- Привіт! Мене звуть Богдана. У мене сьогодні п’ятий день народження, і мені подарували тебе, такого дивного робота. – Розповідала дівчинка новій іграшці, яку вона нещодавно отримала разом з іншими подарунками на свій день народження.
Робот був білого кольору, зросту такого ж, як і сама дівчинка Богдана.
Діти майже щойно попрощалися з іменинницею, батьки пішли на кухню прибирати, а Богдана залишилася на самоті зі своїми подарунками.
Серед подарунків були машинки, які вона просто обожнювала, гаражі з дорогами, які Богдана теж полюбляла, поїзда, конструктори та ляльки.
Серед цього різноманіття більше всього виділявся саме робот, якого рано вранці подарував Богдані її рідний дядько-вчений на ім’я Анатолій. Він поспішав на конференцію, тому тільки забіг у гості, подарував робота племінниці та пішов, поспішаючи, по справах.
Але дядько Анатолій встиг розповісти, що цей робот покаже Богдані цілий світ, навіть Всесвіт та подарує найдивовижніші подорожі у часі. Дорослі сприйняли ці слова, як жарт, як приємну казку для улюбленої дівчинки. Але Богдана повірила своєму дядькові Анатолію, який точно знав, що він говорить правду, яку незабаром дізнається і сама його племінниця.
- Привіт, а мене звуть Нік. – Несподівано відповів робот. – Давай я тобі дещо покажу.
Робот Нік взяв Богдану за руку та дещо зробив з простором навколо них.
- Я роблю штучну Чорну діру, але не таку велику, як Чорна діра у центрі нашої галактики Чумацький шлях.
- Я нічого не розумію. – Сказала Богдана. – Що таке Чорна діра? Що таке галактика?
- Ось. Дивись. Ми зараз в космічному кораблі і дивимось зі сторони на галактику Чумацький шлях. – Відповів Нік, коли вони пройшли крізь простір-час та опинилися далеко за межами галактики в справжньому космічному кораблі. – Галактика – це скупчення зірок, які утримуються разом силою тяжіння. Життя існує тільки на околицях галактики, подалі від Чорної діри, пилу та сміття, яке біля самої Чорної діри, подалі від молодих зірок, які вибухають та народжуються знову. Тому наша планета Земля, ось дивись, ми швидко пройдемо в саму галактику на мить, та наша Сонячна система знаходиться між рукавами самої спіральної галактики Чумацький Шлях, яку так назвали, а чому саме так – зараз розповім. Чумаки здавна їздили до Криму по сіль, орієнтуючись вночі на світлу смугу на небі. Але Чумацький шлях – одна з назв нашої галактики. Ще її називають Молочний Шлях. Але це зовсім інша історія. Подивись у центр галактики. Бачиш щось?
- У центрі нічого немає. Там лише чорна дірка. – Відповіла Богдана.
- Саме так. Ось цю чорну дірку і назвали Чорною дірою. Вона має дуже велику гравітацію, що навіть світло не може її покинути, тому це місто і назвали Чорною дірою, бо ми її бачимо чорною. Але Чорна діра не зовсім чорна. Коли вона поглинула більше, ніж змогла утримати, то залишок вистрілює два променями, які викидають енергію та масу за межі самої галактики, утворюючи сусідню галактику. У той час контури Чорної діри світяться. Чорна діра – це велике скупчення маси та енергії. Ще біля Чорної діри теж багато світла через велику кількість зірок та пилу, який світиться через тертя. Ось так. На сьогодні досить. Повертаємося назад. Додому.
- Ой. – Стривожилась Богдана. – Мені батьки не дозволяються нікуди йти без їх дозволу. А я не питала в них дозволу на цю прогулянку. Мене мабуть вже шукають.
- Не хвилюйся. Ми повернемося назад у часі в ту саму мить, коли ти мене щойно привітала. – Заспокоїв робот дівчинку. – І ніхто не дізнається, що ми тут були.
Простір знову викривився. І Богдана знову сиділа в своїй кімнаті разом зі своїми іграшками.
Богдана та її казка
На цей раз Нік узяв Богдану не в наукову подорож, а у справжню казку.
- Це один з паралельних світів, який живе тільки в уяві. – Пояснив робот.
Вони опинилися на планеті рожевого кольору, невеличкого діаметру, такого, що могло поміститися тільки кілька будинків, які теж були рожевого кольору. В небі горіло три зірки та два місяці ображали їхнє світло.
Якісь дивні істоти, тільки побачивши Богдану, одягли на неї рожеву корону та дали маленький скіпетр, проголосивши дівчинку королевою. А потім вони пішли показувати володіння нової королеви.
Згодом істоти показали Богдані, що країні потрібен ще й король та запропонували одного серед своїх дивних мешканців, почавши навіть готуватися до весілля.
- Я не хочу виходити заміж в свої п’ять років. Та ще за щось незрозуміле. – Шепотом промовила Богдана Ніку. – Давай покинемо це місце. Я хочу додому.
І Богдана миттю опинилася дома в своїй кімнаті, а поруч з нею нерухомо стояв її робот Нік.
