Декілька разів переписував вступну частину, бо всі слова її здавалися штучними, для публіки - дивіться, мовляв, який я дотепний та розумний. А насправді після прочитання вже опублікованих відгуків та рецензій відчував себе першокласником на форумі фізиків-ядерщиків - багато з почутого було в новину, деякі відомі імена, що згадувалися, так і залишилися іменами, бо творів їхніх не читав (та й, мабуть, вже не прочитаю). З’явилася було навіть думка тихесенько піти, щоб не заважати розмові інших, та врешті-решт вирішив озвучити своє, нехай і дилетантське бачення викладених творів.
Отже...
1. Дарія Кононенко. Дві дороги
Читаючи твір, чомусь уявляв собі гобелен в червоно-чорних тонах, такі собі візерунки з гострими кутами та обірваними краями - зблизька малюнок не роздивитися, а здалеку втрачаються деталі. Автор під час роботи над твором, мабуть, сподівалася, що читачі вже налаштовані на ту ж саму хвилю, що й вона сама, тому не спромоглася говорити доступною для всіх мовою, висловлювалася здебільшого натяками - Sapienti sat, мовляв.
Втім, енергетика твору не відпускала, довелося навіть перечитати декілька разів. Та все одно відчуття, що “лижі не їдуть, бо я не такий”, залишилося.
Оцінка: 3
2. Шепітко Олександр. Книга – не тільки джерело знань
Оцінювати себе не буду, але зауважу, що бачу тут декілька творів кращих за свій.
Натомість відповім на деякі зауваження (відгуки):
Дарино, Юрко дійсно не читав книгу, а про політ дізнався, бо побачив обкладанку книжки (її можна знайти в інеті) й просто описав побачене.
Оповідання не є переказом анекдоту (не чув такого) - історія взята з життя знайомих і в дещо розширеному вигляді була опублікована торік тут, на Гакові (Надіє, привіт!).
Також правильно підмітив Руслан: Юрко вже виріс, працює в ІТ-сфері, де отримує непогані гроші, а Василь і досі копирсається в землі, про що наче не жалкує - кожному бо своє. Про цибулю з салом скажу, що у нас, на Одещині, в поле беруть саме їх (без холодильника), а щодо збочень - то ви ще не куштували узвару, що почав підкисати (куди там всіляким Кока -колам!), та не їли макарони з чорним хлібом (втім, це вже для гурманів).
Сергію Щепкіну: автор описав те, що співав ГГ - невже краще було б вставити спражні слова з пісні? І так - є ще люди, які й “літають”, і гроші ховають)) (Є багато чого на світі, друг Гораціо, що й не снилося нашим мудрецям.)
3. Оксана Буртин. На перехресті доль або Про козака Дмитра та його подорож до Москви
Спочатку подумав, що це писала школярка - наскільки недолугим здавався сюжет. Доводилося домислювати, про що забула написати автор (це вже потім дізнався, що твір зазнав значного скорочення, на мій погляд доволі невдалого). Можливо задум був цікавим, та його здійснення бажає кращого. Вибачте, але згадується приказка: “Вміла готувати, та не вміла подавати.” Хотілося б, задля справедливості, побачити повний варіант тексту - тоді можливо свою думку й поміняю.
Оцінка: 1
4. Надія. Чуєш: кру, кру…
Оповідання, як сон - таке ж непередбачуване й позбавлене деякої логіки.
Ось лише кілька запитаннь, що виникли після прочитання твору: що означає - “невідома черга”; чому ГГ раптом стала “рятівницею”; про яку записку вона бурмоче й чому “морська Одеса”?
Твір сирий, бо, мабуть, авторка відразу, як прокинулася, подивилася на вікно - кажуть, якщо хочеш запам’ятати сон, то цього ні в якому разі робити не треба.
Оцінка за спробу: 2
5. Антон. Їй личила осінь
Як вже казали, це чи не єдиний твір, який описує реальне сьогодення. Й доволі вдало, як на мій погляд. Складається враження, що автор - журналіст і знає, як за допомогою слова маніпулювати людьми (я повівся)). Втім, це не позбавляє оповідання своєрідного осіннього шарму (про гоголівський дух не пишу, бо не знаю, що це таке).
Автору респект!
Оцінка: 9
6. Леонід Пекар. Відьма
Доволі цілісний твір зр оригінальним поглядом на природу відьом (а чом би й ні?) Про описи природи вже писали, та мені більше до вподоби дії героїв і те, що вони кажуть - цього якраз в оповіданні й замало.
Втім, у всіх різні смаки...
Оцінка: 5
7. Волод Йович Бограч
От кажуть, що це оповідання ні про що - а хіба все інше про “Щось”? Навіть коли написано про тварин, на увазі завжди мають людину. Так і тут: нестандартна фантастика, чи майже казка (визнаю - полюбляю ці жанри) про пригоди інопланетян на Землі.
Сподобався ще тонкий, майже непомітний гумор (про канавку для відводу води посеред гори, наприклад). Додав би ще плюс і за бограч, якби він стояв на столі переді мною, а так маємо те, що маємо.
Запитання до автора одне, хоча ні - два: що таке “даш” і з чим їдять “місцевістнь”?
Оцінка: 8
8. Наталія Ярема. Топельниця
Доволі прогнозована проста історія з не дуже оригінальним сюжетом. Написано непогано, проте дещо не зрозуміло. Наприклад: “ на ніяку пару не дивиться, тільки на одну.” - про що мова, про пару, чи дівчину? І закінчення зім’яте - про призначення сказано, а в чому воно є для ГГ, невідомо.
Оцінка: 5
9. Інра Урум. Кардинальне вирішення
Визнаю, після першого прочитання на думку чомусь приходили слова з пісні Братів Гадюкіних : ”Юркомани на городі ріжуть маковиння.” Хоча відразу сподобалися віражі з автівками - то з неба падають, то в землю зариваються,- оригінально. А Укравтодор помітив тільки коли перечитував твір вдруге. І вимальовуватися сюжет почав тільки потім. І не таким вже й безглуздим він здавався (мабуть, правду кажуть про деякі речі - без пляшки не розбереш.)
До речі, діалог дідів, як на мене, зайвий (або треба ще чарчину прийняти))).
Сподобався ритм оповідання - наче потихеньку, ні про що, а ось вже й мала куча всіляких подій, і все в “туманному” темпі - поволі, але впевнено вперед.
Запитання виникли тільки до часових форм дієслів: спочатку ГГ “є”, аж тут раптом - “був”, і знову “є”, а далі “був” аж до кінця - наче так і треба. Якщо це такий прийом (я не фахівець), то мені не зовсім зрозумілий.
І ще кота було замало, - хотілося б впродовж всієї розповіді, щоб попід ногами путався й нявчав, хоча б інколи...
Оцінка: 6
10. Оксана Максимишин-Корабель. Останній дар
Знову прогнозований, зовсім не новий, в деякій мірі навіть наївний, хоча й ритмічний, сюжет. Й розповідь ведеться, наче перед автором сидять малюки.
Що говоритиме Він, коли постанемо перед ним - може колись і дізнаємося (за умови, що Він існує), та впевнений, що люстра “там” немає. Хоча, якщо це фантастика (чи фентезі), то все можливо...
Оцінка: 4
11. Руслан. Тольчик Шпак
Єдине оповідання на конкурсі, в якому показана історія людини від народження й до самісінької смерті. Показана гарно, читається легко, хіба що риторичні запитання автора до уявних слухачів (читачів) зайве, хоча і ймовірне в такій оповідці.
Хотілося б тільки почути уточнення щодо коров’яка: автор, мабуть мав на увазі коров’ячі паляниці (екскременти), та є ще така лікарська рослина - коров’як (ведмеже вушко), тож можливо в ньому й вимазався ГГ (моя перша думка була саме про “вушко”). Може було б краще так і написати: ”...вимастившись у свіжих коров’ячих паляницях.”
А в цілому - респект за ритм!
Оцінка: 7
12 Nataliya Hammouda/Dutka. Живий живе гадає…
Десь в коментарях на ГАкові читав зауваження до іншого твору, що забагато діалогів, мало авторського тексту. Та чи не автор пише ці діалоги, чи не за допомогою них він хоче сказати те, що іншим способом висловити не в змозі (це я й про себе теж)?
Тому саме діалогами мені так сподобався цей твір - здається, що сидиш серед героїв оповідання й все чуєш власними вухами. Та й сама сценка показана ненав’язливо: не подобається - пересядь, або й зовсім вийди, не заважай слухати іншим.
А ще тут майже відсутня вигадка - життя показано таким, яким воно і є, - просто ми не завжди це бачимо.
Автору величезний респект - читав і отримував щире задоволення. Дякую.
Оцінка: 10
П.С. Коротко про конкурс: складається враження, що найбільше задоволення від нього отримали глядачі, та може ще організатори. Щодо учасників, то не впевнений, що сподобалося усім. Проте, якби не було, та конкурс відбувся й хоч трохи роздрухав болото під назвою “ГАк”. З чим всіх і вітаю.
