Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2542
Творів: 46028
Рецензій: 89966

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Авторська проза

Таке життя...

© Олександр, 15-11-2018
***
- Мамо, а чого це дід в ящику лежить?
- Це, доню, тепер його нова хатка. Невдовзі віднесуть її на цвинтар, там він в ній і житиме.
- Мамо, а у мене теж така буде?
- Сплюнь, ти ще мала! Біжи краще на вулицю. Шапку лише не знімай, бо холодно...
***
- Каже, води нагріла - збиралася його помити, побрити, - за чистою сорочкою пішла, повернулася, а він вже не дихає.
- А мені він ще позавчора телефонував - жалівся, що спина болить.
- Може поперек? Він йому здавна дошкуляв.
- Та ні, казав, що спина...
***
- Ти диви - в труні краще виглядає, ніж за життя. І колір обличчя такий же, тільки вуха на кінчиках потемніли.
- То кров донизу стекла, а так дійсно, гарніший став. І здається, наче дихає.
- Коли здається - хрестися. Зайвим не буде...
***
- Бог таки почув її молитви, розв'язав руки, звільнив від тягара. Важко ж бо і по господарству, й біля нього бігати. Як вона взагалі терпіла все це?
- А що там терпіла? Як починалася буча - крики та матюччя, - брала мовчки сапу та йшла на гряду, картоплю полоти.
- Я й кажу- терпляча.Та вже не тріпатиме він їй нерви. І тещі теж.
- І горілку вони не ховатимуть від нього по підпіччю.
- То так! Тільки ж хто тепер її питиме?..
***
- Людина помирає, коли виконає свою земну місію. Тільки так.
- Еге ж! Небіжчик два роки на порозі сиднем просидів,  за поперек тримався, обзивався, що аж на тім боці долини чутно було - бо придивлявся, чи дружина без нього впорається? А як переконався, що та не пропаде сама, то відразу дуба й урізав?
- Ти не смійся, може це й була його місія - навчити терпінню та прощенню.
- Еге ж, еге ж! Й невідомо, що краще - навчити терпінню, чи в злагоді жити...
***
- Чого це вони його на руках несуть - до цвинтара майже два кілометри! Онде ж автівка спеціальна стоїть - дарма, чи що, такі гроші за неї віддали?
- Чоловіки кажуть: "Хіба нам важко? На півсела вікна-двері людям поробив, зайвого не брав, то хоч цим віддячимо йому."
- О, зупинилися, на машину кладуть.
Заморилися, мабуть.
- Або ото й уся дяка - на якихось там неповних сто метрів...
***
- Диви - плаче. Думала вже, не побачу її сліз біля труни.
- А чого ж ти хотіла - який не був, та все одно чоловік. Ледь не півстоліття разом прожити - з будь-ким зріднишся.
- І доньки ревуть, і син очі витирає.
А то що за молодик - відвернувся й теж сльозу змахує?
- Онук це старший. А відвернувся, бо плакати встидається, мабуть.
- Нічого, колись і він зрозуміє, що таких сліз не треба встидатися...
***
- А стіл який - наче на весілля. Ото зараз поминки справляють! Не те що раніше - кашу горохову поставлять, то й добре.
- Еге ж! Зараз тільки й жити.
- А є такі, яким не подобається нинішнє життя - те не так, і це не те.
- Їм просто порівнювати ні з чим, от і вередують...
***
- Людей багатенько зійшлося. Я багатьох навіть і не знаю.
- Та тут деякі лише й чекають на похорон - випити-поїсти щоб задарма. Труну ще не закидали, а вони вже до столу поспішають - кажуть, мертві бо їсти не хочуть.
- Мертвим взагалі вже нічого не потрібно - лежи собі, спочивай...
***
- А небіжчик гарно підгадав, коли відійти на небо - і не спекотно, і не дуже холодно.
- Вона ж не раз просила його не вмирати взимку, бо сніг-мороз - як ту землю длубати? І навесні не треба, бо городи засаджувати пора. І влітку не бажано - мухи, спека й роботи багато. І восени ніяк, бо все зібрати, переробити потрібно. От він, мабуть, і послухав її - городи вже зорані, біля хати прибрано, - саме час йти відпочивати.
- І день сонячний, тихий. А на завтра вже мокрий сніг обіцяють. Гарно він підгадав...
***
- Мамо, глянь - я кошика під ліжком знайшла. А що це в ньому?
- Це доню, дідові цигарки. Та вже не смалитиме він їх. Віддамо бабці, нехай пороздає кому-небудь - не викидати ж бо!
- А може я ними пограюся?
- Краще ляльками грайся, або цукерками - диви, як їх багато...
***
- Аж не віриться, що його вже немає. І не сидітиме на ганку, й не бурчатиме на всіх. Ось так - їв-пив чоловік, а тепер тільки одне фото на стіні й залишилося. Ще й добре, якщо пам'ятатимуть його хоча б декілька поколінь. А там і пам'ять зникне, і хрест на могилі згниє. І наче ніколи й не було такої людини.
- О-хо-хо! Таке життя!..

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 4

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Максим Т, 18-11-2018

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Avtor, 18-11-2018

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 15-11-2018
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.4665150642395 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Ірен Роздобудько «Прилетіла ластівочка»
Ми знайомимося з 99-літнім чоловіком – містером Ніколасом Леонтовичем (Ніком Лео) – у домі для людей …
Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …