Завітав я черговий раз до Пана Степана Семенюка у Старечий Дім. Це було перед обідом, десь біля 11 години. Пан Степан дрімав, чи може спав, не знаю. Коли я доторкнув його долоні, він зараз відкрив очі, глянув на мене і сказав – А, то ви... Так піднісся з ліжка і підійшов до столика у кімнаті, де я вже присів. Протер рукою лице і питає, а що нового, доброго в Україні? Чи є зміни на краще? Я пробував йому своїм баченням в можливо прийнятний спосіб розповісти. Говорив йому те, що пише «Українська Правда», про що пише і говорять друзі в Інтернеті про події в Україні і всюди там де живе нині наш народ.
Пан Степан питав черговий раз про відносини поляків до українців тут в Польщі. Про ці відносини я йому багато говорив, про все добре і все погане. На це він мені, - так і було перед війною на Волині, де пережив свої молоді роки. Далі питав про Лемківську Ватру у Ждині. Я сказав йому лиш те, що знаю з Інтернету, а багато про Ватру у «Нашому Слові» яке я йому приніс. Черговий раз допитував мене про мій побут в Канаді, про українську діаспору. Питав, чи не затрачає своєї свідомості, чи спілкується між собою рідною мовою.
Коли я йому сказав, що там у Канаді, на мою думку українці більш свідомі свого УКРАЇНСТВА, як більшість нашого народу в Україні. На ці слова, він тільки покивав головою і сказав, що майже ніщо не помінялося з часу, коли він їздив в Україну.
На хвилину замовк, глянув на мене і каже: - Я вже старий. Мені зараз сотня років. Незабаром треба буде покидати той земний світ. Хотів би ще відвідати Україну, свою рідну Волинь, але знаю, що цього вже не буде.
Я спитав Пана Степана, чи наші священики відвідують його тут. А він усміхнувшись , глянув на мене і каже: Пане Василю, кому я нині потрібний? Я, віросповідання Православний, але в більшості коли міг то тут в Зелені Горі ішов в греко-католицьку Церкву, бо тут більше моїх знайомих, яким не байдужим є наше УКРАЇНСТВО. Все таки для отця тої ж Церкви я схизматик, тому й не парафіянин я йому. А в Православній Церкві певне кажуть, що коли ти ходив колись до іншої церкви, то ти не наш... Ось і таке.
В міру можливостей то власне парафіяни з греко-католицької Церкви відвідують мене тут, за що я всім вам дуже вдячний. Спитав ще, а що там у Панства Яблонських ? чи може книжка про Волинь вже прийшла? Поки що, НІ, Пане Степане, можливо якісь проблеми у них.
Пане Василю, чи від Іванки з Лондону якась вітка до мене прийшла? Тут я також заперечив йому. Певно ще прийде. А він на це: - Її вже також 95 років... Тут задумав Пан Степан, певно над роками своїми і своєї подруги Іванки і довго ми сиділи мовчки на проти себе. Тоді я встав, так я і попрощався з Паном Степаном і приобіцяв через тиждень знов зайти до нього з новими, якщо такі будуть. Принесу вісті і про Україну, і про світ.
Пан Степан просив передати вітання усім, кого він знає, а також тим, які знають його.
З Богом, пане Степане! До побачення.
Тим, які не знають хто це Пан Степан Семенюка, то хочу сказати, що це ВОЇН Української Повстанської Армії, один із засновників УПА на Волині. Це В’язень «совєтських таборів Сибіру». Це один з тих, які організували Норильське Повстання. Він за боротьбу про Незалежну Україну був засуджений радянським судом на смертне покарання. Майже рік пересидів в смертній камері. Це мало знаний і призабутий через вільну державу ГЕРОЙ УКРАЇНИ. Слав Йому! Слава Україні! Слава Богу!
