Ода... пенсії???!!!
Вельмишановні добродії, мої читачі , напевне будуть здивовані темою того, що я маю намір оспівати в своїй оді(;-)). Ми всі звикли до дифірамбів молодості, цій дійсно прекрасній порі життя, але!!! Який же це непростий, а іноді навіть важкий період. Ми повинні так багато зробити за ті декілька швидкоплинних років юності - здобути освіту, створити сім’ю, і не просто так, аби "відстрілятись". Адже все наше подальше життя залежить від того, чи вірно ми обрали професію, чи добре ми вчились, чи не помилились в виборі супутника життя?
Ми всім , а саме більше саме собі самим, безперервно щось винні. То батькам, то вчителям в школі, то викладачам в вузі, то начальству, то природі - а потомство треба дати і виростити його. Молода людина пов’язана путами "треба", як той Лаокоон зміями.
Зовсім інша справа - здорова та хоч трішки забезпечена (не скажу старість - погане слово) - зрілість. Я зараз, через рік після виходу на пенсію - відчуваю себе абсолютно вільною, незалежною - до сп’яніння, до відчуття ейфорії! Я - як та Маргарита, коли вона намастилася чарівним кремом і - ПОЛЕТІЛА!!! Я відчуваю себе зовсім молодою людиною, що стоїть на порозі велетенського, зовсім нового, сповненого незвичайних чудес, вишуканих принад та захоплюючих пригод світу. Мені тільки потрібно випростати свої крила, змахнути ними - і я ангел небесний! (;-))
Чому ангел , автор, де твій сором? Ні, не тому, що я вважаю себе такою вже ідеальною, ні, Боже спаси! Просто я перестала мати стать, тепер я - ВОНО, і мені це страшенно подобається! Я виконала свій обов’язок перед Всесвітом - я таки спромоглася дати потомство, хоч і одненьке, але таке дорогоцінне дитятко і воно вже доросле і майже самостійне, слава Богу.
От я чула і вела багато розмов про зміст життя, це зовсім інша і дуже широка тема, але перше, що людина повинна встигнути зробити в житті - це саме дати потомство, а все інше вже потім. Не знаю, може для чоловіків це не так гостро і болюче - залишитися бездітним, але жінка, яка не стала матір’ю - о, це справжній кошмар. Це - невідданий борг природі, всесвіту, еволюції, за що жінка отримує страшенну моральну кару, незважаючи на причину бездітності. Ці психологічні муки починаються не зразу, а трішки пізніше, рочків так після тридцяти, під сорок, але кара неминуча. Так що, дівчатка, не дуже захоплюйтесь кар’єрою, не тягніть з цим ділом, бо здоров’я у нас всіх і так не дуже, а з віком - самі розумієте, так що до тридцяти бажано хоч трішки розмножитись. (;-))
Шлюб та діти – це надзвичайно важко, особливо, коли жінка працює, але нікуди не дінешся – цей борг всесвіту потрібно віддати. Працююча сімейна жінка, поки дітки маленькі – це взагалі не людина, це якась рабиня Ізаура, намертво прикута до плити, віника та праски. Ані відпочити, ані почитати, ані просто подумати про щось стороннє, не кажу вже про вічне. Вважайте, років двадцять після шлюбу кожна жінка дійсно «блондинка», бо розвиватися як особистість вона не має ніяких можливостей. Ото що встиг в юності – те тільки і твоє.
І спонукає на такі господарсько-кухонні подвиги жінку саме материнський інстинкт. Скажу я вам, це страшна річ! Ну, я завжди вважала себе людиною розумною, розважливою, але сперечатися з материнським інстинктом я не могла! Він змушував мене кутати ту дитину до теплового удару і годувати її, бідолашну, до блювоти! (;-)) Хоч надягай на себе гамівну сорочку!
А зараз – я вільна, як пташка! Ніякі древні інстинкти не примушують мене намагатися сподобатися власному чоловіку, чи якомусь іншому мужчині – та мені на ці всі речі глибоко і усестороннє начхати! Наді мною не знущається материнський інстинкт, я просто люблю і поважаю свою дочку, як свій найкращий життєвий здобуток. Все! Борг еволюції заплачено згідно рахунку і вона мене залишила в спокої – слава Богу - попустило! (;-))
Друге, це необхідність регулярно ходити на роботу. О, це теж один з кошмарів молодості! Я десь читала, що індіанці племені крі з північної Канади психологічно абсолютно не здатні працювати – вони хворіють психічно тільки від того, що потрібно слідкувати за часом і рівно о восьмій бути на роботі! Вони мають зовсім інші стосунки з часом – по-перше, його в них багато, а по-друге – вони за ним не стежать. Захотілось їсти – пішов на полювання, порвались капці – пошив нові. Та й годі. Так от, я мабуть маю якісь гени з того боку (;-)), бо мені теж оце від восьмої до п’ятої все життя було важко витримувати.
Летиш вічно весь в милі, бо запізнишся на автобус, а потім прикладаєш титанічних зусиль, щоб впхатися в той автобус, бо наступний лише через сорок хвилин, потім тебе там гарненько подавлять, потопчуть і виматюкають - прибігаєш на роботу уже готовий – як киплячий чайник.
Не буду вже казати про інші проблеми на роботі, це теж тема для окремого дослідження. В голову приходить тільки той кліп Робі Вільямсу, де він все біжить і біжить кудись, по якихось східцях, по якихось зелених лабіринтах, але весь час залишається на місті. Тільки з тією різницею, що він таки собі щось набігав.
Але як би там не було, але і цей борг, тепер уже суспільству, відданий, 38 рочків стажу, всі податки заплачені - все! Як то кажуть – гуляй, Вася! У людини тільки до школи та на пенсії справжнє життя, а те, що посередині - справжнісінька божевільня. Але для мене вона вже закінчилася і я – вільна, вільна, ВІЛЬНА! Ура!!! (;-))
Не думайте, що я веду абсолютно дозвільне життя, в мене достатньо різних проблем, але я сама собі господар і майже завжди роблю тільки те, чого хочу. А хочу я того, чого й хотіла ще в чудовому дитинстві – читати гарні книжки , обдумувати їх, та записувати все те, що приходить в голову – частіше чужі, інколи свої думки. З’явився вільний час, слідом за ним з’явилися якісь цікаві думки, ідеї, фантазії, не побоюсь цього слова - осяяння чи то прозріння, а за ними сюжети, романи – графомани. ( : -(( ). Я не байдикувала і дня за цей рік. Адже рукописи не згорають, ми це всі чудово знаємо! Ось я ще трішки їх «підрихтую» , та може наберуся сміливості вивісити на ГАКу. Поки що я вагаюсь. Я ж ще зовсім молоденький письменник! (;-))
Ще я копирсаюся на присадибній ділянці, інколи з задоволенням, інколи проклинаючи той городик, але він чудова нагода побути на свіжому повітрі, мати якесь фізичне навантаження та все літо і осінь їсти свої екологічно чисті ягоди, овочі та фрукти.
Повинна сказати, що я надзвичайно задоволена, що живу на «Березі свинячої кістки», а не слонової, бо пенсію все ж таки, таку, що з голоду не здохнеш, я отримую. Я не скажу, що мені вистачає, ні, але чи бачили ви людину, яка б сказала вам, що їй вистачає грошей? Незалежно від рівня доходів грошей не вистачає ЗАВЖДИ – це аксіома. У когось борщ рідкий, в когось перли дрібні. І таке інше, у всіх проблеми. Але тепер в мене є хоч щось і я без страху перед голодом та холодом можу дивитись на безмежний та прекрасний світ, вивчати його, насолоджуватись ним, захлинатись щастям буття .
А гроші? Боже, яка дрібниця! Світ переповнений всім, і грішми також, треба тільки захотіти їх мати. Головне, щоб вони не перетворили людину на вічно відпочиваючого неробу, бо це прямий шлях до деградації, хвороб та нещасть. От приклад, деякі наші бувші радянські в Німеччині полюбляють посидіти на соціальній допомозі – так званому велфері, і що ми маємо? Сума по німецьким міркам невелика, але на неї можна прекрасно прожити, особливо нам, не розбещеним розкошами бувшим «совєцьким».
Ці люди безперервно лежать на диванах, жінки гладшають, а чоловіки спиваються і всі починають хворіти на все, на що тільки можна. Не думаю, що таке безглузде життя може комусь подобатись, чи лежиш ти на обшарпаному дивані, чи на шезлонгу десь в шикарному готелі. Життя має зміст і приносить задоволення тільки тоді, коли людина займається улюбленою справою, і до того ж, якщо ця справа здатна людину забезпечити матеріально - тоді це взагалі щастя!
Добре, автор, скажете ви, а як же старість? Хвороби, лікарі, таблетки, операції, клізми та аналогічні неприємні речі? А хто вам сказав, що старість неодмінно повинна супроводжуватись хворобами? Це – загальна омана нашого часу, дегенеративні хвороби ми самі собі все життя з ентузіазмом заробляємо в основному виделкою, пагубними звичками, злими помислами та ділами. Ні, звичайно, якась складова нашого здоров’я дістається нам генетично, від батьків, але в основному все залежить від нас самих. Десять заповідей, майже сміховинно прості, але саме в них запорука нашого здоров’я та довголіття.
У всякому разі, я так вважаю. Ну, і окрім того - правильне харчування. Всі ми знаємо яке, але з маніакальною впертістю продовжуємо регулярно вживати страви-убивці, ми не любимо сирі овочі, наші рідні кабаки, буряки, моркву, ми їмо борошняно-маргариново-цукрові діабето-утворюючі ласощі, ми купуємо дорогі копченості та випиваємо моря псевдо-фруктової отрутної водички. Люди! Адже це так просто! Тричі на день їжте жменю сирих овочів чи фруктів в кожен прийом їжі – і будете здорові. ГАРАНТУЮ! Додавайте до них що завгодно, але не оминайте.
Звичайно, старість потихеньку наступає, адже людина, що та квітка – зацвіла, одплодоносила і зів’яла, але період після цвітіння все ж-таки має якусь протяжність, і в наших силах зробити його достатньо комфортним. Нехай хоча б десять – п’ятнадцять років оплачуваної відпустки - та це ж просто дар божий! Так що, вельмишановні панове, не бійтеся старості, вона – ЧУДОВА!
Взагалі то я в дитинстві дуже не любила старих людей. Ці руки, схожі на граблі, кострубаті, покручені пальці, ці темні, зморшкуваті обличчя, схожі на жахливі маски, повільність рухів, заторможеність думок та невтомна пристрасть нескінченно повторювати банальні істини. Ні – думала я – краще вже померти молодою! Але розпочавши свою трудову діяльність – я чи не відразу почала міряти про пенсію! Адже звільнитись з цього трудового концтабору поліпшеного утримання тоді не було ніякої можливості Так що на терезах молодість-плюс-неволя та старість-плюс-свобода переважило друге..
Заради справедливості повинна зауважити, що перші дні і місяці на пенсії викликали в мене шок, схожий на той, який відчуває в’язень, все життя просидівши в в’язниці, а потім опинившись на волі. Вигляну в вікно, а там алкоголіки на лавочці сидять, руки склали на колінах. Боже, всі добрі люди побігли на роботу, одна я та алкаші залишились вдома! І це думала теж я, та, що все життя мріяла про пенсію! Якісь ми, люди, дуже цікаві створіння. Ну, то цей стан досить швидко пройшов. Он, кажуть кінець світу скоро – треба ж встигнути хоч трошки пожити так, як хочеться! (;-))
