Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2522
Творів: 45492
Рецензій: 89043

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Соціальна драма

(не)нормальність.5.

© Таня, 20-07-2018
Поки Дарка готувала, Марта переодягнулась у сухе і сяк-так повитирала підлогу, соваючи ногою ганчірку.  Дарка спостерігала за нею крадькома і мовчала. А що говорити? Що тут говорити? Хіба вдавати, що нічого не сталося – та й по всьому.

Вечеряли на балконі – Марта попросила. Ледве запхали туди ще одне крісло і табуретку, що мала слугувати столом.  Мовчки їли і дивились, як ніч стирає фарби. Мов шибеник-дітвак рукавом по шибі – шввак! – і вже нема візерунку, вже щось геть інше, нове, не схоже ні на що.  Йде містом, зорі вгору підкидає – а чи зачепитесь, чи впадете відблисками ліхтарів додолу?
Кицька терлась об ноги обох жінок – не могла ніяк вирішити, до котрої вискочити на коліна. Зрештою, сіла на порозі і стала вмиватись.

Сиділи ще довго -  аж поки ніч остаточно не загорнула світ, як подарунок, в темний блискучий папір. Слухали, як затихає, мов втомлене маля, місто. І кожна себе – слухала.
Дарина опам’яталась першою – завтра ж на роботу. Позбирала посуд, віднесла до кухні, і стала розстеляти ліжко для Марти.

Зранку Дарка прокинулась, глянула на сплячу – та скрутилась калачиком, подушку обняла,  – ну чисто тобі дитя. В ногах їй примостилась кицька, що, почувши рух, тут же підняла голову і нявкнула.  Акуратно, щоб не розбудити Марту, забрала тварину, вийшла, зачинила двері і пішла готувати звичний для себе сніданок – омлет і чашку чаю, погодувавши заразом котяру. Задумалась, що готувати Марті, але потім вирвала сторінку із блокнота, написала, що де знаходиться, попросила не соромитись і поклала аркуш на стіл, підперши чашкою.  Поснідавши, зайшла в кімнату, тихенько вдягнулась, подумавши, витягнула із сховку гроші, кинула собі в сумку і вишмигнула із квартири.

Ввечері її вдома чекав сюрприз – Марта приготувала вечерю.
- Надіюсь, ти не проти, що я трохи погосподарювала? – Винувато зазирнула в очі, поки Дарина роззувалась.
- Ні, ти що! – Заспокїла. – Я навіть рада.
Сіли вечеряти, Дарка розповідала про роботу, а Марта  хіба кивала і вряди-годи вставляла пару слів.
- А ти що сьогодні цілий день робила? – Нарешті запитала Дарина.
- Я? Я сьогодні хіба телевізор дивилась, спала і з Матильдою гралась.
- З Матильдою?  
- Ну…так. – Марта знітилась. – Ти ж...їй ще імені не придумала, правда? От я і… Чи..може…
- Ні-ні, все добре!  - Махнула рукою. – Класне ім’я.
Вже допивали чай, як у двері подзвонили. Жінки завмерли – хто б міг до них прийти? Чуже місто, чужі люди… і в такий час?   Дзвінок повторився, а за ним – ще і ще.
- Піду, гляну. – Дарка поставила чашку на стіл і рушила в коридор.
- Хто там? – Запитала.  Подивилась у вічко і скривилась – за дверима стяла Марина Анатоліївна.
Впустила господиню у квартиру.
- Доброго вечора, Даринко! – Жінка переступила поріг і потягнула носом. – Ой, як у вас смачно пахне!
- Дяую! – Дарка усміхнулась, зачинила двері і глянула на Марину.
- Чула я, Даринко, що ви вже живете тут не самі…Воно, звісно, не моя справа, але… - Почала господиня, роззираючись.
- Так, справді… - Дарина чогось почервоніла і глянула на двері кухні. – В мене зраз живе подруга. Їй нема де подітись, і…
- Даринко, ну, ви ж розумієте, я маю прийти перевірити – що тут, і як… - Протиснувшись мимо Дарки, Марина зайшла на кухню. – Доброго вечора, шановна!  - Заговорила вже до Марти.  - Я-власниця квартири, Марина Анатоліївна!
Марта так і сиділа за столом.
- Добрий вечір! – Відповіла і злегка усміхнулась. – Марта.
- То ви та сама жінка, яка…яку… - Безцеремонно почала, але не змогла добрати якомога делікатніших  слів, тому затнулась.
- …яку знайшли у цьому під’їзді? – Закінчила замість неї Марта і глянула у вічі. – Так, це я. А що?
- Та, власне, нічого, але… - Марина враз забігала очима. – Ну…ви ж розумієте, це…це кримінал і… хто дасть гарантії, що ці…вони… не поткнуться сюди, у квартиру?
- Марино Анатолівно, можу вас запевнити. - Марта встала, сперлась на стіл і склала руки на грудях. – Ніхто за мною полювати вже не буде. І ніякої небезпеки цій квартирі я становлю. Так що можете спати спокійно і передати своїм інформаторам, щоб не хвилювались. Це шкідливо для здоров’я.
Марина почервоніла – слова цієї нахаби зачепили її за живе. Але не заспокоїлась і вже сміливіше повела далі.
- Добре, Марто, я, можливо, вам повірю. Але якщо щось станеться і майно буде  пошкодженим, то… - Повернулась до Дарки, що стояла в дверях. – То ви, Даринко, будете нести за це відповідальність! Пам’ятайте, ми підписали договір! – Потрясла пальцем і повернулась, щоб піти.
- Як скажете, Марино… Анатоліївно! – Дарка пропустила господиню в коридор і крадькома глянула на Марту – та виглядала абсолютно спокійною.
Вже на самому порозі Марина затрималась.
- І ще одне, Дарино. Так як вас вже двоє тут живе, то вважаю за доцільне підняти орендну плату. Скажем, на чотириста гривень. Тому попрошу вас доплатити за серпень і в подальшому платити більше.
- Але ж... Марино Анатоліївно…  -Дарка розвела руками. – Але ж…
- Якісь проблеми? Не влаштовує таке? Тоді шукайте собі інше житло! – І, горда собою, пішла.

Дарина сиділа на балконі. Поруч на табуретці лежав гаманець із залишками грошей, які за цих два тижні розтанули, як лід на сонці. Перебрала в думках витрати – наче і нічого зайвого, а відчуття таке…неприємне. Вперше стало страшно – а що далі? За квартиру прийдеться віддавати шалену суму, а зарплата…А ще щось їсти доведеться…І комунальні. Вони у місті шалені.  Обняла себе руками, потерла плечі – якось...якось вона прорветься.  Руки з правильного місця ростуть. Зітхнула і ще раз взялась перераховувати гроші. Але від того їх більше не стало.
- Що робиш? – Тихий голос позаду змусив здригнутись.
Марта сіла на поріг балкону і обхопила коліна. Поруч примостилась Матильда, граючись із шторою.
- Та от…думаю. Нічого особливого. – Дарка глибоко вдихнула і підібгала ноги під себе.
- Через мене маєш проблеми тепер.
Дарка оглянулась.
- Ти що, смішна? Не бери в голову дурниць. Якось воно буде. Як не в цій, так і в іншій квартирі жити буду. Не страшно.
- Я… Дарко, я тут подумала…Хочу тебе попросити. Дай, будь ласка, мені свій телефон. Хочу зробити один дзвінок.
- Без питань, Мартусь! Он там, - Махнула рукою в кімнату. – На тумбочці лежить. Дзвони, скільки треба.
Жінка подякувала, встала і пішла всередину. А Дарка усміхнулась – Марта оживає. Значить, не все так погано – то точно.
За декілька хвилин Марта повернулась, крутячи в руці телефон.
- Дар… Слухай… Я цей… Ну… завтра ж субота, так?
- Ну, по ходу. А що? – Глянула з цікавістю.
Марта стояла на порозі, переминалась з ноги на ногу і морщила носа.
- То, звичайно, наглість таке просити, але…
- Та кажи вже, що сталось?
- Просто...я цей.. дзвонила до друга тепер… - Почухала потилицю.
- В тебе тут є друзі?! – Дарина не могла приховати здивування.
- Та є… Друг один. Він цей, він… я з ним зустрітись маю, він приїде сюди. – Випалила.
- Додому?! – Дарка оглянулась на квартиру і запанікувала. Чоловіків вона тут зараз бачити…не готова.
- Та нє, не додому. - Марта помітила Дарчину реакцію і поспішила заспокоїти. - А взагалі  у Франківськ, він біля міста живе. Ти б не могла зі мною піти? Бо я.. Він…ну… - Підійшла до перил і сперлась на них.
- Ти що, його боїшся? – Дарина заплуталась остаточно.
- Та ні, не боюсь. – Махнула рукою і усміхнулась. -  Просто… ну, не знаю. То підеш завтра зі мною? – Глянула на Дарку.
Та стенула плечима.
- Та піду, звісно! Мені що, тяжко, чи що? Завтра ж вихідний в мене.
Матильда стала дертись по кріслі на коліна.
- Дякую! Чесно, я тобі дуже дякую! – Марта глянула на свої руки, тоді на Дарку. – Знаєш…я знайома з тобою пару днів, а здається – все життя. Мені ще ніхто не допомагав стільки, як ти. Шкода, що я зараз не можу тобі віддячити так, як хотіла би.
- Ай, ну що  ти. Перестань. – Дарина стала поряд з Мартою, залишивши кошеня на кріслі. – Так на моєму місці зробив би кожен.
Марта промовчала.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

© ВЛАДИСЛАВА, 23-07-2018

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Avtor, 22-07-2018
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.89938497543335 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …
«Сліпі убивці» вигаданих і справжніх світів
«Сліпий убивця» Марґарет Етвуд — приклад «шизофренічного» наративу, у якому один герой розпадається …