Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2522
Творів: 45492
Рецензій: 89043

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Курячий поріг ч.2

© Михайло Нечитайло, 18-07-2018
Юність Михайлова переросла, як і малося бути, в одруження. Батько вділив молодятам померлого діда хату, дав два десятки курей на почин – з того й почався власний самостійний шлях по життю.
На весну, коли квочки повсідалися на яйцях, а дві, то й вилупили зо три десятки жовтеньких курчат, Алла, дружина, вирішила запатрати півня.
– Немає чого зерно переводити, – винесла півневі вирок, – справу зробив, пора й честь знати.
До півнячої честі додавалася сокира та пеньок за хатою, де півень мався скласти голову.
У тій справі, за сільським звичаєм, зроду-віку вправлялися чоловіки. Михайло важко посунув до пенька.
Півень, принишкнувши під пахвою, за звичкою придивлявся до курей, що порпалися десь унизу, й нещадно чекав часу, коли ж його відпустять. Сокира в Михайлових руках не викликала в нього ніяких асоціацій і не турбувала його буйну голову, де чільне місце й досі посідали бездоглядні кури, що з півнячого погляду було повним бардаком – як це так, бездоглядні кури.
Михайло поклав півня шиєю на пеньок, чим стривожив пернатого, бо та поза йому ніяк не імпонувала, замахнувся сокирою й мусив глянути, куди ж ударити, бо ще, чого доброго, й по руці собі дзизне. Хоча дивитися страх як не хотілося, очі хотілося заплющити до такої міри, аби й сонце потухло, не змогло пробитися ні під повіки, ні в зіниці. Та заплющити очі змоги не було.
Тоді Михайло й стрівся з очима півня. Дурнуваті курячі очі, вірніше, одне око, бо друге горнулося до пенька, раптом хлюпнули в душу такою силою, що Михайло пожбурив геть сокиру й відпустив півня.
– Не можу, – видихнув. – Не можу.
Алла через півгодини виглянула з хати.
– А де ж півень? – допитувалася.
– Утік, – збрехав спершу Михайло.
Та по хвилі й зізнався:
– Не можу зарубати. Немов порога хто змайстрував перед душею, й не пускає той поріг здійняти сокиру. Не можу, Алло.
Жінка спершу насміхалася, потім гнівалася, потім прохала сусіда як не одного, то другого, аби рубали птицю, а тоді розізлилася колись, сама зловила курку, жахнула по її шиї ножем, та тим і почала епопею власноручної розправи з домашньою живністю.
А Михайло лишився осторонь.
– Лінується, все на тебе скласти хоче, а ти, Алло, й піддаєшся, – теща несла до господи свій погляд на стан речей.
– Ой, мамо, та він крові боїться, – безнадійно махала рукою дочка.
– А женитися не боявся? – не вгавала теща. – Твоєї крові не злякався?
– Мамо! – заокруглювала очі дочка.
– Що мамо, що мамо, – зітхала теща. – Запріг він тебе, доцю, а ти й рада. Жалієш. Руки свої краще пожалій.
Колись те базікання тещине й до скандалу привело.
–  Ріж курку, – стояла дружина в дверях, притуляючи до грудей покалічену руку.
– Не буду, – мовив звичне.
– Як це не буду?! – спалахнула Алла. – Ти ж бачиш, що я зараз не можу.
– І я не можу, – не погодився.
– Ти мене не любиш, – раптом луснуло об сволок і впало поряд.
– При чому тут це? – підняв, обтрусив лагідно гнівне й недоречне звинувачення, хотів повернути, аби заховала й більше не показувала.
Та Алла не прийняла.
– Он у кіно бачила, чоловік з-за коханої жінки дюжину бандитів переколошматив, а ти курку жалієш більше, ніж мене.
Хотів погладити по косах, відсахнулася.
– Та чого ти жахаєшся? – все ще горнувся. – Та я тебе більше життя люблю.
– Брешеш! – гнівом, як вогнем, кинула йому в очі. – Он курка, он сокира, он її життя, а ось я. Докажи, що мене любиш більше курячого життя.
Він навіть не ворухнувся.
– Не буду, – став горою супроти.
– Я від тебе піду, – зашипіла. – Живи з курми.
– Йди, – був незворушним.
– Так легко прощаєшся? – остовпіла.
– Якщо ти себе рівняєш до курки – йди, – сказав. – Бо я люблю тебе, як людину, а не як курячий придаток.
Задріботіла до хати. На порозі оглянулася.
– Допоможи речі позбирати, – гукнула. – Чи не бачиш, що однією рукою мені важко?
Пішов слідком, що просила, акуратно складав у валізу.
– До мами теж занести? – запитав лишень. – Чи наймеш когось?
Не відповіла, тільки рипіла погано підігнаною дошкою на підлозі, крутячись біля порога.
– Курячий поріг, – сіла раптом на стілець. – Тобі не дано його переступити.
Стояв, дивився на неї.
– То чого я маю з-за нього переступати цей? – усміхнулася раптом. – Розпаковуй валізу, я лишаюся. Напевно, я маю сприйняти твій курячий поріг, аби разом ми могли переступити всі інші.
– Я знав, що ти розумна жінка, – підійшов, пригорнув. – Ніколи не треба примушувати когось переступити курячий поріг, якщо його не може переступити душа.
На тому й поладили. І пішли далі й навіки поряд і нерозлучно – вона з ножем побіля домашньої птиці; він – поза курячим порогом.

                                                                   (Продовження буде).

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 3

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© ВЛАДИСЛАВА, 20-07-2018

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Олена , 19-07-2018

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Avtor, 18-07-2018
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.95143103599548 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …
«Сліпі убивці» вигаданих і справжніх світів
«Сліпий убивця» Марґарет Етвуд — приклад «шизофренічного» наративу, у якому один герой розпадається …