Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2557
Творів: 46396
Рецензій: 90564

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза егобелетристика

Синець

© Максим Т, 27-11-2018
Якось восени… Та ні, трапилося це не восени, абсолютно точно не восени. Трапилося це влітку, але дні тоді стояли прохолодні, і вітер з Лиману задував пронизливий, і сталося все рано-вранці. Тому й запам’яталося мені, що якось восени пішли ми з братом і бабусею рибалити «на Скелі».

Зазвичай рибалити ми, шестирічні та на нашу думку дорослі, ходили удвох, без бабусі, і зазвичай ходили просто «на Лиман». Для цього достатньо було перетнути город, переступити (або перестрибнути) дротяний тин і далі йти солончаком, нікуди не звертаючи. Метрів за сто п’ятдесят солончак впирався в низенький піщаний вал, зарослий колючими та дряпучими рослинами, а одразу за ним лежав Лиман. Тепер тільки насаджуй черв’яка та закидай вудку – і головасті бички не змусять на себе чекати. Бідончик швидко наповнювався сірими та плямистими напівпрозорими рибками, всі – одна до одної: тіло вміщалося в кулаці, з якого з одного боку стирчав широкий хвіст, а з іншого – голова з банькатими очима.

Але коли-не-коли ми вибиралися «на Скелі»; для цього за городом треба було повернути ліворуч, у бік Станіслава, дійти до Каналу, що заступав пряму путь, стежкою уздовж Каналу дістатися Лиману та вузьким перешийком обійти Канал, а потім пройти ще пару кілометрів, втопаючи по кісточки в сірому, перемішаному з битими черепашками піску. Поступово пласка долина, в якій лежали Олександрівка та солончак, починала випинатися, горбитися та здійматися, а далі аж до самісінького Станіслава, а можливо, й далі, над Лиманом нависали доволі високі та стрімкі глинисті урвища – Скелі.

Там, де починалися Скелі, коцюрбилася халупа. Під халупою лежав дюралевий човен, колись дуже давно фарбований зеленим; в халупі панував страшенний безлад, а ще інколи траплявся чоловічок із яскраво-рожевим одутлим лицем. Завжди, у будь-який час доби він мав такий вигляд, ніби його щойно розбудили, і кумедно кліпав сліпучо-блакитними очицями. Розмовляв дядько чи то нерозбірливо, чи то незрозуміло, тому розмов із ним ми уникали. Пригадую, в нас закінчилися черв’яки, і ми запитали, чи немає, бува, в нього черв’яків; він тричі і без жодного успіху повідомив щось, а потім знесилено вказав на банку на підвіконні. Знявши з неї кришку, ми негайно кинули банку та прожогом вилетіли з халупи; у банці, дійсно, колись були черв’яки, але деякий час тому вони померли та наразі видавали міцний сморід, який витискав сльози з очей і паморочив голову.

Та головна принада риболовлі «на Скелях» полягала ось у чому: на березі та у воді напроти халупи валялися уламки залізобетонних плит і блоків, мабуть, руїни причалу. Тому ми, що через відсутність у нашому хлопчачому господарстві човна ми завжди рибалили з берега, тут отримували шанс порибалити майже по-справжньому. Ми вилізали на ті уламки та, відповідно, вже не були на березі; хоча риба «на Скелях» ловилася точнісінько така, як і при ловах з берега, нас не полишало передчуття, що ось саме тут і можна зловити щось таке неабияке.

І ось якось бабуся відволіклася від своїх господарських справ і рушила з нами рибалити «на Скелі». Ранок був погожий, але прохолодний, і ми нап’яли на себе прадідові піджаки, шапки та черевики. Черевики були нам завеликі, а по піску ходити в них було майже неможливо; тому до Скель ми дісталися босоніж, а там негайно взулися, видерлися на бетонні уламки якомога далі від берега, закинули вудки та втупилися в поплавці.

Однак той похід видався якийсь незвичайний – бички, які часто-густо заковтували навіть голий гачок, клювали мляво, і незабаром риболовля нам набридла. Ми заходилися крутити головами в пошуках більш цікавої розваги, аж тут нашу увагу привернули голосні сплески.

Метрів за двадцять від нас на поверхню води вистрибувала чимала рибина; вдаривши по воді всім тілом, вона деякий час лежала на хвильках, кволо ворушила плавцями, а потім повільно зникала в глибині, аби за хвилину або дві знову вистрибнути, вдарити та прилягти. Ми з братом витріщилися на рибину: овва, вона ж величезна, і ось, просто так лежить, підходь і бери, але як?

Відповідь, як і рибина, лежала на поверхні. Бабуся одною рукою підібрала поділ, другою міцно схопила вудку та без вагань почимчикувала водою в бік сплесків. Діставшись до місця (а глибини там було до грудей), вона дочекалася рибини, вперіщила її вудлищем, підхопила з води та повернулася зі здобиччю до нас.

- Синець, - повідомила вона, і мене миттю причарувало те слово. Рибина насправді сяяла такою розкішною та яскравою синню, що інакше її назвати було абсолютно неможливо. Бабуся заходилася щось пояснювати, проте милування та зачарування так поглинули мене, що всі її слова пройшли повз мої вуха. Нині я припускаю, що вона пояснювала нам, що влітку риба на Лимані страждає від паразитів, які й змушують її вистрибувати з води; але що вона дійсно казала, мені невідомо.

Непевно, нібито з чужих слів, я пригадую, що того дня бабуся не так рибалила, як щось розповідала; вона загалом щоразу, коли ми бували десь разом, щось пояснювала, розтлумачувала, пригадували, переповідала… Але що? – я майже нічого не пам’ятаю. Проте я пам’ятаю кожну луску оглушеної рибини, її глибоку та повільно згасаючу синяву, що ніби вицвітала; кожнісіньку, схожу на крихітний кубик піщинку, що прилипла до риб’ячого хвоста; судомні рухи зовсім бляшаних, із веселковими відливами зябер; колір води в Лимані, неба та Скель над ним; щербинки та черепашки в бетонній плиті; гладкість плямистого бамбукового вудлища… Я сушив мізки, чому в моїх дитячих спогадах, таких яскравих і насичених, особливо про літа на Лимані та в Олександрівці, дорослі нібито німі або майже німі. Це загалом не дуже схоже на дорослих, і геть нетипово для бабусі: потім, у роки отроцтва та юності, я переконався, що вона – оповідач невтомний і майстерний. Але тоді, в ті чарівні літа на Лимані… - ні, майже нічого не пригадаю.

А потім в мене виникла гіпотеза; мама переказала мені епізод мого раннього дитинства, якого я не пам’ятаю зовсім. Нібито колись у сильний вітер я повідомив рідним, що в мене «голова теліпається під вітром, наче маківка». Гадаю, тоді мене поглинав пошук і підбір слів, які могли би влучно, з кінематографічною достовірністю відтворити те, що бачили мої очі. Тому все бачене таке яскраве в моїй пам’яті, тому спогади так наполегливо просяться на папір; тому я так мало пам’ятаю з тих давніх розповідей бабусі, а слово «синець» вихопив моментально – адже краще годі вигадати…

…Шкода. Тоді (та ще довго потому) не спадало мені на думку, що коли-небудь цей оповідач замовкне назавжди, а мені з того дня залишиться тільки одне його слово. «Синець».

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 5

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Viktoria Jichova, 01-12-2018

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 30-11-2018

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Avtor, 29-11-2018

Деталі

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Max Gakh, 29-11-2018

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Dj. Djojz, 29-11-2018

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Сергій Вікторович, 28-11-2018

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Михайло Нечитайло, 28-11-2018
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.61503219604492 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …
Книжковий МЕДВІН 2019
Друзі! Вже скоро розпочнеться весняний книжковий Медвін, звертаємо вашу увагу на зміну розкладу, ярмарок …
Поезія, яка пробуджує до роздумів
Поезія завжди була тою силою, яка змушувала рухатись далі, коли не було сил. Змушувала любити, коли …