Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2562
Творів: 46526
Рецензій: 90786

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Фантастика

Hanna (Ганна або Ганна - цариця семи галактик Всесвіту Аврій)

© Tetiana Bila-Vahromeeva, 15-09-2018
Hanna
Ганна (Ганна - цариця семи галактик Всесвіту Аврій)

Вступ

Інколи здається, що наші правила незмінні. Але це не так. Ми змінюємося - змінюються правила.
Наша віра в правдивість новини залежить від наших переконань і від того, у що ми вірили взагалі, як почули цю “правду”, від того, у що хочемо вірити.
Ми вважаємо друзями наших сусідів, історія з якими залита кров’ю. Бо зараз вони наші друзі. Буцімто. Ми забули ту історію, а коли її вивчаємо, списуємо все на минуле. Але наші “друзі”-сусіди не забули цю історію, бо вони живуть нею. І прагнуть продовжити боротьбу. Для них війна - основна ідея існування, головна мета життя. І роблять це не відкрито, а тоді, коли їх сусід слабкий.
Коли під боком підлий, але сильний сусід, бажаючий володіти усім Всесвітом, а у нього на шляху чесна, але маленька перешкода, він готовий стерти її з лиця Всесвіту, але не відкрито, хитрістю, щоб не обурити інших сусідів, а потім також підло заволодіти й іншими сусідами, коли вони стануть слабкими. А для цього створюється терористична організація, яка заважає жити усім, лякає та порушує спокій цілих галактик.
Організатори цього терору використовують цей вплив, щоб встановлювати диктатуру над своїми громадянами, які вірять, що саме їх уряд і саме їхня держава захистять їх від цього терору.
Ганна народилась в сім’ї правителів галактики Сержа Всесвіту Аврій, який нараховує тисячу двісті галактик. І саме з історії життя Ганни починається ця історія, в якій буде спроба поганцями заполонити весь світ, а цій дівчинці прийдеться боротися з усією штучною ворожою системою.

1 Галактика Сержа

1.1

- Доню, у тебе добре виходить збирати цей прозорий конструктор. Що це? Замок? - Спитала жінка з рудим волоссям. Саме в цей час локон криваво-червоного кольору впав їй на обличчя. Тому жінка його прибрала, загорнувши волосся за вухо.
- Мамо, чому ти мені ніколи не розповідаєш, хто я? - Спитала дівчинка.
- Я тебе не розумію. Ти - наша донька. Майбутня цариця галактики Сержа. Що не так?
- Ти же знаєш, про що я… У жителів цієї планети Жур червоне волосся. Воно відрізняється тільки відтінками. У татка червоне, у тебе червоне. Інший колір тільки у туристів та у мене. Чому у мене чорне волосся? Чому?
- Ми вже обговорювали цю тему. Коли відбудеться твоє статеве дозрівання, десь років в одинадцять, ти про все дізнаєшся.
- Мене називають Темною царицею. Прислуга про щось шепоче, коли вважає, що мене поруч немає. Але я підслуховую і мені неприємно те, що вони про мене говорять.
- Треба їх вигнати, взяти інших.
- Ні! Вони добре в нас працюють. Мамо, я не хочу дізнаватись про себе тоді, коли ви мені зразу знайдете чоловіка. Я хочу розібратися в собі. Я хочу знати, хто я. Мені це в край необхідно. Будь ласка.
- Ні!
- Мамо! А якщо з вами щось трапиться і я вже ніколи не дізнаюся?
- Що?.. Що може трапитись?
- Ти же знаєш, я бачу віщі сни. Мені наснилося, що вас більше не буде поруч мене.
- Ні… такого не може бути. Ми ще не зостарілися. Принаймні я точно. Нам рано ще помирати. А наші лікарі не дозволять нам померти. В будь-якому випадку вони зроблять процедуру відтворення. І ми воскресімо. Зі своїми спогадами. Правителям не дозволяють помирати раніше їх старості. А ймовірність війни нульова. Ми живемо в мирі. Нікого не чіпаємо. Що з нами може трапитись?
- Мамо, ну будь ласочка.
Жінка стояла мовчки.
- Мамо, ти же знаєш, що я можу телепатично переміщувати речі. А це притаманно лише мешканцям галактики Необі. Вони там взагалі нічого не мають, крім своїх думок. Їм не потрібна ні армія, ні потужна техніка. Лише думки. Хто я, мамо?
- Ти - наша донька. Треба було перефарбовувати тобі волосся з самого народження. Але я так не хотіла. Це ж шкідливо для твоєї шкіри.
- Мамо!
- Ти - наша донька.
- Ма...
- Але у тебе є ще одна мати. Ганна, Ганночка, мої яйцеклітини дефектні. Зі спадковою хворобою мітохондрій. З моєї яйцеклітини прибрали ядерний матеріал і пересадили в здорову яйцеклітину донора (з якої було видалено її власний ядерний матеріал). Але це не все. Деякі відрізки ДНК були замінені на відрізки ДНК нашого тотема. Цього дракону, який в тебе між грудей. Ти зможеш, коли навчишся, літати і без свого тотема. Ти же знаєш, що цей зв’язок з власним тотемом працює лише на планеті Жур. А так ти зможеш, колись, коли навчишся, літати сама навіть за межами нашої планети. Раз я тобі почала розповідати таємниці, я тобі покажу дещо ще. Ти пам’ятаєш наше святе місце?
- Храм віщунів?
- Так. Ми тобі розповідали, що в цьому храмі ми з твоїм батьком одружилися. А потім нас коронували в Храмі віщунів, коли прийшов час стати правителями галактики Сержа. Але це не єдине, що можна робити там, в цьому храмі. Храм віщунів дає можливість згадати, якщо забув або щось трапилося з пам’яттю. А ще, там є священні шахи. Якщо виграєш, опинишся там, де хочеш. Ні (якщо програєш духам Храму віщунів), вони тебе закинуть кудись, де, на їх думку, тобі потрібно бути, щоб пройти через труднощі та навчитися чомусь важливому, або де ти знайдеш його, свою долю, людину, яка тобі буде вкрай необхідна для твого життя. Клич свого тотема. Полетимо до Храму віщунів.
- У нас же є авіамашина і літак.
- Доню, не псуй традиції. Полетімо так, як літали твої предки: на своїх тотемах.
- Добре. Мамо, а хто вона?
- Хто?
- Ще одна моя мати.
- Мешканка галактики Необі. Ти була права щодо цього.
- Як її звуть.
- Наомі.
- Як це?
- Бо її батьки назвали її ім’ям, схожим на ім’я галактики, якою вона колись повинна була керувати. Зараз вона - Цариця галактики Необі. Вона - наша союзниця.
Ганна застила в думках.
- Отже ти вже стільки знаєш, скажу тобі останнє… Ми хотіли об’єднатися не тільки співпрацею з нашими сусідами-союзниками. Але і кров’ю. Спільним нащадком. Хтось пророкував, а саме той дивний пророк Шалай, ти про нього чула, що якийсь сильний сусід буде завойовувати наші галактики, а в руках Цариці, народженої від представників семи об’єднаних галактик, буде спільне майбутнє цих галактик. Бо, якщо її не буде, той представниці зразу семи галактик, не буде і народів цих галактик разом з їх правителями, як і самих галактик, бо вони перетворяться на сировинний придаток для окупанта. Хочеш, віриш, хочеш - ні. Але ми шукали донора. Нам і запропонували слідувати тому пророцтву, а для цього свою ДНК дали ще п’ят представників п’яти інших галактик. Це були жінки, доньки правителів цих галактик. Різного віку. Хтось сам дав згоду, а за когось погодились батьки, бо в однорічному віці, в якому була на момент прийняття згоди та узгодження цього рішення донька правителя галактики Зіа Геодозія, таке вирішують батьки. Ганно, тепер ти знаєш. Ти - представниця семи галактик. Я не вірю пророцтву того чоловіка. Ніщо не збулося з того, що він напророкував. Взагалі, нічого. Але маємо такий результат. У тебе - сім матерів. В тобі - ДНК семи галактик та одного тотема нашої сім’ї. Будь що буде. Але, якщо дійсно щось трапиться, то тоді ти - повинна будеш втрутитися. Бо ти, Ганно, - спадкоємиця зразу семи престолів, ти - принцеса семи галактик. Якщо пророцтво здійсниться - ти будеш Царицею семи галактик Всесвіту Аврій. Все. Викликай свого тотема.
Мама та донька закрили очі, уявили собі своїх драконів - і вони з зображення між грудей витекли кольоровими струмочками, які перетворилися на справжніх драконів.
Руда жінка та дівчинка з чорним волоссям сіли на своїх полупрозорих різнокольорових драконів та полетіли у світ невідомого, де спілкуються між собою померлі, душі колись живих мешканців цієї землі.

1.2

- Прошу першою, Імператрице Маріє! - Промовила Ганна.
- Навіщо так офіціально, доню. Вибач, принцесо Ганна!
- Ти теж. Не треба стільки почестей. Я і забула, мамо, який цей храм великий.
- А який він великий всередині. Більший, набагато більший, ніж здається.
- Як це? Просторий?
- Ні, доню, зараз сама побачиш. Заходь.
Дракони повернулись на свої зображення, які на них чекали. А мати з донькою стояли біля воріт величезного білого храму. А навколо була рожева пустеля і сильний вітер.
- Чому храм білий? На нашій планеті немає ж такого мінералу, щоб будувати білі споруди.
- Його привезли зі святої планети Аль з галактики Необі.
- А можна зі святої планети щось брати?
- Нам дали дозвіл і лише заради цього храму, бо саме на цьому місці центр наших об’єднаних семи галактик. А це має велике значення. Бо геометричний центр провокує потрібну енергію для створення енергетичного центру нашого Об’єднання семи дружніх галактик, до якого входимо ми та наші компаньйони.
- А цей Храм віщунів теж побудований Методом росту?
- Ні, що ти. Цей матеріал, до речі, його назвали хризан, не піддається росту. Це наша земля при потрібній комбінації хімічним сполук дозволяє рости будівлям. Бо земля планети Жур - жива. Не тільки тому, що там безліч бактерій та залишки живих істот, тобто біомаса, жива чи не жива. Сама земля жива. Тому вчені змогли при потрібній формулі (пропорції речовин та мінералів) зробити матеріал, який сам росте, коли його активують, знову таки, речовиною, яка є тільки на планеті Жур. Тому у нас більшість споруд побудована таким чином: робиться маленька, але якісна модель, розміщується в потрібному місці, на цю модель впливають спеціальною речовиною, модель росте до своїх максимальних розмірів, а потім якась сім’я з нашого народу, саме сьомого покоління людства, після переміщення помираючої планети Земля з галактики Молочний шлях, коли трансформери допомогли створи Чорну діру біля самої Землі, всього лише переїжджає до свого нового будинку. І живе, скільки потрібно. А мінерал хризан не дасть того самого ефекту. Та і робити з нього експерименти та різні речовини вкрай небезпечно. Хризан може вибухнути через з’єднання з різними хімічними елементами. Він дозволяє отримувати лише одну сполуку - хризаніт, який вже мільйони років використовують в будівництві мешканці планети Аль з галактики Необі. Ось результат отримання цієї сполуки - це Храм віщунів. Ти ж пам’ятаєш, що Сонце повинне було з’їсти Землю, спалити, розсмажити її своїм полум’ям, а трансформери з сусідньої галактики вирішили зберегти наш вид. Кожне покоління людства після переміщення Землі проходить тисячі, а то мільйони років, перш ніж з’являється новий різновид людства, через що об’являється про появу нового покоління. Давай відкривати ворота. Не торкайся, лише затримай долонь на відстані та попроси їх відкритися. Проходь.
Мати та її дочка пройшли крізь відчинені ворота та опинилися в прозорому, ледь помітному саду, ніби це примари дерев, кущів, трави, квітів знайшли останній притулок саме навкруги цього храму. Рослини, на відміну від повністю мертвих, колихалися під дією вітру, що було дуже дивно. І вони співали ледь вловиму пісню, більш схожу на луну шепоту та звука “А-а-а”, який хтось безперервно тягне, співаючи високими нотами.
Чим ближче Ганна зі своєю матір’ю підходила до дверей Храму, тим більше він ставав, - і не лише через ефект перспективи і приближення до об’єкту, він ріс набагато більше і швидше, ніж це дозволяли наближення та перспектива. Храм став величезним - він собою закрив увесь обрій.
- Попроси його відчинитися. Подумки. - Наказала імператриця Марія. - Попроси храм відчинитися. Протягни руку та попроси. Подумки.
Ганна простягла руку та попрохала в думках відчинитися храму.
Храм відчинив двері. Ганна з мамою увійшли - і зразу опинились у світі зі водоспадами, сочною зеленню та квітучими квітами.
- Не залишайся в цьому місці - це міраж, він може заполонити тебе, твої думки - і ти вже забудеш, навіщо прийшла. - Промовила Марія. - Пішли далі.
Як тільки вони стали пробиратися крізь цей різнобарвний світ, як він зник. Перед ними відкрився справжній вид величезної зали. Простора, неосяжна поглядом.
Несподівано налетіло полупрозоре листя, а потім з нього утворилася якась істота, яка промовила:
- Проходьте до нашого світу, прошу.
А потім він зник, розпався, розділився на те ж саме полупрозоре листя.
Під стелею пролетіли полупрозорі хмари, які намагалися з’їсти одна одну. А потім частинки несправжньої прозорої кульбаби розлетілися по всій залі.
- Ось там зала, де було наше весілля. - Марія показала праворуч. - А там, ліворуч, прощаються з померлими. А нам прямо, де є лабіринт, який дозволяє зрозуміти себе, коли його пройдеш, і священні шахи, які переміщують тебе у просторі. Підемо…
Ганна з мамою пройшли до іншої зали і там побачили ще більший простір невідомого існування чогось неживого.
Зала була переповнена духами. Деякі з них наблизилися до гостей. Хтось з них пройшов крізь тіла Ганни та її матері. Шахи знаходилися від входу до цієї зали праворуч, лабіринт - ліворуч. Шахи були вище за Марію та Ганну. Шахи та лабіринт теж були полупрозорі.
- Доню, я тобі все показала. Не ризикуй, не підходь близько, бо почнеш грати. А це небезпечно. Ти можеш програти та загубитися в просторі, якщо програєш в шахи, або в собі, якщо не зможеш пройти лабіринт. Летимо додому.
- Добре, мамо.

1.3

Ганна з матір’ю повернулись до замку. Це був розкішний замок рожевого кольору серед рожевої пустелі. Але дах був ідеально рівної поверхні. Він виходив за загальні межі самого замку. Замок мав вигляд величезної парасольки, де ніжка була основною будівлею, а сама пряма шляпка парасольки - її дахом. Ніжка парасольки була прикрашена візерунками, статуетками, балконами, а рівний дах - без прикрас та статуеток. Замок стояв на такої ж форми платформі, як і дах.
Раптом прозвучала сирена.
- Ми вчасно. Зараз почнеться пісчана буря. - Прокоментувала Марія.
Раптом замок почав йти під ґрунт. Точніше, платформа такої ж форми, як дах, на якій стояв замок, почала знижуватися нижче рівня поверхні ґрунту, занурюючись  в глибину підземного світу. Ідеально рівний дах виконав роль кришки, точно закрив увесь отвір в ґрунті, не залишивши ніякої щілини. А над тими, хто не встиг добігти до замку та сховатися, - з’явилося енергетичне поле захисту - величезний купол на кілька тисяч кілометрів діаметром.
В замку, який опинився в повній темряві, автоматично увімкнулося світло.
- Мамо, я піду пограю. - Попередила Ганна.
- Добре, доню.
Ганна пішла до ігрової кімнати. Куди вона б не йшла, якщо в кімнатах нікого не було (в цьому випадку світло не горіло), освітлення вмикалося автоматично. Повна економія. Ніякого ресурсу не витрачалося даремно.
Ігрова кімната увімкнулася. Стіна почала працювати, показуючи дивне зображення.
Ганна підійшла ближче до стіни - і стіна затягла дівчинку до себе. Ганна опинилась в тому світі, який транслювала віртуальна стіна: безкінечні ігри, активна участь в самих мультфільмах та нескінчених іграх, реальність, яка існує тільки в цій стіні, але яка поглинає мозок до кінця, не залишаючи свого уявлення про Всесвіт.
- Ганно! - Пролунав голос Марії.
- Так, мамо? - Почувся голос зі стіни. Ганна озирнулася в напрямку кімнати.
- Тобі вже час спати.
- Я вже йду.
Ганна подивилася в напрямку панелі екрана стіни - і пройшла скрізь віртуальну стіну.
- Пішли спати, доню.
- Пішли. А тато дома?
- Ні, він все ще на планеті Кіа.

П’ять років по тому

1.4

Ганна сиділа в садку біля замку. Рожеві стовбури дерев гармонійно зливалися з рожевою поверхнею та рожевою травою. Коричнева крона дерева захищала Ганну від настирливого світла блакитної зірки. Стиглі фрукти чорного кольору готові були впасти на поверхню. З кожної ніжки фрукта звисала сережка коричневого листя.
Неподалік блищала фіолетова річка.
- Ганнуся, доню, тобі скоро одинадцять. Пора тобі вибирати чоловіка серед тих, кого ухвалили для тебе парламентарії. Ти ж знаєш: у нас парламентська монархія. Ми маємо права, як правителі, але нас обмежує парламент. І він підготовив для тебе список достойних для монархії чоловіків.
- Мамо, як мені не подобаються ці правила. - Поскаржилася Ганна.
- Знаю, доню. Знаю. Але так треба. Ніхто не осмілюється порушувати закон. Хоча який це закон? Це ж традиції, але, на жаль, дуже вони міцно тримаються за нас усіх. Хоча це ми вчепилися в них зубами, не відпускаючи застарілі традиції мільйони років.
- Мамо, коли мені зустрітися з живим вогнем та мертвою водою?
- Та хоч зараз, якщо хочеш.
- Хочу.
- Тоді пішли.
- Знову на своїх тотемах?
- Тоді полетіли, доню.
Дівчинка та жінка уявили собі своїх тотемів. Вони з’явилися з їх грудей. Готові виконати будь-які побажання своїх власників.
- Летимо.
- Полетіли!!! - Прокричала Ганна, сидячи на своєму драконі.
Ганна та Марія на своїх тотемах приземлилися на високій горі, над якій затрималися в повітрі на десять метрів від вершини  кришталевий купол та куб з чорного каменю. А під куполом танцювала мертва вода, демонструючи різні обтікаємі форми, живі, які весь час змінювалися. Змінювані, неповторні, кожен раз різні. А під кубом танцював вогонь, але різнобарвний, він мав не тільки червоні, помаранчеві та жовті кольори та їх відтінки, - в ньому було багато рожевого, синього та фіолетового. Язики полум’я постійно цілувалися один з один, кожного разу міняючи партнера, кружляючи навколо себе та своїх партнерів.
- Цей кришталь та камінь теж не з нашої планети? - Спитала Ганна.
- Так. Це подарунок Папи Галактичного з Кришталевої та Чорної планет. - Відповіла Марія. - Спитай про себе в них.
- Як?
- Доторкнися до кожного. Краще обох зразу.
Ганна простягла ліву руку до мертвої танцюючої води, а праву руку - до мерчающого, миготливого живого вогню.
Вони зупинилися в своїх рухах, повернулися до Ганни, створюючи свої обличча, а потім цими обличчами зазирнули Ганні в очі. Їх очі, водяні та вогняні, одночасно дивилися в очі дівчинці та щось говорили їй своїми думками. Вогонь та вода взяли по краплині з пальців Ганни та перетворилися в кроваву воду та кровавий вогонь червоного кольору. Більше крові з дівчинки не брали, лише дві маленькі краплини.
Через хвилин двадцять вода відпустила свою новостворену водяну долонь, якою тримала Ганну за руку, а вогонь - відпустив свою вогненну руку від руки Ганни.
Вода та вогонь повернулися до своїх кольорів та справ - безкінечних танців.
Ганна відвернулася та пішла пішки.
- Ганно, що вони тобі показали?
- Нічого.
- Як це? Такого не може бути. - Промовила Марія. - Куди ти йдеш? Там косий схил. Виклич свого тотема.
- Мамо, я тільки посиджу та постою над прірвою.
- Доню, я хвилююся.
- Я тільки постою. Трошки.
- Твій тотем може не встигнули з’явитися, якщо ти будеш падати.
- Ти забула, мамо? Я же можу сама літати.
- Коли навчишся. Ти ж не пробувала.
- Я можу спробувати зараз.
- Доню! Припини! Дай мені руку. Будь ласка.
- Я нічого не роблю. Я тільки постою. Відчую безмежність свободи та простору.
- Я хочу з тобою стояти. Дай мені руку. Ти можеш випадково послизнутися. Тут небезпечно.
- Але який краєвид. Я не впаду. Я лише подихаю вільними грудьми вільним повітрям і повернуся до тебе сама.
Марія застигла, пропонуючи свою руку доньці, готова ухватити її в будь-який момент. А Ганна стояла на краю прірви та зачаровано роздивлялась все навкруги.
Хвилин через десять Ганна промовила
- Пішли, мамо, вибирати мені чоловіка. Я зустрінусь з усіма ними. Але ви не встигнете мене з ним одружити. Якесь сильне відчуття, що цього зараз не буде. Вогонь та вода показали мені, що я буду набагато старшою, коли виходитиму заміж.
- Може то другий шлюб?
- Може. Полетіли додому, мамо.
- Полетіли, доню.

2 Темна галактика

Двадцять років до сьогодення

2.1

- Я хочу повернути минулі кордони, коли після Першої Галактичної війни наша галактика керувала дев’ятнадцятьма сусідніми галактиками, які зараз живуть вільним життям. В нашій імперії лише сорок сім галактик, а можна було б повернути минулу міць та зробити нас ще більш величними. Для цього не вистачає, щоб повернути втрачене, цих клятих дев’ятнадцяти галактик. Але я їх поверну. Та прославлю наш мурський світ. Я зроблю краще! Я збільшу в рази наш простір. Півсвіту буде моїм. І про Мурську Федерацію Галактик почує кожен! - Агресивно промовляв чоловік маленького зросту з жовтим волоссям на голові. - Твоє завдання, Артуре, створити терористичну державу, яку буде боятися кожен в нашій державі, яка буде тероризувати весь світ, а ми будемо з цим тероризмом боротися, звісно, офіціально. Щоб це бачили ті дурні, які мене підтримують. Треба організувати на святі Святого Ніка величезні вибухи з великою кількістю жертв. Чим більше, тим краще. Не шкодуй за втрати людські. Головне, щоб твоєї родини, якщо вона в тебе є, не було біля масового скупчення людей. Залякай усіх. Після цього я зможу прийняти жорсткі драконі закони, про які хай хтось щось скаже, - зразу опиниться у в’язниці. Мені потрібний жорсткий теророр, проти якого Мурська Федерація Галактик буде боротися. Ти ж організуй, продумай, зроби вибухи в сусідніх галактиках. Щоб можна було до них направити своїх миротворців, які будуть стріляти по мирним мешканцям, а ми будемо видавати за те, що нібито у цих галактиках ополченці борються з державним устроєм, що там громадянська війна за те, що буцімто там обмежують тих, хто розмовляє мурською, що саме там знищують мурський світ. А ми зразу, коли ці галактики ослабнуть, їх захопимо. Тобі зрозуміло?
- Так, пане Козлятін. - Відповів Артур.
- Нікому ні слова, всі твої розрахунки з виконавцями лише через обшори. У мене сильна команда. Вони за відновлення великої монархії - Мурська Федерація Галактик розширить свої межі. Якщо зі мною щось трапиться, моя команда склонірує мене, клону поверне мої спогади та продовжить мою справу. Бо ця справа велика. – Козлятін трохи подумав. - До речі, терористичну організацію назвемо Космічна держава.

Сьогодення

2.2

- “Космічна держава тероризує весь світ” - такий заголовок сьогоденних новин. А “пан Козлятін з Мурської Федерації галактик наполегливо бореться з цією терористичною організацією”. Хто ж в таке вірить?
- Його піддані в це вірять, Маріє. Для них і була створена ця організація, щоб тримати усе населення Мурської Федерації галактик в жорстких рукавицях. І дестабілізувати весь Всесвіт. В цій Федерації саме Темна галактика усім керує. А іншим галактикам не пощастило опинитися у них на шляху. Ми теж у них, як перешкода, щоб збільшити свої володіння. Ти ж пам’ятаєш, як вони думали, що знищили свій космічний корабель у нашому просторі. Що парламент Мурської Федерації галактик вже дав згоду Козлятину ввести війська в простір галактики Сержа як відповідь на знищення буцімто нами їхнього космічного корабля, а потім виявилося, що вони збили карський космічний корабель. І полномасштабне вторгнення в нашу галактику призупинилось. А знищення карського космічного корабля набуло вселенського скандалу, в самому знищенні весь світ звинувачує Мурську Федерацію галактик, надаючи докази. А сама Мурська Федерація галактик своїм підданим розказує і показую, що нібито галактика Сержа навмисно знищила цей карський космічний корабель. Це населення Мурської Федерації галактик вірить кожному слову Козлятина. А хто не вірить - лишає свій дім, якщо виходить це зробити через закриті кордони, і переміщується до іншої галактики. В Мурській Федерації галактик тих, хто не згоден з системою, знищують або заарештовують на все життя. Інші або мовчать, боячись за життя своє та своїх близьких, або вірять в свій уряд і, особливо, в свого імператора Козлятина.
- Ще сумно, Сергію. - Промовила Марія.
- Вони і нам спокою не дають. Ця Мурська Федерація галактик з Козлятиним так і чекають, коли ми ослабнемо, щоб захопити і нас.



2.3

- Ну що, Артуре, ти виконав моє завдання? Вбив сім’ю правителів галактики Сержа? - Спитав Козлятін.
- Так, пане, Імператриця Марія, Імператор Сергій та їхня донька Ганна мертві. Я зробив так, як ви наказали. - Відповів Артур.
- Прямо на весіллі Ганни? Вони встигли промовити свою клятву чи це відбулося раніше?
- Не встигли. Все відбулося надто швидко. Наші люди переодяглися під прислугу та місцевих та почали стрілянину. Все відбувалося, як ви хотіли, як невдоволення самого народу, державний переворот, бунт та протест місцевого населення, який закінчився наступом ополченців. Все, як планувалося. - Промовив Артур.
- Тепер час наступати. Використаємо ефект несподіванки, поки ці бовдури не зрозуміли, що сталося, а галактика Сержа поки що без імператорів. Не дамо час парламенту (тій частині, яка залишилась після вибухів) спробувати воскресити своїх імператорів. Ти ж добре позбувся всього імператорського біоматеріала та імператорської бази пам’яті?
- Так. Все знищено краще, ніж повністю.
- Добре. Не втрачаємо ні хвилини. Парламентарії, які вижили, можуть встигнути вибрати тимчасово виконуючого обов'язки імператора. Ми їм цього не дамо. Вперед! Вирушаємо. До наступу!
- Слухаюсь.

Галактика Сержа увійшла до Мурської Федерації галактик.
Козлятін торжествував.
Але Артур підстроїв пастку для Козлятіна, знищив увесь його біоматеріал, залишив Мурську Федерацію галактик без свого колишнього імператора. Натомість Артур реалізовував свій план досягнення влади: він зайняв престол, як права рука імператора, у якого немає спадкоємця. А також почав використовувати пророцтво, в якому Ганна повинна була стати Царицею семи галактик. Тому Артур не вбив Ганну, він підкинув тіло клона Ганни, щоб засняти та зафіксувати її смерть для демонстрації Козлятіну.
Артур викрав Ганну, стер її пам’ять та сховав її в тому місці, де ніхто її не знайде, для того, щоб одружитися з нею, а потім продемонструвати знахідку і, як висновок, претендувати на престол шести міцних нескорених галактик. Після весілля Артур планував вбити усіх законних імператорів тих залишившихся вільними шести галактик з Об’єднання семи дружніх галактик.

3 Артур Чорний

3.1

- Я - Артур Чорний - Імператор Мурської Федерації галактик. Я хочу бачити її.
- Кого, пане? - Спитав чоловік, який відчинив двері та дивився на натовп, який стовпився біля входу в маєток.
- Дівчину, яку я привіз вам. - Відповів Артур.
- А… Заходьте. Будь ласка. Вона в саду.
- Вона щось згадала?
- Нічого, пане. Вона нічого не пам’ятає. Навіть свого імені. Ми її назвали Ганною.
- Що? Чому?
- Бо це єдине ім’я, яке їй сподобалось. Ви обіцяли за неї гроші.
- Плата - ваше життя. Будеш вимагати платню, я вб’ю тебе та твою сім’ю. Де вона?!! Я її не бачу.
- Там, біля річки.
- Хто тобі дозволив її залишати одну? А якщо вона б втопилася? Вона мені потрібна живою! Або б втекла?
- Пробачте, пане.
- Дівчині забезпечте охорону. А цих - вбийте їх. Мені не потрібні свідки. Ганно! Я так радий тебе знайти! - Звернувся Артур до дівчини.
- Добридень. Я вас не знаю. - Відповіла Ганна. - Хто ви?
- Я - Артур Чорний, твій рятівник. Ти тепер в безпеці. Я тобі допоможу. Я заберу тебе з цієї діри.
- Куди?
- Додому.
- Я нічого не пам’ятаю. Я не знаю, де мій дім.
- Я тобі його покажу. Але спочатку ми повинні дещо зробити. Ми одружимося. А якщо ні, то я нічим не можу тобі допомогти.
- Ні.
- Заберіть її. Приготуйте все до весілля. А їй - введіть препарат, через який вона буде на все говорити “так”. А потім забуде і це. Весілля буде в прямій трансляції по всьому Всесвіту. Розіграємо так, ніби вона сама в мене закохалася за те, що я її знайшов, врятував та допоміг повернутися до нормального життя. Все зробимо по запланованому сценарію.
- Добре, пане.
- Виконуйте! Швидко!

3.2

З маленької планети на околиці Всесвіту розлетілася по всьому Всесвіту пряма трансляція весілля Артура Чорного з Ганною - вже сьогоденною імператрицею галактики Сержа, яка вважалася мертвою.
Галактика Сержа так і не залишилася у володінні Мурської Федерації галактик. Галактика Сержа дала відсіч. На той час, коли вважалося, що Ганна теж мертва разом зі своїми батьками, парламент назначив поки що тимчасово виконуючого обов’язки імператора, поки не знайдуть, ким замінити своїх колишніх імператорів. Але тепер стоїло повернутися Ганні додому, як вона могла отримати своє імператорське місце, зайняти по праву народження її престол.
Артур Чорний надіявся, що одруження з Ганною дасть йому можливіcть отримати галактику Сержа на законних правах.
Ганна була чарівною. В блакитній весільній сукні вона виглядала богинею. Але дещо здавалося дивним: Ганна ніби весь час спала з відкритими очами.
На все, що в Ганни питали, вона відповідала так.
Але, щоб продемонструвати, що перед камерою саме Ганна, а не її двійник чи склонована копія, чи всього-на-всього робот зі силіконовою шкірою, Артур Чорний проколов палець Ганни, капля крові капнула на спеціальну прозору панель датчика, де було протестовано, кому належить ця кров, яка характеристика, структура та наявність дурманних речовин, які змінюють свідомість людини. Все було в нормі, ДНК Ганни зійшлося з даними бази ДНК, що показало, що саме ця дівчина і є та сама Ганна, спадкоємиця семи престолів. Також цим датчиком наче рентгеном було про скановано все тіло дівчини на відсутність робота з контейнером крові імператриці в самому пальці. Все зійшлося. Сканер-датчик підтвердив: вона жива і справжня, ніякої термінаторської вставки.
Потім продовжили весілля.
Артура та Ганну оголосили чоловіком та дружиною. Вони по черзі протягли свою руку на весільну панель, де на безіменний палець кожному було закручено віртуальні кільця, які залишилися на шкірі реальними полупрозорими татуюваннями з постійною підсвіткою.
Артур Чорний показав жестом, щоб закінчили знімати.
- Все! Камери вимкнути! Ганно, ти підеш зі мною. Ми зараз же полетімо до твоєї галактики, де там нас коронують в тому дивному Храмі віщунів.
- Так, - відповіла Ганна. - Так.
- Та й відходь вже від цієї хімії. Я винайшов чудову формулу, яку навіть не може розрізнить той тестер. Він, прикинь, не розпізнав, що ти під кайфом. Ні як, навіть не зупинився в сумніві, не було ніякої зупинки в тестуванні. Ти тепер моя. Але я тобі не причину шкоди, я тебе не скривджу. Бо я тебе кохаю. Я тобі потім це скажу ще раз, коли ти будеш думати чітко та ясно. - Артур поцілував Ганну в лоб. - Ти - найгарніша жінка в усьому Всесвіті. А ще, я підожду рік, коли тобі виповниться вісімнадцять, щоб не брати такий гріх на душу. За цей час ти сама попросиш мене зробити тебе моєю. Поки ми доберемося до твого дому, ти вже встигнеш відсвяткувати свій наступний день народження: вісімнадцятиріччя. Ми тут на самій околиці всесвіту. Я тебе добре сховав від усього світу. Тут тебе ніхто не знайшов би, навіть знаючи, що ти була жива. Ти все одно зараз нічого не розумієш і нічого не запам’ятаєш, щоб потім використати це проти мене.
- Так. - Відповіла Ганна.
- Так, люба. Це правда.
- Так.
- Пішли.
- Так.

3.3

Артур з Ганною повернулись в простори галактики Сержа.
За цей час Ганна стала вісімнадцятирічною, пробувала втекти, стерти весільне кільце з пальця, бунтувала проти свого чоловіка, але через постійну його присутність, його увагу, спроби Артура сподобатись, прогулянки у відкритому Космосі з ним та внутрішню самотність Ганна сама закохалася в Артура за його доброту до неї.
І саме в день народження Ганни відбулася її перша шлюбна ніч зі своїм чоловіком.
Ганна не пам’ятала нічого, навіть свого весілля. Але їй зразу, коли пройшла дія препарату, показали цей запис. Тому дівчина весь час впродовж польоту знала, що біля неї її законний чоловік, який її кохає та оберігає.
- Ми з імператрицею Ганною на борту. Дайте нам дозвіл вільно пересуватися в ваших просторах. Це мирний політ. – Запитав дозвіл Артур Чорний для свого космічного корабля, коли тільки що увійшли в простір галактики Сержа.
- Ви вже пересуваєтеся в наших просторах без нашого дозволу, чим порушуєте закон. Покажіть імператрицю Ганну. Якщо її немає, негайно залиште цей простір. - Попередив диспетчер.
- Ось вона. Ганно, Подивись сюди. - Попросив Артур свою дружину.
- Вас будуть супроводжувати наші винищувачі на випадок можливої вашої агресії.
- Ми слідуємо до планети Жур. Будемо робити посадку. - Повідомив Артур. - Не забувайте, я чоловік вашої імператриці, а отже, я - ваш імператор.
- Ми на вас чекаємо, імператоре! - Відповів диспетчер. - Але ви знаходитесь в кораблі ворожої нам Мурської Федерації галактик, а також являєтесь її імператором. Ми повинні слідкувати, щоб ви зі своєю армією не причинили ніякої шкоди в нашому просторі.
- Повідомте свій парламент та його очільника, щоб підготували все до коронації в Храмі віщунів. - Наказав Артур Чорний.
- Я передам ваше побажання до парламенту. - Відповіли йому. - Ми повинні вас пропустити - такий закон, але ми повинні бути готові до вашої агресії в цілях безпеки. Очікуйте на супровід. Кінець зв’язку.
- Кінець зв’язку. - Відповів Артур.

4 Ігри долі

4.1

Артур Чорний та Ганна увійшли до храму.
Там було все підготовлено до коронації. Люди чекали, коли подружжя зайде до зали коронації.
Ганна зупинилась. Вона побачила примар, які до неї звернулися:
“- Ганно, - почула жінка в своїй голові, - твій чоловік вбивця, згадай це…. згадай. Пройди лабіринт - і ти все згадаєш.”
- Ганно! Ти куди! - Крикнув Артур Ганні, яка втікала від нього та бігла до зали, де були лабіринт та шахи. - Схопить її!
- Я хочу лише згадати… - Прошепотіла Ганна та зникла в залі з лабіринтом та шахами.
- За нею! - Скомандував Артур та побіг слідом до цієї зали.
Ганна вже увійшла в лабіринт. Нічого зробити вже не можна було.
- Стій, Артуре, якщо ти не зможеш його пройти, ти загубиш сам себе. - Промовила Ганна ніби через кілька туманних призм, які вже відділяли її від інших присутніх в цій залі.
- Я кохаю тебе, Ганно! Я хочу піти за тобою. - Відповів Артур.
- Стій, будь ласка. Підожди мене. Я повернусь. - Сказавши це, Ганна пішла далі, зникаючи ще більше з очей глядачів. Ніби полупрозорий різнокольоровий вогонь поглинав Ганну все глибше та глибше.
А потім Ганна повністю зникла, загубилась в нашаруваннях безкінечного простору.
Через дві години Ганна повернулась.
Артур на неї чекав, але не очікував саме в цю мить раптову появу Ганни.
- Я тебе люблю, Артуре, дуже. Але я тобі ніколи не пробачу вбивства своїх батьків. - Зі сльозами на очах промовила Ганна та побігла до шахів, стрибаючи на їх територію.
Зробивши кілька кроків, вона так же зникла в просторових шарах, але на цей раз не повернулась. Принаймні, того дня.

4.2

Ганна опинилась серед якогось сміття, в якому копошились люди.
Вони поглянули на неї, оцінили її та повернулись до своєї справи. Хтось буркнув:
- Новенька.
Ганна пішла, куди дивились її очі. Кругом було сміття, люди, які рилися в смітті, та мертві, які валялися в цьому смітті.
Багато часу пройшло, але Ганна так і не змогла найти кінця цьому сміттю.
- Я хочу їсти. - Прошепотіла вона.
- Так знайди роботу. - Хтось відповів на її шепіт.
Ганна обернулася та побачила чоловіка, який весь час йшов за нею, але вона цього не помічала.
- Де її знайти? Як? - Спитала Ганна.
- Звернись до того чоловіка. Він буде тобі платити. - Відповів той самий чоловік, який перший до неї звернувся. - Я Майк. Я тут працюю.
Ганна тільки зараз побачила, що він в лахмітті, в дранті як і всі інші.
- Я - Ганна, я… лише всього Ганна.
- Пішли, лише всього Ганно, я тебе відведу до роботодавця. - Запропонував Майк.
- Дякую. - Вимовила Ганна.
- Ти в такій гарній сукні. Ти сама така гарна. - Промовив Майк.
- Це не моє. Мені дали на час поносити. Я це повинна повернути.
- Сумніваюся, що ти зможеш це повернути в такому стані, в якому взяла. Як ти тут опинилася?
- Я програла в шахи. - Побачивши здивування в очах Майка, добавила. - Це священні шахи. Якщо програєш, тебе направляють кудись, де потрібно чомусь навчитись, або, де я знайду свою долю. Скоріше, мене направили сюди для навчання.
- Я теж тут вчуся. - Відповів Майк.
- Як?
- Я бачу, як живуть люди в самій околиці моєї галактики, та вчусь їхньому життю, щоб потім приймати вірні рішення. А вони - допоможуть змінити усе це. - Майк показав на навколишній світ широким жестом руки. - Я під прикриття. Все, що я тобі зараз сказав, не знає ніхто з мешканців цієї планети. Про себе я тобі більше нічого не скажу. Поки що. І прошу, мою таємницю теж нікому не розповідай. Я тобі буду допомагати. Без моєї допомоги ти тут не виживеш. Я це бачу. Я багато років прожив тут. Я зразу можу сказати, пристосується якась людина до цього життя чи ні. Ти без мене пропадеш.
- А може ні? - Гордо запитала Ганна.
- Хочеш ти цього чи ні, але я буду поруч і в будь яку мить прийду тобі на допомогу. На всяк випадок, візьми це кільце. Коли тобі буде щось загрожувати, доторкнись до нього. Якщо не зможеш торкнутись до кільця, поклич мене через нього, - і я прийду, де б я не був.
- Добре. Спасибі. - Ганна одягла кільце на палець, яке зникло, залишивши ледь помітний малюнок на шкірі.
- Ми вже прийшли. Майже. Звернись до того чоловіка. Просто скажи “мені потрібна робота” - і він її дасть. Погодься на будь яку зарплатню. На цій планеті це єдина робота, яку він дасть, для таких, як ти, як вони, як 99% населення цієї планети.
- А як планета називається? В якій я галактиці?
- Галактика Мара. Планета Кузо. На ній Мурська Федерація галактик випробувала свою біозброю. Кожного року вмирало багато населення. Не хвилюйся, ти не підчепиш вірус: на нього захворіли в момент скидання цих бомб, заразитися від хворих не вдасться, вірус поїдає своїх носіїв, але не передається іншим. Це зроблено для того, щоб вбити усіх тих, то був на момент атаки на планеті, але не заразити тих, хто прибуде захоплювати цю територію.
- Це Артур Чорний таке зробив?
- Так. Так ти знаєш про нього? Ти знаєш його… - Здивувався Майк. - Так ти? Ти схожа на… Ганну… Ту Ганну. Імператрицю галактики Сержа та на дружину Артура Чорного. Я бачив ваше весілля. Воно досі транслірується по всьому Всесвіту та тільки-но доходить до меж деяких найвіддаленіших галактик. Ганно! Нікому не говори, що ти… Забудь своє ім’я. Ти… Марія. Ні. Так звали твою матір. Пішли до мене. Я тобі дам інший одяг. А цей я сам знищу. Придумай собі інше ім’я. Я допомогу тобі вибратись звідси. Але тобі прийдеться деякий час відчути себе самою низькою мерзотою у всьому Всесвіті. Але це ненадовго. Я тобі це обіцяю. А спочатку переодягнешся у мене і я тебе пригощу смачною їжею. Встигнеш піти на роботу. Тримай мій плащ.

4.3

Ганна провела ніч у Майка в його оселі. Це була напівзруйнована хатинка, яка знаходилась біля сміття. В цій оселі було одне ліжко, яке Майк віддав Ганні, а сам спав на полу.
- Настю, тобі вже час на роботу. І мені теж. Настю. Ганно! Прокинься. Вставай. Звикни ж до свого нового імені. - Промовив Майк.
- Доброго ранку. Я зараз.
- Все. На мене чекають. Я пішов. Сніданок на столі. Тобі треба знайти роботу, бо інакше до мене буде забагато запитань. За мною прибудуть через місяць. Приблизно. Ти повинна жити, як всі тут. Робити те, що роблять інші. Бо інакше у тебе будуть неприємності, у мене також. Через місяць я заберу тебе звідси. Думаю, місяця тобі буде достатньо, щоб чомусь навчитися, чого хотіли там твої Священні шахи. Тобі тут не місце. Ти тут загинеш. А я вже скучив по дому. Я не збираюся залишатися на цій планеті ще на кілька років. Я їду, тому ти теж поїдеш. Зі мною. А поки живи у мене. Бо тобі більше нікуди йти.
- Спасибі, Майк. - Сказала Ганна. - Не треба спати більше на полу. Я мало займаю місця. Я знаю, ти мене не скривдиш, я посунуся, - і ми усі помістимося.
- У мене давно не було жінки. Мені важко знаходитись біля тебе, такої гарної, молодої, не ураженої місцевим вірусом. Я боюсь, що можу собі дозволити зайве, а потім не зупинюсь. - Сказав Майк.
- А мені нічого втрачати. Я все вже втратила. Якщо ти мене обнімеш, я тільки буду вдячна за це. Я вже відчуваю себе скривдженою, зрадженою, обманутою долею, своїм чоловіком, який вбив моїх батьків та одружився зі мною заради влади, відчуваю зрадженою усім світом. Я хочу відчути тепло когось, а тим паче того, хто хоче мене захистити та впустив в свій дім, поділився своєю їжею, віддав своє ліжко, одяг та підтримав мене в чужому мені світі.
Майк обняв Ганну та поцілував її.
- Я піду. Ввечері побачимось. Ось тобі копія ключів. Я зробив це, коли ти спала. Я буду чекати на зустріч з тобою.
- Я теж. - Відповіла Ганна.
- Не забувай, ти Настя.
- Так, я - Настя. Тепер я - Настя.
- До зустрічі, Настю!
- До зустрічі, Майк!

5 Знайти його

5.1

- Як твій перший робочий день? - Спитав Майк, готовлячи якусь страву.
- Нормально. - Відповіла Ганна та прийнялась йому допомагати. - Чим тобі допомогти?
- Помий оці овочі, будь ласка. Якщо хочеш якось цікаво провести час, у мене є декілька книжок. І мій планшет. Таємний - я їм користуюсь тоді, коли ніхто цього не бачить. Він заряджається від зоряної енергії, отже я його заряджаю рано вранці дома, під дахом, щоб сусіди не помітили, а приймає він сигнал зі супутників, які використовують для себе правителі цієї планети. Вони знають, хто я, тому дали мені дозвіл на мережу, але вони не можуть мене захистити від мене самого і моїх прагнень знань, як живуть інші.
- Чому ти не спитав у мене, яка в мене робота?
- Бо я ж тобі сказав, що тут одна робота для всіх 99% населення. Я знаю, чим ти займаєшся.
- А може, ні?
- Ти прибираєш сміття та трупи померлих. -  Впевнено заявив Майк. - Цим займаються всі звичайні люди, хто не належить до правлячої родини та її оточення.
- Так. Я цим займалася першу половину робочого часу. Але іншу половину я провела за іншою роботою. - Переможно проголосила Ганна.
- Якою?
- Я навчаю дітей роботодавця граматиці, математики та іноземній мові.
- Як тобі так пощастило?
- До мене підійшла дівчинка, яка спитала в мене, як правильно сказати якесь слово. Я відповіла. Це почув роботодавець - та вияснилося, що це його дитина. Він, роботодавець, до речі, його всі називають Містером Сміття, хоча його справжнє ім’я Дік Гоб, пообіцяв мені новий одяг та запропонував жити у нього.
- Ти погодилась?
- Так. - Відповіла Ганна.
Майк сумно опустив очі та відвернувся, ніби подивитись у вікно.
- Я погодилась на нову роботу, кращий одяг, але відмовилась жити у нього.
- Я такий радий, що ти залишишся зі мною. Дякую тобі. - Майк взяв Ганну за руки. - Що ти будеш? Чай, каву?
- Чай. І тебе.
- Після їжі чи зараз?
- Зараз.
Майк вимкнув усі прибори та обійняв Ганну.
- Ти хочеш помститися чоловіку? - Спитав Майк.
- Ні. Нікому я не хочу мститися. Я не хочу більше його знати. Я його взагалі ніколи не знала. Все було обманом. Я хочу стерти його зі своєї пам’яті та свого серця. Ти мені в цьому допоможеш. Моє кохання до нього згасає. Але повністю зникне з твоєю допомогою. Я хочу здобути волю. Я вільна. Я вільна в своїх діях. Я вільна в виборі чоловіка. Бо моє весілля було під дією препарату. Я все згадала. Мені стерли пам’ять, але Храм Віщунів повернув мені мою пам’ять. Я зараз дуже хочу відчути тепло справжнього чоловіка. І мені байдуже на наслідки. Я дуже хочу тебе. Бо інакше я розплачуся через усе, що зі мною трапилося. Я хочу заспокоїтись. А заспокоїтись мені допоможуть лише сильні обійми та глибокі почуття, які я можу випустити та показати комусь. Я хочу відчути любов. Я хочу відчути любов до себе. Бути коханою.
- Все. Все… я теж дуже хочу тебе. Не плач, я не відмовляюсь, не треба мене вблагати, я лише не хотів тебе скривдити, не хотів використати ситуацію, в якій ти опинилась. Яка ти гарна. Ти ще краще, коли плачеш. Не ридай.
Майк поцілував Ганну. А потім вони пристрасно почали займатися коханням.
Насолодившись та заспокоївшись, Ганна заснула спокійним сном, не відпускаючи Майка зі своїх обіймів.
- Я тебе ніколи не залишу. Ти тепер моя. - Прошепотів Майк. - Мені ніколи ні з ким не було так добре. Я тобі допоможу повернутися додому. Обіцяю.
Майк акуратно вивільнився з міцних сонних обіймів та пішов приймати душ.

5.2

- Злізай звідти, Діано! Це не смішно! Це небезпечно! Ця велика гора сміття може почати сповзати під твоїм тяжінням! Злізай! - Кричала Ганна дівчинці.
- Я на самій вершині! Я вище всіх! - Об’явила дівчинка. - Я трохи тут побуду і злізу.
- Зараз давай, інакше я покличу твого батька.
- Ладно. Злізаю. Ай! Я не можу, Тут надто високо. Я боюсь.
- Я тебе зніму. - Промовила Ганна.
Жінка полізла вгору, схопила дівчинку - і в цю мить сміття почало сповзати під її ногами. Ганна з Діаною в руках впала на сміття, яке продовжувало сповзати. Почувся більш гучний шерех, ніж Ганна чула під собою, - сусідні гори сміття, які розміщувалися вище по ландшафту, сповзали, об’єднувалися в одне ціле та прямували в саме в тому напрямку, де була Ганна з Діаною.
Ганна, тримаючи Діану одною рукою, а іншою намагаючись встати, пробувала переміститися в сторону, відповзти від напрямку сміттєвої лавини. Але лавина наздогнала їх - Ганна злетіла високо в небо, обнімаючи Діану обома руками. За спиною Ганни виднілися майже прозорі енергетичні крила: два великих крила повільно рухалися вверх-вниз, тримаючи їх власницю на одній висоті.
Лавина сповзала далеко вниз, поглинаючи тих, хто опинився на їх шляху.
Ганна побачила далеко від себе Майка, на якого йшла лавина із сміття.
Жінка поставила Діану біля Містера Сміття та полетіла за лавиною. В останню мить вона схопила Майка та піднялася в небо.
- Ну ти даєш! Що це з тобою? - Спитав він.
- В мені ДНК мого тотема, це першій мій самостійний політ без мого тотема. - Відповіла Ганна. - Ось я і навчилась літати самостійно. Тобто. Своїми крилами.
В Ганну та Майка полетіло каміння - це люди з поверхні, хто залишився в живих, жбурляв в них камінням. Але каміння не долітало.
- Це Демон! - Хтось крикнув.
- Вона відьма! - Почулось з іншого боку.
- Вона врятувала мою доньку! - Крикнув батько Діани. - Зупиніться! Вона врятувала й Майка.
- Це через неї стався зсув сміття! - Доносилося з натовпу.
- Ні! - Крикнув хтось із натовпу. - Я давно попереджав уряд нашої планети, що станеться лихо, я просив їх, що треба дати нам інше місце для сміття, а це закрити, бо це звалище переповнене.
- Це через неї. Вона з’явилась - і трапилось лихо!
- Я втомилася. Я більше не можу тримати нас в повітрі. - Сказала Ганна та почала приземлення.
Коли Ганна опинилась на поверхні, хтось поцілив камінням в її голову - і Ганна впала в обійми Майка, який зреагував швидко та миттєво зловив її. Енергетичні крила зникли.
- Ганно! Прийди в себе! - Крикнув Майк. - Досить кидати каміння! Я вам наказую: ПРИПИНІТЬ!
- Да хто ти такий?
- Я - син імператорів галактики Мара.
- Докажи!
Майк показав внутрішню сторону руки до ліктя, де було полупрозоре татуювання, з якого з’явився прозорий енергетичний екран на 2 метри заввишки, метр шириною, такий тонкий, тонше паперового аркуша. На екрані попливли друковані слова, родові дерева, які озвучувалися голосом з цього екрана. Цей голос і розповів, що Майк - син імператорів галактики Мара, Андріана та Софії.
В цей час Ганна прийшла до тями, знаходячись на грудях Майка, який тримав її іншою вільною рукою. І бачила всю цю доповідь з прозорого екрана.
- У нас свій уряд - це імператори планети Кузо. Вони нами керують! - Крикнули з натовпу.
- Але вони підкоряються імператорам галактики! - Обурився Майк.
- Нехай приходять сюди - і керують. А поки ми живемо в цьому лайні, яке не можуть прибрати звідси наші імператори, а ваші - нічого при тому не роблять, нам насрати на ваші накази, містере Майк! Спалити відьму!
Розлючений натовп кинувся до Ганни.
- Краще допоможіть потерпілим! - Крикнув Майк.
Але натовп йшов на них.
Майк дістав якусь рукоятку, яка увімкнулася, ставши лазерним мечем, і почав захищати Ганну від натовпу.
- Ганно! Злети! - Наказав Майк.
- Я не можу, я втомилася. Я довго не протримаюся. - Відповіла Ганна.
Зробивши кілька рухів мечем, вбивши біля себе сміливців, Майк відступив, тримаючи за руку Ганну.
Натовп зупинився, дивлячись на померлих від меча Майка.
Майк схопив Ганну на руки та побіг з нею до своєї оселі.
Зачинивши двері, Майк підійшов до дзеркала, доторкнувся до нього та наказав Ганні:
- Проходь крізь дзеркало.
- Що???
В цей час хтось кинув щось у вікно. Ганна відвернулася подивитися, що саме, побачила палаюче сміття та зомліла.
На дворі натовп кричав:
- Спалити відьму!
Майк знов скомандував:
- Стрибай у дзеркало!
Ганна подивилась в дзеркало, але не побачила свого відображення, натомість поверхня дзеркала ніби пливла маленькими прозорими хвилями.
Майк схватив Ганну за руку та стрибнув у дзеркало, тягнучи її за собою.

5.3

Вони опинилися на полу космічного корабля.
- Що то було? магія? - Спитала Ганна.
- Ні. Маленька Чорна діра. То дзеркало - пристрій для створення маленьких Чорних дір. - Відповів Майк.
- Дякую тобі.
- Я не став звертатись до уряду планети по захист, бо вважаю, що вони віддали би нас натовпу, щоб розлючений натовп не пішов проти свого уряду.
- Проти тебе пішли. А ти з уряду галактики. - Зауважила Ганна.
- Проти місцевого уряду. Щоб не пішов натовп проти місцевого уряду. На тій планеті все набагато складніше, ніж я думав. Я сам винен. Я ж все бачив, їхнє страждання, але нічого не змінив. Бо я не знаю, як це змінити. Вони там всі приречені на смерть довгу та жорстоку. І я не можу їм допомогти.
- Ти мені допоміг. Ти мене врятував. Спасибі. - Ганна сказала та поцілувала Майка.
- Ти теж мене врятувала від сміття. Ти врятувала мене від смерті під сміттям. - Майк обняв Ганну.
Вони залишилися так лежати змучені, знесилені, не змозі встати, поки до них не підійшли якісь люди.
- Це моя команда. - Пояснив Майк. - Ганно, ми летимо додому. Мій дім - твій дім. Оформлюй розлучення, хоч зараз на цьому кораблі. Через обман свого чоловіка ти розлучення отримаєш вмить. І виходь за мене. Ти згодна?
- Так, я згодна.
- Я тебе кохаю, Ганно!
- Я тебе кохаю, Майк.

Наступного дня Ганна розлучилася з Артуром Чорним, а через хвилину одружилася з Майком.
- Я тебе знайшла. - Прошептала Ганна на вухо Майку після весілля. - Я знайшла свою долю - це ти. Мене кинули в саме сміття, щоб я там знайшла свого чоловіка та свою долю. Я тебе кохаю.
- Я тебе кохаю. Тепер треба подумати, як тобі повернути твою галактику. До речі. Всі сім галактик. Я сьогодні дізнався, коли цікавився твоєю історією, вивчав з самого ранку новини, знайшов інформацію, що твій колишній чоловік вбив усіх імператорів та їх родичів з Об’єднання семи дружніх галактик. – Ганну трохи по шатнуло, вона широко розплющила очі та помотала головою, ніби кажучи «ні». – Так. Вбив всіх імператорів, крім тебе. Вбивав десь під прикриттям, десь відкрито атакуючи їхні космічні кораблі та навіть планети, на яких вони перебували на той час. Він це зробив, коли тебе вважали мертвою. Артур Чорний з тобою одружився, бо ти тоді вже на момент свого першого весілля була спадкоємицею семи престолів з Об’єднання семи дружніх галактик. Нічого за весь час не змінилося, крім того, що в Об’єднанні семи дружніх галактик керують тимчасові уряди. Артур Чорний одружився на тобі, вам залишалося лише коронуватися в кожній з цих семи галактик, - і він став би законним імператором ще й Об’єднання семи дружніх галактик. Ганно! Ти - пряма спадкоємиця семи престолів. Зараз Артур Чорний веде війну з вашим об’єднанням галактик, бо він втратив свій шанс отримати з твоєю допомогою Об’єднання семи дружніх галактик. Ганно! Це твої сім галактик! Об’єднання семи дружніх галактик  - твоє по праву твого народження та твого генетичного матеріалу. Час повертати своє. І я тобі допоможу. Я зберу найміцнішу армію, ти організуєш своїх підданих з Об’єднання семи дружніх галактик  - ми прогонимо разом Мурську Федерацію галактик назавжди. Створимо в Об’єднанні семи дружніх галактик найпотужніший захист та швидку систему сповіщення та реагування при потраплянні чужого космічного корабля в простір об’єднання. Як в моїй галактиці. В галактиці Мара найпотужніша система сповіщення та реагування на чужинця. Така буде й в твоєму об’єднанні. Ми тепер разом. Галактика Мара та Об’єднання семи дружніх галактик тепер єдине ціле завдяки нашому союзу. Галактика Мара – найпотужніша, у нас найкраща армія та найновітніші технології. Після того нападу Мурської Федерації галактик на планету Кузо ми багато чого змінили в воєнній справі. Нажаль, не вдалося нічого покращити на Кузо. Але всі інші напади на інші планети було попереджено. А тепер наш простір повністю закритий: без нашого дозволу ніхто не може пересуватися в просторі галактики Мара.

Епілог

Ганна коронувалася в кожній з галактик Об’єднання семи дружніх галактик. Не втрачаючи часу потім Ганна з Майком відповіли потужним ударом на винищувачі Мурьскої Федерації галактик, одночасно створюючи найпотужніший захист та систему сповіщення в просторах Об’єднання семи дружніх галактик.
Вони могли (це в їх силах) знищити саму Мурську Федерацію галактик, але це порушує галактичний закон про порушення просторів самостійних незалежних галактик.
Ганна з Майком створили міцну імперію, найміцнішу у всьому Всесвіту, у всьому просторі, який тільки можна осягнути, і міцну родину, наповнену любов’ю та повагою до кожного.
Ганна народила дітей – спадкоємців Об’єднання восьми дружніх галактик.


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© АДМІН, 15-09-2018
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.75147199630737 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …
Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …
Книжковий МЕДВІН 2019
Друзі! Вже скоро розпочнеться весняний книжковий Медвін, звертаємо вашу увагу на зміну розкладу, ярмарок …