Ніч.
Інтернет-аукціон. Здавалося б: хто й для кого посеред ночі влаштовуватиме розпродаж „від 1 гривні”? Але якщо враховувати дивовижно високий рівень безробіття у країні, то й не дивно, що пошук вигоди забрів і сюди… І ця ніч не стала винятком.
Споживач, зручніше влаштувавшись перед комп-ом, оновив сторінку.
– Непотріб, непотріб, непотріб… От чому в цей час не розпродують одногривневі золото й брильянти? – вкотре подумалось.
– А це ще що таке!? – треноване око вихопило щось дивне. І дійсно, не щодня (й тим більше ночі) побачиш "Виконувач бажань (їжа)".
Характеристики:
* маса виробів – до 200грам;
* живлення – вбудоване;
* сировина – будь-яка матерія;
…
– Явно щось сумнівне – билась в голові думка. – Але ціни набралось лише 100грв… І гарантія від продавця є. Чому би й не ризикнути? Зрештою, так можна перевірити "систему захисту закупів". І часу до кінця – лише пару хвилин. Ох і кумедно ж це – посеред ночі такі аукціони закінчувати…
Оновив.
– Ой, вже 120грв! Не один я такий допитливий! – запишався Споживач.
2хв… 1хв… 100сек!
– Ага. Он вони як. 1хв = 100сек у них, бачте… Мабуть аж дуже хочуть продати…
Решта покупців, теж здається це зрозуміли, бо ціна рости перестала.
– Брати чи не брати, от в чому питання? – подумки заволав Споживач.
І ніби-то зайва трата часу. Але у безробітного час є. І цікаво. А ще можна буде продавця на чисту воду вивести.
– Куплю! – вирішив. І купив.
Зранку (вдень) у Споживача зародилась думка „а чи не погарячкував я…” Але рештки азарту і сніданок (обід), який явно не скидався на виконане бажання – перемогли.
Оплатив. І потяглись нескінченні дні очікування…
– Та… Не так то й складно, мабуть: створити світ за сім днів – часто задумувався Споживач – особливо такий недолугий…
Але все колись закінчується. Навіть найнескінченніше очікування! І от, нарешті, настав день отримання. Нетвердою ходою професійного інет-серфера, зосередившись на думці: „от я зараз їм всім…”, Споживач рушив на пошту. Посилка! Негнучкими пальцями, звиклими здебільшо до клави й мишки, роздер пакування і завмер: Виконувач був такий гарнюній, блискученький, няшненький…
– Ох… Жаль буде повертати. Але голим блиском вони мене не візьмуть! – рішуче подумав і, запхнувши у вхід Виконувача чисту хустинку, забажав цукерку.
…
Цукерки не було.
– Ага! Бачте! Не працює! – вимогливо звернувся до поштаря.
– Не бачу. Може треба вставити в розетку і натиснути якусь кнопку? – не розгубився той, вже маючи досвід видачі товарів для дорослих. Примхливих дорослих.
Споживач трошки зніяковів, бо кнопка на Виконувачі таки була. Ненав’язлива, але очевидна.
– Нічо-нічо. Не на того напали! – запалився він, натискаючи кнопку й голосно думаючи „хочу цукерку!”
Цукерки не було.
Але навчений гірким досвідом, про всяк випадок, нахилився і тихесенько прошепотів: „хочу будь-яку цукерочку”.
Заходи перестороги не стали зайвими – вона таки виникла й вдалось непомітно її поцупити, щоби не викликати нездорової цікавості у поштаря.
– А й дійсно. Ви мали слушність, щодо кнопки. Все добре. Забираю. – забубонів щасливий, але ще насторожений покупець і поспішив додому, до хати – йти споживати…
Вдома.
– У чому ж підступ? – Споживач кружляв по спіралі навколо Виконувача. – Матерію лише дорогу їстиме, мабуть…, зараза! Але то буде явно нечесно. От зараз і перевірю. На, бери підгниле яблуко…
– Хочу соковиту, гарну грушу!
І, о диво, груша виникла.
– Йой… Щастя ж яке… – мало не зомлів щасливий власник груші й всього іншого…
І почались дні (ночі) невтомних випробувань. Овочі, фрукти, ягоди, злаки, молочне, м’ясне, рибне… Деякі випробування вдавались не одразу. Наприклад:
– Хочу мангуста!
…
– Йой. Яка бридота… Забирай назад. Тоді хай буде:
– Хочу лангуста!
…
– Йой! Та не живого ж!
Також відчувалась нестача матерії. Навіть враховуючи, що на день вистачить щонайбільше кілька кілограм їжі… Бо ж не все хотілось використовувати як ту сировинну "матерію". Задля апетиту, хоча б…
– А якщо купити мішок якоїсь найдешевшої крупи, наприклад „курячий корм”? Бо припустімо саме з нього (в найкращому випадку) виробляють їстівну курятину, тоді й для Виконувача згодиться. – І справді – підійшло. Але важко носити. Та й витрати зайві…
– До речі, а як це Виконувач робить з сухого корму вологу їжу? А якщо додавати води? А якщо саму лише воду? О чудо! 1м3=998кг. І не така та вода й дорога, як стверджують деякі любителі щоденного ритуалу: „… прінять ванну, випіть чашєчку кооофє…”
Споживач дедалі глибше хлюпався в океані щастя. Вишукував нові, незнані види їжі і пробував, пробував, пробував…
Минув час.
Біда прийшла несподівано. В спробі систематизації споживач вирішив почати ґрунтовний процес дегустації ~400 видів сиру, згідно переліку (не додається). І, не пройшовши й чверті того злощасного аркуша, раптом відчув, що щось не так…
Звісно ж, згодом він зрозумів: у всьому був винен Виконувач. Він же ж бачив (відчував?) наміри господаря. То чому не опирався, коли той замовляв великуваті шматки перших видів? А мали ж бути не більші аніж двограмові (і навіть так може забагато: 2г*400шт*3ккал=2400ккал). Чому Виконувач не проаналізував перелік і не відсортував у правильному порядку? Одним словом, casu marzu з личинками з’явився невчасно… Чи може він був перевитриманий? (якщо це слово доречне для такого виробництва).
І це було початком кінця.
Надалі Споживач був вперто впевнений, що йому підсунули якийсь бракований Виконувач. Все ж було несмачно. Не так як колись… Коли й озера були глибші, і ріки чистіші!
Та ще й болить живіт. Десь біля печінки…
База прибульців на звороті Місяця.
Нарада.
– Досліднику Азаме, як просувається вивчення способів ощасливлення людей за допомогою їжі?
– На жаль, пане Координаторе, ми зіткнулись з непередбаченими труднощами. Спочатку все було непогано, але останні кілька сот годин, після кризи, ситуація дедалі погіршується. – знітився той.
– І наскільки вже погано?
– Наразі досліджувана людина має значну зайву масу, найякіснішу їжу (ми перевіряли на їхніх професійних дегустаторах) – називає сміттям, а Виконувач – іржавою бляшанкою… Показники щасливості впали нижче за початковий рівень.
– Може це властиво всім людям такої статі/віку/маси/зросту…? – зачудувався Координатор.
– На жаль ні. Найдивовижніше, що деякі вкрай схожі на нього люди, в цій же країні, бувають у об’єктивно значно важчих умовах, але при цьому чомусь і не нещасні! Подумайте: навіщось деруться на гори; позбавлені найпростіших антигравітаторів, насилу тягнуть на собі додатково 1/5 власної маси; а в деякі дні харчуються сумнівною сумішшю товченого вівса й цукру, яка коштує, в перерахунку на місячне споживання (3.5ккал*700грам*31добу) – всього лише 1/5 того, що вони називають "прожитковим мінімумом"… Але при цьому зовсім не схожі на мертвих або вмираючих від голоду, фізичного і духовного виснаження. І навіть, якимось дивом, залишаються щасливими… Тому, на жаль, мушу визнати, що з цим Виконувачем у нас повний провал.
– Час його відкликати?
– Мабуть що так. Причому одразу. Він лише шкодить…
– Ааааааа – заволав Споживач, помітивши, як раптом зникла "іржава бляшанка – відро зі сміттям…"
– Ні, ні, ні… Не йди! На кого ж ти мене покинуло!? Я ж вмру з голоду. Я вже вмираю… Хто ж мені тепер подасть склянку гуавого соку… Ооооо…
– Азаме, чи справді потрібна була аж така „шокова терапія”?
– Хоч і виглядає сумно, але згідно наших досліджень, у неї найкращі наслідки…
– Але ж то не просто сумно, а якось навіть трагічно.
– Гра на публіку. Або просто тренування…
– Як! Він про нас знає?
– Ні, звісно ж ні! Але мабуть здогадується. А взагалі, як ми нещодавно виявили, то у них такий місцевий звичай – плакатись. А коли замало підстав, то цілеспрямовано шукають нові, або „притягують за вуха” старі. От свіжий приклад: ЗМІ всієї країни час від часу розпачливо стогнуть: "о, які ж ми (тобто, народ) бідні, в перерахунку на $…", цей стогін підхоплює широка громадськість і ось він вже шириться просторами країни… наче плач у дитсадку. А насправді ж нема підстав порівнювати номінальні $ для різних країн, бо на Землі майже відсутні вільна торгівля й швидкий, дешевий транспорт – відтак, ціни різко змінюються при перетині кордонів. І от, у цій країні вони втричі менші за нормальні. Люди про це знають, бо існує загальнодоступна інформація, наприклад, „індекс борщу”, індекс „біг-мака”. Але бажання поплакатись змітає всю логіку і вони порівнюють непорівнюване, аби лиш отримати якнайбільший коефіцієнт відносно найрозвинутішої економіки світу, й більше розжалобитись… А насправді 60$ у них, то вже буде 60*5.04/1.57=193$ в омріяному всіма USA, у якому рівень бідності рівний 500$ і нижче якого живе мільйонів 45 т.з. "багатих" людей. Та й те – лише тому, що там громада не дозволяє олігархам так себе обскубувати.
А люди в багатших країнах похмуро перебирають свої ціни, порівнюють їх з чужими (меншими) і теж мають безпідставний привід для скарг.
(примітка історика: вищеописаний результат ставить під сумнів наміри прибульців [Азам!], бо якби хотіли, то могли би виконати і вдалий експеримент – всього лиш треба було дати такий Виконувач згаданим особам, що тягали на собі 1/5маси; бажано полегшену модель (
