Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2536
Творів: 45775
Рецензій: 89563

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Четверте літо

© Наталка Янушевич, 29-10-2018
Коли промені літнього сонця прокльовувалися крізь гілки горіха в кімнату, Сянка прокидалася. Так солодко, як в бабусі, їй не спалося більше ніде на світі. Вдома, у місті, заважали автобуси, що від світанку човгали під вікнами. Десь у гостях ( то траплялося зрідка) Оксанка взагалі засинала важко. Там пахло чужими. А поруч з бабцею, на матраці з соломи, сон силоміць затягував її кудись далеко, в якусь таку дивовижу, наче та солома була снодійною. І поспати б їй з промінцем на щоці хоч трохи, але дівчинка рішуче злазила з ліжка і оживляла бабину хату гучним «Баа-аб!!!».
Баба миттю приходила, наче не мала іншої роботи і підчікувала за дверима. Вона бурмотіла щось тихо та невиразно і починала щоденну роботу баби.
Спершу переодягала. Якщо мала не пручалася, відбувалося все у лічені хвилини. А як вередувала, тоді баба використовувала завше дієвий аргумент:
- Як ти така до Андрійка підеш?
Оксанка піддавалася: маєчка в горохи та коротесенька спідничка пасували їй. Дитина готова була мчати до свого друга вже. А бабця тільки кликала до лавки:
- Змовимо молитву, - казала спокійно, невимушено.
Сянка тут же спиралася руцями у краєчок лавки, а коліна сягали підлоги. Вона крадькома поглядала на стару, ніби перевіряла, чи так само складені її долоні, чи так само зосереджена вона, чотирирічна дівчинка, на молитві, як бабуся. Оце й був найбільший її послух за день.
Потім бабця ще довгенько заганяла малу до води вмиватися. А дитині не йшлося чомусь. І наче знала, як і де все те робити, але хотілося почути голоси двору, стайні, садка, а вмиватися чомусь не хотілося. Тож за якимось п’ятим разом Сянка так-сяк хляпала водою своє кругле личко, мочила зубну щітку, так-сяк витиралася твердим рушником і випурхувала, врешті, з хати.
Літо святкувало серпень. Оксанка знала всі бабині ритуали. Як не виконає їх, то не відпустить гуляти. Й ані виразний швидкий клекіт лелек на даху не зіб’є її, ані розмова сусідки, яка порпається в городі зовсім поруч, за сіткою, ані навіть те, що дитина чемнесенько проковтне наготований бабою сніданок.
Бо є ще одне – розчесати Сяні густе темно-каштанове волосся і заплести у косу. Мама якось уміє робити все швидко і безболісно. Але бабі важко пережити оті перукарські моменти. І видаються вони годиною. Бо як би стара не припрошувала сісти на стільчик, як би не заманювала заколочками-гребінцями, а мала від першої до останньої хвилини верещить не своїм голосом. Аж сусідка покидає сапку, випростує спину та не моргаючи спостерігає за видовищем.
Баба сердиться не на жарт:
- Не підеш до Андрія!
Онука вередує ще трохи, жалібно голосом військовополоненого скімлить «не тягнииии», і стискає губи в мовчанні. Сусідка береться до сапки, а кури до трави.
Врешті починається випрошування. Бабця заводить «не вилазиш від людей», потім «будь чемною», але бере малу долоню в свою руку і неспішно веде Сянку через кілька хат до Андрійка. Поговорить собі трохи з його бабою і піде, бо ніхто аж так дуже не пильнує, де і чиє дитя товчеться, а просто годує і глядить. Так робила й Андрійкова бабця.
Хлопчику п’ять років. У нього, як в Оксанки, літо в селі. Шкіри вже торкнулася засмага, праве коліно вже збите, а одяг чекає на суботній приїзд мами з міста. Були б хлопці в околиці – і не глянув би на таку дрібноту. Але доводиться, хоча Сянка нудьгувати не дасть. Андрійко для неї ого-го!
Сянка швидша, звісно ж, і хитріша, але Андрійко такий дорослий, стільки знає, що дівчинка переходить з ним цим своїм четвертим літом, цими відкриттями і дивами з дня в день.
От не смійтеся! От чесно!
Починається все з похитування на воротах. Тільки в Андрійкової баби є такі ворота. Діти вмощуються на нижній металевій трубі і розгойдуються. Звісно, на своїй гойдалці дівчинка підлітає значно вище, дідо почепив її під дахом комори, але й тут непогано, бо можна гойдатися удвох. Складені з окремих металевих прямокутників ворота починають грати, як гармошка. Вони повискують, кожна частина вигинається в інший бік і дітям крутиться світ. Вони зістрибують та завмирають, поки всесвіт не налагодить круговерть у головах, доки кроки не вирівняються.
А далі пригоди ведуть до гори каміння. Дідо для якихось потреб завіз шутру, за який баба сварить, щоб не розсували подвір’ям. Але поки вона переливає молоко в літній кухні, діти забувають про заборону. Вони торкаються ногами камінців і чують приємне шарудіння. Сіра вершина вабить до себе, малі змагаються, хто добіжить швидше по купі шутру нагору. Сянка програє: вона спритніша, але в Андрія довші ноги. Дівчинка сердиться і просить ще раз, а потім ще і ще. Врешті, вони обоє зверху, а гілки дерева їм по плечі.
Спортивна звитяга вивітрюється, як тільки Андрійко вигукує:
- Диви, які вже грушки великі!
Сянка надкушує бік однієї і випльовує терпку частинку:
- Бррр! Тверда.
Андрій і собі куштує:
- Ще трохи хай повисить.
Тож малеча збігає з купи каміння майже до середини двору.
Сянка угледіла рудого кота, що куняв на сонці. Вона б погладила його, але той знає всі витівки малої – стрімголов утікає за хату. Андрійко біжить за котом і діти опиняються біля грядок.
- То що? – питає ошелешена Оксана, тицяє пальчиком в банку край межі.
- Жуки. - авторитетно відповідає Андрійко, - І я їх збирав!
У скляній банці,на третину заповненій соляркою, плавають смугасті чорно-оранжеві колорадські жуки. Сянка верещить від страху, але Андрійко заспокоює:
- Та вони бульбу їдять.
Дівчинка не розуміє,чому жукам не можна з’їсти трохи картоплі, чому їх треба вкидати у смердючу банку, але Андрійко серйозними очима каже «так треба», тому Сяна тупцює за ним крок у крок далі, аж туди, за парасолі кропу.
Якщо спробувати трошки, шкоди не буде. Діти знаходять низенько на землі огірочок. Він коле їм долоні. Андрій обтирає його об футболку, Сяна відриває суху жовту квітку.
Хрррусь-хрррусь! – по черзі ласують, поглядаючи у бік хати. Баби нема. Добре.
Андрійко питає:
- Розказати тобі анекдот?
- Щоооо? –дивується Сянка.
- Ну, то така історія, - пояснює малий.
І щось говорить та й говорить, а Сянка лише думає, які то розумні речі знає Андрійко. Ніколи, ніколи їй не запам’ятати такого слова - «анекдот». І в ту мить здається їй, що її друг – найкращий у світі, що навіть баба не така мудра, навіть дідо і мама з татом. Бо так знатися на всьому – від жуків до анекдотів – може тільки Андрій.
Поки вона так думає, хлоп’я прямує за стодолу. Сянка знає, навіщо. Вона не піде, вона дівчинка, а він хлопчик. Це Андрійко їй розповів. Вони різні, сама бачила. Але щоразу, коли Андрійко йде за стодолу, Сянка дивується: хіба йому зручно стояти отак? Але запитати не наважується, бо тоді ж він зрозуміє, що Сянка підгледіла.
Подвір’я Андрієвої бабці велике, але виходити з нього заборонено. Можна тільки до баби Дубички! То її груша нахиляється до шутрової гори і туди їх відпускають завжди. Діти мчать на сусіднє подвір’я, де в хаті з низькими стелями й глиняними підлогами живе старезна баба. Безіменна для малих, вона сидить похитуючись біля маленького віконця, схожа трохи на Ягу – з видовженим підборіддям, до якого хилиться довгий ніс. Та малі аніскілечки не бояться її. Вона для них – третій друг.
Баба не встає зі свого крісла, але радо вітає малих. Пропонує сісти поруч і вони вкотре дивляться на Андрійків двір наче навиворіт – з-за лаштунків бабиного віконця. Усе їм стає не таким: і сіра купа шутру, і грушка, і ворота.
Коли Сянка розпитає в Дубички про жуків, то попросить подивитися листи. Баба встає лише заради цього. Вона суне до креденсу і щоразу дає стосик конвертів. Їх надсилає старій сестра з Канади. Ніхто з них як слід не вміє читати, але майже в кожному листі є світлини. З весілля чи хрестин – все одно. Соковиті барви, полиск, усміхнені фотообличчя переносять дітлахів з Дубиччиної хати в далеку невідому країну. На кожній знимці можна щось чудове знайти. Сяна любить розглядати сукню нареченої, Андрій – автомобілі. Це заняття не для кількох хвилин, хоч Сяна й вивчила кожне мереживце, кожну складочку.
Дубичка похитується на стільці, повторюючи час від часу незмінне своє «Ой, так-так», а діти наввипередки хизуються чимось на чужій світлині з чужого життя. Тоді просять подарувати яскраву марку. Баба дозволяє, хоча й не розуміє, навіщо воно малим. Хіба що частинка Дубички збережеться десь між книгами довше за неї саму. Але про це стара не думає.
Сянка з Андрійком відлущують крихітні прямокутнички і надійно ховають, як скарб.

*************************
Зовсім недавно Оксана прибирала в книжках і випала їй звідкись ота старезна марка баби Дубички. Як лише збереглася?
Оксана довго не ховала її назад у книжку. Бо спогад приніс для неї миттєво те літо з його грушками, тих бабів зі своїми клопотами, ті городи зі своїми жуками і того її Андрійка. Не було в них більше такого близького літа, не було таких одкровень і таких чекань.
Що вона знала про нього? Що став лікарем, що має родину, доньку. Що пішов у засвіти від раку, ледве минувши сорок з невеликим. А їй і досі тепло від того дитячого літа, від тих пуп’янків першої дружби.
І думалося Оксані, що ніхто так гарно не кликав її більш у житті «Сянкою».
І що бабця її не так уже й сильно тягнула за коси, коли розчісувала.
І що нема нікого з них давно.
І сумувала вона: як так не склалося хоч колись зустрітися, почути анекдот та розпитати друга, чи і йому те літо було таким теплим…
Як вона піде до Андрійка?

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 5

Рецензії на цей твір

Якби не епілог

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Вікторія Т., 03-11-2018

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 01-11-2018

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Максим Т, 01-11-2018

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Avtor, 31-10-2018
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.91708207130432 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Ірен Роздобудько «Прилетіла ластівочка»
Ми знайомимося з 99-літнім чоловіком – містером Ніколасом Леонтовичем (Ніком Лео) – у домі для людей …
Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …