.."Мені потрібні важкі і потужні гармати. А ще фортеці, величезні залізні фортеці в сотні гармат, що рушать морем і спопелять береги. І багато людей. Дуже багато: на землі й під землею, в одностроях кольору бруду, але різних відтінків, за них ви станете вбивати - усі відтінки землі до вашого столу. Підводні фортеці! Так! І небо не лишиться осторонь – в нього блощицями стрибнуть аероплани: маленькі, кусючі, ефемерні. Повітря, так! - ви кпили з ненажерливості королів і вигадували байки про податок на повітря – так от, ще благатимете бодай один його ковток! І хтось його отримає, але не всі".
Далі був малюнок і кайзер перегорнув сторінку. "Опріч матеріального забезпечення.. так, порти, вибухові речовини, засоби індивідуального.. угу-м, вилучити, на різдво, тотальна.., згораючи в повітрі, із залученням, цивільних.. так-с, це..-цепеліни, подбати про.., щебінь, наукове".
Ні, це теж не та. Він торкнувся томика поряд. Бомарше. І це навряд.
-Ваша Величносте, якщо зволите, я продовжу - звіт голови імперського поштового відділу.
-Так, Мішо, прошу.
Кайзер ступив до темного вікна, роздивляючись віддзеркалені ряди книжок і свою впритул темніючу постать. Книжки за склом звично тулились до електричних ламп, а в чорному його силуетові навскіс нерівно бив сніг. Подумалось, що це чудова алегорія на його життя, та ні – алегорія на життя взагалі. Хоча, в чому саме вона полягала, важко було сказати. Все ж таки художники великі шарлатани.
Наступного ранку кава виявилась не такою смачною, вранішнє вбирання аж надто сконцентрованим на самому вбиранні, і всі порухи думки виглядали якщо не бездоганними, то принципово діловими. Новий день піднімався сповнений власної ваги й тої ваги свідомий, життя не потребувало зайвих доводів чи обґрунтувань. Бандаж із перев'язями туго сповив тіло, й на плечі остаточним ствердженням сів важкий кітель із позолоченим коміром. Сніданок, відвідини верфі й урочистий спуск на воду "Ґнайзенау", промова, офіційний обід з членами морського секретаріату й представниками суднобудівних компаній, переїзди, переїзди й нарешті ганебна, моторошна зустріч із робітниками портових складів. Брудний, замазаний вугіллям кітель, липка огидність білизни, деревеніюча ліва рука і панічне відчуття власної безпорадности.
У кабінеті довго, за північ возилися з краплями валеріани й холодними компресами. Під самий ранок тіло нарешті розслабилось і вдячно хлюпнуло у мозок відчуттям невагомости - прийшов сон. Лунким кроком кайзер заходив до приміщення, простував між рядами столів, поволі розганяючись, відкривав книгу, вже точно знав яку, і прикипівши до сторінок очима, одним махом перекидався обличчям до підлоги – так що ноги зависали трохи вище тіла. З книгою у витягнутих руках, плавно, без зайвих рухів Вільгельм тихо плив поміж столами.
