Завжди жду вістки від Вас хоч не завжди скоро відписую. Це вже візьміть на мої літа як оправдання.
Радію і вдячна Вам за відвідини Степана також тому що знаю якою буває самота.... мої ж літа також на місці не стоять, таку правду переживає наше ( Степана, моє )‚ покоління.
Дякую за вірші. У них так багато змісту, почувань, правди і болю, що читаючи, пройти біля них не можна. На жаль і правдою є, що теперішнє наше суспільство ( за винятками] мало читає і не завжди вдумається в то, що читає. Однак, щоби не впадати в песимізм, вже є молоді люди, які все більше цікавляться минулим і стараються втілити знання і історію оточуючих людей біля себе.
Тому мені нагадуються слова покійного Блаженнійшого Патріарха Й. Сліпого, якого колись питали « нащо друкувати так багато, книжок хто буде їх читати» а ВІН відповідав: « не журіться, прийде час читачі будуть».
Після проголошення України, пригадую, як ми в УКУ тижнями пакували книжки до України, бо таке було там запотребування.
Чому Вам про це пишу? Щоби і Ви знали, що колись Ваша поезія буде потрібна так, як Біблія і світська література у 1991 році.
З присланих тепер Ваших віршів: дуже промовисті до мене це МИ і
ТАВЛОГРАМА З ЧУЖИНИ.
То ж, як лише зможете збагачуйте наступну до видання збірку.
Вітайте Дружину і сім‘ю.
З повагою і поздоровленнями, Іванка
