3.
Лис Микита попрощався з напарником, почекав доки той зникне з очей і пішов до машини, що стояла на протилежному боці вулиці. Нічні ліхтарі не освітлювали ту ділянку вулиці, ще й машина була чорна, дорога. Лис ще раз роззирнувся по сторонах і сів всередину.
На задньому сидінні сидів лисий, пузатий чоловік з звуженими очима і тонкими чорними вусиками. Він щось тихо насвистував.
- Здоров, Соловей. — привітався Микита.
- Привіт Лис. — тихо сказав той. — Аня, поїхали.
Микита трохи нервував в присутності Солов'я Розбійника, але виду не подавав. Аня, одна з лісових мавок, мовчки кивнула і натиснула на газ. Машина плавно рушила з місця.
- Давно ми не бачились. — Тихо сказав Соловей Розбійник. – Чого не заходиш?
- Стажуюсь в казковій поліції, не маю часу. Чого тобі?
- Судячи по рейтингах Язикатої Хвеськи, Кощій переганяє мене на виборах.
- Який жаль. — Лис знав, що в цій ситуації сказав би Котигорошко, не ховаючи сарказму.
- Ще століття такої бездіяльності? — Перепитав Соловей. — Він нагрів руки на всіх нас.
- Де гарантія, що ти не будеш гіршим за нього?
Соловей промовчав. Він хитро глянув на Лиса, а тоді засвистів. Машина швидко загальмувала, скло позаду Лиса тріснуло, двері відчинились. Свист Солов'я перетворювався на вітер, що тиснув в груди Лиса. Мить, і Микиту, немов смерчем викинуло з машини. Лис боляче вдарився об асфальт.
- Я з тобою не ігри грати прийшов. — Прогарчав Соловей Розбійник. Микита глянув на свої руки, що почали покриватись рудою шерстю. Ні, не зараз, сказав він собі.
- Ви прослідкуєте за Кощієм, зловите його за прийомом наркотиків в баби Яги і запроторите за грати. А я стану мером. Я повідомлю, коли варто буде туди зайти.
- Позбудешся єдиного конкурента нашими руками?
- Твоїми. Ти ж не хочеш, щоб постраждав твій друг Горинич, або Котигорошко?
- Думаю вони зможуть постояти самі за себе.
- Не коли я пришлю по них Кобилячу Голову.
Лис Микита збліднув. Кобиляча Голова знову в Тридесятому? Коли його випустили?
Спитати Микита не встиг. Двері закрились і автомобіль зрушив з місця, обдавши його хмарою пилу.
Лис дістав з кишені чудо дзеркало.
- Дзеркало-дзеркало скажи та Василису Прекрасну набери…
***
Котигорошко повернув ключ, відкрив двері і зайшов додому. Дім, милий дім — пробурмотів собі під ніс. На кухні горіло світло.
біля відчиненого вікна стояла низенька, маленька дівчина і курила. Довге чорне волосся спадало їй на струнку талію. На ній була лише довга чорна футболка, що відкривала йому її красиві спокусливі ноги.
- Привіт, кохана. — Привітався той.
- Я ж просила тебе не лізти в бійку. — Вона викинула недопалок в вікно і повернулась до нього. — Горинич тепер в депресії...
Котигорошко пропустив її слова повз вуха. Катя, або Кривенька Качечка мала гарні сірі очі і по-своєму красиве лице з маленьким стиснутими губками. Катя була зла.
- Ти мене взагалі не слухаєш?!
- Ну, Кать, не починай...
- Глянь на своє лице! Ще й поліз до Іллі Муромця!
- Каченятко...
- Не називай мене так! — Крикнула дівчина.
На кухні спалахнуло світло, Котигорошко закрився рукою. Катя зникла. На її місці тепер крякала качка. Таке траплялось, коли його дівчина злилась. Тепер не буде говорити тиждень зі мною, — спохмурнів Котигорошко.
З персонажами, таке траплялось. Хто перейшов з казкового світу, будучи не людиною могли перетворюватись на тих, ким були в казках. Правда вони рідко це контролювали. Достатньо було розізлити чи налякати їх і все. Так і з Катею: злість, чи ревність (а ревнощів їй не бракувало) і ось вже на підлозі в кухні крякає качка, ще й намагається вкусити Котигорошка.
- Перестань! — Котигорошко схопився за ногу від укусу. Суботній вечір зіпсувався ще більше.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування
KP-design