НАШИХ Владик і більше десяти священиків.
Через тиждень друга Свята Літургія на тім же Дубнику – один НАШ Владика і біля двадцяти священиків...
А тепер гляньмо. Коли б ми були разом, не тільки всі НАШІ миряни, а й НАШІ ВЛАДИКИ і СВЯЩЕНИКИ, які б разом захотіли при Святому Престолі служити Архієрейську
Службу Божу, радість велика була б не тільки в Улючі, не тільки на землі, а також і на Небі. Буває, що ми гарненько співаємо: – “Боже, нам ЄДНІСТЬ подай...”, але родиться
запитання, чи тої ЄДНОСТІ так у ЦЕРКВІ, як і в НАРОДІ, ми дійсно хочемо?
Дозвольте, прошу, що наведу свого вірша присвяченого НАШОМУ Християнству:
МИ – ХРИСТИЯНИ
Бог бачить сварні поміж нами
Поміж народом і церквами
За це колись судити буде
Й своєю мірою осудить
А як осудить лиш Він знає
Тому дозвольмо хай рішає
І судить мене брата друга
Кожного за його заслугу
Тому то браття-християни
Пора віддати Богу шану
Собі провини час простити
Щоб Ісуса навчанням жити
І не рахуймо гріхів брата
Щоб тільки себе виправдати
А всі молімо Бога – Сина
Щоб церква в нас була ЄДИНА.
Нехай вона Христова буде
З Христом хай з’єднуються люди
Щоб Православний і Католик
Вовком вже більш не був ніколи
На землях предків наших славних
Хай нас єднає віра давня
В Батьківщині й по всіх усюдах
Хай єдність поміж нами буде.
11.04.2008 р.
Хоч минули чергові два роки, коли дивлюся на розкол поміж НАШИМИ Церквами і НАШИМ Народом, і бачу, що нині надалі ми не готові разом молитися, родяться
запитання: – Чому це так, де є всі ті навчання Ісуса Христа? Брати і сестри, відкиньмо всі амбіції і урази і ставаймо разом перед престолом Всевишнього і вимолюймо
ЄДНІСТЬ і ДОБРО для НАШИХ ЦЕРКОВ і НAШОГО ОБОЛІЛОГО НАРОДУ. Я вірую, що Бог почує НАС і наші щирі молитви.
