Надія...На що? Чому? Навіщо? Не розумію себе...Бажання...Чого? Чому? Кохання...Ні, не кохання...Не розумію...
Коле у серці...Що? Не знаю...Мучусь...Чому? Страждаю...Не розумію....
Тихо...Навкруги лише мовчання...Мучає...Не дає жити...Поруч...Завжди поруч...У серці...
Дивлюсь...на нього...Але він не бачить...Не дивиться...Не хоче бачити...Йому не потрібно...Він не зважає...Йому байдуже...
Очі...Які в нього очі...Блакитні...Такі чарівні...Загадкові...Тону...Не можу відірватись...Банально...Неможливо...
Але чому? Чому так? Так довго...Так безкінечно...
Тремчу...Той трепіт від серця поширюється по всьому тілу...Не рухаюсь...Не можу...
Але біжить...спішить...Від серця і далі...
Що це? Як з цим боротись? А чи треба? Залишити все як є....не можу...це поглинає...не дає жити...
Дихання перехоплює...тремчу...А йому байдуже...Дивиться...і не бачить...не бачить трепету...не бачить серця...Не знає...не хоче знати...Йому не потрібно...Байдужий...
Боляче...Але не смію...не маю права...казати...просити...Не вистачає сміливості заговорити...
І знову...погляд...наскрізь...Мене для нього нема...Його очі...Боже, які у нього очі...
Тону в них...Банально...Завмираю...Кохаю...Ні, я не кохаю...Не розумію, що це...страждаю...
А йому байдуже...
