Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2615
Творів: 47677
Рецензій: 92540

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Псевдоісторична проза/Побрехенька

ШЕВА (Частина 2)

© Dj. Djojz, 23-11-2018
Тарас Григорович і Кендзабуро ОЕ

А вже як вернувся Тарас Григорович до Ламбарджіні з трактором, то побачив, що ні Гоголя, ні Пушкіна там нема, а на землі слід од коліс і од жіночої туфельки. Ну, десь так розміру 36-37. То він про Гоголя все так одразу й зрозумів. А про Пушкіна зовсім неясно було де той пропав, просто загадка якась.
Ну, а як трактор витяг його назад до траси, то вже Тарас Григорович гарно притопив і погнав через Градизьк та Деньги на Черкаську дамбу, а там до Моринців уже й рукою подать. А як уїхав у Моринці на Ламбарджіні з прицепом і грушею на задньому сидінні, то вже все село збіглося, три дні святкували й у районну газету написали. А на четвертий день зібрав Тарас Григорович сход села і сказав, що буде в Моринцях футбольний клуб організовувать і стадіон строїть. Місяців за два і стіни вигнали, і соломою перекрили, і поле з травою зробили, і трибуни з лавками кругом поля. А футболістів Тарас Григорович по всій Черкаській області назбирав, спеціально їздив. Назвав футбольний клуб «Звенигородка», бо, каже, слово замашне і якесь позитивне. І пішло-поїхало. Треніровки, ігри, чемпіонати. Як область пройшли, на Київ двинули, а там Стокгольм, Копенгаген, Гельсінфорс. І тільки на Петербург та Москву ніколи не їздили. У Тараса Григоровича були свої на це резони. І не раз і Європу, і лігу Чемпіонів вигравали, і не було їм там рівних. Отак ото із Звенигородки український футбол і почався. І до сих пір слава гримить. Було, як програє мадрідський Реал яку гру, то Зідан сяде, зажуриться і так з серцем скаже: «От щоб мої так грали, як ті звенигородці! А ні ж, не можуть, бо школа не та.»
А то якось прибився було до звенигородців японець один. Кендзабуро звали. Він у Білозір’ї винокурному ділу вчився. В Японії ото саме бум із віскі починався. Це зараз уже японське віскі знають по всьому світу, а тоді вони це діло тільки налагоджували. То де-хто поїхав у Шотландію за наукою, на їхні острови, а він у Білозір’я, бо чув що білозірська самогонка нічим не гірша од шотландського віскі. Так Кендзабуро став за футболістами іздить, наче фанат. Куди вони, туди й він. І все щось записує. А ще той Кендзабуро за Вакарчуком фанатів, ну, ще до того як той на президента рішив іти. Чи, може, не рішив. Воно так і до сих пір неясно. Ну, і вже коли пізніше Кендзабуро в Японію вернувся, то став скрізь підписуватися Кендзабуро ОЕ. А про звенигородську команду книжку написав. «Футбол 1860 року» називається. Тільки так там усе понабріхував і поперекручував, що аж читать противно. Так шо краще й не читайте.

Тарас Григорович і княжна Болконська
  
А що вже дівчата любили Тараса Григоровича, то дуже любили. І глазки йому строїли як де побачать, і СМС-ки з сердечками посилали. А він тільки так трохи осміхався і казав: «Не обіжайтесь дівчата, я вас всіх дуже люблю, та тільки часу на глупості в мене нема. Так що вже звиняйте.» А найбільше за ним княжна Болконська упадала. Прийде отак, сяде, очі в Тараса Григоровича втупить, що й не змигне та все примовляє: «Я маю мрію, я маю мрію». То Тарас Григорович пробував якось її одвадить. Спочатку по-хорошому, мовляв, залишимося друзями і слатимемо один одному одкритки, то, бува, розсердиться і закричить: «Та щоб я з вами, з ригами!» Двічі чи тричі було, що міліцію викликав, та хіба ж то поможе, як у них, Болконських, там усе куплено.
Коротше кажучи, не видержав Тарас Григорович, бо нерви не жилізні, покинув усе й пішов у воєнкомат в армію записуватись. А там як побачили його біцепси, так зразу у морську піхоту і направили. Їхній гарнізон тоді на Аральському морі стояв. Воно було спочатку як флотилія, а коли море висохло, то стали їх морською піхотою називать. Це вже зараз морська піхота є і на Чорному морі, і на Балтійському, і в американців, і в британців, та де її тільки нема. А тоді була лише на Аральському морі.
Ну, служба була важка. Наряди, марші, рукопашка, висадка, посадка. Всього хльобнув. А окрім служби, то дуже вже життя було нудне та одноманітне. Ото хіба, бува, картину яку намалює чи дітей казахських збере та у футбол грать учить або ж слово «паляниця» вимовлять. Чи вірша якого напише, у фейсбук запостить і коменти читає. І дуже йому досаждало, коли ще й китайці лізли зі своїми коментами. Понаписують щось китайськими буквами, сваряться, чубляться. А Тарас Григорович буков їхніх не знав, сильно на це сердився, і як тільки ото таке побачить, так зразу і банить. Нікому спуску не давав.
А вірші його дуже гарно розходилися. Лайки, перепости. І хоч постив він їх під ніком «Інкогніто», та кому треба було, по ІР його відшукали й на весь інтернет розтрубили хто, що і до чого. І став він, можна сказать, що знаменитим ще й за вірші. І всі казали: «Яка різностороння людина!» А це ж вони ще й не все про нього знали.

Груша Гоголя

Море Аральське, коли Тарас Григорович прибув туди на службу, було вже  як ставок убільшки і таке солоне, що не можна. Із риби ще водилося трохи латимерії, правда хорошого в ній нічого нема, хто їв, знає. А тут ще й солона така, як оселедець пересолений. Щоб хоч якийсь із неї толок був, треба два дні вимочувать. І ні деревини тобі, ні куща, тільки вітер куряву ганяє, а од неї в очах щипає та на губах солоно.  
А Тарас Григорович же на Арал із собою гоголеву грушу привіз. Якось уже звикся з нею, та й знов же ж відповідальність, як ото в Сент-Екзюпері з його лисицею. А груша вже підросла, із вазона коріння стирчало. То Тарас Григорович взяв і висадив її в грунт, щоб не мучилась. А груша вже стільки й за Гоголем, і за Тарасом Григоровичем по світу наїздилася, стільки всього набачилася, начулася і натерпілася та так загартувалася, що для неї й не було вже нічого луччого як отой солонець. І як почала вона рости та плодоносить, то всі тільки охкали та ойкали. А там один за одним і нові деревця полізли, і дуже скоро кругом Аральського моря густі ліси наросли. А де ліс, там і вода. Стало Аральске море водою набираться. А там, дивись, качки, лиски і чирки прилетіли. Бугай почав дуть, жаб багато всяких розвелося. Ну, і короп, лящ, тунець, камбала. Ну, і щука та окунь, щоб риба не дрімала. А ще ж і рогіз там, осока, очерет всякий. І чаплі, лелеки, пелікани. Правда, з дерева тільки груша одна, більш нічого не росло. А вода в морі стала тільки трохи солонуватою, ото як Миргородська приблизно.
А ще стали про це газети скрізь писать. Одні що «чудо», другі «екологічний прорив», а треті, що «генноінженерний геноцид та їжа Франкенштейна». Хоч до чого тут той Франкенштейн, але це вже хто газету содержить,  той і каже що писать. Приїздила ще якось група з Russia Today, але про них проти ночі краще не згадувать.
А од Академії Наук щоб розібраться що до чого трьох експертів прислали. Звали їх Лінней, Ламарк і Дарвін. Тільки не той Дарвін, що пісні співає, а справжній, з бородою. Лінней як грушу побачив, то зразу обміряв, обфотографувув, плодів дві корзини 10-кілограмові набрав на аналізи. А тоді питає Тараса Григоровича: «А що ж це за груша?». А той каже: «Ну, як це що за груша? Гоголева груша, Миколи Васильовича». То Лінней так зразу в блокнот і записав: «Груша Гоголя», ну, і тепер уже її весь світ так знає. Як Грушу Гоголя. Ну, ботаніки так точно знають.
А Ламарк із Дарвіном тільки цілими днями по берегу ходили та сварилися. Ламарк все кричав на Дарвіна: «Ну, і шо? Хто прав? Можеш тепер свій «Origin of species» спалить!» А Дарвін лише язика Ламарку показував і дулі в кишенях крутив. Єхидні вони, ті британці, часом бувають. Що є, то є.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.59217119216919 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …