Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2540
Творів: 45913
Рецензій: 89810

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза новела

Трояндовий жаль

© Лідія, 07-08-2018

                                               Новела
Ніч прийшла з повним місяцем і вперто заглянула з ним у вікно. «Мені гаплик», - подумала злякано і подивилася вгору. Товстих оксамитових гардин не було. Чоловік зняв їх і виніс у майстерню назавжди, поїхав купувати сучасні красиві ролети під колір кімнати. Купив все, що йому було потрібно до майстерні, а про ролети на моє вікно - забув. Ну, як завжди. Вирішила купити сама. Та, як заснути з темною ніччю і круглим місяцем посеред неба, який, ніби сів собі у розкішне крісло з хмар і настроївся підглядати за мною? Він добре знав, що я місячна дитина. Малою прокидалася на фоні місячного сяйва у вікні й закритими оченятами виходила на балкон третього поверху. Ходила по ньому, як по кам'яній бруківці по Пекарській. Ходила, як біла мара. Згодом вилазила на перила і чітко крокувала, балансуючи в повітрі руками. Щастям і продовженням мого життя, виявився прихід сусіда з нічної зміни до дому. Те, що я балансую, як літак, мріючи у сні злетіти, він побачив ще внизу, коли зайшов на наше кам’яне , як колодязь, подвір’я і жахнувся. Скинув мешти і котячими стрибками гнав дерев’яними сходами на третій поверх. Підібрався з-заду, коли я збиралася зробити останній крок і схопив мене... Для батьків це був страшний переполох і радість, адже я – жива. З цього часу мама спала зі мною, а тато зробив біля ліжка високу перегородку, щоб мама чула як я буду дряпатись по ній. А ще, кожного вечора старший брат ставив велику миску з водою, щоб зразу плюхнулась і прокинулась. Старий доктор пан Барвінський лікував мене гіпнозом. Лікував, але не все йому вдалося, "Воно" жило в мені, переслідувало і примушувало оберігатись, бо я любила життя. Тому спала з вікном, затуленим густими шторами. У гостях, чи на відпочинку шукала кімнату з темним кутом, а коли мандрувала сама, то поруч був Піф, - друг і охоронець. Чуйно спав і завжди будив стрибками, коли вставала. Піфа давно нема, а замість нього, на вікнах кімнати завжди висіли густі гардини, і було срібним променям – зась!
Місяць дивився і дивився на мене. Його не відволікали дощові хмари, що бігли мимохіть, намагаючись затулити. Він сидів і світив так яскраво, що в кімнаті стало видно, як у день. Я ж, бідолашна, совала маленькою канапою по всій кімнатній площі, щоб знайти притіньок і заховатись від нав’язливого нічного залицяльника, якому заманулося викликати мене на вулицю і, можливо, втопити в озері ветеринарного інституту, чи повести на цвинтар і там заховати в старовинному гробівці.. Виявилась хитрішою за нього, а може моя маленька кімната посприяла мені?...
Таки знайшла куток, куди круглоголовий не проліз….
Я заснула… Крізь сон здалося, що хтось широко відкрив вхідні двері і тихо ступив на поріг, ніяковіючи в чеканні. Інтуїтивно відчула, що це прийшла дуже близька мені душа. Придивилась і впізнала. То був Він, студентське кохання, у якому втопилася з головою. Прийшов, як завжди – несподівано, без попередження з соромливою усмішкою на устах, з ніжним теплом, що жевріло в ожинових очах, над якими ніяково тремтіли вії, а стулений усміх сповнений жаги і бажання, ховався соромливо у пухнастих вустах і темній чорній бороді. Злякалася і завмерла, коли побачила його на порозі свого дому. Здивувалася з одягу. Пухнаста лисяча шапка закривала смоляне волосся, а широкий, наче паладина, оксамитовий плащ вишневого кольору, спадав з пліч до ніг. З -під нього виднілася біла шовкова сорочка з дивним мереживом. У руках великий букет жовтих троянд. Вони лягли в долоні з порогу. Завжди дарував одну троянду ( на букет студентської стипендії не вистачало). Троянда кожного дня лежала перед заняттями на столі, де я завжди сиділа в аудиторії і світилася чайним відблиском світанку, що приходить з рожевим осяянням горизонту. Вона завжди чекала на мене. Відчула в сні, як він міцно пригортає до себе… цілує очі, в кирпатий ніс, а я, розгублена і налякана топлюся в обіймах, як мала дурепа, чую - щастя розливається по мені з ніг до голови. Хотіла щось сказати, але він білою замшевою рукавичкою затулив мені вуста і тихо прошепотів.
"Все… Прощай… Якщо зможеш, прийди…»
2 (далі буде)

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 09-08-2018

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Юрій Кирик, 09-08-2018
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.69230699539185 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Ірен Роздобудько «Прилетіла ластівочка»
Ми знайомимося з 99-літнім чоловіком – містером Ніколасом Леонтовичем (Ніком Лео) – у домі для людей …
Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …