- Дуже усе дивно. Я можу, закриваючи очі, коли захочу, потрапляти кудись в інший світ. Там усе інакше, але настільки реально, що я відчуваю усе: подих, дотик, кожен крок, кожен рух. Але, коли я бажаю покинути цей дивовижний світ, я лише відкриваю очі в своїй першій реальності, - і дивний світ зникає, я знову опиняюсь в нудній реальності, де я лише звичайна людина, така, як усі, де лише трохи чимось відрізняюсь від інших. Той дивовижний світ кожен раз новий. І я в ньому кожен раз інша. Але ще, що мене дивує, мене часто супроводжує в тому загадковому світі один хлопець, якого я не знаю в реальному житті, а в іншому вимірі, конкретніше, навіть, інших вимірах (бо їх багато, кожен раз нові) - ми коханці, такі палкі та несамовиті, ненажери кохання та ніжності, нам весь час мало солодких обіймів, дуже мало, нам хочеться іще, іще, - кожен раз все більше та більше. Чому ж тоді мене тягне повернутися до себе самої, коли в іншому житті мені так добре, де я насолоджуюсь глибокими відносинами, поглинаюсь у кохання та в обійми один одного до всіх існуючих та неіснуючих меж? Відчуття керують нами, вимикаючи мозок. Але припинить це! Я більше не хочу втрачати розум. Тому... Мабуть, мені стає досить, - і я хочу спокою та впевненості у своєму майбутньому. Я біжу з тієї солодкої казки, щоб зустріти солону реальність. Зустрічай мене, мій рідний дім буденності та сірості! А казка залишиться лише для вільного часу, щоб я могла сховатися в ній від усіх своїх негараздів. Стривайте! Це не все! Є ще один спосіб повернутися додому: це найвищий пик насолоди, який я досягаю зі своїм знайомим незнайомцем. У той самий момент найвищого ступеня відчуття всепоглинаючої неповторної близькості та самого відчуття, кричущого від найсильнішого оргазму, коли оргазм вже відбувається, мить по потому, в кінці самого оргазму, - все розпливається в просторі, усе зникає, я знову опиняюсь в своєму справжньому житті, у той самий час, коли я тільки що закрила очі, наче нічого не було, нічого не трапилось зі мною десь там, за межою уяви, ніби я закрила очі та щойно їх відкрила, а той уяви взагалі не було. Але мозок пам’ятає все. Кожен раз після переміщення мій мозок пам’ятав усе. Це ніяк не укладалося в голові. Спочатку зовсім у все це не вірилось. А потім я звикла до цих просторово-часових мандрівок. Мені стало цікаво. І кожен раз моя цікавість тільки зростала. Ці мандрівки у просторі та часі стали звичайною справою. Моїм новим хоббі, таким собі захопленням, способом зняття стресу від нудотної роботи та монотонного існування. Ці зміни стали для мене святом або такими собі короткими канікулами, втечеєю від існуючого буття. Дивно, як змінилося моє ставлення до цього. До цього просторово-часового туризму. Ще одне… Я давно не могла наситити себе сексом, який мені потрібен. У мене були відносини з чоловіками, але усе це було не те. Так, за цих чоловіків можна було вийти заміж, але того відчуття розкриття себе самої на усі 100 відсотків не було, щоб я змогла вивернутися на виворіт своїх почуттів у момент найближчої близькості. Я жадала цих несамовитих відносин, шукала, чекала, бажала усім серцем, хотіла всім тілом. Молилася, просила у Господа Бога. Дії на шляху пошуків, постійні помилки та невдачі. Все! Дістало! Досталь цього! Буду слідувати течії дійсності та насолоджуватися неймовірним сексом, який я не знайшла в справжній реальності, а отримула його у подарунок в фейерічній казці для дорослих. Досить роздумів. Саме час розповісти, як усе починалось. Та як усе це почалось.
1
- Доброго ранку! - Привіталась дівчина років двадцяти п’яти зі своїми колегами, заходячи у свій відділ, де вона працювала звичайнісіньким інженером по моделюванню… Це вже не так важливо.
- Доброго ранку, Мар’яно. - Відповідали їй.
Мар’яна підійшла до свого робочого місця, поклала речі, пішла у вбиральню помити руки, повернулася, витерла руки жовтим рушником, увімкнула комп’ютер, заварила чай окропом, який залишився в електричному чайнику після колег, які вже встигли зробити собі улюблені напої, та сіла перевіряти місцеву робочу пошту, яка прийшла на її аккаунт. Ознайомилася з даними завданнями, які прийшли електронною поштою, та почала їх виконувати.
Увесь день пройшов монотонною музикою конструкторської праці. Хтось заперечить: конструювання - це ж так цікаво, постійно приходиться розробляти щось нове. Це ж, взагалі, доволі творче заняття. Це ж повинно бути цікавим, інакше не може бути. Але для Мар’яни - це була нудотна справа. Але важлива та достойна, щоб нею займатися.
Після роботи Мар’яна пішла додому, сумна, невесела, усі в роздумах про те, що зараз вона сама, зовсім одинока молода жінка, яка дуже хоче кохання усього свого життя.
Мар’яна зупинилась у парку. Поблизу нікого не було. Вона сіла на лаву та голосно заридала. Хвилин десять це не припинялося. Раптом серед повної темряви з’явився широченний сліпучий промінь світла, який дивував своєю потужністю та несподіваністю. Промінь огорнув Мар’яну з усіх боків, з голови до ніг, а потім зник, як і з’явився.
Мар’яна пішла додому. Залишившись одна, вона закрила очі та уявила собі, що вона біжить звідси, не оглядаючись позаду.
Але раптом уява стала досить реальною, живою. Не тією, яку дівчина уявила, іншою, набагато страшнішою. Мар’яна відчувала себе та навколишній світ, який був червоного кольору, навкруги постійно щось горіло. Пожежа була навкруги. А дівчина все бігла, пробуючи знайти вихід. А його просто не було. Це налякало жінку, вона раптом відкрила очі, які були постійно відкриті по іншу сторону здорового глузду. І знов опинилась в своїй кімнаті.
- Який жах. - Прошепотіла Мар’яна. Вона почала готувати собі вечерю.
Повечерявши, прибравши все, прийнявши душ, дівчина лягла спати. Закривши очі, уявила себе в обіймах гарного хлопця, який облизує її пишні груди, торкаючись внутрішньої сторони її стегон.
І все. Уява запрацювала. Все існуюче зникло.
Мар’яна опинилася на великому ліжку сяючого білого кольору, навкруги було та сама біла чистота, жодного предмета. А біля неї на ліжку сидів високий синьоокий блондин, який дивився на дівчину з великим неприхованим бажанням. Авжеж, як інакше дивитися на абсолютно голе розкішне тіло гарної дівчини, яка лежить поруч і бажає більше усього за життя, щоб нею скоріше заволоділи.
Чекати не прийшлося. Хлопець, який теж був голий, доторкнувся до Мар’яни, почавши пестощі саме з ніг. Постійно переходячи все вище, хлопець дійшов до вагини, яка бажала скорішого контакту з цим мечем насолоди. Парубок почав цілувати піхву, облизуючи та кусаючи клітор. Хлопець не змусив на себе довго чекати: свій велетенський пеніс він ввів в ці двері раю, - і Мар’яна застогнала від відчуття насолоди. Ще, іще, іще, - найвищий ступінь пройдено! І все…
Знову її кімната, знову вона одна. І це була лише уява. Але щось було не так. Мар’яна подивилася у себе поміж ніг, - там було мокро, але не тільки від неї самої. Було багато слизу, саме чоловічого слизу, тієї самої сперми, якої не могло бути, якщо це була лише уява. Виходить, було це злягання. Цей статевий акт відбувся. Це точно. Інакше не могло бути. Ось вона, ця сперма, та ще скільки. У цього чоловіка давно нікого не було. Та годі вже: усе тіло відчувало на собі це злиття двох тіл. Це соїтіє все ще грало в її піхві великою пульсацією крові, а з самої піхви досі витікала сперма.
Отже, ця уява реальна, але як вона працює?
Розмірковуючи над цим, Мар’яна заснула, але все почалось спочатку.
2
Вона стоїть над прірвою. В ясраво-червоній сукні. Вітер колише її дуже довгі края сукні, яка летить ще на кілька метрів від самої талії.
Мар’яна стоїть одна. Навкруги одні руїни коричневого кольору, високі пагорби, глубокі низини.
Але Мар’яна на самій високій точці цього світу. Вона бачить все, як сокіл, який взлетів якомога вище над всіма та усім.
Мар’яні страшенно страшно. Вона хоче кричати, але не може. Якийсь густий матеріал огорнув усі ці поверхні. Дійсно. Це така густа атмосфера, через яку з великою працею проходить звук, втрачаючи міць на своєму шляху.
Дівчина починає ридати. Але ніхто її не чує. Вона сама себе не чує.
Раптом хтось узяв її за руку…
Це…
Це він! Отой блакитноокий блондин, який, стоячи біля неї, здавався дівчині ще вище, ніж у першу мить знайомства. Десь близько двох метрів стрункої краси, сильний, його мускули так і хотіли вирватися з полупрозорої сорочки білого кольору. Плотні білі штанці обтягували плоский зад та стрункі ноги.
Він, цей парубок, іншою рукою доторкнувся до губ ридаючої жінки, пробуючи показати їй, що не треба так катувати себе.
Він поруч - і цього досить, щоб відчути себе захищеною.
Він прижав до себе дівчину, обняв її. Та почав цілувати, знімаючи з неї цю довжелезну сукню з кількаметровими кінцями. Знявши, хлопець кинув цю гарну сукню у прірву.
Вона довго летіла, дуже довго. Вітер грався з нею, як з хмаринкою, не даючи приземлитися сукні ще тривалий час.
Закохані довго спостерігали, як летить ця гарна тканина, а потім набридло їм чекати, - і вони поринули у величезну хмару відчуттів. Але на цей час вже не поспішали. І оргазм найвищого ступеня прийшовся на той самий час, коли вже в реальному світі Мар’яни настав ранок.
Мар’яна прокинулась - і на часах було шість годин. Хоча в минулий раз час не проходив - дівчина прийшла до себе в ту саму хвилину, в яку вона замислилася, віддавшись уяві. Тоді вона повернулася назад у минуле, проживши хвилини в іншому вимірі, а в своєму рідному не пройшло й секунди потому, як вона пішла сама до себе, у свій внутрішній світ ілюзій.
Отже, на цей раз час пройшов. Настав ранок. Потрібно було готуватися та збиратися на роботу.
3
Мар’яна пішла на роботу.
Нічого нового не відбувалося.
Звичайне життя проходить своєю чередою.
На роботі під кінець робочого часу Мар’яна замислилася, уявивши себе на іншій планеті, де не має жодної людини, а тим паче цього заводу.
В одну мить Мар’яна віддалилася від існуючого устрою цивілізації та опинилась десь… Навіть зрозуміти не можна, що це. Навкруги був ліс зеленого та синього кольорів. Але цей ліс був притулком не для звірів, а для якійсь істот також зеленого та синього кольорів.
Вони щось робили, а роботи допомагали їм.
Раптом...
Мар’яна відчула біль та побачила, що одна така істота стоїть поряд з нею та хоче знову вдарити її якимсь дивним предметом, схожим на інструмент.
І знову одне й те ж саме: треба бігти. Але куди?
Мар’яна побігла, дивлячись лише перед собою. Раптом її хтось покликав:
- Біжи сюди, кохана, до мене. - Це був той самий синьоокий високий блондин.
Мар’яна добігла до чоловіка. Він узяв її за руку та промовив:
- Відкрий очі - і ти повернешся назад, до себе самої. А я поверну собі своє життя.
- Відкрию. Потім. А поки ти рядом, я хочу тебе обійняти. Тільки спочатку треба сховатися.
- Сюди, за цими кущами нас не буде видно.
Вони сховалися за кущами та не стали втрачати час.
Швидко знявши чоловічі штанці та піднявши сукню, знявши усі трусики, вони почали з головного дійства, з’єднавши один одного пенісом та піхвою.
Як це чудово! Як це приємно!
Іще, іще!
Глибше! Сильніше! Ще! Ще!
Не втрачайте один одного!
І все. Все зникло.
Мар’яна сиділа за своїм письмовим столом. Вона подивилась на годинник - вона повернулась у той же самий час, в який тільки що замислилася.
Пропрацювавши трохи, Мар’яні був вже час йти додому. Вона не знала, чому її переслідують ці ведіння. Розбита, але задоволена, дівчина пішла додому, по дорозі зайшовши до магазину.
Їдучи в маршрутці, дівчина закрила очі, уявивши себе на пляжі. Уява запрацювала.
4
Мар’яна лежала гола на білому піску, який пестила прозора вода величезного білого моря.
На горизонті світило кілька сонечок. Зараз порахуємо: один, два, три, чотири, п’ять та дуже маленьке сонечко, мабуть далеко від цієї сонячної системи, шосте сонце.
Рожеве небо та рожеві дерева корінням вгору - це все нагадувало казку.
До Мар’яни підійшов хлопець, той самий, як і раніше. Він був у довжелезній сорочці білого кольору, майже до колін.
Хлопець розтебнув сорочку. Зняв її та кинув позад себе. А потім ліг на Мар’яну, почавши вводити в її піхву свій пеніс.
Вони танцювали, лежачи, свій танець кохання. Рухались ритмично та вільно, забуваючи про тягар своїх буднів.
Вони швидко дійшли до оргазму.
Мар’яна раптово повернулася свідомістю у своє справжнє життя. Вона стояла в маршрутці, бо вільних сидячих місць не було.
Доїхавши на свою зупинку, Мар’яна вийшла з маршрутного автобуса, зайшла в магазин, купила потрібні продукти, а потім сумна пішла до дому, міркуючи над усім цим, що відбувається з нею останнім часом.
Виходить, коли ілюзія починається, коли Мар’яна у своїй свідомості, вона повертається в у той час, коли тільки що замислилась. Отже, промандрувавши у часі та й у просторі. А коли уява заграє, коли дівчина спить, то ця уява проходить за час сну, мандрівки у часі не відбувається, переміщення здійснюється лише у просторі.
5
Постійні уяви змучили Мар’яну. Це настільки виснажило її, що дівчина вже боялася уявляти та засинати. Їй набридли ці ілюзії, хоча вони були такими солодкими, ніжними, даруючими стільки почуттів та емоцій. Приємно, але досить! Але Мар’яна не могла це припинити. Нічого не могла змінити. Зовсім це від неї не залежало.
Але життя продовжувалося. І готувало подарунок долі. Яким він буде - приємним чимось чи прокляттям, невідомо.
Якось на роботі начальник привів нового співробітника. Поки що його тільки оформлювали, отже це не був його перший робочий день і самого новенького ще ніхто ні з ким не знайомив. Але деякі присутні цього спеціаліста бачили. Серед них була і Мар’яна…
Коли вона уперше на нього подивилась, то немов завмерла на місці. Це був він. Отой самий високий синьоокий блондин. Але це була не ілюзія, не чергова уява. Скоріше за все, це так. Мар’яна хотіла в це вірити.
А потім той хлопець запримітив і саму Мар’яну. Але нічого їй не сказав.
Вони не підходили один до одного.
А потім хлопець пішов, далі проходячи усю процедуру оформлення.
Як тільки він пішов, пішли і всі уяви та ілюзії Мар’яни. Вона відчула спокій та свободу свого мислення.
Через місяць новенький прийшов на свою нову роботу у перший свій робочий день на цьому новому місці. Ось тоді начальник і представив нового співробітника:
- Прошу, колеги, зібратися на п’ять хвилин. Знайомтеся, це Святослав Ймовір. Він буде тепер з нами працювати. Прошу любити та жаловати
Святославу показали його місце. Він його почав оформлювати на свій смак.
Мар’яна не підходила до Святослава, спочатку. А потім не витримала і підійшла:
- Привіт, мене звуть Мар’яна. Як тобі?
- Привіт, усе добре. - Сухо відповів Святослав.
- Ти десь працював до цієї роботи?
- Так. - Промовив хлопець.
- Добре. Не буду відволікати. - Проговорила Мар’яна та пішла до себе на своє місці.
Більше вона до високого синьоокого блондина не підходила.
Але він періодично на неї дивився, здалеку, так, непомітно. Тільки ось підійти Святослав до Мар’яни не поспішав.
Ось так пройшов рік.
З’ясувалося, що Мар’яна була старша за Святослава на два роки, бо всі узнають про вік колеги, коли співробітник відмічає свій день народження, виставляючись на самої роботі.
Якось Мар’яна чула, що говорив Святослав інших колегам, які стали його друзями, що жінка повинна бути молодшою за чоловіка. Бо, на його думку, жінки раніше старіють, та й самі інтереси у різному віці дуже відрізняються.
На спроби приєднатися до загальних розмов, в яких Святослав вів діалог, він постійно принижував Мар’яну, підкреслюючи її вік та незаміжнє становище, отже усі знали, хто одружений у відділі, а хто - ні.
Мар’яні це набридло, це постійне приниження.
Не дивлячись на те, що Мар’яна закохалася в Святослава ще тоді, в своїх уявах, більше року назад, але вона вирішила подавити це кохання, забувши про нього.
Це якось вдавалося.
Життя пішло своєю дивною чередою.
6
Святослав якось запросив на реєстрацію свого шлюбу. Усіх бажаючих.
Але, коли запрошені прийшли до ЗАГСу, нікого з молодих там не було.
Це показалося дуже дивним. Але нічого не залишалося, як розійтися.
Мар’яни не було на цьому дійстві, але на роботі стали про це пліткувати, тому ця новина, хочете ви цього чи ні, але дійшла до дівчини.
Це її дуже здивувало. Але що поробиш? І взагалі, як могло таке трапитися?
А врешті врешт, Мар’яну ж це не стосується, ось вона і перестала про це розмірковувати.
Спочатку все було якимсь дивним.
Святослав почав пробувати заговорити з Мар’яною. Якось сухо, але все однак це було незвично. Після постійне ігнорування Святославом Мар’яни, він почав проявляти якийсь інтерес до неї. На цей раз дівчина вже не помічала його.
Так пройшло два місяця. Поки дещо не сталося.
7
- Давай підемо у кіно. - Запропонував Святослав Мар’яні.
- Я подумаю. - Відповіла вона. Але погоджуватися зовсім не збиралась. Ще болвили її емоційні рани після постійного відштовхування Святославом її.
- Може, підемо у вихідні у парк? Там в ці вихідні повинно бути багато атракціонів.
- Я не хочу кататися на атракционах. Нехай це роблять діти. Я занадто стара для таких дітлахів, як ти. - Нагадала Мар’яна про його приниження стосовно її віку.
- Як знаєш. - Святослав пішов.
Але спроби не залишив.
Він почав проводжати Мар’яну після роботи на зупинку. Пропонував її підвезти.
Поки нічого не виходило.
Але в святковий день, коли усіх відпустили додому раніше, а весь міський транспорт був переповнений через це, бо увесь натовп покинув роботу майже в один час, що в жодну маршрутку не зайдеш, Мар’яна погодилася, щоб Святослав її підвіз.
8
- Куди ти мене везеш? - Спитала дівчина.
- До себе додому? - Відповів хлопець.
- Навіщо?
- Невже тобі ніколи не уявлялося, що в нас може бути чудовий секс. - Відповів Святослав.
- Ти про що? - Здивувалася Мар’яна.
- Мені полтора роки тому, до знайомства з тобою, постійно уявлялося, як ми з тобою перебуваємо десь в іншому світі, - і там у нас такий секс, якого у мене ще ніколи не було. У тебе були такі ілюзії, настільки ясні, чіткі, що не відрізнити від реальності, де ми з тобою були разом? -Спитав хлопець.
- Може й так. - Відповіла дівчина. - Навіщо ти тоді мене ображав, якщо ти теж пам’ятаєш це?
- Бо ти не та партія, яку я хотів бачити біля себе. У тебе нічого не має, крім своєї роботи. Ти бідна. А мені потрібні були перспективи.
- Все. Зупини машину, та я вийду. Далі я сама доїду. - Вимагала Мар’яна.
- Не йди від мене. Я тебе кохаю. Я не можу без тебе. Я зрозумів, що мені не потрібні гроші без тебе. Поїхали до мене. Я скучив за нашим сексом. Я хочу ще. Я хочу багато сексу з тобою. Я вірю, що те все не було уявою. Я вірю, що ми з тобою мандрували у часі та в просторі. Я дуже скучив за тобою. Я дуже тебе хочу. Навіть зараз, у цій машині я готов накинутися на тебе. Я хочу тебе. Чому ми мовчиш? Хочеш, я на тобі одружуся, щоб ти мені повірила?
- Хочу. Спочатку одруження, а потім усе інше. - Погодилася Мар’яна.
Епілог
Вона дозволила себе чіпати лише після весілля, яке не примусило на себе чекати.
Мар’яна та Святослав одружилися в цьому ж місяці.
Вони просто розписалися, без пишного весілля, щоб вже не чекати вільного часу для реєстрації.
А після весілля одразу ж поїхали додому, бо ніхто вже не міг більше чекати. Вони приїхали додому, тільки що зачинили двері, як почали швиденько зривати з один одного одежу, щоб заволодіти один одним. Він поніс її до спальні, поклав на своє ліжко, розцілував Мар’яну з голови до ніг, а потім… А потім своїм прямим пенісом увійшов у найбажану та найжаданішу піхву. Але на цей раз після найприємніших відчуттів вони не зникали, не втрачали один одного, а продовжували лежати один на одному, задоволені, щасливі та кохані один одним, назавжди закохані один в одного.
