Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2536
Творів: 45796
Рецензій: 89601

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Жіноча проза

Уривок

© Зоряна, 24-08-2018
- Ти плачеш.
- Що?
- Ти плакала в сні. Знов кашмаріки?
- Не знаю… Не пам’ятаю. Напевно щось погане, бо якось недобре мені всередині… Каву будеш?
- Роби, я ще полежу.
Денис повернувся на бік і накрився майже з головою. Аліна сиділа в ліжку і ніяк не могла зрозуміти, що не так. Вона плакала у сні? Але хвилину тому, прокинувшись у обіймах чоловіка, вона почувалась у безпеці, захищено, комфортно, так, наче її обіймає… Хто?
І все зникло. Денис повернувся на бік, як завжди, а у неї наростало відчуття, що у всьому винен сон. Аліна була впевнена, що у сні вона знала щось дуже – мега – надзвичайно – життєво важливе. Так, наче вона щось тримала і втратила. І це відчуття накочує на неї хвилями і навертає сльози на очі навіть тепер. Якби ж вона могла згадати той сон…
- Ну, ти йдеш робити ту каву?
- Вже.
Ранок на диво теплий і сонячний, як на вересень, але вставати все одно не хочеться. Вихідний. Полежати б ще трохи, помріяти, розслабитись.
Денис невдоволено ворухнувся під ковдрою і Аліна нарешті встала з ліжка. Кава – то святе. Зараз ще Злата прокинеться і почне волати: «ма, а що є їсти?».
Як не дивно, але Аліна любила ранки, коли вона на кухні сама. Закутавшись у теплий халат, часом навіть посеред літа, вона чекала поки закипить вода і розглядала початок дня за вікном. Їй подобалось спостерігати щоденні зміни у природі, особливо після того, як років із два тому, заклопотана роботою, Аліна проґавила всі міжсезонні переходи.
Одного дня вона завмерла перед вікном і зрозуміла, що бачить ту ж саму картину, що і… минулого року?! Як можна було проіснувати цілий рік?
Звичайно ж – вона змінювала одяг, нарікала на сніг, мороз, болото, дощ і спеку, але все це проходило наче десь збоку, паралельно. Аліна бігала замкнутим колом, завалювала себе роботою і обов’язками, лиш би не…
Свищик на чайнику пронизливо запищав і Аліна кинулась засипати каву у горнятка, паралельно вкотре нагадуючи собі, що треба купити електричний чайник.
Треба… Так багато всього треба купити, зробити, встигнути. А за чим, власне, вона женеться? Піднятись на роботі вище, аніж тепер – нема куди. В домі прибрано, наварено і все на своїх місцях. Чоловік і донька доглянуті, задбані, часом обділені її увагою, але ж Аліна завжди старається відробити: приготувати щось смачне на замовлення, купити щось дуже бажане і навіть зробити зранку каву для двох, як от зараз, хоч їй дико хочеться лежати у ліжку і щоб каву зробив їй Денис. Хоча б тому, що сьогодні у неї вихідний, їй наснився поганий сон і просто тому, що часом хочеться уявити себе героїнею якоїсь мелодрами: «кохана, принести тобі каву в ліжко?»
- Та ні, краще в чашку. Хватає розслаблятись.
Аліна вдихнула густий аромат і задоволено примружилась. Як би там не було – почався новий день, а щоб він минув добре треба позбутись неприємного осаду від нічних видінь. Вона знов повернулась до вікна, подивилась на небо і подумала:
- Куди ніч – туди й сон…
- Зай, ну де ти там з тою кавою?
Роздратування тонкою голкою кольнуло всередині і Аліна зробила те, що майже завжди допомагає заспокоїтись: закрила очі, глибоко вдихнула і на видиху почала рахувати: десять, дев’ять, вісім…

…клубочок світла на рівні грудей… на рівні серця… він пульсує з кожною секундою швидше, розливає тепло тілом… тонкі нитки світла тягнуться до іншого, такого ж самого… у того, хто йде до неї, хто належить їй…

…уривок сну блискавкою розсік свідомість, аж Аліна похитнулась, розхлюпуючи гарячу каву на пальці. Біль наче повернув її із іншої реальності і Аліна здивовано подивилась на те місце, де шалено калатало її серце. Так, наче все це не наснилось, а було насправді. Тепло, чекання, радість, всеохоплююче щастя… І все це зникло, залишивши  пульсуюче болем відчуття втрати…
На очі знов навернулись сльози і Аліна почала злитись: це все та вчорашня мелодрама, через неї щось наснилось і, не досить того, що плакала у сні – збирається знов розревітись. А якщо зараз зайде Денис – як вона йому пояснить, чого очі червоні?
- Ма, а шо є їїїстиии!
Аліна мимоволі усміхнулась: ранок ще як слід не почався, а Злата вже не дасть спокійно попити кави. Вона взяла Денисове  горнятко, забігла на мить у спальню, щоб поставити на столик біля комп’ютера і пішла до доньки.
Мала якраз потягувалась, відкопавши ковдру і виставивши голий живіт.
- Ма?
- А чого ти хочеш?
- Зупу.
Прогрес – вчора Злата навіть дивитись на неї не хотіла, а сьогодні сама просить.
Аліна відчула укол совісті – вона занадто заглибилась у себе останнім часом і це починає впливати на сім’ю. Вона стала неуважною, часто їй навіть здавалось, що вона просто випадає з реальності. Якби ж вона могла зрозуміти, що з нею відбувається? Чому глибокий внутрішній неспокій змушує її постійно перебувати у русі? Так, наче вона прагне забути те, чого не може згадати…
- Ма, а ми підем в парк?
- Обов’язково.

Чомусь вихідний день є таким лише умовно. Коли найбільше хочеться відпочити, завжди знайдеться купа роботи і невирішених справ.
Аліна завмерла із мопом у руці і калатаючим серцем: от чого вона не може просто піти із Златою у парк, де сьогодні буде давно анонсований і обіцяний дитині атракціон? Якого милого вона, як скажена, бігає і прибирає квартиру? Чи не можна це зробити потім, коли мала наказиться на всіх цих величезних надувних гірках, батутах і чемно всядеться повторити уроки? І вона сама не буде перевтомленою та дратівливою вже зранку, не буде зриватись ввечері на крик і шукати виправдання тому, що ображається навіть на погляд. Чому вона сама заганяє себе у свої ж вигадані рамки? Щоб не думати?..
- Стоп! Мені треба тайм-аут. Златка, збирайся!
Вже на підході до парку Аліна почула дитячі верески і рівномірний, низький гул помпи. А тоді поміж дерев побачила величезну надувну гірку у вигляді піратського острова. Вона сповільнила крок і із здивуванням зрозуміла, що все це їй нагадує скоріше декорацію до фільму жахів, аніж дитячий атракціон.
Аліна знала, розуміла і усвідомлювала, що Златі вже майже вісім, але все одно заледве стримувала бажання не пустити її на гірку. Величезна, надута – здавалось, вона хитається навіть від вітру, а табунець дітей розхитує її ще більше. Збоку Злата аж тремтіла від нетерплячки та збудження і Аліна покірно оплатила десять хвилин хаосу.
Коли хлопці у костюмах козаків запустили наступну групу дітей на гірку, Аліна всілась на лавку і з усмішкою спостерігала за донькою. Вона раптом зрозуміла, що вже давно не бачила свою дитину такою щасливою: блискучі, широко відкриті очі, рум’янець і азарт, із яким Злата, тримаючись за товсті канати, видирається на гірку; і нетерпіння з острахом перед тим, як вперше зісковзнути вниз із такої висоти; і дикий, щасливий вереск; і ще більше азарту при повторному підйомі…
Очі почало щипати і Аліна перевела погляд на наступний атракціон – величезний батут. От там Злата відірветься по повній. На якусь мить Аліні захотілось самій залізти всередину і пострибати, зняти незрозуміле напруження, покричати і насміятись вдосталь. Або навіть краще – зробити це, тримаючись із Златою за руки…
Ні, це буде недоречно і смішно, вона ж не дитина. Та й одяг непідходящий – в сарафані на батуті не пострибаєш.
Так дивно, коли Злата тільки народилась, Аліні здавалось, що вона буде робити із нею все: сміятись, вчитись бігати, стрибати, бавитись хованки, лови і ще безліч речей робити, наче вперше. І от зараз їй соромно…
Коли вона змінилась, втратила безпосередність і вміння не приховувати радість, навіть якщо це недоречно?
- Ма, ма, а можна мені на батут?
- Можна.
Батут, дартс, цукрова вата, магнітна риболовля з призом у вигляді ще однієї вати – і можна йти додому. Аліна чудово провела час, але всередині все одно було відчуття, схоже на легку ностальгію. Так, наче вона безповоротно втратила ще одну маленьку частинку себе.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 26-08-2018
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.99071216583252 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Ірен Роздобудько «Прилетіла ластівочка»
Ми знайомимося з 99-літнім чоловіком – містером Ніколасом Леонтовичем (Ніком Лео) – у домі для людей …
Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …