У старого Омелька було двоє дітей - Охрім і Охрінів. Обоє росли жвавими хлопами, постійно грались удвох, бігали за кнуром Феоктистом, їли панські вишні, поки пан не бачив. "Які чудові вишні", - говорив Охрім, "Ну нічого собі!", - дивувався Охрінів. Ішли роки, ішли брати, поки не наздогнали роки і не стали парубками. Обоє високі, немов тополі, сильні, немов дуби, високі, немов секвоядендрони гігантські, вічнозелені, немов муррайя Кьоніга, чорноброві, кароокі, особливо Охрім - як глипне своїми очима на дівчину, так що та аж не гляне на нього, аж відвернеться і піде собі далі у своїх справах. Одним словом, не хлопці були, а золото! Вирішив Омелько навчити їх грамоті і відправив навчатись у бурсу імені Каразіна, що у самому стольному граді Лопанську. Батькове слово - закон. Братів без вагань взяли в бурсу, бо вони були гарні, високі..., розумні, а ще треба було комусь тягати важкі лави, бо в бурсі навчались переважно прекрасні панянки. От, їй-Богу, зайшли брати в бурсу і побачили, що там самі дівчата: "Які чудові жінки", - сказав Охрім, "Ну нічого собі", - дивувався Охрінів. Вони зайшли в клясу, поклали шапки смушеві, повісили вуса на вішало і відразу закохались. Ні, не в один одного, а в Парашу. Параша була найгарніша дівчина на всю бурсу. Вона стріляла очима і водила косою, брати на неї дивились і не могли надивуватись: і дівка гарна, і ім'я милозвучне. Параша скоро зрозуміла, що подобається братам, тому при зустрічі почала копити губу, насміхатись, а потім вийшла заміж за товстопикого програміста-піддячого Феоктиста. Ось тобі і поїбались... Охрім засумував, а Охрінів охрінів. А тут ще й інша біда найшла, немов хмарна хмара: навчання в бурсі завершилось. Охрім почав працювати в пана Енгельгада, де тягав різні речі, бо більше нічого його в бурсі не навчили. А Охрініва ніде не взяли, він запив, потім заїв. Кажуть, бачили його якось люди з нашого села аж у Чернігові, де він весь брудний і огрядний просив у містян милостиню на заварне тістечко. Ну а Охрін взагалі засумував, заскімлив, розм'як і скис. Отака історія безталанних, скільки їх ще на нашій бідолашній Вкраїні? Тільки Біг зна....
