Я тільки двічі в житті стикався з есеями на кулінарну тему, що справляли враження гомерової Іліади. Не буду називати прізвища. Як біблія, але читати смачно, встигай лише ковтати слинку.
Це вищий пілотаж, здається. То не моє, нема такої сили.
Я то не знаю та не вмію, тож не буду.
Тому лише випадкові спогади, досі не з'ясовані.
Оце лише.
Загадка.
Мені, принаймні.
***
Є такий, здається назва, "зелений салат". Найпростіше тільки варена картопля. Помідор, огірок, цибуля (зелена чи біла), всі порізати. Олія. Сіль. Усе.
Взяв томат - чик-чик-чик - готово.
Взяв огірок - чик-чик - і годі.
Цибулина тож - у миску.
Олія - не важливо, рафінована чи ні. Та пучка солі.
Все перемішано й перевернено. Червоне, зелене та з білими дужками, можливо. Краса.
Нічого більше. Саме так і все.
Один сезон. Продукти всі однакові, місцеві.
Немає жодної шпарини, де встромити гастрономічні вибрики.
***
Материн "зелений салат" виникав червоно-зелено-білими кусниками, що з'єднані в спільноту, додаючи одне до одного, неначе солоспіви, сплетені в гармонійний хор.
Це давній, як ви зрозуміли, спогад.
Аж ось батьки нас вивезли за місто. Не скажу куди, бо все тоді було дивне, чуже, незнайоме й безіменне. Це, тільки пам'ятаю, була безмежна пласка рівнина, поросла куцою травою, де гладка грунтова дорога двома витоптаними смугами в далеку далеч за довго-довго не привела нікуди, тільки ми спинилися. Попереду трохи росли запахущі верболози, а за ними були пісок і вода.
Дніпро, можливо, чи Київське море? Тож це, хіба що, припускаю, Оболонь? Іще за тих часів доісторичних, коли там не було й цеглини...
Та мова не про те.
До нас приєднався батьків приятель із дружиною. Оскільки відпочинок на природі, тож до всього тота тьотя взялася настругати зелений салат.
Точнісінько за вказаним "рецептом". Все зразу свіже посідали та їси.
***
У нього був страшенно дивний смак.
Не те що неприємний, а сторонній і додатковий невідомо звідки. Та просто неможливо взятися такому, бо ж огірок, томат, цибуля , сіль, олія. Все.
Я це не зрозумів тоді, не знаю й досі.
Містична справа, я вам так скажу.
Це наче зачерпнули борщ - а в роті суші.
***
Щось дуже хитре чи неправильне приховано в цьому "зеленому салаті".
Коли з малого клопа я виріс на здорового бовдура та відчалив у життєве плавання самотужки, я, вже ся годуючи своїми силами на власні гроші, природно почав собі ладнати "зелені салати", бо швидко, дешево та мимоволі нагадує прадавні райські часи.
І тут я виявив іще одну підступну рису сеї страви.
За всі роки мені щоразу не вдалося зціпить інгредієнти. Усі шматки тримаються окремо, мов не порубані ретельно, рівно, дрібно - усі неначебто існують сам-на-сам. Неначе випадкові перехожі на міському хіднику - не виникає цілісний салат.
Смаку немає геть.
***
Дурничка, звісно. Можете сказати, в мене забагато вільного часу. Але все ж таки, чому?..
