Коли Ліза потрапляла до палацу, в ній завжди прокидався фонтан почуттів. То була суміш із різнобарвних переживань, що змушувала дівчину забути про бурхливий потік сучасного життя, про швидкісні поїзди, про віртуальний світ та подорожі до Венери, про останні відкриття у нанонауці.
Палац княгині Щербатової розміщувався у величезному дендропарку, в якому поєднувалися м'які переходи пейзажних декорацій з пологим низхідним схилом до берега ставка. Гуляти серед екзотичних дерев та квітів було неймовірним задоволенням, а дихати повітрям, насиченим киснем та спокоєм – корисно. Та найбільше Лізі подобалося долучати до ЦМ (цінностей минулого) юне покоління, бо так формується їх вподобання, розвиваються найкращі риси, виникає щось нове, вартісне. Власне, це було її життєвою функцією, покликанням. Ліза вже років шість служила Наставником.
В її групі було четверо вихованців. Усі різні та обдаровані. Лише Назар, високий худорлявий хлопець, викликав у Лізи хвилювання за його майбутнє. Він часто занурювався в свій внутрішній світ, від інших тримався на дистанції. “Можливо, сьогодні ми зробимо відчутний крок уперед, – думала Ліза”. Другий із хлопців – Кір, дуже відрізнявся від Назара, як у плані зовнішності, так і за характером. Невисокий, трохи вайлуватий (із зайвою вагою слід ще попрацювати, вважала Ліза), він повільно рухався, але вже знав, що у майбутньому хоче присвятити себе розвитку нанонауки. Що ж, це викликає повагу. Наталка готується до експедиції до Венери, хоче досліджувати світ тварин. Є у ній той промінь, що допоможе пробитися крізь темряву хаосу знань. Дарина має хист до образотворчого мистецтва і Ліза бачила її життєве призначення у створенні пейзажів та образів віртуального світу.
*
Вони знаходилися у південно-східній частині палацу. Саме звідси традиційно починає проводити екскурсію Олесь Миколайович. Проте цього разу він почне пізніше, лише після того, як вихованці самі познайомляться із палацом.
Увагу вихованців утримала Ліза:
– Любі вихованці, ми починаємо нашу зустріч із Минулим. У нашій роботі нам допоможе ось цей цікавий винахід випускників нашої школи, ви напевно, знаєте, про що йдеться. Ми будемо використовувати у візуальному сприйманні художніх картин унікальний прилад – Візуалізатор. Згадуємо, що ваше завдання – вдягнути окуляри та навушники, намагатися при спогляданні картини уникати раціональної оцінки, а спробувати подумати про красу, про те, що ви бачите на зображенні. Ще є важливий момент. Картину ви обираєте самі, їх у палаці є понад ста п’ятидесяти. Не забувайте вмикати функцію запису, потім ми зможемо подивитися на ваш образний ряд, що виник. Працюємо дві години, потім аналіз.
*
Знайомство із творчими роботами – один із найбільш цікавих моментів на занятті. Всі прилади з’єднуються в єдину мережу і присутні можуть подивитись (і відчути!) враження від споглядання картини. Ліза попросила вдягнути Візуалізатор і приготуватись до знайомства із враженнями Кіра. Спокійна музика линула із навушників, а перед її очима виникла старовинна споруда. Зрозуміло. Брацлавський млин, а поряд із ним парова електростанція. Спокійна музика змінилася на інтенсивну. Виникли картинки із життя міста кінця 19-го століття, гімназисти, критий ринок, винокурний завод. “Це початок електрифікації міста, – згадалися слова Олеся Миколайовича”.
– Наталко, твоя черга, – скомандувала Ліза.
– “Гра у місячну кулю”, – оголосила Наталка.
Ліза посміхнулася. Це єдина картина у палаці, що має фантасмагоричну тематику, стало цікаво, що вони побачать. Дві вікторіанські дами вночі на галявині грали у магічну гру, перекидували одна одній місячну кулю. Таким був класичний сюжет картини. Раптом пролунав веселий сміх, з’явився хлопчик років чотирьох. На долоні він тримав невеличку червону кулю, у ній можна було впізнати Марс. Потім виник художник, що малював цю гру.
“Атож, Наталка змогла побачити творчий задум автора, що не був реалізований, – подумала Ліза.
Картина Даринки розкривала тему весняного міста. Співи птахів, весняне сонечко, сніг, що танув під ногами.. Це чомусь нагадало Лізі її дитинство. Так захотілося торкнутися холодного снігу! Поступово зима зникла і Ліза побачила інший сюжет. Схоже, Дарина споглядала дві картини. Цю другу Ліза пам’ятала, здається, вона мала назву “Остання власниця”. Так, це Марія Щербатова на лаві перед своїм палацом. Вона засмучена, а за її спиною троє червоноармійців зі зброєю. Стало сумно, адже Ліза згадала, чому вони з’явились. Прощавай, княгине!
– Назаре, твоя черга! – промовила Ліза, але у відповідь вона почула лише кроки, що віддалялися.
Ліза зняла окуляри, побачила спину Назара.
– Назаре, що трапилося?
Хлопець розвернувся.
– Я не виконав вашого завдання, Лізо.
Ліза розгублено подивилася навкруги.
– На цьому ми завершуємо, обговорення побаченого відбудеться наступного разу. В навчальній аудиторії.
Мене зачекайте в скайді.
Ліза дочекалася, поки вихованці вийдуть, вдягнула окуляри і навушники Назара.
*
Картина, яку споглядав Назар, була цілком звичайна. Вона складалася із двох частин. На першій дівчина із хлопцем садять дерево, на другій – серед жовтого поля зростають нові будинки. Картина позитивна. Що не так? Раптом все змішалося, затремтіло і Ліза втиснулася в крісло. Боляче вдарила вибухова хвиля, крики дітей і дорослих змішалися, важкі гармати почали плюватися залізом, а далі жахливі картинки війни почали змінювати одна одну як у страшному сні. Тисячі людей кричали від болю.
Ліза миттєво скинула навушники та окуляри і довго сиділа у кріслі. Вона згадувала непорозуміння із Назаром, згадала і його життєву історію, загибель діда та його родини на сході країни.
Олесь Миколайович потім пояснював, що є третя частина картини, її зняли на реставрацію, а потім так і залишили. На ній було зображено хлопця у воєнній формі, що обнімався із дівчиною. Він повернувся…
