Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2557
Творів: 46398
Рецензій: 90567

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Молоко

© Наталка Янушевич, 18-11-2018
Молоко

Стайня була відразу за літньою кухнею, тільки вхід збоку. Там навіть спільні двері колись були. Точніше, вони досі є, але заставлені столом з однієї сторони і замкнені на ключ з іншої. Тільки трохи світла крізь зафарбовані шибки проникає до стайні, тільки господарку чути бабі ще з кухні, біля якої вічно тупцює.
«Добре було б відкрити ті двері.» – думається мені. Тоді б тільки ррраз – і біля корови. А так бабця щодня обходить довкола, коли тягне велетенський баняк. В тому баняку і я вільно могла б заховатися. Бабця гучно бухкає об підлогу стайні виваркою, вщерть набитою дрібненькою звареною в лупині бульбою. Я присідаю над нею – і моя голова поринає у вологе тепло картоплі. Але за хвилину мені вже гаряче – і я легко дмухаю на картоплину. Тонка коричнева шкірочка однієї трохи скручується, я хапаю її, підводжуся й починаю жадібно їсти. Потім повертаюся по другу. Третю жую вже зі шкіркою.
Баба починає сварити, що я їм «не людське», але більше трьох бульбин мені не смакує. Та й бабі пора топтати решту для свині, тому я плентаюсь в інші двері – до стодоли.
За широкими дверима сіна – море! І пахне тим сіном так сильно, що хочеться пірнути чи то в сухі стеблини, чи у той їхній літній польовий парфум. В стодолі стоїть січкарня, коси і граблі. Роззираюся довкола, задираю голову – і бачу зоряне небо серед дня. Крізь дірки в даху і на дерев’яних стінах у напівтемну стодолу ллється біле світло. Здається, хата вбирає ніздрями той сильний запах сухих трав. Але баба кличе.
Я вертаюся ще іншими дверима, роблю повне коло через стодолу-кухню-стайню. І тішуся з того, що знаю всі ходи і всі виходи, всі замки й засуви, упізнаю звуки та скрипи кожної завіси, кожного порогу.
Поріг у стайні високий. Малою навіть і не могла переступити його сама. А як навчилася, то йшла слідом за бабцею щоразу, як тільки зауважувала серед простих своїх дитячих забав, що вона прямує туди.
Щойно переступивши, задираю голову до стелі. Там біля сволоку гніздо ластівок. Щовечора бабця чекає, поки ластівки до гнізда вернуться, аж тоді замикає стайню.
На короткий час завмираю - що ж вони там роблять: чи в гнізді порядкують, чи їсти носять у своїх гострих дзьобах. А потім баба вкотре наказує мені ніколи не лізти до пташиного гнізда, бо ластівки не вернуться. І мені стає жаль пташок, і їхніх пташенят, і чомусь навіть себе трохи.
Бабця прив’язує хвіст корові до ноги і проводить свій вічний ритуал: миє вим’я, вмощується з відерком на стільчик та починає церкати – доїти, тобто. За той час я спритно видряпуюся вгору по короткій дерев’яній загорожі, залажу в гніздо і перевіряю, чи знеслися кури. Бо це ж тільки моя робота.
Є! Два яйця обережно зношу вниз, кладу в кошик, а третє лишаю в гнізді. Бо кури ж не підуть нестися до порожнього.
Мені подобається діставати яйця, чуюся такою господинею. На всі свої кілька рочків. Курка з подвір’я пильно спостерігає за мною і чимчикує далі.
- Киш! – кричу голосно і самовпевнено. Кури розлітаються, продовжують клювати зерно, що їм насипала бабця.
От вона кличе мене. Знову долаю високий поріг і виростаю біля неї з горнятком. Завжди тим самим – біленьким з оранжевою квіточкою збоку. Я так близько біля величезного чорно-білого тулуба корови, так дико тремчу, аби вона мене не вдарила ногою, бо тоді – оооо!- летіти мені далеко. Перескакую до голови: космос ока заспокоює мене, я чую глибоке дихання корови й тонкі, майже пискляві, звуки молока в відрі. З кожною хвилиною ці звуки гладшають, гуснуть, бо молока набирається більше.
Раптом музика змінюється – то бабця наповнює горнятко.
Я відходжу на безпечну віддаль і припадаю ротиком до білого тонкого краю. Піна малює мені пухирчаті молочні вуса, а я все п’ю і п’ю не відриваючись. Тепле молоко пливе в горлечко хвиля за хвилею, але я не спиняюся – хочу показати бабусі порожнє горня, переможно облизати вуса та зірвати заслужену похвалу.
Іноді мені смакує так сильно, що прошу другу порцію. Бабця радіє, але я п’ю вже неквапно, розпитуючи про все на світі: про те, чи наша корова буцається рогами, і чи пустить мене баба хоч однісінький раз залізти за ту драбину, де худобі сіно запихають.
Я присідаю навпочіпки, розглядаю білі-білі стіни стайні й зовсім крихітне віконечко десь попід стелею, де на товстих дерев’яних перекладинах ночують кури.
Я тут всоте, може, й утисячне – і мені не нудно. Затишно від звуку молока, яке ллється у відро, від бабиного голосу, від шуму ластівчиних крил - від того, що знаю тут все-на-світі. Бо оце і є мій світ, навіть Всесвіт.
І хочеться мені, щоб хтось таки відчинив двері між літньою кухнею та стайнею, щоб тільки ррраз – і вже на місці. Місці, яке зовсім не змінилося відтоді. Хіба що двері ластівкам нема кому відчинити.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 3

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Avtor, 21-11-2018

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 19-11-2018

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Максим Т, 19-11-2018
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.75343298912048 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …
Книжковий МЕДВІН 2019
Друзі! Вже скоро розпочнеться весняний книжковий Медвін, звертаємо вашу увагу на зміну розкладу, ярмарок …
Поезія, яка пробуджує до роздумів
Поезія завжди була тою силою, яка змушувала рухатись далі, коли не було сил. Змушувала любити, коли …