Лідія Нестеренко-Ланько
Скіф не повернувся
оповідання
2(продовження)
До дому, обоє, поверталися пізно. Мама Володьки голосно гукала його з балкону п’ятого поверху, але він робив вигляд, що не чує і не відзивався. Грізний голос батька змусив підкоритися. Поволі вів Скіфа за поводок. Йшли мовчки, крок в крок, як він вчив. Скіф показував, що він вже дорослий, вчений і розумний.
Була сонячна осіння неділя. Володька спав. По неділях із Скіфом гуляв батько. Одягнувши дорогий ошийник з повідком вивів на вулицю, заштовхав у багажник. Д о цього часу Скіф сидів на задньому сидінні біля відкритого вікна. З нього висував голову, висолоплював язик і ловив повітряні бульбашки. Весело гавкав і всіх смішив.
Авто зробило крутий поворот і виїхало на шосе, а згодом завернуло на широку стежину, що вела в глибину лісу. Золотолистий, осінній ліс був вистелений пахучою м’якою ковдрою. Господар відкрив багажник, зняв з собаки дорогий ошийник, знайшов палку, скомандував: «Скіф, апорт!» – і кинув її у темні хащі. Скочив у машину, швидко завів її і втік.
Ошалілий від радості, Скіф побіг за палкою, не оглядаючись. Дуже хотів догодити. Біг хащами, вдивлявся в покручені гіляки і шукав закинутий "апорт". Наївно думав, що господар стоїть і чекає, коли він принесе здобич, тому не оглядався. Нарешті апорт знайдено. Вернувся на місце з палкою в зубах, а господаря і машини не було.у розпачі почав винюхувати сліди. Ось тут стояв господар, а ось різкий слід шин від машини.КИнув палку і оббіг все навколо. слід загубився на шосе. Трем відчаю і стрес охопили його тіло. Шукав, бігав, гавкав, кликав господаря, але все було намарно. Сів і вирішив заспокоїтись. Згодом майнула думка, що господар поїхав за Володькою і невдовзі повернеться. Довго чекав, Вечоріло. Скіф вирішив бігти вперед. Куди, сам не знав. Врешті втомився Розгублено присів край дороги. Надіявся, що його друзі з’являться, але знайомого звуку машини не було чути і Скіф зрозумів - його покинули.. Не плакав і не скиглив, зрозумів, що доля кинула йому виклик. Піднявся на високі ноги і вирішив бігти вздовж шосе, мав надію знайти дорогу до дому. Спочатку встигав за машинами, навіть переганяв. Потім втомився, втратив орієнтир і ледь не потрапив під колеса. Водій вчасно загальмував. Розгублений і наляканий, висолопив язика і побіг в ліс. Куди? Не знав. Пив воду з калюжі. Відчув голод і почав шукати їжу. На просторій галявині дотлівало вогнище. Навколо нього були розкидані канапки з з ковбасою, сиром, перепечене м"ясо.. Недоїдки недбалих відпочивальників врятували від голоду. Їв жадібно, наче боявся, що хтось відбере.
На землю повільно лягав нічний осінній туман, подібний на згусток молока. Нічна прохолода проймала наскрізь тіло. Зарився в опале листя і заснув. Снився Володька, якиій бавився з ним у доганяли. Голосно сміявся. Його лапи терлися до мокрої землі, а він скиглив крізь сон, бо не міг наздогнати свого друга.
Прокинувся від чоловічого голосу:
- Гей, друже, ти живий? – хтось легко торкнув його рукою. Хотів загарчати, але голос був тихим, привітним і він лише заскиглив. На поїж і вставай. Пішли зі мною. Пошукаємо грибів і до дому… Ти загубився, чи тебе вивезли і залишили?, - питав чоловік і пхав в морду кусень смачної ковбаски. З’їв і заспокоївся. Страх минув. Подивися на чоловіка, який стояв перед ним і на очі накотилися сльози. Вірити, чи не вірити йому? Боявся, аби той з ним щось не зробив. Та чоловік ніжно погладив його по голові і впевнено промовив:
- Пішли зі мною… Не бійся, не скривджу. Сам в лісі пропадеш, або станеш диким і злим. Пішли, не бійся! Він рушив вперед , а Скіф сидів і думав: йти , чи не йти… Враз скочив з місця і побіг ним.
Його руки пахнули вишневим димом і нагадували дні, коли вони всією сім2єю їздили на шашлики. Це був запах Володькиних пальців, які годували його, щоб батьки не бачили.
. Машина зупинилася біля невеличкого будинку. Чоловік відкрив дверцята і зайшов у будинок. Скіф виглянув з відкритих дверей і побачив великий двір, а по ньому бігла до нього дівчинка і радісно щебетала.
- Татко, то ти мені привіз собаку?! Я буду мати друга!. Він такий красивий! – підбігла до нього обняла за голову Скіфа, - не кусає... Скіф відчув ніжний пахучий запах дівчинки і пхнув морду в її обійми.
- Сподобався?
- Так! Подивись, які в нього великі щирі очі… Думаю, що до нас звикне… Дуже, дуже дякую тобі татко.....
Дівчинка рукою покликала Скіфа за собою і він стрімголов вискочив з автомобіля і побіг за нею. Вони бігали по великому подвір"ї, катулялися по траві, він приносив їй маленький мчик і радів, коли ніжно гладила по голові. коли нагодувала з рук, сів піля неї і тихо заплакав. Дівчинка помітила і витерла серветкою очі.
- Не плач. Унас тобі буде добре. Я люблю тебе.
Скіф вдячно лизнув її в щічку, хотів вірити, що його тут будуть любити..
Віруня назвала його Чарлі і Скіфові це ім’я сподобалось більше, бо дуже весело звучало. Він швидко звик до нього. З батьком дівчинки проводжав і зустрічав її біля школи,. гордо ніс в зубах пакет з перезувним. Вірині друзі полюбили його за добре серце, він слухняно виконував різні команди. Щиро давав всім лапу, виконував всі команди дітей. Лягав, вставав, прикидався мертвим . Приносив у зубах палку і на льоту ловив м’ячик. Віра його тренувала і він зрозумів, що без її дозволу не має права підходити до чужих. Його завдання оберігати її. Хто не слухав, грізне гарчання було попередженням про небезпеку.
(продовження буде)
