Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2528
Творів: 45584
Рецензій: 89210

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Авторська проза

Іван Карпатський

© Надія, 11-07-2018

  
                    
  Ніщо так не надихає, здоровить і обновлює духом як карпатські гори.  Навіть найбільш змордований і закомплексований працівник, побувавши в горах, збувається болячок і проблем.
   Тому в горах останнім часом можна стріти все більше туристів. Бачили їх і ми з чоловіком.  Різні вони, здебільшого молоді  нетутешні питають дорогу, не вітаючись, як ті коні. Тутешні і старші люди обов’язково спершу поздороваються статечно. А ще  тепер знаю, що є майже завжди блукає в горах  Іван Карпатський.
     Це не вигадка, він дійсно існує, майже кожен день йде в гори, збирає гриби та віддає добрим людям чи онукам, і ділиться з прохожими життєвою мудрістю.
    Того разу ми з чоловіком, стомлені після тридцятикілометрового марафону гірськими кряжами та збирання грибів і чорниць, йшли мальовничою гірською дорогою, дихали цілющим повітрям і розмовляли, здається, про футбол.
    Раптом згори кулею скотився дідок з одним кутнім зубом, в солом’яній шапочці, мов замшілий гриб, подріботів за нами і теж пробував говорити про  футбольну тему. З його обличчя не сходила радісна, і разом з тим трохи потойбічна посмішка.
- А я вас ще малою запам’ятав.- сказав він мені . – Як ви до школи з скрипкою ходили.
- А хто ж ви такий? Скільки вам років? – запитала я.
- Ой, прізвища мого ви не будете знати, та й мене не згадаєте, бо я вже дуже старий, вісімдесєтка вкрита – відповів той. – Кажуть на мене Іван Карпатський, бо завжди тут, в горах мене мож стріти. А раніше художником працював.
Жвавенький дідок наддав ходу і не відставав від нас, видно, знудився за розмовою.
- Я гриби дуже люблю – продовжував він. – Гриби, здається є в двох вимірах.
- Як це? – запитали ми.
- А так, що здається, ховаються і можливо, й на друге місце переходять. Як одного разу пропустив, так вернешся, і вже не застанеш на тому місці. Та й багато чого я вже бачив з другого виміру.
- Ось одного разу була зі мною така пригода. Йду я і йду на своє грибовище, там, знаєте, на гору Магуру  підніматись можна двома дорогами, а між ними трикутник кілометрів так зо три шириною. Добре я там все облазив, майже щодня бував. Аж тут одного разу йду собі, щось наспівую, аж тут вітер звіявся, і щось мені так недобре всередині стало, я аж на сосну схилився. А коли випрямився, глянув навкруги – Боже мій, де ж це я? Навкруги якісь лопухи двометрові, зроду їх тут не водилось і ліс зовсім не такий. Я туди, я сюди – все нове, не таке, як було. Зовсім інша місцина. Ну думаю, щоб не пропасти, буду молитись. Йду собі та й молюся весь час, але пам’ятаю, що як вниз йти, там дві дороги мали бути, може, на котрусь вийду. В лісі тому ні грибів, ні ягід, тільки кущі якісь незвичайні. І раптом раз – впав я, покотився і бачу – я на своїй дорозі, а тут рядом грибовище – тут моє, а тут Заячукове.
- Вже десять літ не п’ю, бо старий дуже. – попередив Іван моє запитання.- Навпаки, часом інших туристів, що заблудилися, на дорогу виводжу. Особливо молодих та дітей, що в таборах відпочивають.
- А туристів-розбишак в лісі бачили? – запитала я.
- Та були всілякі.  Йду собі, аж тут хлоп назустріч, підійшов до мене ближче, витяг ножа, та й нігті собі чистить. Ну та й я витяг свого ножика, що гриби ріжу, та й собі нігті чищу. Засміявся той та й пішов собі.
- А скільки разів, мені аж обідно, я хочу поговорити, біжу за кимось, кричу: почекайте, а вони драла від мене. Чому людина людину має боятись? – продовжив він. – Ось я навіть тварин не боюся, і гаддя всякого. Підніму камінь, бачу – гадина, то я тихенько поставлю камінь на те саме місце, щоб хтось часом не побачив та не вбив, бо то теж Божа істота.
Я глянула на діда. Страху він не навівав, хіба що посмішка, як в блаженних, та й сам він, як блаженний, гриби збирає і роздає, каже, любить тільки грибне полювання.
Прізвища таки не сказав, хоча місцевих ми тут знаємо майже всіх. Ну і філософ знатний.
Дідок зненацька зупинився і з жалем промовив: Я вже сюди.
Ми подивились в той бік – з  боку дороги простягався глибокий яр.
- А так, так, мені тут ближче – прошамкотів старий. – Але ви тут не пройдете, я трохи перескакую, трохи переступаю. З чорницями туди ні – додав він, хоча ми й не збирались лізти в крутий яр.
Дід помахав нам на прощання палицею, усміхнувся ще ширше і злиняв, наче й не було його. Можна було подумати, що він мені приснився, але ж чоловік свідок, що десь блукає в наших горах Іван Карпатський.  Як підете в Карпати, то може і ви його знайдете.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 6

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Okaida, 15-07-2018

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Avtor, 15-07-2018
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.4443390369415 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …
«Сліпі убивці» вигаданих і справжніх світів
«Сліпий убивця» Марґарет Етвуд — приклад «шизофренічного» наративу, у якому один герой розпадається …