Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2536
Творів: 45787
Рецензій: 89579

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Мініатюра

Час: історія одного дерева

© Арсеній, 16-08-2018
«Сяду на пеньок, наїбну пиріжок», полюбляв повторювати дядя Серьога, коли випадав час перекурити в перерві між роботою. Він відставляв ще гарячу бензопилку, дістав свій «Космос» і дивився на зроблене: обчухраний хмиз лежить у великій купі, яка височіла над сусідським парканом, кілька колод, що були гілками і стовбуром, розкидані на пухкій, білій тирсі. Смачно пахне бензином і весною, замість великої груші — невисокий пеньок, який за рік струхне і зникне зовсім, і ніхто не знатиме, що тут росло дерево і загинув Час.
Цю грушу посадили перші комунарі, які приїхали на територію колишнього панського хутора задля побудови своєї комуни. Тоді тут була дика і малозалюднена територія: непролазні кущі, кілька старих яблунь-дичок, дві-три хати і вже пограбований панський маєток, десь там, на горі. Кожному комунареві виділили великі території, з єхидною примовкою: «Якщо переможеш хащі, якщо не позадкуєш під натиском Природи, якщо зумієш убити Час, який тут отаборився разом з першими поселенцями Дикого Поля, — будеш мати свій двір і свій Час».
Комунар Сергій за місяць розчистив територію — для двору і випасу худоби. Чагарі відступили, Час, убитий, переродився: тепер тут були нові будівлі, інші дерева. Сергій розбив сад з десятьма деревами, особливо йому подобалась груша.
Дерево росло швидко. У врожайний рік устилало пухку землю сотнями плодів. Старіючий Сергій не знав, де знайти у своєму сараю місце для чергового ящика з пахучими грушами. «Ох», — говорив Сергій, тягнучи черговий ящик.
Один рік був надзвичайно врожайним — бракувало місця не лише в сараї, а й у панському маєтку, де отаборились німецькі війська. Німці любили груші, говорили, що недаремно пройшли майже всю Європу. Щоправда, Сергій вже цього не знав…
Внук Сергія, теж Сергій, якось прилаштував до однієї із гілок, яка вже не родила, гойдалку. Страшно було сідати, але груша була міцною, лише поскрипувала. Сергій розгойдувався мало чи не до неба і уявляв, що він Гагарін, а груша — його космічна ракета.
Груша собі стояла і далі. Скидала одна по одній гілці, навколо неї вмирав час. Змінювались покоління. Двір, село і навіть панський маєток — порожніли. Колись гамірний від дітвори сад мертвонно стих пусткою. Груша вмирала, щоб на її місці виросло щось нове. Дядя Серьога поки не знав, що посадити, а от груша ще знадобиться, бо горить дуже добре. Він взяв пилку і почав її заводити, поглядаючи на мене, тобто яблуню. Мене теж скоро спиляють.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© , 18-08-2018

Кгм 2

© Avtor, 16-08-2018

[ Без назви ]

© Володимир Ворона, 16-08-2018
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.6176218986511 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Ірен Роздобудько «Прилетіла ластівочка»
Ми знайомимося з 99-літнім чоловіком – містером Ніколасом Леонтовичем (Ніком Лео) – у домі для людей …
Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …