І ось…
Фінал. Вступає оркестр – звучить урочистий до-дієз мінор до «Куплетів Мефістофеля Le veau d'or» Шарля Ґуно.
На сцені з’являється Темний лицар.
«…І знов мене привиддя полонили,
Неначе звуть в мовчазне царство сна,
Колишній спів мій, майже занімілий,
Лунає знов, мов арфа чарівна;
Я стрепенувсь, і сльози забриніли,
І серце враз відтало аж до дна…
Теперішнє здалека ледве мріє,
А що пройшло — ізнов живе і діє…»
(Йоганн Ґьоте. Фауст. У перекладі Миколи Лукаша)
Ярмарок затих, принишкнув і весь посунув до центру майдану, обступивши сцену, неначе тала вода річковий острівець. Вишикувались і стали у ряд герої: красуні, відьми, топельниці, іншопланетні прибульці і крилаті каліки. Зупинились танцюристи, змовкли ярмаркові музики; базарні баби покинули зазвичні свої лайки, рекламу й піар смажених нісенітниць; навіть крикливі когути і ґелґотливі гуси десь позадівалися з очей. А він стояв так, над всіма – довгоносий, зачесаний на проділ, спираючись на довгу шпагу, у самій лише бруднуватій і залатаній нічній сорочці, поверх якої лежав на грудях важенний ланцюг володаря душ; різноокий – одне око сіре – холодне неначе криця; інше – чорне, ніби бездонний колодязь.
А правда, що прообразом булгаківського Воланда був сам Микола Васильович Гоголь? Чи все таки превалюють риси оперного героя Шарля Ґуно за мотивами Йоганна Вольфґанґа фон Ґьоте?
І сказав той, з портрету, свою знамениту фразу: «…навряд чи існує вища насолода, ніж насолода творити.»
І нехай так і буде.
Осінній Гоголівський ярмарок завершено. Час підводити підсумки.
Слово суддям.
Ірина Червінська: шановні наші конкурсанти/автори! А можна без вступного слова? Ні? Ну ніяк? Я говорити не вмію, лише писати, тому доведеться клацати на телефоні у ворді мої кілька вражень і побажань. Враження перше: я не сподівалась, що поставлю аж дві десятки! Розраховувала лише на одну, і це неймовірно тішить, значить конкурсанти зрозуміли поставлену задачу адекватно Друге: окрема дяка Nataliya Hammouda/Dutka за персонажів, які розмовляють живою мовою, а Інрі Урум за оригінальне вирішення проблеми з українськими дорогами Побажання моє таке, одне, але вагоме: незважаючи на результати, писати не припиняти! І трохи більше гумору у текстах, а не смутку – на Ярмарку має бути весело .
Руслан Бєдов: перш за все дякую організаторам Конкурсу за можливість брати в ньому участь у якості рецензента. Під час рецензування творів учасників конкурсу отримав непересічний досвід та розуміння того, наскільки важко оцінювати творчу працю іншої людини.
Якщо говорити про мої враження від оповідань, то можу сказати, що серед них є безперечно цікаві та самодостатні речі, є тексти, яким не вистачило зовсім трохи. Деяким авторам є сенс трохи попрацювати над стилем, побудовою закінченої композиції, цікавій подачі теми. Літературне мистецтво — царина, в якій кожен з авторів насправді учень, тож нам усім є чого досягати.
Олена Мальчик: приємно бачити стільки авторів, що вже мають чи намагаються виробити свій власний авторський стиль, подати свіже бачення на якісь явища та події. В цілому було дуже цікаво все читати, хоча, звісно, не все бездоганно, але практично в кожному творі є щось варте уваги. Власне, мої бали, то не оцінки, а розподіл місць, якби бали можна було роздавати довільно, більшість були б вищими.
Найнижчі оцінки я ставила за найбільші стилістичні хиби, слабкі художні засоби, важку й незграбну мову, канцеляризми, русизми тощо (або суттєво їх за це знижувала). Хочу окремо згадати про найтиповіші помилки. Пальму першості впевнено тримає слово "посмішка" у значенні "усмішка". Подивіться у словник Грінченка, посмішка - це насмішка. Усі "смішки", що починаються з по-, знущальні (посміх, посміховисько). І всі на у- - доброзичливі. Також в кількох авторів трапляється ще одна помилка - плутанина з "їх" і "їхній", що виникла під впливом російської. "Їх" - це особовий займенник в родовому відмінку (кого?), а "їхній" - присвійний (чий?). Але це таке, швидко вивчається й виправляється, працювати над власним стилем довше й важче, а це багато хто вже має.
Дякуємо і ми журі за їхню працю. А тепер основне – оцінки кожному твору.
1. Дарія Кононенко. Дві дороги
Ірина Червінська: вочевидь, в тексті йдеться про Першу світову війну. Новела за технікою письма чимось нагадала Тобі належить цілий світ Костецького. Є незначні граматичні помилки. Заявленій темі конкурсу відповідає, але у мене від манери оповіді стійка асоціація з романами про козаків, що трохи збиває з пантелику, оскільки вимальовується невідповідна картинка.
Оцінка: 7.
Руслан Бєдов: оповідання написане в стилі роздумів, як я зрозумів, Нестора Махна. Хоча текст важко назвати сюжетним, читати було цікаво, є стиль, є “гоголівський подих”, оскільки декілька раз в оповідь доволі майстерно, як на мене, вплетені містичні нотки. Хоча оповідання має назву “Дві дороги”, але тільки в кінці мені стало зрозуміло, про які саме дороги йде мова.
Оцінка: 3.
Олена Мальчик: ідея самого твору цікава, ідея структури твору теж цікава (передавати зміст у формі думок і поєднувати їх клаптиками), а от реалізація продумана не дуже добре. Надто сумбурно, думки налазять одна на одну й тому їх важко вхопити й розібратися, що, як, і з чим пов’язане. Одразу навіть не завжди второпаєш, «де наші, а де німці», десь там починає снувати підозра, що Нестор Іванович програв цю війну, бо не міг дати лад своїй голові, впоратися зі своїми думками. Перечитала тричі, поки якось вдалося стулити все докупи. Це оповідання наче просить, щоб над ним ще трішки попрацювали, трішки довели його до ладу, щоб прояснили, хто ті всі люди і як вони взаємодіють одне з одним. Й разом з тим це не та писанина, яку можна викинути й забути; оповідання може вийти дуже добрим, якщо його допрацювати.
Що однозначно сподобалось – мова, гарна мова, добра стилізація під живе мовлення, повна відсутність канцеляризмів (чим може похвалитися далеко не кожен навіть відомий автор).
Чи відповідає твір темі конкурсу, чи передає український дух? Та не просто передає, а й є його головним героєм, вкладеним в оболонку одного з наших найяскравіших воєначальників.
Оцінка: 5.
Загальна суддівська оцінка твору (7+3+5)/3 = 5.
2. Шепітко Олександр. Книга – не тільки джерело знань
Ірина Червінська: перше питання – як можна розправити вуха? Чи це якась ідіома? Бо якщо ні, то образ малюється дивний. 2) навіщо той довгий вступ про мандрівника, якщо далі він ніякої функції в тексті не виконує? Текст написаний у формі притчі. Дуже велика претензія до мови персонажів – йдеться ж про сучасників, а вони так не говорять, таким книжним стилем.
Оцінка: 2.
Руслан Бєдов: у перших декількох абзацах, у яких йшлося про мандрівку та філософські роздуми око різали штампи. Діалог подружньої пари, яка збиралася написаний доволі жваво, реалістично. Тут є все: про любов, проблема виховання сучасної дитини, дотепний фінал з грошима. Але я не побачив в тексті єдиної змістової канви. Якби я писав щось подібне, то в кінці якось би ув'язав початок твору в контексті відносин в родині та піднятих проблем. Гоголівського магічного реалізму теж не зустрів, оповідання скоріше витримане в дусі Сковороди.
Оцінка: 7.
Олена Мальчик: Дуже сподобалося, майже все – від структури до змісту. Починаєш читати, «ну-ну, цікаво, що там далі, в які пригоди потрапить і кого зустріне», і раптом бац! Аааа... то це були лише мрії, а воно от що! Дуже цікавий цей перехід і дуже доречна ця вступна частина, чудово, що вона подається саме так, думками, а не звичайним поясненням. Читаєш далі, й починаєш розуміти, чим ці мрії були викликані – а, то дружина їде у відпустку, а він би й сам кудись помандрував, та не так, не так, як вони, не так, як усі ці «приїхати, повалятись на пляжі, поїсти морозива-шашликів, пофоткатись, протринькати гроші на типові пляжні розваги й поїхати». Власне, в цьому немає нічого поганого, він їх не засуджує, «хочете, їдьте, ось вам гроші». Але вони зовсім різні, кожен зі своїми ментальними потребами. Йому хотілося б, аби хоч син його розумів, хоч спробував стати на стежку зрозуміння, та... Це зіткнення двох світів, й за таким начебто простим оповіданням постають серйозні світоглядні проблеми. Оповідання дуже добре продумане, чудово підібрані фрази в діалогах, що бездоганно змальовують образи персонажів.
Якщо прискіпуватися і вишукувати «бліх», то звертаєш увагу на деякі суто книжні слова і фрази в діалогах, що трішки затьмарює реалістичність оповідання.
Чи є тут український дух? Безперечно, це дуже показовий для України приклад взаємин людей з різною ментальністю.
Оцінка: 10.
Загальна суддівська оцінка твору (2+7+10)/3 = 6.3
3. Оксана Буртин. На перехресті доль або Про козака Дмитра та його подорож до Москви
Ірина Червінська: нагадало Вечори на хуторі біля Диканьки Гоголя – там теж головний герой кудись літав а якщо серйозно, текст відповідає заявленій темі, трохи приправлений штампами на манер Нечуя-Левицького.
Оцінка: 5.
Руслан Бєдов: доволі цікава історична оповідка з містичною пригодою, з алюзією на гоголівські “Вечори”, де чорт возив головного героя до Москви. Принаймні я побачив саме таку паралель. Над стилем треба б було попрацювати ретельніше, оскільки авторка використовувала в діалогах та описах невластиві для того періоду слова та речові звороти, що, так би мовити, розсіювало “гоголівські чари”. Історична довідка про московсько-польську війну з участю козаків написана надто сухо, і зовсім не співвідноситься з ліричним настроєм тексту.
Оцінка: 5.
Олена Мальчик: починається оповідання доволі гарною мовою, а далі то там, то там починають траплятися фрази з нехудожніх стилів, окремі речення стають незграбнішими, переобтяжуються непотрібними зворотами, що ускладнюють сприйняття тексту. Є й трохи русизмів.
Сюжет доволі цікавий, нагадує Гоголівську містику, а подання дещо розчаровує. Голова розуміє, що так, сюжет добрий, український дух присутній, а не чіпляє (імовірно, через слабкі художні засоби та стилістичні хиби).
Оцінка: 2
Загальна суддівська оцінка твору (5+5+2)/3 = 4.6
4. Надія.Чуєш: кру, кру…
Ірина Червінська: з самого початку невідповідність – дивна дівчина художниця, яка ходить у церкву в спортивному… для чого вживати принизливе «америкос»? Образ американця стереотипний і нагадує карикатурних персонажів-американців з деяких радянських фільмів. Ну тоді політика така була – висміювати Америку, а тепер навіщо? Таким чином і українці постають антагоністами. Можливо, такі випадки і траплялися, але якось воно подано плоско. Є граматичні помилки, зокрема авторка «грішить» активними дієприкметниками, яких варто уникати.
Оцінка: 1.
Руслан Бєдов: на мою особисту думку сюжет оповідання більше схожий на концепцію сценарію для якогось сімейного серіалу. Ані гумору, ані містики в гоголівському стилі я тут не побачив. Текст зліплений похапцем. Вдалося в очі оте пост колоніальне “на Україні”. Якщо поглибити сюжет, може вийти непогана історія любові української художниці та заїжджого американця, але в такому вигляді текст виглядає слабким
Оцінка: 1.
Олена Мальчик: По-перше, це більше схоже не на окреме оповідання, а на початок якоїсь повісті чи роману. По-друге, тут дещо чорно-біле відтворення світу: з одного боку дві творчі особи, з іншого – дурнувате примітивне суспільство, яке тільки й знає їм дошкуляти. Манера писати авторки вкупі з типовими для російськомовного середовища помилками не переконує мене, що вона добре знає західноукраїнську глибинку. Чому раптом західноукраїнські селяни поводяться саме так? Чому люди з діалектною говіркою такі несвідомі й примітивні, а зі звичайною – їхні жертви? Чим викликане таке світосприйняття? Мій власний досвід волає, що суспільство там дещо інакше, втім... В житті всяке трапляється, але авторка не переконала мене, що все було саме так, як вона описує, можливо, ще й через художню слабкість твору.
Щодо мови оповідання: не дуже зграбна, деякі речення важкуваті, з не властивими для української мови конструкціями. Є й трохи активних дієприкметників, канцеляризмів, віддієслівних іменників, проблем з пунктуацією та кальок з російської. Та й англійську вже можна було перекласти, якщо не вдалося відтворити грамотно.
Український дух – негативний, показаний непереконливо.
Хоча можу зауважити і деякі вдалі художні засоби: хоч мова оповіді не дуже доладна, авторці часто вдавалося добре передавати пряму мову героїв – вони говорять саме так, як в реальному житті, й це частково рятує оповідання. Крім того, журавлі кудись там полетіли, і наші герої теж вирушають в дорогу, й це виноситься в назву оповідання – теж непогано.
Оцінка: 1.
Загальна суддівська оцінка твору (1+1+1)/3 = 1.
5. Антон. Їй личила осінь
Ірина Червінська: текст написано доладно. Імпонує певна недоказаність, що примушує читачу самому домислювати причини убивства і подальшу долю Оксани, що зображена в тексті штрихпунктирно, як і справді фрагмент, який зачіпає і не зачіпає, тобто зовсім випадковий. Кілька одруківок.
Оцінка: 9.
Руслан Бєдов: дуже сподобався текст. Навіть не можу сказати чим саме: стилем, ритмом, атмосферою осені та смутним таким, безнадійним романтизмом. Оксана, як персонифікація осені — про це в оповіданні нічого не сказано, але я сприйняв саме так. Спонтанний початок і без особливого фіналу. Останнє таки вважаю суттєвим недоліком. Автору лишалось зовсім трохи, аби поставити останній акорд в цій напівхимерній історії, але він чомусь цього не зробив. Особисто я чекав якоїсь розв'язки з містичним ухилом, вона туди аж проситься. Я сам би написав, аби то було моє оповідання.
Оцінка: 8.
Олена Мальчик: глибокий, сильний твір. Імпресивний (себто емоції не виявляються зовні, а спрямовуються всередину). Оповідання – художнє полотно, оповідання – музичний твір. Вдалий художній засіб: сильна ключова фраза «їй личила осінь» говориться на початку твору, і ще сильніше відлунює у зворотній бік ближче до кінця (й осені вона теж пасувала).
Трохи перешкоджає сприйняттю твору манера писати – єдиний суттєвий мінус. Дещо забагато однотипних простих речень, і серед них немало бездоганних граматично, хоч навчай за ними школярів азів синтаксису чи іноземців української. Безперечно, вони не всі зайві, але їх трохи більше, ніж хотілося б для такого змісту. Можливо, це була свідома спроба передати збентеження автора, коли він не в змозі мислити складніше, але ці речення надто раціональні й не відтворюють це збентеження; хотілося б більшої натуралістичності.
Автор переживає різні почуття: спантеличення, жаль, співчуття, безпорадність, іноді мислить раціонально. В оповіданні передається пряма мова різних героїв: самого автора, Оксани й Анастасії. Але все це подається тим самим типом речень, що різні почуття, що думки таких різних за своєю натурою людей. Хочеться відчути цю різницю і в мові твору. Але ні в якому разі не передавати куті меду, щоб твір не перетворився з імпресивного на експресивний. Оця імпресія дуже добре передає зміст оповідання, створює відповідну атмосферу й надає йому художньої виразності.
Але в цілому сильний бік твору значно переважає цю його єдину слабкість, що й відбилося в моїй оцінці.
Український дух... Так, характерні для українців певні самолюбство, упередженість, стереотипність, надто глибоко захована емпатія, що не виявляється у вчинках, а лише жевріє десь на дні душі, про що дехто потім може й пошкодувати.
Оцінка: 9.
Загальна суддівська оцінка твору (9+8+9)/3 = 8.6.
6. Леонід Пекар. Відьма
Ірина Червінська: висвітлена тема дуже загальна, може відповідати, а може і не відповідати темі конкурсу. Написано доволі кострубато, є граматичні і синтаксичні помилки. Плюс тексту – описи природи.
Оцінка: 3
Руслан Бєдов: як на мене - доволі сильний текст у багатьох відношеннях: витриманий стиль, зрозуміла композиція, психологізм, лісова магія і майстерно прописана природа, яка тісно переплітається з внутрішнім світом головної героїні. Більше і сказати немає що. Дякую авторові за враження.
Оцінка: 10.
Олена Мальчик: задум, безсумнівно, цікавий, мова добра. Твір атмосферний, добре передається внутрішній стан героїні. Але стан героїні може бути впродовж оповідання незмінним, вона не так вже й довго йде перед нашими очима лісом, крім того, нічого такого не трапляється, що б змінило її внутрішній стан. А для читача як створюється на початку твору певний настрій, так він і тримається незмінним впродовж усього оповідання. Що описується спілкування героїні з природою, що відкриваються якісь обставини (навіть драматичні), що ми переходимо аж на космічний філософський рівень – настрій той самий, все сприймається однаково. Все можна звести до однієї фрази: багатобарвна монотонність. Можливо, саме тому твір не дуже чіпляє (хоча безперечно зацікавлює і змушує оцінити).
Крім того, мені, як читачці, хотілося б, щоб було більше споминів (що підводять до ключової думки твору про безкінечність перероджень і їхню причину), ніж описів довкілля. Але, але... Я, швидше за все, не Ваша читачка (мені ближчі інакші манери писати), тому наполягати на цьому ніяк не можу.
Український дух? Так, українці, особливо класики, дуже любили описувати красу природи, а сучасніші замислювались над сенсом нашого перебування тут. Старі й нові традиції, злиті воєдино.
Оцінку таку ставлю не тому, що вважаю твір поганим, а тому, що інші мені сподобалися більше (хоч багато з них й мали більше недоліків), а треба було розподілити всі оцінки (без суб’єктивізму тут, на жаль, ніяк). За довільного виставлення оцінок бал був би вищим.
Оцінка: 4.
Загальна суддівська оцінка твору (3+10+4)/3 = 5.6.
7. Волод Йович. Бограч
Ірина Червінська: не вистачає дійових осіб саме українців, хоч події відбуваються в Карпатах. Навіщо воду робити персонажем, якщо далі цей персонаж ніде не фігурує? Не зовсім зрозуміла мотивація послання Мороманьяна, що Земля небезпечна: кількох загальних висловлювань для такого висновку не достатньо. Задум автора зрозумілий, але не до кінця розкритий – у коротких формах не місце зайвим речам, які відводять вбік від основного. Фактично оцінка не за зміст, а за мову – текст написаний доладно.
Оцінка: 6.
Руслан Бєдов: скажу так, як на мене, текст гарний, добре зроблений, написаний справжньою українською мовою у жанрі гумористичної фантастики. Одразу ж згадалися Щоденники Йона Тихого відомого польського фантаста Станіслава Лема. Не знаю, як цей жанр може узгоджуватися з тематикою конкурсу, може, комусь здається, що в цьому оповіданні і є щось від Гоголя, але в мене зовсім інші асоціації. Ставлю високу оцінку за стиль.
Оцінка: 9
Олена Мальчик: дуже цікавий спосіб показати людську суперечливість і відсутність здорового глузду у вчинках. За змістом твір чудовий, але авторові бракує трішки такої манери писати, коли отримуєш задоволення від самого процесу читання, від неповторного авторського способу висловлювати свої думки. Якось не дуже пасує до такого філософського за змістом твору й таких влучних описів української ментальності такий простий, типовий стиль пригодницької фантастики. Як для оповідання, трохи монотонно, це більше нагадує уривок з повісті, де якісь сильніші місця ще попереду. Тут наче проситься абзац-другий, де б сконцентрувалася основна ідея оповідання чи описався б якийсь переламний момент (за літературною термінологією, кульмінація твору); також хотілося б складніших і сильніших художніх засобів. Бракує відточеності не тільки в структурі, а й у самій мові твору, є трішки русизмів. В мові прибульців є трохи канцеляризмів і книжних висловів, хоча частково це можна виправдати, вони ж бо науковці. Але не завжди, в деяких місцях це зайве.
Що безсумнівно сподобалось? Влучно описані українські вади, частина яких властива всій людській расі. Як вони описані: не з гнівом чи обуренням, а з обережним подивом, що надає оповіданню витонченості й переконує нас у тому, що ми чуємо справді якихось неземних істот. Окремі місця, зокрема, пародіювання землян і пояснення до них. І наприкінці твору переважив такий цікавий художній засіб, як натяк на місце подій. Бограч – угорська страва, отже, найімовірніше, нас водять десь по Закарпаттю. Якби місцевість назвали прямо, та ще й на початку оповідання, це було б набагато слабкіше. Хоча на кульмінацію це не тягне, з попередньої оповіді ясно, що це Західна Україна, й ці вади властиві їй усій.
Український дух? Та маємо ми, маємо всі ці описувані вади...
Довго думала над оцінкою, переваги тягнули вгору, недоліки – вниз, і зійшлися врешті решт десь посередині.
Оцінка: 7.
Загальна суддівська оцінка твору (6+9+7)/3 = 7.3.
8. Наталія Ярема. Топельниця
Ірина Червінська: добрий початок історії і банальне закінчення. Невдалий хід – передати суб’єктивне почуття героїні через стороннього оповідача. Якби Настя Топельниця сама б розповідала про те, що вона думає чи відчуває, то сприймалось би органічніше. В тексті зустрічаються повтори.
Оцінка: 5.
Руслан Бєдов: дуже добротно написане оповідання. Все в ньому мені сподобалося, окрім того, що хотілося якогось фіналу більш драматичного у відношеннях Топлениці та її рятівника, може б містики додати або щось таке. Але це моя особиста думка. Ще раз повторюся: оповідання мені дуже сподобалося.
Оцінка: 7.
Олена Мальчик: почала описувати свої враження, і про що не подумаю, на язик один епітет проситься: гарно. І сама легенда гарна, і стилізація, і як написана, і якою мовою. І ці вади українські стільки разів описані-переписані в класиці... Але актуально й донині... Настрій і влада натовпу; керування підсвідомістю, а не здоровим глуздом, коли якась дрібниця змушує до дуже вагомих вчинків, що навіть можуть зруйнувати чиєсь життя, а чи й своє власне.
Єдине, що трохи зіпсувало враження, – останнє речення. Не побачила я в самому оповіданні нічого про бодай чиє призначення. Якби та думка була записана хоча б як здогад чи сумнів... А то так впевнено й безапеляційно... А на чому ця впевненість тримається, не ясно. Й крім того, останнє слово – віддієслівний іменник, що не дуже пасує до такої файної стилізації під народну мову... Але через одне лише речення оцінку не знижую, увесь попередній текст вартий високого балу.
Оцінка: 8.
Загальна суддівська оцінка твору (5+7+8)/3 = 6.6.
9. Інра Урум. Кардинальне вирішення
Ірина Червінська: трохи, як на мене, затягнутий початок. Непотрібні деталі, як от про добирання рінгтонів на телефон. Дуже цікаво, що з ГГ бачив за вікном – можливо варто подумати і дописати цей пункт, бо утворюється діра в тексті там, де хочеться гостроти вражень героя від ситуації, у яку втрапив.
Оцінка: 8.
Руслан Бєдов: непогане оповідання, написане в дотепному іронічному стилі про життя сучасного міста, його мешканців та, звісно, про дороги, які постійно ремонтують, але ями на них такі, що час від часу автівки зникають в них саме так, як описано в оповідці. І ще: все в нашому житті так: тільки-но приймеш кардинальне рішення щось змінити на краще, все йде шкереберть. Одним словом, мені сподобалося.
Оцінка: 9.
Олена Мальчик: найперша думка, що виникає під час читання: от паскудник, і сам весь час цмулить цигарки, і кота бідолашного змушує цим чадом дихати, та ще й радіє з цього, капосний (жартую, звісно, але... це чомусь перетягує до себе від основної ідеї твору, що, безперечно, їй шкодить). І друга: суржик, цей осоружний суржик, що, як бур’ян, претендує захопити собі простір, призначений для справжньої живої мови... Прикро, коли його популяризують через художню літературу (насамперед сьогодні, за наших реалій, а як це роблять талановиті люди, то й поготів). Хоча намір автора зрозуміти можна: весь твір напевно просякнутий духом «що маємо, те маємо», з цим завданням він впорався дуже добре. Канцеляризм, що у назві твору, виправданий. Стиль витриманий, твір художньо виразний, технічний бік оповідання на високому рівні (не зважаючи на один русизм не в словах героїв і один активний дієприкметник). Але оцінка невисока – вибачте, не можу поставити високий бал за те, що викликає внутрішній протест. Визнаю, що оцінка суб’єктивна, але хоч-не-хоч, суб’єктивізму не уникнути. Я, очевидно, не Ваша читачка, але Ви напевне матимете свою аудиторію, що Вас оцінить.
Сучасний український дух не просто є, його чути: через цигарковий чад, суржик у мові героїв, зміст розмов, вміст новин...
Оцінка: 3.
Загальна суддівська оцінка твору (8+9+3)/3 = 6.6.
10. Оксана Максимишин-Корабель. Останній дар
Ірина Червінська: текст нагадав роман Вербера «Імперія ангелів». Новела написана доброю мовою, зустрічаються кілька дрібних помилок. Не позбавлена штампів. З цього можна би було зробити більший за обсягом текст, наприклад, повість. Останній абзац варто забрати – проголошення загально відомих істин у вигляді висновку-моралі псує текст, нехай читач сам робить висновки. Те саме стосується відчуття у читача того, як автор ставиться сам до власного персонажа, і моралізаторського тону тексту.
Оцінка: 4.
Руслан Бєдов: непогано начебто і написано, але сюжет вже, чесно кажучи, оскому набив. Таких самих історій у фейсбуку у відповідних пабліках дуже багато. Навіть все тими самими словами описане. І відверте моралізаторство очі ріже. Головний герой нібито отримав другий шанс...ну, якось і все, і сказати нічого. Особливої художньої цінності в цьому тексті я не побачив, тому і оцінка відповідна.
Оцінка: 2.
Олена Мальчик: гарний і сильний твір, одначе... Надто вже все розкладено по поличках, чи що... Навіть не знаю, як описати свої враження, бо оповідання дуже прозоре, ніяких прихованих посилів тут немає, все на поверхні, все говорить само про себе. Які висновки міг би зробити для себе читач, їх вже зробив для нього автор. Власне, заперечити нема чого, важко з автором не погодитись, але, але.. (див. вище). Є й трішки русизмів.
Український дух? Безперечно, наші вади, наша здатність втрачати свої шанси, не могти розібратися зі своїм життям...
Оцінка: 7.
Руслан Бєдов: спочатку текст виглядав, ніби хтось написав чергову слізливу історію в сільську газету, але потім каліка полетів...тут я побачив намагання автора показати читачеві душу людини, яка замкнена в покаліченому від народженні тілі. Скільким сліпим, глухим безногим, хотілося б отак “літати” - бачити, чути, бігати? І для більшості з них ця химерна мрія так і лишається якимось відгоміном сновидінь, від яких лишається тільки щем у грудях та мокра від сліз подушка. Мені особисто не вистачило в цьому оповіданні саме отої магії, відчуття повноти, оптимізму. Я розумію, що саме так проживають в більшості своїй каліки в нашій країні, але все одно, хотілося доброго життєствердного гоголівського чуда...
Оцінка: 6.
Олена Мальчик: несподівана ідея показати народження непересічного, незрозумілого широкому загалу таланту в типовій глибинці з усіма її «традиціями» й ментальністю. Головного героя не те що не може зрозуміти оточення – він сам себе не розуміє. Так, в певний час цей дар починає себе проявляти: я дозрів, використовуй! Але свідомість вже сформована – та як? та нащо? Пізніше вже й згоден, та якась невдача, якісь обставини... І все... А нереалізований талант – це важкий камінь, що тягне додолу й може втопити. Й таки топить.
А що ж оточення? Та не таке воно вже й лихе, лиш несвідоме й нерозумне до незвичного. Люди сприймають це як якусь цікавинку, розвагу в монотонності й одноманітності життя, рівноцінну «сусідчин онука приїхав у гості на новій сріблястій машині». А що воно не повторилося, то й сумніватися почали. Український дух – ну, власне... Українські реалії...
Сильний за змістом твір, манера писати добре передає увесь драматизм подій. Написано дуже реалістично! Хоч події й фантастичні (так, символічні, але не реальні), ані на хвилину не полишає відчуття, що все це діється насправді. Тож, не зважаючи на окремі незначні вади в написанні і вживанні слів, оцінка максимальна.
Оцінка: 10.
Загальна суддівська оцінка твору (10+6+10)/3 = 8.6.
12. Nataliya Hammouda/Dutka. Живий живе гадає…
Ірина Червінська: напевно, текст з найкраще виписаними діалогами. Відчувається та атмосфера, описана в новелі. Добре.
Оцінка: 10.
Руслан Бєдов: Смерть і гумор — це справжнє гоголівське поєднання. Людина завжди боялася смерті тому постійно маскує її квітами та музикою, або ж гумором. Саме цей прийом доволі вдало, на мою думку, використала автора в своєму оповіданні. Що ще треба? Тут і покійник, і оковита, і розмови про “цікаве” життя небіжчика, і таємниця ніби то “безутішної” вдови.
Оцінка: 10.
Олена Мальчик: Дотепна, вдало стилізована замальовка з народного буття. Добре перегукується веселе життя небіжчика з веселим похороном. Може, дещо одноманітні розмови, їх можна поділити тільки на жіночі й чоловічі за змістом, але що хто сказав всередині кожної групи? В цілому сенс цієї балаканини запам’ятався, а так щоб щось таке яскраве впало в очі, то ні. Згадується тільки, що він і по господарству сусідкам допомагав (бо про це говориться на початку), як він вмер, і що глухий дід Тимко насправді щось та чує.
Крім того, пропущено досить багато ком: це був свідомий стилістичний засіб (задля натуралістичнішої стилізації, щоб підкреслити народність оповіді), чи як? Не впевнена, що це виправдано.
Та в цілому оповідання навіть дуже непогане, але що ми не можемо виставляти оцінки довільно, доводиться ставити такий бал – потягнули вниз незрозумілі коми й певна одноманітність балачок.
Український дух? Ну та... Ми маємо добре почуття гумору, що правда, то правда...
Оцінка: 6.
Загальна суддівська оцінка твору (10+10+6)/3 = 8.6.
Отож, суддівські оцінки:
1. Дарія Кононенко. Дві дороги – 5.0.
2. Шепітко Олександр. Книга – не тільки джерело знань – 6.3.
3. Оксана Буртин. На перехресті доль або Про козака Дмитра та його подорож до Москви – 4.6.
4. Надія. Чуєш: кру, кру… – 1.0.
5. Антон. Їй личила осінь – 8.6.
6. Леонід Пекар. Відьма – 5.6.
7. Волод Йович. Бограч – 7.3.
8. Наталія Ярема. Топельниця – 6.6.
9. Інра Урум. Кардинальне вирішення - 6.6.
10. Оксана Максимишин-Корабель. Останній дар – 4.3.
11. Руслан. Тольчик Шпак - 8.6.
12. Nataliya Hammouda/Dutka. Живий живе гадає… 8.6.
Загальні оцінки учасників:
1. Дарія Кононенко. Дві дороги - 5.0 + 4.0 = 9.0.
2. Шепітко Олександр. Книга – не тільки джерело знань – 6.3 + 4.8 = 11.1.
3. Оксана Буртин. На перехресті доль або Про козака Дмитра та його подорож до Москви – 4.6 + 3.4 = 8.0.
4. Надія. Чуєш: кру, кру… – 1.0 + 2.7 = 3.7.
5. Антон. Їй личила осінь – 8.6 + 7.0 = 15.6.
6. Леонід Пекар. Відьма – 5.6 + 7.2 = 12.8.
7. Волод Йович. Бограч – 7.3 + 5.3 = 12.6.
8. Наталія Ярема. Топельниця – 6.6 + 5.0 = 11.6.
9. Інра Урум. Кардинальне вирішення - 6.6 + 8.3 = 14.9.
10. Оксана Максимишин-Корабель. Останній дар – 4.3 + 5.3 = 9.6.
11. Руслан. Тольчик Шпак - 8.6 + 6.8 = 15.4.
12. Nataliya Hammouda/Dutka. Живий живе гадає… 8.6 + 7.6 = 16.2.
На жаль, не оцінили за правилами твори своїх колег
Nataliya Hammouda/Dutka.
Оксана Максимишин-Корабель.
Наталія Ярема.
Оксана Буртин.
Переможці і фіналісти конкурсу:
1 місце: Антон. Їй личила осінь – 15.6.
2 місце: Руслан. Тольчик Шпак – 15.4.
3 місце: Інра Урум. Кардинальне вирішення – 14.9.
Леонід Пекар. Відьма - 12.8.
Волод Йович. Бограч - 12.6.
Шепітко Олександр. Книга – не тільки джерело знань - 11.1.
Дарія Кононенко. Дві дороги - 9.0.
Вітаю!
Йду готувати пости для розповсюдження у Фейсбуці, Твіттері, і на дружніх сайтах, а також пропозиції щодо електронної публікації до переможців і вибраних творів.
