Учасники осіннього конкурсу Гоголівський ярмарок 2018 оцінили твори своїх колег наступним чином:
1. Дарія Кононенко. Дві дороги.
Олександр Шепітко: читаючи твір, чомусь уявляв собі гобелен в червоно-чорних тонах, такі собі візерунки з гострими кутами та обірваними краями - зблизька малюнок не роздивитися, а здалеку втрачаються деталі. Автор під час роботи над твором, мабуть, сподівалася, що читачі вже налаштовані на ту ж саму хвилю, що й вона сама, тому не спромоглася говорити доступною для всіх мовою, висловлювалася здебільшого натяками - Sapienti sat, мовляв. Втім, енергетика твору не відпускала, довелося навіть перечитати декілька разів. Та все одно відчуття, що “лижі не їдуть, бо я не такий”, залишилося. Оцінка: 3.
Надія: я два рази читала, і щось мене ця історична проза не дуже пройняла. Так, уривок з минувшини. Оцінка: 1.
Антон: загалом, твір сподобався. Його сильними сторонами є мова та стиль. Присутній наш український дух. Сподобався діалог на початку: «Нестором мене звати!».
Авторка намагалася створити яскраві образи, але, на мою скромну думку, це їй вдалося лише на третину. Дещо заплутано, втомлює задовгий монолог. Оцінка: 5.
Леонід Пекар: щось знає авторка. Знання таємне. Психоделія і йога тут. Доріг дві. Чому? Новели графічної. Синопсис то. Бачу сонця захід. І силует шапки смушевої. Чорно-біле все. Лиш бризки крові червоної на білих полях. Стікають сторінки з. І тиша. Оцінка: 7.
Волод Йович: якщо діалог на початку ще якось тримав увагу, то далі (якийсь дивний переказ) – було зовсім незрозуміло. Також дивує час подій. Історичні книги мають сенс лише для опису подій, що їх не записали (чи записали не так? :)) тодішні люди. Яку-таку велику історичну істину можна розкрити в мініатюрі?
Це, на жаль, так і зосталось незрозумілим… Любов (хоч до чогось) – не помічена. Оцінка: 2
Інра Урум: дія «Двох доріг» очевидно переносить до буремної епохи перших визвольних змагань. За певний час це стає зрозумілим, хоча, якщо на самому початку проґавити закинутий автором «ключик» на ім’я Нестор, то потім ще довго можна губитися в здогадах що ж саме й коли відбувається, і ким, власне, є головний персонаж. Кулемети, гусарські доломани й вовкулаки сплітаються в химерний клубок, і над всім тим ширяє біла дівчина, тут, здається, без коси. Вона ж вказує герою на дві дороги, таке собі пророцтво-роздоріжжя. Формально, в творі ота сама пошукована міфопоетичність аж через край ллється, головний герой перевертнем, у різних подобах прослизає, вигулькує у тексті скрізь, і в самих несподіваних для інших подобах. Проте фантасмагорична мозаїка подій і подоб загалом виходить трохи розімкнутою - центральний узор так і не складається. Оповідь практично до кінця лишається химерним нагромадженням страшних подій війни. Окрім прикінцевої кульмінації, бодай якоїсь структури в тексті практично не виникає – читача просто хапають за чуба, занурюють у діжку з подіями, так що наприкінці перед очима стають Махновські прозріння, які ні про що, зрештою, не говорять, тому що і з червоними і з Петлюрою Батька об’єднувався, і то не один раз. Загалом все це більше виглядає, як уривок твору, а не цільний твір, тому моя оцінка – 3.
Руслан: взявся читати і спочатку довго не міг зрозуміти, про що мова. Десь до середини твору не розумів. Німці якійсь, австрійці, доломани… Хто такі доломани? А потім дочитав до кінця… і так і не зміг зрозуміти. Побачивши якісь назви – Симон – Петлюра, чи що?, Нестор – то це Махно? вже у самому кінці зрозумів, що це так розповідалося про якійсь події… Це, напевне, про Громадянську війну. Оповідання методом виверження уяви. Напевне, воно й непогано. Але мені чомусь не дуже пішло. Тому оцінка: 4.
Оцінки твору від учасників: (3+5+7+2+3+4)/6 = 4.0
* У зв’язку з тим, що Надія відкликала свій твір з конкурсу, її оцінки не враховуються.
2. Шепітко Олександр. Книга – не тільки джерело знань .
Дарія Кононенко: гарна побутова оповідка про досить відому хитрість. Але мені не сподобались репліки Юрка, бо з них випливає, що книгу він таки читав. Маленька Відьма (Маленька Баба-Яга) дійсно літала на мітлі. Гумореска в стилі Глазового, український дух присутній. Оцінка: 8
Надія: Весело, грамотно, тільки, як старий анекдот, я десь вже це читала.) Оцінка: 5
Антон: твір залишив по собі приємне враження. Метафорично, соковито. Присутній наш український гумор, хороша мова, стиль. Як на мене, головною родзинкою оповідання є його несподіване закінчення. Із не надто вдалого виділив би дещо розтягнутий початок. Ну і бійка між подружжям надто вже гіперболічна. Оцінка: 7
Леонід Пекар: з розряду таких, що не запам’ятовуються попри непогане викладення і життєву схожість буденно-нудних ситуацій. Але ж… але ж… Початок не зіграв. Середина не забродила. Вина не вийшло. Перейшло на оцет. На жаль. А могло… Оцінка: 3.
Волод Йович: Оповідання вже й не оповідання, а просто перереказ. Від самого початку. Незрозуміло ні де, ні коли, ні навіщо...Неприємна, бридка побутова сварка – ситуацію не виправляє. Бо, знову ж таки, незрозуміло, – навіщо вона. І в нездатності людей керувати грошима (або, іншими словами – власною свободою) от я не бачу чогось смішного... Бо це з все одно, що сміятись з каліки. Знову не бачу любові... Оцінка: 1
Інра Урум: оповідь починається ліричним відступом, що розходиться ледь не на третину тексту, і в якому гоголівський, як не дух, то стилістика, в малоросійському її ізводі, аж плещеться, не знаючи ще куди б себе скерувати. Друга частина є цілком повчальною історією, такою, що назва твору стає ледь не дидактичною. При цьому загальна структура другої, оповідної частини, то майже притча – з виразною зав’язкою, розв’язкою і обов’язковою мораллю, що читачеві віртуозно підноситься ледь не під самий ніс. Проте виходить так, що перша частина твору це таке післяобіднє розкошування, що може й додає якогось глибшого сенсу другій частині, а може й ні. Хоча й шикарне. А друга – за наповненням, не так повчальна історія, як детальний опис передкурортної метушні. Зрозуміло, що тут побут має стати смачною приправою, і в принципі він чудово розкриває характери й взаємовідносини персонажів. Але також - скрадає практично всю дію, динаміка зводиться майже виключно до реплік, а самі репліки героїв виходять трохи задовгі, важкуваті, не зовсім природні - забагато описовості. До того ж перша частина з ідилічними картинками 19го, якщо не глибше, століття, постійно змушує гадати, куди ж автор виверне, а нікуди, мабуть. Це просто післяборщевий сон. У творі не те щоб не було зовсім конфлікту – самі акценти розташувались в такому порядку, що інтриги, бажання дізнатися що ж буде далі, майже не виникає. Проте твір грамотний і читати приємно. Тому ставлю оцінку – 8.
Руслан: непогано написано, у розумінні «як?» і зовсім сумно у розумінні «про що?». Як можна їсти сало з.. цибулею? Я розумію ще, нарізане тоненькими скибочками, з морозилки, з часником і чорним хлібом під гарну горілку, якщо немає нічого іншого. Але з цибулею – то збочення. І ще. Якби автор поцікавився, то дізнався, що ті, хто у дитинстві замість «щось робити біля хати» сидів біля компа і вивчав кодування, або ж розробку ігор і додатків, то такі люди зараз мають непогану професію ІТ, а ті, хто «порався» так і продовжує порпатися. Не сподобався зміст твору від слова «зовсім». Оцінка: 2.
Оцінки твору від учасників: (8+7+3+1+8+2)/6 = 4.8.
3. Оксана Буртин. На перехресті доль або Про козака Дмитра та його подорож до Москви
Дарія Кононенко: цей текст просякнутий гоголівським духом, але мені дуже не сподобалось, що таку гарну містику звели до нашої гілки реальності. Оцінка: 6.
Олександр Шепітко: Спочатку подумав, що це писала школярка - наскільки недолугим здавався сюжет. Доводилося домислювати, про що забула написати автор (це вже потім дізнався, що твір зазнав значного скорочення, на мій погляд доволі невдалого). Можливо задум був цікавим, та його здійснення бажає кращого. Вибачте, але згадується приказка: “Вміла готувати, та не вміла подавати.” Хотілося б, задля справедливості, побачити повний варіант тексту - тоді можливо свою думку й поміняю. Оцінка: 1.
Надія: вразило знання історії. Можна перечитати, щоб не забути. Я подібне читала в Капранових, знається, оповідання звідкись списане). Оцінка: 3
Антон: у тексті присутній український дух, згадка про козацтво. Цікава ідея, але втілення залишає бажати кращого. Поки що оповідання досить сире. Є одруківки, русизми, штампи, тавтологія, змістові нелогічності, певна вторинність написаного. Не зрозумів вислову: «В шрамі через все лице». А політ із допомогою магічних сил – як на мене, своєрідне епігонство (М. Гоголь «Вечори на хуторі поблизу Диканьки». ) Оцінка: 1.
Леонід Пекар: тара-ра-рам! Тара-ра-рам! Тара-ра-рам! Та-та-та-там! Двадцяте століття «одеська кіностудія» представляє. «Із карети вийшли руда кучерява літня жінка (де був кучер, чому подав руку, коли здавав їх під опіку старості?)». «Ґуля повернулася з клубу (може будинок культури чи ізба -читальня?)». «Перед твоїми очами ніхто не встоїть, – шептала якось таємниче грубим (мама чоловік, чи спокушає доньку?) голосом Руфіна». «А де ж це вона, його Ґуля?... І тут спрацювали навики козацької розвідки (хоча козак був проти). Тихо вийшовши надвір, заглянув у вікно і побачив, що мама читає книжку, а її дочка супроводжує рухами читання. Від побаченого в козака закипіла кров», – у мене б теж від такого закипіла. «Дмитро спурхнув (Тольчик, ти?)». «Я вирвався на дві ночі, щоб побути з коханою, а для неї важливіші розваги з її мамкою (ойой)». Та інші неприродні пригоди кобзарів-ріелторів та козаків в оповідання про козака Дмитра.
П.С. «не жаль і титул (в козака?) втратити, – зі штучною посмішкою погодився Дмитро». «– Царя немає. Він не виходить на зв'язок (клятий мтс)»
П. М. С. Роззявивши рота в непримиренній розгубленості, стою край дороги і скімлю: «Подайте на ганджубас для оповідання! Ох, раз-два!» Просто і щиро заздрю авторці. Оцінка: 2.
Волод Йович: дивна й нелогічна поведінка персонажів... А історична розвідка незрозуміла. От перечитувати підручник з історії не хочу. Особливо – задля мініатюри. Бо й так знаю, що все було погано... Тож, так і незрозуміло, хто в оповіданні любив Україну, і чим то усе скінчилось... Але приємно, що деякі відьми на нашому боці у війні! Оцінка: 7.
Інра Урум: любові до рідної землі у творі таки достатньо. Головний герой бере активну участь у борні, що розгортається поміж гетьманом, Сигизмундом та московським безіменним царем. Доходить аж до переповідання військового походу Сагайдачного й облоги Калуги, де після слів «козаки висадили свої сили східніше» уява малює щось не менш епічне за висадку союзників у Нормандії. Проте основним рушієм карколомних подій і стрибків сюжету є, нажаль, очевидна недосвідченість авторки. І то навіть не тому, що сюжетна лінія аж так стрибає. Радше дається взнаки перенасиченість анахронізмами і тим, чому я навіть назви добрати не можу. Наприклад коли Галі раптом спадає на думку запитати в кобзаря «чи десь там, у світах, можна купити хатину для них двох з матір’ю, а цю б могли продати» - навіщо, у яких світах, чому саме в перехожого кобзаря? Але сюжет вже стрибнув – не заскучаєш. Й далі починаються перипетії на кшталт тих у радянських фільмах, із обміном квартир. Хоча хто в кого що купує не зовсім зрозуміло. З анахронізмів в око одразу впадають панночка, що в незнайомому селі, заледве вискочивши з карети, біжить купатися, спальні й взагалі окремі кімнати у сільській хаті і навіть клуб, теж сільський, очевидно. Ну а весело, тому що твір просто рясніє перлами на кшталт «з глибини майдану», «смакували піснею» чи «розвідка піднімала надією». Весело тому що певен – це дитячі, легко-минучі огріхи і авторка, за бажання, їх швидко в своєму письмі позбудеться, і переросте такі фрази закоханого героя, як «твоя любов рятує красоту наших відношень». Тому тут ще все точно попереду, а поки оцінка – 1.
Руслан: непогано за темою, навіть щось Гоголівське почулося, однак і задумано і написано не дуже яскраво, дуже обережно, ніби автор одною рукою писав, а іншою притримував, щоб не написати щось не те. Вийшло, що деякі речення ніби скопійовані зі шкільних творів. Але дух український чути добряче, оцінка: 6.
Оцінки твору від учасників: (6+1+1+2+7+1+6)/7 = 3.4.
4. Надія. Чуєш: кру, кру…
Дарія Кононенко: любов, кохання, та два світи , між якими нема різниці. Також, на мою думку, у творі є щось від фільму «Поворот не туди», але це відчуття, на щастя для читачів, розсіюється. Текст написаній емоційно, український дух у формі класичного нещасливого кохання. Оцінка: 2
Олександр Шепітко: Оповідання, як сон - таке ж непередбачуване й позбавлене деякої логіки.
Ось лише кілька запитаннь, що виникли після прочитання твору: що означає - “невідома черга”; чому ГГ раптом стала “рятівницею”; про яку записку вона бурмоче й чому “морська Одеса”?
Твір сирий, бо, мабуть, авторка відразу, як прокинулася, подивилася на вікно - кажуть, якщо хочеш запам’ятати сон, то цього ні в якому разі робити не треба. Оцінка за спробу: 2.
Антон: український дух у творі є беззаперечно. Іноді, угледівши доляра, дехто із наших співвітчизників стає такою шельмою. Бідний американець. Не зовсім тверезий спосіб життя ще нікого не довів до добра. У тексті прослідковуються часті повтори одних і тих самих слів, не вистачає деяких розділових знаків, змазане закінчення. Не зрозумів словосполучення «Невідома черга». Але дуже непоганими є описи природи, оті речення про журавлів. Оцінка: 2.
Леонід Пекар: «коли почуєш ніжне кру, кру, покличуть на далекий»… який південь? В амери́ку покличуть тебе. Що вумній дівасі робити з тупими жадібними хохлами і сопливими хохлятами. Тільки там доля тобі світит – америцький край. Край, себто не «конєц», а сторона, країна. Це в хохляндії «край» – то конєц. А за океаном край – то неозорі прерії. А тута споят, скалічат і викінут. На узбіччя. Який Гоголь? Єсєнін, «Яр», часть седьмая. Якшо не втечеш. А як втечеш – всьо буде харашо. Оцінка: 1 , не витрачати ж оцінку на тричі знятий з конкурсу твір.
Волод Йович: так ніби й вдале оповідання. Гостросюжетне. Міцно тримало увагу...
Але... Які є підстави зображати українських горян отакими жебраками, злодіями й гоп-стопниками? Якась аж надто несправедлива і зла точка зору. І це вже не любов до України, а, схоже, ненависть... Оцінка: 5.
Інра Урум: з гоголівського у творі, якщо пошукати, мабуть, найбільше казковості. Ну справді - дурний янкі потрапив в Україну - взагалі не так щоб і неможлива історія. Але всі перипетії з понадхлібосільними вуйками й надінтуїтивною дівчиною вибудовуються в пригодницький сюжет, що в своїй основі спирається на досить хисткі, далекі від реального життя умови. Не те щоб подібних, ласих до чужого Миськів і Петрів в нас не вистачало, але не дуже віриться, щоби люди випрошували в іноземця одяг, чи щоб іноземець затримався саме в таких людей аж на два дні. Та й потім - доросла людина два дні цмулить компот і не розуміє чому п’яніє так, що сподівається вже єдино на «може хоч шукать будуть», і кого шукати - молодика з «гарною фізично підготовкою», пловця, скелелаза, якому, за авторкою, ризиковані подорожі зовсім не в дивину. А сама втеча, як виявилось, вимагала лише навшпиньках вийти через хвіртку. Чим такому недотепі зарадить подорож в Одесу, теж незрозуміло, там теж є свої Миськи. Тобто сам задум цікавий, але, як на мене, в деталях недостатньо продуманий. Поза тим у творі «українського» достатньо, це й замальовки людей, колоритне мовлення, описи природи. Але в цілому лишається відчуття недоробленості, не доведення твору до дійсно якісного рівня. Оцінку ставлю – 2.
Руслан: у цьому оповіданні хоч щось відбувається, є певна динаміка й рух. Задумка дуже непогана. Згадка про церкву мені здалася зайвою, нині багато хто релігійності не сприймає. Ще здалося, що слово «тендер» тут не дуже доречне, «інвестор», або «стартап» було б краще, хоча те автору видніше. І ще здалося що тут є багато є речей, які лише відволікають увагу – хто з ким пиячив написано, а звідки загроза і чому все так сумно повернулося для того американця – ні. Але повторюю, суть твору, задумка – хороша. Оцінка: 5.
Оцінки твору від учасників: (2+2+2+1+5+2+5)/7 = 2.7.
5. Антон. Їй личила осінь
Дарія Кононенко: текст бере емоціями та розсипчастим стилем. І особою головної героїні, яку ми сприймаємо через інших. А чи ми знаємо тих, у кого закохуємся? Гарно розсипані підводки на те, що Оксана не зовсім така, як на перший погляд. Милий автентичний детектив у стилі Лапікур, український дух виражений у подвійності героїні. Оцінка: 7.
Олександр Шепітко: Як вже казали, це чи не єдиний твір, який описує реальне сьогодення. Й доволі вдало, як на мій погляд. Складається враження, що автор - журналіст і знає, як за допомогою слова маніпулювати людьми (я повівся)). Втім, це не позбавляє оповідання своєрідного осіннього шарму (про гоголівський дух не пишу, бо не знаю, що це таке).
Автору респект! Оцінка: 9.
Надія: дуже оригінальний твір, в автора вийшло описати людську долю, таку ж мінливу, як осінь, і щирий жаль за загубленою людською долею. Оцінка: 9.
Леонід Пекар: від: «Не криючись, Оксана відверто розповідала малознайомому чоловікові про своє буття, довіряла те, що чавило їй серце» до: «Мене лякала можливість почути те, що вона приховала під час нашої, як мені здавалося, відвертої розмови.» Треба визначитись була вона відверта, чи ні. Або в кілька слів переказати про що йшла мова. Як на мене. І не зрозуміло, що то за: «шеф досі не перегнув мене за вчорашній прогул»? БДСМ, чи дитсадок? «Від народження мав алергію на нав’язливих жінок», але «Я дочекався завершення виступу, підійшов привітатися, подивувавшись з того, як хрипло звучить мій голос.» Сумбур і нелогічність. Герой в собі не може розібратися, куди йому до жіночої психіки. Він не знає про існування чоловіка, але хоче йому, мертвому, натовкти пику. Недозріло яблучко, хай ще повісить на дереві, до перших морозів. Оцінка: 6.
Волод Йович: це був психо-трилер? А всі оті "страждання" і самокатування – вони просто так, аби були, чи мають якусь мету? А цілковита, бездонна, непіднімна зневіра – то і є любов до України? Оцінка: 1.
Інра Урум: твір приємно вражає, попри зовсім нечисельні огріхи, дивною прозорістю письма, відсутністю в’язкого квазі-сільського стилю, коли автори вдають із себе 70-річних дідів/бабів, патологічно нездатних висловлюватися так, аби те бодай трохи відповідало сучасним реаліям. Загалом оповідь скидається на подув вітру – така ж свіжа, скороминуща і безпосередня, як явище природи. І так само, як те явище, не переобтяжена зайвим сенсом, хоча це вже, радше, мінус. Сенсу там не те щоб немає, але «намацати» його справді важкувато, та й враження легкого подуву не надто до того й схиляє. А гоголівського в творі, мабуть, нічого і немає, є щось українське – таке, що тут і зараз відзеркалює дійсність – маленька скалочка тої реальності, що тут, в Україні відбувається. З зовсім нечисельних неточностей можна вказати на «здування пилу зі спітнілої долоні» - важко уявити як щось сухе можна здувати із чогось вологого (спітнілого), та «передавав солодкі вітання від Володимира» - одразу не добереш хто той Володимир і що під солодкими вітаннями насправді автор має на увазі смаколики. Оцінку ставлю – 9.
Руслан: дорослий такий есей, сильна річ. Не скажу, що абсолютно моє, навіть навпаки, але все таки рівень вище, ніж у інших творів, які я поки прочитав тут на конкурсі. З натягом, звісно, але оцінка: 10.
Оцінки твору від учасників: (7+9+6+1+9+10)/6 =7.0.
6. Леонід Пекар. Відьма
Дарія Кононенко: непогане, але дуже стандартизоване фентезі. Дуже. «Вартовий порогу» це взагалі щось германське. У нас відьми розмножуються звичайним шляхом. Статевим. І, у залежності від типу навчання поділяються на роджених (третя донька, якщо дочок більше трьох, перша або стандартно сьома, вміють чаклувати самі ) або роблених (вчить чорт під мостом за душу) які ретельно гадять людям, бо без цього не можуть жити фізично. І живуть серед людей. Але витончений стиль рятує текст. Український дух стильовий. Оцінка: 5.
Олександр Шепітько: Доволі цілісний твір зр оригінальним поглядом на природу відьом (а чом би й ні?) Про описи природи вже писали, та мені більше до вподоби дії героїв і те, що вони кажуть - цього якраз в оповіданні й замало. Втім, у всіх різні смаки...Оцінка: 5.
Надія: гарно описано природу, зав’язка та кульмінація не дуже інтригуючі. Оцінка: 2
Антон: оповідання мені сподобалось. Відчувається наш національний колорит. Не скажу, що тема нова, але, що важливо, в автора є своє бачення; свій, так би мовити, почерк. Гарна мова, багато вдалих, соковитих образів.
Із незначних недоліків можу виділити дещо надмірну деталізацію, а ще мені трохи забракло дії. Чомусь під час читання відьма і природа сприймалися як два окремих, нічим не поєднаних між собою елементи. А хотілося гармонії. Оцінка: 7.
Волод Йович: О! Нарешті успішна спроба зобразити красу України і любов до неї в суч.реаліях.
Також логічним кроком здається "введення" суттєвої плати (жертви) за право займатись відьмуванням. Дещо моторошно, але має сенс. Єдине що непокоїть – а чи з не призводило це до озлоблення відьом? Це питання дещо недорозкрите. І якийсь надто помітний гендерний перекіс :)
Але наразі найцілішніше оповідання. Оцінка: 10.
Інра Урум: у творі наявні дві основні лінії – це природа, яка огортає практично весь твір, проростає практично в кожному реченні, і відьомська лінія, що її автор розкриває, так би мовити, в потенції – дії не відбуваються прямо тут і зараз, а відкриваються минулим, що вже було, і тим, що ще обов’язково має бути. Власне ця друга лінія, принаймні з формальної точки зору, наближає твір до умов конкурсу. Але справжньою окрасою стає таки описова частина оповіді. Природа у автора вийшла набагато цікавішою, живою, дихаючою – хоча б ті бджоли, що змотують в тугі клубки час – розташування слів саме в цьому реченні трохи накульгує , але сам образ дуже красивий, як і інші описові моменти. Тобто попри бажання автора, мені так здається, на перший план врешті виходить не героїня-відьма, а саме природа. І саме завдяки природі твір читати цікаво. Оцінка – 9.
Руслан: гарно написано, непогано задумано. Але якось – поспіхом, чи що… Автор хотів показати письменницьку силу, розмахнувся… і трішки не вистачило місця. Або часу. Або ще чогось. Зійшло все на якійсь натяки, я не дуже навіть зрозумів, що там було і чим закінчилося. Незважаючи на те, оцінка: 7.
Оцінки твору від учасників: (5+5+7+10+9+7)/6 = 7.2.
7. Волод Йович. Бограч
Дарія Кононенко: текст написаний трохи сумбурно, але цікаві інопланетяни, специфічний погляд на ситуацію та гуляш рятують враження. Український дух ближчий до фантаста Савченка, чим до Гоголя. Оцінка: 3.
Олександр Шепітко: от кажуть, що це оповідання ні про що - а хіба все інше про “Щось”? Навіть коли написано про тварин, на увазі завжди мають людину. Так і тут: нестандартна фантастика, чи майже казка (визнаю - полюбляю ці жанри) про пригоди інопланетян на Землі.
Сподобався ще тонкий, майже непомітний гумор (про канавку для відводу води посеред гори, наприклад). Додав би ще плюс і за бограч, якби він стояв на столі переді мною, а так маємо те, що маємо. Запитання до автора одне, хоча ні - два: що таке “даш” і з чим їдять “місцевістнь”? Оцінка: 8
Надія: трохи перемудрили, хоча оригінальні судження є. Оцінка: 4
Антон: написано ніби непогано. Не маю претензій до мови твору. Присутній український дух, правда, викриті не кращі звички наших із вами співвітчизників. Сподобалась згадка про Хтося. Оригінально. Але твір дещо затягнутий, нединамічний. Особисто мені читати його було не надто цікаво. Оцінка: 3.
Леонід Пекар: хто б гадав, що звіт про секретну місію надрукують у вигляді НФ оповідання. Воду шкода. Вона ж не винна, що навколо самі інваліди і начальство.
Зібукілія форевер! По справжньому вища раса: то використовують землян як канарок, то випрошують фінансування під приводом захисту Землі. Мабуть, від самих землян. Може ми вже самі якось, без інопланетних ліваків? Оцінка: 10.
Інра Урум: автор не те щоб оригінально, але досить невимушено, без особливих натяжок вводить у земний побут інопланетян. І, хоча невір’я в людство інколи виглядає аж занадто песимістично - коли навіть саморобна гребелька починає виглядати, як щось неприроднє, властиве рукам хіба що інопланетян, але це вже кожному на власний розсуд – зрозуміло, що йдеться про людство, як не найвдалішого, дурнуватого такого господарника планети. І взагалі – любови до рідної землі, переймання її долею тут виявляється задосить, аби сміливо відносити твір до тих, що дотичні українській тематиці. Є маленькі неоковирності, як вода, що їй на початку оповіді ноги інопланетянки здаються ріднішим за дощ і сніг, тобто за ту ж таки воду. Зате епізод з прибульцями в режимі маскування справді дотепний – колір шкіри, помахи руками і пшекання начальства. А от потім трохи плутано стає з тими наметами, хазяями притулків і вогнем – в суцільну, хай навіть і загадкову картину воно так і не вибудовується. Тут можна було б вивести якісь стрункіші зв’язки й асоціації. Ставлю твору оцінку – 7.
Руслан: ні, ні, так не можна. Мої мізки спочатку довго спостерігали над моїми потугами знайти у цьому тексті якийсь зміст. Потім їм (мізкам) це набридло, й вони пішли. У світ. На вихід. Я не настільки розумний, щоб це зрозуміти. Оцінка: 1.
Оцінки твору від учасників: (3+8+3+10+7+1)/6 = 5.3.
8. Наталія Ярема. Топельниця
Дарія Кононенко: щось з Топельницею не те. Ой не те. І текст втримав це відчуття, наче початок фільму жахів. Коли Шкуромордий ще не виліз, але посуд його родичі вже помили. Така побутова етнографія, яка зв’язана чи з дурнуватими сусідами Насті, чи з нею самою. Текст написаний професійно. Український дух у формі сільського побуту. Оцінка: 4.
Олександр Шепітко: доволі прогнозована проста історія з не дуже оригінальним сюжетом. Написано непогано, проте дещо не зрозуміло. Наприклад: “ на ніяку пару не дивиться, тільки на одну.” - про що мова, про пару, чи дівчину? І закінчення зім’яте - про призначення сказано, а в чому воно є для ГГ, невідомо. Оцінка: 5.
Надія: не скажу, щоб дуже оригінально. Оцінка: 3.
Антон: «бо кожне життя у світі має своє призначення» – вдалий лейтмотив для тексту. Ідея дуже цікава. Копнути б глибше та подати тонше, виписати героїв оригінальніше – вийшла б стовідсоткова цукерочка. Оцінка: 6.
Леонід Пекар: мій досвід підказує, коли людину дістають з-під води, то жага до життя там навіть не зазирала. Біль, розгубленість, сльози і образа присутні. А жага… навряд. Шо то та баба наплутала. Ще й не зізналася, чи сама приймала участь в кантрі-булінгу. Хитра стара.
Авторка накидала стільки гачків по тексту, що гадаєш: от, зараз, як завернеться історія – не відірвешся. А не завертається. Чо земля двигтіла, аж люди ховалися? Чо од Мари, Топельника, Нечистого дівку вирвав, а пельки односельцям не заткнув – спортсмен, плавець, танцюрист, громадський активіст, сильні руки і гарна душа? Він шо, хворий якийсь? Чи в дівку шось вселилося там, під водою? Або стара не все розказує, або не знає.
Як буде ото в котрих сусідів свіжина, та стануть кликати кіши мити, то влийте бабі пісят крапель перваку, більше не треба, може їй то язика розв’яже. І спитайте – вона там, у тій історії, з якого боку? Оцінка: 4.
Волод Йович: надто довгий монолог-переказ. Зрештою, починає втомлювати... А під кінець – відверто дратувати. Та й старовину люди вміли таке поборювати. Ще до літаків – аж до Канади діставались! Оцінка: 4.
Інра Урум: у Топельниці якось сама назва вже вбиває інтригу, точніше мала б вбивати, але, треба віддати належне, на річці таки трохи страшно стає, і де – в тому місці, якому сама назва іде спойлером, значить авторка точно не без хисту. І значить оті місця на початку «років вже десь, певно, з вісімдесят п’ять», що ріжуть вухо, чи «на сонце майже не дивилась» - а хто на нього дивиться, то все поправно. А от «клімат змінився» в бабиних вустах – просто чудове! Проте інтрига, що після втоплення постає, швидко вироджується на пшик – могла б топельниця хоч врочити тим, хто серцем прикипав. іншого боку то був би банальний хід, і авторка на таке не пішла, але люди обзивають – ну якось несерйозно, звичайно, в своєму селі невідь за шо й зацькувати можуть, але ж на той випадок і є інші села. Тобто, загалом, все могло б скластися й так, як описано, але переконливості не вистачає, нажаль. Оцінка твору – 4.
Руслан: спочатку читалося як легенька казочка, виникли дурнуваті зауваження про спасіння на водах… Але потім вчитався… І замислився – а справді, одне слово може вбити. Піар працює ( це я про своє). Не очікував сам від себе, але оцінка: 8.
Оцінки твору від учасників: (4+5+6+4+4+4+8)/7 = 5.0.
9. Інра Урум. Кардинальне вирішення
Дарія Кононенко: цікавий головний герой, який чи не встигає за часом, чи навпаки, бо не можна встигнути усюди, маршрутка, яка злетіла, пасажири. Але ніколи, ні за яких обставин не можна палити на балконі разом з котом! Не ризикуйте. Текст оптимістичний, український дух у персонажах. Оцінка: 10.
Олександр Шепітко: Визнаю, після першого прочитання на думку чомусь приходили слова з пісні Братів Гадюкіних : ”Юркомани на городі ріжуть маковиння.” Хоча відразу сподобалися віражі з автівками - то з неба падають, то в землю зариваються,- оригінально. А Укравтодор помітив тільки коли перечитував твір вдруге. І вимальовуватися сюжет почав тільки потім. І не таким вже й безглуздим він здавався (мабуть, правду кажуть про деякі речі - без пляшки не розбереш.)
До речі, діалог дідів, як на мене, зайвий (або треба ще чарчину прийняти))). Сподобався ритм оповідання - наче потихеньку, ні про що, а ось вже й мала куча всіляких подій, і все в “туманному” темпі - поволі, але впевнено вперед.
Запитання виникли тільки до часових форм дієслів: спочатку ГГ “є”, аж тут раптом - “був”, і знову “є”, а далі “був” аж до кінця - наче так і треба. Якщо це такий прийом (я не фахівець), то мені не зовсім зрозумілий. І ще кота було замало, - хотілося б впродовж всієї розповіді, щоб попід ногами путався й нявчав, хоча б інколи... Оцінка: 6
Надія: злободенно, з тонкою сатирою. Оцінка: 6.
Антон: український дух, без сумніву, присутній. У нас у владі щось як вирішать, то хапайся за голову. За іронію та свіжий, стильний текст ставлю хороший бал. Оцінка: 9.
Леонід Пекар: маю ряд важливих питань. Кому і чим пахнуть ластівки? Для чого Мишко відірвав котові голову і шо він таке курить? Яка мелодія стоїть на телефоні? Що ж таке вирішив автодор? Автівки літають, чи телепортуються у пекло? Хто така «сто тридцять третя»? Що в Мишка «сіпнулося і ковзнуло вниз»? І найголовніше: яка подальша доля білизни, врешті, досохла, чи так і висить набираючись роси і припадаючи пилом?
А так нічого. Не важко було читати. Хоча, хотілося, щоб у фіналі в новинах повідомили, що все керівництво укравтодору чорти на вилах потягли до пекла. Може хто з них щось підписав кров’ю? Ні? А шкода, шкода. Оцінка: 8.
Волод Йович: та...Так не можна. Оте "вирішення питання", крім того, що повний сюр – то ще й 100% "рояль в кущах"... Єдине що добре – оповідання тримало увагу. Але жаль, що закінчилось пшиком. Оцінка: 8.
Руслан: можливо, ластівки залишають по собі смужки запаху, а можливо і щось інше, а мені майже сподобалося. Отак от «просто з неба вниз різко шелеснула червона автівка» - і все, почалися чудеса. А у всьому винен, як звичайно кіт. І ластівки. Оцінка: 9.
Оцінки твору від учасників: (10+6+9+8+8+9)/6 = 8.3.
10. Оксана Максимишин-Корабель. Останній дар
Дарія Кононенко: пан Басаврюк на цей раз значно більш витончено згубив людську душу, викликавши в бідного Петра почуття провини за те, що од нього не залежало та зіпсувавши йому подальше життя. Бо, по-перше, за легендами Сатана не може перетворитися тільки в Богородицю з людей та білого голуба з тварин, а по-друге, вага новонародженого більше 4 кг – фактор ризика розвитку ювенільного цукрового діабету. Замість таланту – лише здібності, бо талант проситься назовні, замість кохання - відносини, бо не в їжі щастя, замість друга - знайомий з суперпоширенним засобом видурювання грошей. Справжній український народний жахастик-билиця. Оцінка: 7.
Олександр Шепітко: Знову прогнозований, зовсім не новий, в деякій мірі навіть наївний, хоча й ритмічний, сюжет. Й розповідь ведеться, наче перед автором сидять малюки.
Що говоритиме Він, коли постанемо перед ним - може колись і дізнаємося (за умови, що Він існує), та впевнений, що люстра “там” немає. Хоча, якщо це фантастика (чи фентезі), то все можливо... Оцінка: 4.
Надія: текст мене вразив і запам’ятався найбільше. Оцінка: 10.
Антон: хороше оповідання. Присутній український дух, авторка досить вправно розкрила тему дріб’язковості, яка часто стає важливішою за дійсно важливе.
Але історія далеко не нова. І авторка, нажаль, не змогла розповісти сюжет по-новому, незвично, вдихнути у персонажів життя. Все надто рівно і передбачувано. У тексті бракує родзинки. Оцінка: 4.
Леонід Пекар: дуже і дуже довгий тост. В кінці хотілося сказати: «Тож вип’ємо за те, щоб ми завжди розуміли, що подарувала нам Доля і приймали це з вдячністю!» Або щось таке. Будь-яка дія повинна мати наслідок. Особливо коли плутаєшся під ногами в Творця. Тоді вже отримуй сповна за всі свої косинуси. А тут ніякого виховного моменту, ще й натяк на інцест Де каяття? Де спокута? Он воно що. То він в тілі власного онука зрозуміє по чому кіло ізюму і таким чином спокутує. Ото ви завернули. Чудово. Заодно і донька відіграється на батечкові, який її покинув ще до народження. Душевно поданий хорор. Оцінка: 5.
Волод Йович: ні. Це недостовірно. Варіант, що кожен отримує аж такі "дари", але більшість нехтує – не витримує критики. Припустімо, він став би скрипалем. Хоч і не мав такого бажання. То як би отой Бог виправдовувася(!?) перед іншими, не такими успішними скрипалями?
Далі стає якось аж занадто дидактично... Та й дивні якісь люди довкола цього підозрілого персонажа. І на що вони розраховували? Нащо дівчина вагітніла, якщо то такий мутний тип? Також у оповіданні плутана інфо про розум і мозок Івана. І дивно, що він робив(?) партнером (а не простим наймвним працівником) людину сумнівних талантів. Оцінка: 6.
Інра Урум: Гарна оповідь, якщо читати до кінця, то цілком можна настроїтись на хвилі оповідання й котитися ними по тексту. Але це, якщо читати до кінця, коли маєш написати рецензію, то, звичайно, так і робиш. В іншому ж випадку відволікають певні моменти, які заради читання доводиться «ковтати». Так, наприклад, зазвичай люди, талановиті в дитинстві, в дорослому віці нарікають не на відсутність таланту, а на щось інше - або себе дурного, або людей, що не допомогли, чи стали на перешкоді. Одним словом, чудово усвідомлюють втрату божого дару. Тому мало б мабуть відкритися щось таке, про що Петро й справді міг всі ці роки не здогадуватися, інакше цілком сам міг би творцю перелічити змарновані свої таланти. Та й минулі свої кохання з певного віку, принаймні люди, що під кінець життя нещасливі, мають час згадати й переоцінити, для цього теж непотрібно нагадування аж самого творця. Тобто загалом твір міг би бути і кращим і переконливішим. І, власне, яким боком твір може стосуватися України, теж зрештою не зовсім ясно. А так, оцінка – 6.
Руслан: у деяких творах в кінці буває мораль, щось типу «так робити не гарно, тому хлопчики й дівчатка, сидіть рівненько, у носі не длубайте, дурних питань у вчителя не питайте і все у вас буде гаразд і Боженька вас не покарає. А так - покарає». Так от, здалося, що тут одна велика мораль. В принципі, нічого поганого у тому нема, просто зустріч з Богом це настільки заїжджений сюжет, що щось нове й неочікуване тут зробити важко. А взагалі, оцінка: 5.
Оцінки твору від учасників: (7+4+4+5+6+6+5)/7 = 5.3.
11. Руслан. Тольчик Шпак
Дарія Кононенко: текст написаний цілісно та викликає емоції. І не те, що б вони у мне були добрими. Мерзенна санітарка, яка нічого не розуміє в медицині, бо її справа - мити підлогу та палату та судна виносити. Все інше роблять або медсестра, або лікар, якийсь недоінвалід, який не викликає нічого, крім огиди, бо хто просив Толіка бухати? Хто? І його не менш недолугі здібності, од яких не було ніякої користі. Український дух присутній, у формі «всепропало». Оцінка: 1.
Олександр Шепітко: Єдине оповідання на конкурсі, в якому показана історія людини від народження й до самісінької смерті. Показана гарно, читається легко, хіба що риторичні запитання автора до уявних слухачів (читачів) зайве, хоча і ймовірне в такій оповідці.
Хотілося б тільки почути уточнення щодо коров’яка: автор, мабуть мав на увазі коров’ячі паляниці (екскременти), та є ще така лікарська рослина - коров’як (ведмеже вушко), тож можливо в ньому й вимазався ГГ (моя перша думка була саме про “вушко”). Може було б краще так і написати: ”...вимастившись у свіжих коров’ячих паляницях.” А в цілому - респект за ритм! Оцінка: 7.
Надія: вдало обіграна людська трагедія з фантастикою. Оцінка: 8.
Антон: зацікавило. Люблю ось-таких неправильних, нестандартних героїв. Написано файно. І фінал сильний. Оцінка: 10.
Леонід Пекар: от ну чистий, чистий тобі Гоголь. Вигадать отаке, провести між всіма фішечками, як лижник під час великого слалому, і фінішувати з післясмаком невиразного, безпомічного смутку, таке треба вміти. Та я б порадив тримати автора подалі від вогню. Воізбєжаніє. Хоч «рукописи не горять» і зараз все на хмарних технологіях, а інтернет, падлюка, все пам’ятає, не давайте автору розпалювати каміни, вогнища і бомбосховища. Я ж кажу – воізбежаніє. Оцінка: 10.
Волод Йович: от з самого початку згадалась повістина Ллойда Бігла-молодшого "НайВтомленіша Річка".Там конаючих людей тримали в житті – щоби використовувати їх страждання... :( Але то фантастика. Нині так роблять з дітьми... І постійно розказують про це в новинах... Цікаво було би почитати, що зумовлює такі садистські дії. А в даному випадку – ще хотілось би знати, чому автор вирішив додати садизму й катувань...? Чому не можна було літати частково утепленим, отримувати задоволення, зніматись для всіляких ютюбів... Чому все мало закінчитись так мерзенно й зневірницько? Оцінка: 3.
Інра Урум: у тексті є до чого придратися, і не вичитане воно гаразд, і розмовний стиль викладу дратує, а він же ще зливається з словами інших персонажів, але можливо, без того стилю й ніякого справжнього драматизму не вийшло, такого, щоб без фальші. І материні слова про корову дивні – воно наче й зрозуміло, що людина на ціни аптекарські нарікає, але звучить так ніби їй корови, хоч і останньої, віддавати через дитину якось шкода. Але потім ідуть такі круті описові місця – як воно тими ніжками наче з м’ячом ходило, у птаха трансформувалося, а тоді пір’я ховав, а потім самотужки те пір’я «викликав» - читаєш і сльози в очах – чи то хлопця так шкода, чи тому що волаєш над текстом вголос. Насправді тих моментів не перелічити. А після дівчачого п’яного хору взагалі страшно стає – настільки все воно стає реалістичним. І закінчення потужне. Оцінка – десятка (10), єдина на всі твори.
Оцінки твору від учасників: (1+7+10+10+3+10)/6 = 6.8.
12. Nataliya Hammouda/Dutka. Живий живе гадає…
Дарія Кононенко: з одного боку, хочеться зрадіти за удову. З другого, ну й сусіди в неї. Ще й чоловік такий, що сокира в руки проситься. Текст гарний, автентичне використання діалектизмів та український дух у стилі не Гоголя, але Руданського. Оцінка: 9.
Олександр Шепітко: Десь в коментарях на ГАкові читав зауваження до іншого твору, що забагато діалогів, мало авторського тексту. Та чи не автор пише ці діалоги, чи не за допомогою них він хоче сказати те, що іншим способом висловити не в змозі (це я й про себе теж)?
Тому саме діалогами мені так сподобався цей твір - здається, що сидиш серед героїв оповідання й все чуєш власними вухами. Та й сама сценка показана ненав’язливо: не подобається - пересядь, або й зовсім вийди, не заважай слухати іншим.
А ще тут майже відсутня вигадка - життя показано таким, яким воно і є, - просто ми не завжди це бачимо. Автору величезний респект - читав і отримував щире задоволення. Дякую.
Оцінка: 10.
Надія: написано грамотно, із знанням фольклору, тільки на поминках не співають весь час : Вічная пам’ять, а тільки вкінці. Оцінка: 7.
Антон: без сумніву, у тексті є наш національний дух, менталітет. Та це не найкращі його прояви. Історія такого собі сільського Казанови. Багата мова, вистачає колоритних деталей. Ось тільки я не до кінця збагнув, що саме хотіла сказати цим твором авторка. Оцінка: 8.
Леонід Пекар: піди зрозумій, що писати у відгуку, коли авторка так подає діалоги, що визирни з вікна і побачиш, як не Говерлу з Петросом, то Маковицю точно буде видно. Нажаль крім діалогів більш нічого не говорить про місце подій. Якщо мова йшлася про якісь особливості місцевих звичаїв і вони чимось різнять від поминок в інших регіонах, то я їх не побачив. Лише деякі. Якщо ішлося про племінного діда-чемпіона, то історія, як на мене ще не завершена, тому сприймаю твір, як фрагмент більшого оповідання.
На початку натрапляєш на купу імен, а це забагато для короткої дистанції. Щоб не розписувати хто є хто, мені здається, можна подавати персонажів: руда Юстина, щербата Іруська, горбата Ганна, – як це ідеться про глухого Тимка. Потім стає зрозуміло що персонажів не так багато, але при першому прочитанні вони розчиняються в масиві тексту. Обрізати історію до анекдоту, що на похороні глухий прочув – не діло, а робити з нею щось треба, бо оповідання як сира глина – просить, тут додай, тут забери. Хочеться побачити історію завершеною. Оцінка: 9.
Волод Йович: та... Любов зібрали з усіх оповідань і помістили в це одне...! :) Вийшло якось аж забагато, але хай вже як є. Добре, що хоч весело. Оцінка: 9.
Інра Урум: твір, з якого боку не крути, український – далі нікуди, гарна побутова замальовка. Назва натякає на певний контраст, між тим, що роблять живі, і до чого вже нема діла мертвим, але в самому творі, на жаль, контрасту особливого не вийшло. Авторка дуже постаралась передати місцевий колорит мовлення, але якось за балачками все застілля, власне весь текст зібгався в одну масу, де важко відрізнити Гриця від Тимка, а Юстину від Петрівни. Все воно трохи мішається. Читати все одно цікаво, але для того аби розібратись до пуття хто про кого каже і на кого хто вилазив, доводиться повертатись, дивитись імена, бо люди таки схожі одне на одного вийшли. Тому оціночка моя – 5.
Руслан: напевне, це колоритно, для тих хто розуміється на голубцях і борщі. А я от не зрозумів багато слів, і не дуже зрозумів гумору, в чому прикол, у тому що покійник мав статеві зносини з двома жінками? Але картинка певна є… І про їжу написано непогано, відчувається як люди стають п’яними. Оцінка: 3
Оцінки твору від учасників (9+10+8+9+9+5+3)/7 =7.6.
Отож, всі оцінки конкурсних творів від учасників:
1. Дарія Кононенко. Дві дороги – 4.0.
2. Шепітко Олександр. Книга – не тільки джерело знань – 4.8.
3. Оксана Буртин. На перехресті доль або Про козака Дмитра та його подорож до Москви – 3.4.
4. Надія. Чуєш: кру, кру… – 2.7.
5. Антон. Їй личила осінь – 7.0.
6. Леонід Пекар. Відьма – 7.2.
7. Волод Йович. Бограч – 5.3.
8. Наталія Ярема. Топельниця – 5.0.
9. Інра Урум. Кардинальне вирішення – 8.3.
10. Оксана Максимишин-Корабель. Останній дар – 5.3.
11. Руслан. Тольчик Шпак – 6.8.
12. Nataliya Hammouda/Dutka. Живий живе гадає… 7.6.
Але це ще лише половина оцінки. Чекаємо на вердикт журі.
