Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2562
Творів: 46540
Рецензій: 90820

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Фентезі

Тридесяте царство. Частина друга. Щурячі перегони. Розділ 6.

© Іван Дурський, 10-12-2018
Кобиляча Голова сидів за столом з руками скутими позаду. Його ненадовго дістали зі скрині для допитів. Без «свого лиця» він вже не представляв загрози. В кабінеті було темно, лише самотня лампочка горіла над ними.
- Тобі грозить вічне перебування в скрині. – Котигорошко, опираючись на палицю сів на стілець навпроти нього. Руку довелось зашити і перемотати.
- А тобі грозить вічне шкутильгання. – Все ще зневажливо від повів той.
- Я казковий богатир, забув? Кілька днів, то й сліду не залишиться.
- Я нічого не скажу! – Кобиляча Голова втупився пустим поглядом в стелю.
- Дарма. Язиката Хвеська вже третю статтю дописує, доки ми тут говоримо. Навіть не уявляєш, скільки бруду вилито на тебе та на Солов’я, твого хазяїна.
- І на Кощія. – Задоволено всміхнувся той. – Накрився мер.
- Мені він теж ніколи не подобався. І ти не подобаєшся. Два вихідних дні, я не вдома, а вожусь тут з тобою та іграми тих клятих політиків.
- Така твоя робота, Котигорошко. Хто тобі заважав податись в політику, як Кощій, чи зайнятись бізнесом, як Соловей, чи Яга? Казки закінчились, офіцере. Ми тут, живемо, доки люди в нас вірять. Тридесяте і людський світ відділяє всього один перехід. Скоро нам доведеться перейти, прийняти смертність та розпрощатись з довгим життям. А це значить, що потрібно буде адаптуватись. Потрібно буде вчитись розчинятись серед людей. Кощій і Соловей просто більше готові. А ми з тобою, імовірніше за все, помремо з голоду там.
- Навіщо було це все робити? Труїти Кощія, висвітлити його в поганому світлі? Вбивати смертного? Що тобі з того, що Соловей розбійник виграє?
- Я просто намагаюсь знайти місце під сонцем, як і всі ми. Але більше ти не почуєш від мене нічого, крім: я не вбивав того смертного.
- Не вірю. Бувай, Кобиляча Голова. Гарно відпочити в скрині.
***
Бар Червона шапочка все ще був на ремонті. Котигорошко опираючись на палицю і кривлячись від болю спустився по сходах вниз. Як завжди, в барі грала рок музика, а Горинич розливав напої за стійкою небагаточисленним відвідувачам, котрих не лякала діра в підлозі та розтрощені меблі.
- Воістину треба любити це місце, щоб прийти сюди після такого розгрому! – сказав хтось з відвідувачів.
Котигорошко всміхнувся і зайняв вільне місце якраз поряд з Кривенькою Качечкою. Та одразу ж обійняла Котигорошка. Він пригорнув її до себе, поцілував в чоло.
- Я все ще злюсь на нього. – Сказала Гориничу.
Змій розуміюче всміхнувся. Любов – вона така. В бар прийшов і Лис Микита. Він з гордістю поставив на стіл посвідчення офіцера поліції.
- Крижане Серце вперше не написав на нас догану. – Видав він. – Навіть похвалив. Дідько, ви б бачили, як перекосилось в нього лице, коли він поєднав: Котигорошко і хороший офіцер. Я ледь стримувався від сміху.
- А що з Солов’єм і Кощієм? – Поцікавилась Кривеньке Каченя.
- Нічого. Кобиляча Голова мовчить, як риба. Тим нічого не буде, вийдуть сухими з води. Але дорога на вибори для них закрита. Яга теж мовчатиме, щоб вберегти свій бізнес. Не знаю про що з нею говорив Крижане Серце, але тепер та мовчить наче партизан.
- Василиса казала, що піде в мери міста. Рейтинги в неї високі в світлі останніх подій. Її точно виберуть.
- Я б проголосував за неї. – Змій налив Микиті меду. Котигорошку приніс склянку води. В Червоній шапочці тепер діяло правило: Богатирям спиртного не наливають. – І знайте, хлопці. Я б вступився за вас, якби ви не справились. Просто…
- Не хотів перетворюватись в змія! – Хором видали всі присутні. – І спалити нас до дідчої мами!
В барі зареготали. Змій почервонів і поліз під стійку. Мить і він дістав звідти картину.
- Я знову знайшов натхнення! – Об’явив він. – Відтворив маслом події на картині. Котигорошко, Фарбований Лис та Кобиляча голова в смертельній битві. На полотні Котигорошко з булавою, та Змій в стрибку стрибали на розгубленого Кобилячу Голову.
Присутні в барі були щедрі на оплески. Лис дістав з кишені чудо дзеркало і тихо вийшов з бару.
- Зачекай, чому це я такий низький? – Доносились до нього слова Котигорошка. – А Лис ж блакитного кольору, а тут якийсь фіолетовий? І Трава була не по пояс…
- Я художник, я так бачу, бісові критики!
Далі Лис вже не чув. Він вийшов, пересвідчився, що ніхто не бачить. На тридесяте спускалась тепла літня ніч. Тьмяно світили ліхтарі.
Навпроти Кощій пішки ніс свої речі з мерії. Соловей розбійник сидів на сходах під своїм клубом і нервово курив. Царівна вже вкотре сварилась з Іллею Муромцем, активно жестикулюючи. Всі були зайняті своїми справами, нікому не було діла до Лиса. Микита повернув в провулок за баром. Там вже стояла приваблива жінка в білому діловому костюмі з декольте. Русе волосся заплетене в гульку.
- Рада тебе бачити. – Привіталась Василиса Прекрасна. – Як Котигорошко?
- Жити буде. – Коротко буркнув Лис.
- Вітаю з прийомом в ряди казкової поліції.
- А вас з кріслом мера.
- Рано ще. Але дякую.
- Ким був той смертний?
- Ні найменшого уявлення. Але ти правильно зробив, що подзвонив після погроз Солов’я. І правильно зробив, що привів його в Тридесяте до працівниць Яги. Якби не це, Котигорошко би й не подумав би піти до Яги в гості і здибати Кобилячу Голову. Все зійшлось. Яга тепер боїться мене більше звичайного.
- Так і вона в курсі?
- Вона буде мовчати і про це, інакше висвітлиться її давня змова, що закінчилась вбивством Івана Царевича. Політика – брудна гра, Лисе. А казкова політика річ не лише брудна, а й смертельно небезпечна. Для казкових героїв кидання в крайнощі – звична річ. Проте тепер все буде добре. Тридесяте тепер в надійних руках.
- Тобто в ваших. – Спохмурнів Лис Микита.
- Повір, так буде краще для всіх нас. Чоловіки або не роблять нічого, або наламають дрів. Жінки ж більш обережні і… рішучі, коли потрібно. Обіцяю тобі, Лисе, я не розчарую тебе. Нікого з вас.
- А якщо випливе, що Кобиляча Голова не вбивав того смертного. Лишень в мене немає алібі.
- За нього забудуть через кілька днів. А тепер, пропоную нам приєднатись до наших друзів в Червоній Шапочці і відсвяткувати початок нового життя для всіх мешканців Тридесятого.
З цими словами Василиса легко взяла його під руку і повела всередину.

Кінець.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.32527208328247 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …
Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …
Книжковий МЕДВІН 2019
Друзі! Вже скоро розпочнеться весняний книжковий Медвін, звертаємо вашу увагу на зміну розкладу, ярмарок …