Ніколи не оцінював твори за принципом подобається мені, чи ні. Це, як оцінювати чийсь світогляд, чи цінності. Або дітей: «У вас дітки гарні, а у вас не дуже»? В кожного автора свій погляд на життя і на те, про що він пише. Ні відгуки, ні оцінки прошу не сприймати серйозно. А кому вже сильно дошкулив, то посміхніться, підніміть голову вище, іще вище, щоб відгуку було не видно, і так ходіть, горді своєю творчістю. Та нічого, нічим не гірша за інших, просто, які набої видали, такими стріляю. Успіхів мені, а вам перемог.
Дарія Кононенко. Дві дороги
Щось знає авторка. Знання таємне. Психоделія і йога тут. Доріг дві. Чому? Новели графічної. Синопсис то. Бачу сонця захід. І силует шапки смушевої. Чорно-біле все. Лиш бризки крові червоної на білих полях. Стікають сторінки з. І тиша.
Оцінка: 7
2. Шепітко Олександр. Книга – не тільки джерело знань
З розряду таких, що не запам’ятовуються попри непогане викладення і життєву схожість буденно-нудних ситуацій. Але ж… але ж… Початок не зіграв. Середина не забродила. Вина не вийшло. Перейшло на оцет. На жаль. А могло…
Оцінка: 3
3. Оксана Буртин. На перехресті доль або Про козака Дмитра та його подорож до Москви
Тара-ра-рам! Тара-ра-рам! Тара-ра-рам! Та-та-та-там! Двадцяте століття «одеська кіностудія» представляє. «Із карети вийшли руда кучерява літня жінка (де був кучер, чому подав руку, коли здавав їх під опіку старості?)». «Ґуля повернулася з клубу (може будинок культури чи ізба -читальня?)». «Перед твоїми очами ніхто не встоїть, – шептала якось таємниче грубим (мама чоловік, чи спокушає доньку?) голосом Руфіна». «А де ж це вона, його Ґуля?... І тут спрацювали навики козацької розвідки (хоча козак був проти). Тихо вийшовши надвір, заглянув у вікно і побачив, що мама читає книжку, а її дочка супроводжує рухами читання. Від побаченого в козака закипіла кров», – у мене б теж від такого закипіла. «Дмитро спурхнув (Тольчик, ти?)». «Я вирвався на дві ночі, щоб побути з коханою, а для неї важливіші розваги з її мамкою (ойой)». Та інші неприродні пригоди кобзарів-ріелторів та козаків в оповідання про козака Дмитра.
П.С. «не жаль і титул (в козака?) втратити, – зі штучною посмішкою погодився Дмитро». «– Царя немає. Він не виходить на зв'язок (клятий мтс)»
П. М. С. Роззявивши рота в непримиренній розгубленості, стою край дороги і скімлю: «Подайте на ганджубас для оповідання! Ох, раз-два!»
Просто і щиро заздрю авторці.
Оцінка: 2
4. Надія. Чуєш: кру, кру…
«Коли почуєш ніжне кру, кру, покличуть на далекий»… який південь? В амери́ку покличуть тебе. Що вумній дівасі робити з тупими жадібними хохлами і сопливими хохлятами. Тільки там доля тобі світит – америцький край. Край, себто не «конєц», а сторона, країна. Це в хохляндії «край» – то конєц. А за океаном край – то неозорі прерії. А тута споят, скалічат і викінут. На узбіччя. Який Гоголь? Єсєнін, «Яр», часть седьмая. Якшо не втечеш. А як втечеш – всьо буде харашо.
Оцінка: 1 , не витрачати ж оцінку на тричі знятий з конкурсу твір.
5. Антон. Їй личила осінь
Від: «Не криючись, Оксана відверто розповідала малознайомому чоловікові про своє буття, довіряла те, що чавило їй серце» до: «Мене лякала можливість почути те, що вона приховала під час нашої, як мені здавалося, відвертої розмови.» Треба визначитись була вона відверта, чи ні. Або в кілька слів переказати про що йшла мова. Як на мене. І не зрозуміло, що то за: «шеф досі не перегнув мене за вчорашній прогул»? БДСМ, чи дитсадок? «Від народження мав алергію на нав’язливих жінок», але «Я дочекався завершення виступу, підійшов привітатися, подивувавшись з того, як хрипло звучить мій голос.» Сумбур і нелогічність. Герой в собі не може розібратися, куди йому до жіночої психіки. Він не знає про існування чоловіка, але хоче йому, мертвому, натовкти пику. Недозріло яблучко, хай ще повісить на дереві, до перших морозів.
Оцінка: 6
6. Леонід Пекар. Відьма
Лютй триндець з того оповідання. Хіба мог отакоє наваять Нікалай Васіліч? А я вам скажу, що ні, нє мог. Це не його, тобто, наше отето всьо. Якая то жинка допіраєца додому і мніт усякає. Вона якая то шо, супервумна, шо сама себе продуцируєт у хаті? Якє то космотрипілля, я вам скажу.
Ще й дєтальов автор розсипав, як коваль гвоздів. Нє, шоб ото по людські взять і наліпить кругом рівний гіпсокартон. І всьо понятно, рівно і квадратно – європа і церезіт. То взяв і накатав балясік – одна в лєсу і родіт, і родіт саму сєбя. Тоже мнє – родіна. І дом – то лі єйо, то лі нє єйо. І ліс тоже. «І все навколо» - ето як, вона во всьом розчиниться, чи виклопоче свідоцтво про власність? Нічого не понятно.
Оцінка: 42
7. Волод Йович Бограч
Хто б гадав, що звіт про секретну місію надрукують у вигляді НФ оповідання. Воду шкода. Вона ж не винна, що навколо самі інваліди і начальство.
Зібукілія форевер! По справжньому вища раса: то використовують землян як канарок, то випрошують фінансування під приводом захисту Землі. Мабуть, від самих землян. Може ми вже самі якось, без інопланетних ліваків?
Оцінка: 10
8. Наталія Ярема. Топельниця
Мій досвід підказує, коли людину дістають з-під води, то жага до життя там навіть не зазирала. Біль, розгубленість, сльози і образа присутні. А жага… навряд. Шо то та баба наплутала. Ще й не зізналася, чи сама приймала участь в кантрі-булінгу. Хитра стара.
Авторка накидала стільки гачків по тексту, що гадаєш: от, зараз, як завернеться історія – не відірвешся. А не завертається. Чо земля двигтіла, аж люди ховалися? Чо од Мари, Топельника, Нечистого дівку вирвав, а пельки односельцям не заткнув – спортсмен, плавець, танцюрист, громадський активіст, сильні руки і гарна душа? Він шо, хворий якийсь? Чи в дівку шось вселилося там, під водою? Або стара не все розказує, або не знає.
Як буде ото в котрих сусідів свіжина, та стануть кликати кіши мити, то влийте бабі пісят крапель перваку, більше не треба, може їй то язика розв’яже. І спитайте – вона там, у тій історії, з якого боку?
Оцінка: 4
9. Інра Урум. Кардинальне вирішення
Маю ряд важливих питань. Кому і чим пахнуть ластівки? Для чого Мишко відірвав котові голову і шо він таке курить? Яка мелодія стоїть на телефоні? Що ж таке вирішив автодор? Автівки літають, чи телепортуються у пекло? Хто така «сто тридцять третя»? Що в Мишка «сіпнулося і ковзнуло вниз»? І найголовніше: яка подальша доля білизни, врешті, досохла, чи так і висить набираючись роси і припадаючи пилом?
А так нічого. Не важко було читати. Хоча, хотілося, щоб у фіналі в новинах повідомили, що все керівництво укравтодору чорти на вилах потягли до пекла. Може хто з них щось підписав кров’ю? Ні? А шкода, шкода.
Оцінка: 8
10. Оксана Максимишин-Корабель. Останній дар
Дуже і дуже довгий тост. В кінці хотілося сказати: «Тож вип’ємо за те, щоб ми завжди розуміли, що подарувала нам Доля і приймали це з вдячністю!» Або щось таке. Будь-яка дія повинна мати наслідок. Особливо коли плутаєшся під ногами в Творця. Тоді вже отримуй сповна за всі свої косинуси. А тут ніякого виховного моменту, ще й натяк на інцест Де каяття? Де спокута? Он воно що. То він в тілі власного онука зрозуміє по чому кіло ізюму і таким чином спокутує. Ото ви завернули. Чудово. Заодно і донька відіграється на батечкові, який її покинув ще до народження. Душевно поданий хорор.
Оцінка: 5
11. Руслан. Тольчик Шпак
От ну чистий, чистий тобі Гоголь. Вигадать отаке, провести між всіма фішечками, як лижник під час великого слалому, і фінішувати з післясмаком невиразного, безпомічного смутку, таке треба вміти.
Та я б порадив тримати автора подалі від вогню. Воізбєжаніє. Хоч «рукописи не горять» і зараз все на хмарних технологіях, а інтернет, падлюка, все пам’ятає, не давайте автору розпалювати каміни, вогнища і бомбосховища. Я ж кажу – воізбежаніє.
Оцінка: 10
12 Nataliya Hammouda/Dutka. Живий живе гадає…
Піди зрозумій, що писати у відгуку, коли авторка так подає діалоги, що визирни з вікна і побачиш, як не Говерлу з Петросом, то Маковицю точно буде видно. Нажаль крім діалогів більш нічого не говорить про місце подій. Якщо мова йшлася про якісь особливості місцевих звичаїв і вони чимось різнять від поминок в інших регіонах, то я їх не побачив. Лише деякі. Якщо ішлося про племінного діда-чемпіона, то історія, як на мене ще не завершена, тому сприймаю твір, як фрагмент більшого оповідання.
На початку натрапляєш на купу імен, а це забагато для короткої дистанції. Щоб не розписувати хто є хто, мені здається, можна подавати персонажів: руда Юстина, щербата Іруська, горбата Ганна, – як це ідеться про глухого Тимка. Потім стає зрозуміло що персонажів не так багато, але при першому прочитанні вони розчиняються в масиві тексту. Обрізати історію до анекдоту, що на похороні глухий прочув – не діло, а робити з нею щось треба, бо оповідання як сира глина – просить, тут додай, тут забери. Хочеться побачити історію завершеною.
Оцінка: 9
