- Привіт, мене звуть Еріка. Коли я засинаю, я не сплю, а потрапляю в інший світ. То може бути один з паралельних світів чи моє минуле або майбутнє. Кожен раз різне. Байдуже, де я буваю, але де б я не була уві сні, я завжди перетворююсь на одну з них, з тих істот, які існують по той бік мого сну, мого існування чи буття. Я стаю іншою, але однією з «місцевих» мешканців паралельного світу. Що це таке, я не знаю. Але я впевнена в тому, що я інша. Не така, як всі. Звісно, всі люди не можуть бути однаковими, усі являються особистостями і тому не повторюються, усі не такі, як інші. Але я зовсім інша. Я дуже сильно відрізняюсь від інших. Але про це знають лише три людини: я та мої батьки. Для усіх інших я звичайна сіра миша, яку ніхто не хоче бачити у себе в друзях. А відрізняюсь різко від інших я своїми снами, які на справді не сновидіння, а щось незрозуміле, але існуюче насправді. Мій батько, вчений з різних галузей, записує мої сни спеціальною апаратурою і бачить усе, що бачу я уві сні. Якщо я того захочу. Бувають митті, що я перешкоджаю передачі сигналів силою подумки, коли мені це потрібно, коли я хочу залишитися на самоті і щоб мені ніхто не заважав. А таємниця моїх снів мабуть ось у чому… Мої батьки працювали на космічній станції зі штучною гравітацією. Довго пропрацювали. Там закохалися. Одружилися. Самим проектом це було дозволено. Навіть навпаки, усі організатори були зацікавлені в тому, щоб астронавти з таким довгим перебуванням у Космосі змогли довго перебувати один з одним у злагоді та ще й не потребуючи повернення додому до своїх родин та рідних, тому що нова родина поруч саме на космічному кораблі. Та ще усім було цікаво, як проходитиме вагітність у Космосі, як народиться дитина і взагалі як усе пройде. І як дитина буде розвиватися у Космосі. Мало хто буде ризикувати собою та дитиною ради такого експерименту. Але самі астронавти, які в Космосі на улюбленій роботі, яка для них найдорожче у світі, для яких повернення додому - це ще багато років очікування, мали бажання усе отримати зразу, тому працювали над моєю появою. Але нічого не виходило. Тому що у моєї матері була спадкова хвороба мітохондрій яйцеклітини. А донора треба було б чекати роки з Землі або з іншої космічної станції. Наша станція тільки-но прибула до пункту призначення – орбіта Плутона. Тому вирішувати питання, коли прибуде донорські мітохондрії і у якому стані, а взагалі чи треба для цього відправляти новий космічний корабель так далеко, було не в компетенції самих астронавтів. Це вирішували у Центрі астронавтики, який знаходився на Землі. Але мої батьки довго не сумували. Донор з’явився сам. З дванадцятої планети Сонячної системи. Так. Саме звідти. Дивно, але це так, не зважаючи на те, що людству було відомо поки що тільки вісім планет та п’ять малих планет та карликів у Сонячній системі. Донор (моя друга мати) – це істота з дванадцятої планети нашої системи. Вона сама знайшла моїх батьків. Її корабель був пошкоджений астероїдами, а космічна станція стала спасінням у цій ситуації. Стоїть сказати, що істоту звуть Муа. Муа бачила космічну станцію землян і раніше. Ії цивілізація спостерігала за людством, але не виходила на контакт щоб себе захистити від небажаних гостей. Але коли Муа вивчала саме наш космічний корабель, який щойно максимально наблизився за увесь час існування нашої цивілізації до космічних просторів іншої цивілізації, представником якої являється Муа, ось тоді її корабель і зазнав пошкоджень завдяки астероїдам. Саме ця ситуація і стала причиною знайомства однієї цивілізації з іншою. Муа – моя друга мати з генетичної точки зору, донор мітохондрій. Вона вже знала про проблему з мітохондріями, щойно потрапила на космічну станцію моїх батьків. Усе відбувалося так. Муя через радіосигнали попросила допомоги, показав візуально, що трапилось з її кораблем. Мої батьки прийняли сигнали і відповіли теж візуально, що вони згодні прийняти на борт гостю. Так і опинилась Муя на борту землян. І вона саме була схожа на землян, відрізняючись тільки відсутністю будь-якого кольору у своїй зовнішності. Біле волосся, біла шкіра. Тільки її скафандр та комбінезон були різнокольорові. Муя розповіла, що на її дванадцяту планету потрапляє мало сонячного світла, тому усі мешканці цієї планету, яку звуть Елі, такі бліді і не такі засмаглі, як земляни. Елійці вважають себе батьками землян, принаймні братами. Вони пам’ятають, як з одного космічного корабля розселилися прибульці на кожній з планет Сонячної системи. На Землі довго не було розвитку цивілізації, а на Елі все вийшло зразу – все розвивалось дуже стрімко. Тому елійці вважають себе батьками, якби дивлячись на землян згори униз. Земляни тільки почали зростати, а елійці вже досягли своєї зрілості. Планета Елі дуже з активним переміщенням магми, тому на неї тепло. Ще одна особливість цієї планети – на неї все були залишені старі міста, з яких елійці і почали нову сторінку своєї історії. Щодо мене, то Муа сама запропонувала свій генетичний матеріал моїм батькам. Зачекала, поки я з’явлюся на світ, подарувала мені татуїровку у вигляді коня, яку нанесла мені на руку, сказавши, що я зможу його, цього коня, викликати тоді, коли він мені буде потрібен. А потім зникла. Сіла на свій оновлений космічний корабель (ремонт проводився за допомогою моїх батьків) та покинула нас. Я не знаю, знає чи не знає Муа про мою таємницю. Але при зустрічі зі мною вона зразу про все здогадається, тому що Муа читає думки тих, хто знаходиться коло неї. Ось така моя історія. Історія дитинства. Але я виросла і у мене почалася нова історія, в якій багато подорожей до паралельних світів. І всі ці історії я готова розповісти найближчим часом. Бувай! До нової зустрічі!
Еріка. Ніч перша.
- Я засинала. Того дня мені виповнилось двадцять один рік. Ось тоді усе і почалось, саме тієї ночі з’явилися ті сновидіння, які відкрили для мене нове життя, дивне та незрозуміле…
- Коли мені виповнилося п’ятнадцять років, мої батьки разом зі мною повернулися на Землю, виконавши свою місію. Вони могли вже не працювати, отримуючи пенсію за свої досягнення та працю в таких важких умовах та постійних ризиках. За п’ятнадцять років, що я провела на космічній станції, я отримала добру освіту. Моїми вчителями були комп’ютерні програми та, звісно, мої батьки. Рівень моїх знань дозволив мені вже в п’ятнадцять років вступити до вищого навчального закладу, за два роки пройти увесь курс програми та отримати професію. Я завжди хотіла стати астронавтом, при чому з народження я ним була, завжди була поруч, коли щось траплялось на космічному кораблі і треба було швидко щось вирішувати, тому спеціальність я вибрала в напрямку та галузі астронавтики. Я вивчилася на пілота космічного корабля. І в сімнадцять років вже була пілотом космічного корабля. Теоретично. Практично мене чекали постійні випробування на здатність керувати чимось значущим, ніж космічним апаратом з туристами, яких я піднімала на стокілометрову висоту заради розваги.
- Я прокинулась уві сні в іншому світі. Це була моя перша незрозуміла ніч. Навкруги все було, як вирізано з паперу. Одного мого погляду вистачало, щоб на моїх очах рвалися величезні багатоповерхові будинки. Я і сама була з відрізків, які постійно відображали навколишні зображення. Мені було гидко. Істоти, які виглядати так само, як я, тільки з невеликою різницею у розмірах та кольорах самого відображення, мене жахали. І дуже сильно. Я хотіла звідти піти. Але не могла. Я побігла. Це нічого не змінило. На мене здивовано дивилися ці істоти. Хтось навіть запитав на своїй мові, яку, вперше почувши, я одразу зрозуміла, чи все у мене гаразд. Та істота запропонувала мені пляшку води дивної постійно змінюваної форми, яку я автоматично взяла у руку. Я зрозуміла, що такого жаху не може бути, що я лише сплю. Тоді я захотіла прокинутись. Це не допомогло. Я дуже сильно цього забажала. І прокинулась… Я нарешті прокинулась! Кошмар залишився позаду! Але я дуже здивувалась, коли побачила у руці ту дивну пляшку води, яка згодом через кілька секунд розчинилася у повітрі. Це був не сон. Це було щось інше. І я повинна була з’ясувати, що це таке відбулося зі мною.
Еріка. Ніч друга.
Еріка прокинулась уві сні в густому тумані. Вона могла захотіти прокинутись, але їй було цікаво. Вона пішла по ледь помітної стежині, яка вела до якогось темного місця. Підійшовши ближче, Еріка побачила, що то було якесь поселення з темними силуетами, які щось робили, ніби працювали по господарству. Хтось з нею поздоровався, а потім повернувся до своїх справ. Еріка з великою цікавістю розглядала усе навкруги, дивуючись та запам’ятовуючи навколишній світ до дрібних деталей.
- Коли я прокинусь, я почну писати книгу, - подумала Еріка, - це буде наукова фантастика чи просто фентезі. Байдуже. Але такі фантазії чи «напівреальності» не повинні зникати просто так. Я повинна показати ці світи іншим. Але як казку, вигадку, як щось неіснуюче, інакше мене не зрозуміють і не дозволять більше літати.
Еріка за своїми міркуваннями не побачила, як далеко відійшла віз поселення. Несподівано перед нею з’явилася велика тінь. Еріка обернулася та побачила велике чудовисько за своєю спиною, яке відкривало свою пащу, щоб її проковтнули.
Еріка прокинулась.
- Ні. Поки що починати писати книгу не буду. Я уся тремчу. Та й мені вже пора збиратися на роботу.
Еріка. Реальне життя.
Еріка закінчила свою роботу і вже йшла до стоянки, де був її аероелектромобіль. Вона піднялась на десятий поверх з трьохста поверхів стоянки, знайшла свою машину сіла в неї, доїхала до краю поверху до воріт та покинула стоянку через повітря.
Еріка вибрала повітряну смугу на певній висоті та полетіла, строго дотримуючись визначеної висоти. Вона летіла додому.
Еріка жила з батьками. Хоча вона і працювала пілотом космічного корабля, на своє житло все однак не вистачало. Воно дуже багато коштувало.
За кілька сотень років життя людства сильно змінилося.
Швидко розвиваються технології. Мініатюрні та багатофункціональні прибори все доступніше. Їжа стає дедалі дорожчою. Вона все більше штучна. Натуральна їжа катастрофічно зростає в ціні. Ліси давно вже вирубані. Залишилися дерева тільки в національних мегапарках та в заповідних зонах ще з кількома десятками видів диких тварин. Температура повітря за два століття виросла на десять градусів по Цельсію. Рівень води в океанах давно вже збільшився на кілька метрів.
Людей стає все більше, а місця на Землі все менше. Правда, приходять на допомогу колонії на Марсі та на деяких супутниках планет Сонячної системи. Але це не вирішує повністю проблему розселення людства.
Тому житло таке дороге, а їжа – найцінніше у світі. Не дивлячись на те, що агропромисловість теж досягла своїх висот та дає дивовижні урожаї з маленького клаптика землі, планету перестали населяти товстяки. Усім не вистачає їжі. Навіть багатим.
Така реальність.
Таке реальне життя.
Еріка вже підлітала до свого багатоповерхового будинку. Квартира її батьків була на першому поверсі. Аероелектромобіль приземлився на поверхню. Вже давно перші поверхи застеляв сморід. Але квартири були добре оснащені, тому повітря в них швидко очищувалося. Приходилось постійно замінювати фільтри.
Квартира батьків Еріки була з гаражем. Тому Еріка сподівалась автоматично заїхати в гараж. Але щось пішло не так. Двері гаража дистанційно не відчинялися. Тоді Еріка вийшла з машини, щоб відкрити їх вручну. Несподівано на Еріку накинулися ззаду. Вона не могла поворухнутися. Тут Еріка згадала про своє тату на лівій руці та подумки покликала зображення зі своєї татуїровки. Кінь миттєво перетворився з зображення на реальну тварину, своїми копитами гнівно розігнав нападаючих та звільнив Еріку зі сильних чоловічих рук. Чоловіки побігли в сторони та зникли з місця злочину.
- Дякую. – Прошептала Еріка.
Кінь подивився на неї та мовчки повернувся до свого колишнього вигляду. Він знову став татуїровкою.
Еріка сама відкрила гараж, а потім заїхала в гараж на машині. Зачинила за собою двері.
- Я вдома, - подумала вона, - вже час дивитися нові сни.
