Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2539
Творів: 45875
Рецензій: 89736

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Фентезі

Тридесяте царство. Частина 1. Проблеми починаються в суботу.

© Іван Дурський, 04-12-2018
1.
Бар "Червона шапочка" знаходився якраз навпроти Мерії. Дерев'яний, виглядав неначе здоровенна бочка. Великі панорамні вікна. Змій Горинич вмів будувати красиво. Звідти доносились крики та бійка. На порозі стояв сам власник бару в людському обліку. Високий худорлявий, в татуюваннях зі зміями на руках. В вусі та в ніздрі по сережці. Високий зелений ірокез на вибритій голові.
- Горинич, здоров! — Привітався Котигорошко.
- Здоров, Костя. — Нервово всміхнувся змій. — Нарешті ти прийшов, бо в мене вже сил немає цього терпіти! Я колись перетворюсь на змія і спалю тих алкоголіків до дідчої мами.
- Заспокійся, друже. — Котигорошко був нижчим за нього, тож йому довелось стати на носки, щоб поплескати того по плечу. — Я розберусь!
Полісмен був середнього росту. Невисокий і не низький, худий, спортивного тіло-складення. Коротка стрижка, як в усіх копів. Лице поросло щетиною. Одягнений був в білу вишиванку та джинси. В тридесятому царстві форму не любили. На поясі висіла маленька битка та значок поліцейського. Горинич дістав цигарки і тремтячими пальцями підніс одну до рота. Нервово закурив.
Котигорошко співчутливо поглянув на нього і зайшов всередину.
Всередині бар був більшим, ніж здавався ззовні. Всюди столи, величезна барна стійка, посередині танцювальний майданчик. Грала рок музика. Котигорошко хвилину постояв, наспівуючи знайомий ритм, а тоді вийшов на середину.
- Спалити зміюку! — В унісон горлали два богатирі. Ближче до центру дерев'яна підлога була проламана, стільці перекинуті. Один лисий амбал в обнімку з іншим патлатим та бородатим чорних спортивних костюмах наспівували щось образливе. Котигорошко закотив очі: Коли збираються Ілля Муромець та Кирило Кожум'яка — чекай біди.
- Доброго вечора, панове. — Ввічливо привітався Котигорошко. — Чому заважаємо іншим веселитись?
- Це інші богатирям заважають. — Сказав лисий Ілля Муромець. — Особливо з пагонами.
Котигорошко стиснув кулаки та зціпив зуби. Рука потяглась до кийка...
- Або давай з нами, або котись звідси! — Кирило поправив неслухняне волосся. — Котиться горошок, Котигорошко.
Богатирі були вищими за нього і кремезнішими. Добряки по натурі, але алкоголь їм протипоказаний. Вони почали наспівувати образливу пісеньку.
- Останній раз прошу! — Сказав Котигорошок. — Покиньте заклад!
- Будеш вказувати, то я тебе наче м'яч зімну! — Прогарчав Кожум'яка.
А, однаково шеф що так, що так кричатиме. — Подумав Котигорошко.
***
В мерії панувала напружена атмосфера. Василиса прекрасна сиділа за столом і розбирала завали з паперів. Звіти та скарги казкових жителів. Просила ж, зайнятись цим ще, коли цей старий хрич заступав на пост мера — тихо плювалась Василиса. Нагадався, перед виборами! Прекрасна діва здмухнула пряду  волосся, що лізло в очі. Раніше її зовнішність: ні словами сказати, ні пером описати. Тепер ж до її карих очей, довгої русої коси, червоних маленьких губ сміливо можна додати мішки під очима та блідий відтінок шкіри. З паперів на її столі можна було гатити греблю.
Двері відчинились і звідти, спиною вперед вийшла молода дівчина, з рудим каре в діловому костюмі з декольте. В руках диктофон. На Василису та не звернула уваги. І нехай, — подумала та. Язикату Хвеську, місцевого репортера вона не любила.
- Я прошу своїх виборців повірити в мене, як діти вірять в казки! — Слідом за нею вийшов старий, худий лисий чоловік. Неприродньо бліда шкіра немов обтягувала його кістки. Одягнений він був в усе чорне, очі закривали чорні окуляри. Опирався він на палицю, оздоблену кісткою, покритою золотом.
- Дякую, пане Безсмертний. — Прощебетала Хвеська
- Називай мене, Кощій, люба. — Пафосно всміхнувся той.
Минуло ще хвилин з п'ять, доки за журналісткою закрились двері.
- Втомився я. — Видав Кощій. — Відміни все, мені треба до Яги.
- Ну, прекрасно! — Василиса плеснула руками по столу. — А я не втомилась, можна подумати!
- Я тобі плачу за це гроші. — Нагадав Кощій. — Не маленькі між іншим...
- Тут роботи на роки вперед! — Продовжила та. — Запити, ще від початку вашого терміну на місці мера.
Кощій знизав плечами і вийшов за двері зі словами: Працюй!
Василиса вилаялась: Треба ж було голосувати за цього трутня...
За вікном почувся шум. Прекрасна повернула голову до вікна. В барі Горинича знову було неспокійно...
***
Кийок вискочив прямо в руку Котигорошка. Булава, котру він перевіряв на мізинець, в денний час була кийком. Але силу свою зберегла.
Ухилився від Удару Кожум'яки. Удар кийком по коліну. Кирило впав на одне коліно. Котигорошко вперіщив кулаком в голову. Богатир гепнувся на підлогу, проломивши ще кілька дошок, та піднявши хмару пилу.
Ілля Муромець схопив його з-заду за плечі і кинув в стелю. Котигорошка метнуло вверх наче ганчірку. Він вдарився за півметра од лампи, збивши її при падінні. Інші відвідувачі в той ж час покидали заклад.
Підлога під ним проломилась, коли він відбився від стелі. В голові паморочилось. Кожум'яка тепер шкутильгав.
- Зараз ми з тебе накрутимо калачів! — Пробурмотів той.
Котигорошко поволі піднявся. Двох богатирів для нього забагато.
- Все ще не пізно покинути заклад самим. — Сказав, витираючи кров з носа.
Богатирі переглянулись і зареготали. Котигорошко підняв свою булаву з землі. Напружився. Богатирі перестали сміятись, коли маленький кийок почав рости на очах...
***
Лис Микита нагадував підлітка, хоч вже давно таким не був. Худорлявий, з рудою чуприною і такими ж очима в джинсах, кедах і синій футболці. З кишені він дістав маленький шматочок скла. Частинка чудо дзеркала, адже в тридесятому ніяке людське, немагічне покриття не ловило. А чудо дзеркало слугувало телефоном.
- Дзеркало, дзеркало, голосове повідомлення передай. — Пробурмотів біжучи. — Офіцеру Котигорошку: я на місці, підкріплення прибуло.
Горинича він зустрів біля бару. Навколо того була вже кіпа недопалків.
- Котигорошко там?
Змій не відповів. Панорамне вікно тріснуло і з нього вилетів Ілля Муромець. Лисий амбал з розбитим лицем перелетів через припарковану червону машину, гупнувся об асфальт, перевернувся і затихнув.
Кожум'яка вийшов з дверей спиною вперед. Далі з'явився кулак Котигорошка і Кирило відлетів якраз до Іллі. Богатирі тепер лежали одне біля одного. Піднятись вони вже не могли.
В дверях блиснуло світло, булава Котигорошка зникла. Сам поліцейський виглядав пом’ятим. Губа розбита, під оком синець. Вишиванка на диво ціла.
- Вибач за незручності. — Сказав той Гориничу.
Змій не відповідав. Він стояв перед розбитим вікном і оцінював збитки. Зламані меблі, розбита люстра, розтрощена підлога... Зелений ірокез Горинича від жаху впав на бік.
- Чудово, — шепотів він — я знову в депресії. Як мені тут малювати, коли кожний другий лише й думає, як погубити мій талант?
- Горинич? — Покликав його Микита.
- Все добре. — Нервово всміхнувся той.
- Вибач за лампу. — Озвався Котигорошко, скручуючи Муромця. — Стажере, вв’яжи Кожум'яку, чого стоїш?
- І ти тепер теж коп? — Розчаровано спитав змій Горинич.
Микита не відповів.
Навколо Червоної шапочки вже зібрався натовп зівак. Приїхав поліцейський бобік і двох непритомних амбалів погрузили туди.
Котигорошко хотів сказати щось на прощання, але побачивши подавленого змія Горинича, передумав. Машина зрушила з місця.
***
Котигорошко дістав цигарки і закурив. Він зазвичай не курив, але лице змія Горинича спонукало до цього.
- Коли ми жили в казках, все було інакше. — Сказав він в нікуди. – Було легше. Горинич палив моє село вогнем з пащі, я трощив йому його три голови булавою і нічого мені за це не було. І так кожну ніч. Смертні люди тепер майже не читають казок. І ось ми тут.
- Я особисто проблем не бачу. — Микита відмахнувся рукою від диму, що йшов на нього.
Машина їхала сама, підскакуючи на нерівних дорогах, котрі Кощій обіцяв зробити, коли став мером, та оминаючи автомобілі. Керувати нею не доводилось.
- Я кожну ніч мастився голубою фарбою, жив серед тварин царем до першого дощу.
- А потім тебе розривали. — Хмикнув Котигорошко. — пам'ятаю.
- Ще й лисицею бути постійно. — Поскаржився Микита. — Голубою. Лисицею. Трясця!
Котигорошко зайшовся сміхом. Микита мовчав.
- Я не жалію, що ми зникли з казкового світу. Мені тут краще. В мене є де жити, є робота. Не треба лазити по норах в пошуках їжі. Ніхто мене не розірве на шматки за просто так. Це вам, богатирям та прекрасним принцесам тут недобре. В казках то ви герої, нічого не роби, лише кулаками махай та голови трощи...
Позаду хтось з богатирів хрюкнув уві сні.
- А тут що? Нічого. Сиди заробляй. Легально, не вбиваючи нікого при цьому.
- Зате колишні злодії гарно влаштувались. — Буркнув Котигорошко.
- Крижане Серце, наш бос? Ти зараз про нього? — Перепитав лис Микита.
Той ствердно кивнув.
- Кого назначили, той і керує. Згодний, він не подарунок, але тримати все в руках вміє. Все вчасно, все організовано. А ти просто злишся, бо він не дав тобі відгул в суботу.
- Якби ти його не вихваляв, на нього це не вплине. — Нагадав Котигорошко. — Серце то дійсно крижане. А то й ще холодніше.
Лис промовчав. Машина сповільнила свій хід, вони прибували до відділку.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© Михайло Нечитайло, 05-12-2018

Люблю казки

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Олександр, 04-12-2018
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.2291090488434 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Ірен Роздобудько «Прилетіла ластівочка»
Ми знайомимося з 99-літнім чоловіком – містером Ніколасом Леонтовичем (Ніком Лео) – у домі для людей …
Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …