Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2550
Творів: 46221
Рецензій: 90327

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Радіооповідка

Кобзарик

© Ярос Карп, 25-09-2018

Як у…мру умру, то… похо…поховайте мине мене на моги….могилі…
Серед сте.. степу широ.. широкого на Вкраї… ні Вкраїні  милій,….
Невпевнено виводив Микола синьою кульковою ручкою слова з відомого вірша генія у зошит і повторював їх пошепки.
Щоб ла…ни лани широ… широко…по…лі широкополі, і Дніпр…о Дніпро, і кручі...
Було вид…но видно, бу..ло чу…ти чути, як реве ревучий.
У 96-сторінковому зошиті, якого подарували добродійники, були різні записи. У першій частині зшитку він писав про свої потреби для лікарів та волонтерів, а в другу, найулюбленішу – занотовував рядки з “Кобзаря”.
Я…к як по…несе понесе з Укра…їни України , у син…єє в синєє м…оре море
Кро…в во…ро…жу ворожу... ото…й…ді отойді я і ла…ни і го…ри гори — ….
«Сон», «І мертвим, і живим, і ненародженим..», «Кавказ», «Осія глава 14»,   «Мені однаково», «Cуботів»  -  вірші, які добре знав Кобзарик. “Заповіт” він почав переписувати сьогодні зранечку в порожній палаті. Шевченко помагав йому вернути мову.
Все по…ки…ну покину і по…ли…ну полину, до са…мо…го самого бо…га бога
Мо…мо…лити…ся молитися... А до того — Я не зн…аю знаю бо…га бога.
Контузія далася взнаки. В шпиталі Кобзарик  заїкався, говорив пошепки.  Коли хотів говорити, в голову сильно било, кололо, вона гуділа й тріщала. Тиждень він мовчав, а потім ледве почав говорити, нашіптуючи кобзареві слова…
Похо…вай…те поховайте та вста…вай…те вставайте. Кай…да…ни кайдани пор…віте порвіте.
І вра..ж…ою вражою зло…ю злою кро…в'ю кров’ю во...лю  окро…пі…те окропіте.
У його 2-ому баті був “ЗІЛ-131”, його прозвали “Кобзар”. Цей напис красувався на бампері великої махіни, а на дверях намальований портрет Шевченка.
(спогад)
“…Малювали всім відділенням. У нас був Вован, який намалював його на картонці, вирізав трафарет і ми приклали його до дверей ЗІЛа. І фільтрами від сигарет, бо кісточок не було, та біленькою фарбою намалювали Тараса Григоровича….”.
І ме…не мене в сі…м'ї сім’ї ве…ли…кій великій, в сі…м'ї во…ль…ній вольній, но..ві…й новій…
У кабіні 131-ого ЗІЛа в рюкзаку лежала найсокровенніша книжка. Кобзар, випущений до 200-річчя пророка. Їх всього вийшло 1814 примірників. Він придбав його за 200 гривень у квітні-травні 2014-ого року.
(спогад)
“… Я з собою його брав усюди, возив, перечитував. Та великий Кобзар-машина та маленький Кобзар-книжка в один момент знищили сепаратисти в Дебальцівському котлі…”
Не забу…дь…те забудьте по…м'я…ну…ти пом’янути не…злим незлим ти…хим тихим сло…вом словом…
Кобзарик занотував останні слова з вірша у свій зошит, шепотів їх про себе декілька разів й невдовзі заснув у пустій палаті…
…Вранці він прокинувся і почав перечитувати написане в зошиті. Згадувати кобзареву мову…
Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні.
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині –
Однаковісінько мені.
В неволі виріс меж чужими,
І, не оплаканий своїми,
В неволі, плачучи, умру,
І все з собою заберу,
Малого сліду не покину
На нашій славній Україні,
На нашій – не своїй землі.
І не пом'яне батько з сином,
Не скаже синові: “Молись,
Молися, сину: за Вкраїну
Його замучили колись”.
Мені однаково, чи буде
Той син молитися, чи ні…
Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять…
Ох, не однаково мені.
ОСІЯ. ГЛАВА XIV
Подражаніє

Погибнеш, згинеш, Україно,
Не стане знаку на землі,
А ти пишалася колись
В добрі і розкоші! Вкраїно!
Мій любий краю неповинний!
За що тебе Господь кара,
Карає тяжко? За Богдана,
Та за скаженого Петра,
Та за панів отих поганих
До краю нищить... Покара,
Уб’є незримо і правдиво;
Бо довго Довготерпеливий
Дивився мовчки на твою,
Гріховную твою утробу
І рек во гніві: — Потреблю
Твою красу, твою оздобу,
Сама розіпнешся. Во злобі
Сини твої тебе уб’ють
Оперені, а злозачаті
Во чреві згинуть, пропадуть,
Мов недолежані курчата!..
І плача, матернього плача
Ісполню гради і поля,
Да зрить розтлєнная земля,
Що я Держитель і все бачу.
Воскресни, мамо! І вернися
В світлицю-хату; опочий,
Бо ти аж надто вже втомилась,
Гріхи синовні несучи.
Спочивши, скорбная, скажи,
Прорци своїм лукавим чадам,
Що пропадуть вони, лихі,
Що їх безчестіє, і зрада, /333/
І криводушіє огнем,
Кровавим, пламенним мечем
Нарізані на людських душах,
Що крикне кара невсипуща,
Що не спасе їх добрий цар,
Їх кроткий, п’яний господар,
Не дасть їм пить, не дасть їм їсти,
Не дасть коня вам охляп сісти
Та утікать; не втечете
І не сховаєтеся; всюди
Вас найде правда-мста; а люде
Підстережуть вас на тоте ж,
Уловлять і судить не будуть,
В кайдани туго окують,
В село на зрище приведуть,
І на хресті отім без ката
І без царя вас, біснуватих,
Розтнуть, розірвуть, розіпнуть,
І вашей кровію, собаки,
Собак напоять...
І додай,
Такеє слово їм додай
Без притчі. — Ви, — скажи, — зробили
Руками скверними створили
Свою надію; й речете,
Що цар наш Бог, і цар надія,
І нагодує і огріє
Вдову і сирот. — Ні, не те,
Скажи їм ось що: — Брешуть боги,
Ті ідоли в чужих чертогах,
Скажи, що правда оживе,
Натхне, накличе, нажене
Не ветхе[є], не древлє слово
Розтлєнноє, а слово нове
Меж людьми криком пронесе
І люд окрадений спасе
Од ласки царської...




Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

Вау!

© Надія, 04-11-2018
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.8609800338745 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Поклик минулого, заради порятунку майбутнього
Не дивно, що коли на вулицю приходить весна, та ранкове небо починає освітлюватись новим життям, у більшості …
Топ-4 Великих книжок
Пропонуємо вашій увазі добірку з чотирьох великих романів Велич книги ніколи не вимірювалась кількістю …
Ірен Роздобудько «Прилетіла ластівочка»
Ми знайомимося з 99-літнім чоловіком – містером Ніколасом Леонтовичем (Ніком Лео) – у домі для людей …
Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …